Декан факультету прикладних наук УКУ Ярослав Притула про те, яких працівників чекають роботодавці, важливість «soft skills» для програмістів, а також якою має бути сучасна ІТ-освіта.
IT-сфера дуже стрімко розвивається. Що чекає нас у недалекому майбутньому?
Специфіка програмних продуктів така, що кожна додаткова копія практично нічого не коштує, тому такі технології швидко поширюються і мають вагомий вплив на економіку. Для того, щоби захопити світовий ринок у певному товарному сегменті, потрібно виготовляти дуже багато однакового товару, а в ІТ можна створити одну одиницю і просто копіювати її. Наприклад, Microsoft придумали класну і дорогу систему Windows. Спершу вони багато вклали в дослідження і розробку, але кожна наступна копія була практично безкоштовною для них, а для споживача — платною.
Майбутнє саме за таким типом економіки. Формула проста: якщо ти придумав щось нове і воно сподобалось людям, то ти завоюєш практично весь ринок. Тобто «winner takes all». Так було і з Google, і з Facebook. Це системи, які масштабувалися по всьому світу за дуже короткий час.
Із кожним роком ця тенденція зростатиме, але слід розуміти, що великі компанії, які зараз є успішними, — не вічні. Тому щось маленьке, зручніше, яке відповідає на запити людей, може перейняти лідерство. Люди дуже швидко забудуть старе і почнуть використовувати нове.
Єдине, що може зупинити користувачів від такого переходу, — це велика кількість важливої інформації та даних, що міститься, наприклад, у профайлі Facebook чи в будь-якій іншій системі. Відмовитись від цього багатьом буде дуже складно. Тому вага компанії не в тому, що вона зробила, а в тих даних, які містять її продукти.
Яким є комфортне середовище для розвитку IT та хто його має створювати?
IT — дуже інтелектуальна сфера, тому умовою комфортного розвитку цих технологій має бути передовсім освіта. Другий етап — створення середовища, еко-системи. Це завдання власне ІТ-компаній, бізнесу, які мають розуміти, що конкуренція на світовому ринку дуже велика. Відтак, це зобов’язує переходити на ті умови і вимоги, які існують в світі: якісна освіта, бізнес-етика, бізнес-комунікації тощо.
IT — дуже інтелектуальна сфера, тому умовою комфортного розвитку цих технологій має бути передовсім освіта. Другий етап — створення середовища, еко-системи
В ІТ-індустрії практично не існує поняття локального бізнесу. Кордони стираються і стають умовними. Компанії зі Львова можуть працювати будь-де у світі, так само, як американські фірми. Щодо комфортного середовища у Львові, то тут його створює Львівський ІТ Кластер — об’єднання компаній та університетів, яке взяло на себе ініціативу з проведення системних змін у бізнес-середовищі міста та країни.
В якийсь момент компанії усвідомлюють, що їм краще разом, аніж окремо. Це збільшує спільний ресурс, бо тоді вони рухаються в одному напрямку
Далі, після визначення спільних проблем та ділянок роботи, вони домовляються про конкретні кроки. Наприклад, розвивати ринок, щоб приходило більше інвесторів чи щоб до Львова літало більше літаків. Це все покращило б умови для міжнародного бізнесу.
В Україні є велике зацікавлення Львівським ІТ Кластером, і багато міст наслідують цей приклад. Також є інтерес з-за кордону. Нещодавно я мав розмову з представником кластера з Німеччини, який дивувався, як ефективно ми змогли поєднати протиріччя та спільні погляди й організувати спільну роботу.
Як, на вашу думку, така співпраця впливає на конкуренцію?
Оскільки йдеться про глобальний ринок, то між львівськими компаніями не має конкуренції за замовників. Радше — за таланти. Та, знову ж таки, Львівський ІТ Кластер робить дуже розумно і далекоглядно, підтримуючи освіту.
Забираючи таланти одні від одних, ми не збільшуємо пирога — це лише ті самі люди, але в інших компаніях. Натомість, якщо розвивати освіту, збільшувати кількість талантів у місті, то це дозволить усім спільно створювати кращу ситуацію для глобальної конкуренції.
Які країни є лідерами у питанні комфортності для розвитку ІТ? І де у цьому рейтингу Україна?
Не можна назвати єдиного лідера, але одні з найшвидших темпів зростання ІТ демонструє саме Україна. Те середовище, яке у нас сформувалося, дозволяє IT-індустрії досить добре розвиватися. І це відбувається здебільшого завдяки освіті, оскільки сформувати бізнес-клімат відносно просто, а от питання освіти довготермінове.
Зрозуміло, що тут ми можемо називати також усі розвинуті країни, які успішно будують бізнес-середовище, але Україна сьогодні демонструє високу спроможність конкурувати з ними нарівні.
Як держава впливає на IT-сектор?
Найкращий вплив держави — створення конкурентних умов для бізнесу. Цього достатньо для успішного розвитку ринку ІТ.
Також важливо створювати внутрішній ринок ІТ-послуг. Зараз український внутрішній ринок дуже малий, тому тут держава могла б стати активним гравцем.
На мою думку, не найкращим прикладом державної підтримки є збільшення кількість бюджетних місць в університетах на ІТ-спеціальності. Адже, якщо підтримувати ІТ лише з точки зору пропозиції спеціалістів, тобто надаючи державні стипендії на освіту, то є ризик, що навчений спеціаліст просто поїде працювати за кордон. Такий принцип діє зараз у нас.
Натомість, чому б не збільшувати кількість замовлень у галузі для своїх потреб, тих, що існують в Україні? Таким чином, платити гроші ІТ-компаніям, щоб вони наймали більше спеціалістів. Це автоматично підтримає освіту та збільшить попит не лише кількісно, але й якісно — компанії будуть зацікавлені активніше співпрацювати з університетами.
Держава дійсно могла б стати великим замовником ІТ-послуг. В Україні є проекти, які потребують технологій, автоматизації, тобто допомоги програмістів. Держава має розуміти, що вона фактично конкурує з глобальними гравцями, тому повинна робити замовлення за ринкову ціну. Тоді ІТ-компанії будуть зацікавлені в таких замовленнях. Внутрішній ринок ІТ-послуг може бути значно більшим.
Який рівень підготовки ІТ-спеціалістів в Україні?
Україна має дуже великий спектр інженерних спеціальностей. Лише у Львові щороку випускають понад чотири тисячі таких фахівців. За різними оцінками, в Україні є від 100 до 120 тисяч програмістів. І цей ринок збільшується приблизно на 25% щороку. Це означає, що нам потрібно від 25 до 30 тисяч нових спеціалістів на рік, щоби задовольняти цей попит.
Загалом українські університети випускають більше, але все одно існує дисбаланс між тим, що потребують компанії, і тим, що пропонує вища освіта. Якісних кадрів не вистачає.
За даними Ради з конкурентоспроможності галузі інформаційно-комунікаційних технологій, лише третина випускників готова працювати після навчання. Дві третини або йдуть на додаткові курси, або ж змінюють діяльність. Це слабке місце, і тут важливо робити кроки задля виправлення ситуації.
Який недолік найчастіше приписують українській IT-освіті?
Найбільший недолік — низька працевлаштованість випускників, і це в галузі, де попит на працівників величезний. Це говорить про дисбаланс між потребами ринку та пропозицією від вишів.
Часто говорять, що наші ІТ-спеціалісти занадто технічно підковані. Через це не вміють спілкуватися з клієнтом англійською мовою і не розуміють його потреб. Зосередженість винятково на технічних речах для бізнесу є мінусом, адже ІТ-галузь покликана вирішувати проблеми клієнтів, серед яких оптимізація різних процесів, створення додаткових послуг для компанії і людей. Водночас, з іншого боку, українських спеціалістів цінують саме за технічну грамотність.
Як на мене, то у цьому контексті варто збільшити блок курсів, які пов’язані з набуттям soft skills: вміння комунікувати, працювати в групах та організовувати командну роботу. Це допоможе краще розуміти потреби замовників.
Абревіатура «IT» має дві букви: тоненьку букву «І», яка символізує глибокі знання в одному напрямку, і «Т», яка має ще й «широкі плечі». Це означає, що сучасні інформаційні технології потребують людей з широким поглядом, які розумітимуть, куди рухається світ, які сервіси та продукти потрібні людям. Ці всі знання дають саме гуманітарні курси. Якщо давати винятково прикладні речі, тоді ми отримаємо спеціаліста лише в дуже вузькому напрямку, який буде нездатним на великі ідеї.
[do action=”linked-post” attachment=”1″/]
До слова, в одному з інтерв’ю Стів Джобс сказав, що створення кнопки для iPhone — це результат гуманітарних курсів, які він прослухав. Він обдумував багато моментів, аби зрозуміти, якою має бути кнопка, щоб бути найзручнішою для користувачів. Ці всі ідеї приходять не після вивчення тієї чи іншої мови програмування, а після гуманітарних курсів, спілкування з людьми, читання книжок, розвитку уяви.
Які гуманітарні курси потрібно читати програмістам?
Точно історію. Я із задоволенням відвідую лекції для наших студентів про історію західної цивілізації від професора Ярослава Грицака та Олени Джеджори. Остання лекція — про Першу і Другу світові війни, про те, наскільки різними є погляди на сході та заході Європи. Західна Європа потерпала від Першої світової війни, а Східна — від Другої.
Зважаючи на це, слід дещо по-різному говорити з людьми із Західної і Східної Європи, у тому числі з замовниками. Якби я не був на цьому курсі, то, мабуть, не задумувався б про це. І таких невеликих, але дуже важливих нюансів у курсі історії є дуже багато.
Ще одним курсом для програмістів має бути етика. Топ-менеджери і не тільки вважають: що вище піднімаєшся по кар’єрних сходинках і більше управлінських рішень виникає, то важливішими стають етичні питання. Вже не можна допускати сірої зони, треба приймати рішення. Потрібно казати «так» чи «ні» і чітко розуміти, що добре, а що погано, бо від тебе залежить майбутнє компанії.
Наприклад, в УКУ на програмі комп’ютерних наук є курс із соціального підприємництва, в рамках якого студенти пропонують свою допомогу благодійним, соціальним, волонтерським організаціям. Цінність курсу — в можливості навчитися розуміти потреби різних людей, навіть коли вони самі не можуть чітко сформулювати їх. Така навичка є дуже важливою для бізнес-аналітиків — розуміти потреби клієнтів.
Чи повинна співпраця, спілкування студентів із потенційними роботодавцями, бути пріоритетом для навчального закладу?
Однією з найбільших соціальних цінностей будь-якої людини є наявність роботи. Тому, якщо університети не орієнтуються на потреби ринку, то немає сенсу в освіті. Добре, коли викладачі презентують практики різних компаній, але ще краще, коли викладачі самі керують успішними проектами і є майбутніми роботодавцями для студентів.
Дивує, коли керівники різних бізнесів розповідають, як складно їм знайти добрих працівників, тоді як університети випускають мільйони фахівців. Треба старатися, щоб потреби одних і інших збігалися.
На які світові практики потрібно орієнтуватися? Чому?
Певною іконою стилю є Кремнієва долина і її лідер — Стенфордський університет. Також університет Берклі, Карнегі-Меллон, Ватерлоо тощо. Ці всі приклади не є однаковими між собою, але вони всі успішно співпрацюють з компаніями. Тобто університети — це місце, де співпраця між студентами та роботодавцями починається фактично з перших курсів навчання.
Як щодо майбутнього штучного інтелекту?
Швидкість комп’ютерів стала достатньо великою, аби вирішувати завдання, які потребують великих обчислень. Але її все ж недостатньо для розв’язання окремих питань. Поки що штучний інтелект є дуже штучним і його важко порівнювати з людським. Є певні речі, у яких комп’ютери швидші за людину, до прикладу, в запам’ятовуванні та в проведенні певних обчислень. Але у вмінні думати, творити людина наразі є неперевершеною.
Я не заперечую розвитку штучного інтелекту, вже існують реальні спроби поєднати людський та штучний інтелекти. Тому взаємини комп’ютера з людиною продовжуватимуться, але натомість виникатиме багато етичних та соціальних питань, пов’язаних із ринком праці, економікою. Зокрема як людям із меншими можливостями виживати в такій ситуації, конкурувати зі значно швидшими роботами. Думаю, надалі ми говоритимемо про етичні та соціальні виклики, які породить штучний інтелект.
Не менш важливою темою є «big data». Як обробка великих масивів інформації впливає на щоденний вибір людей?
Дуже багато продуктів та послуг ми купуємо під впливом опрацьованої інформації. Часто нас випереджають і змушують обирати те, чого ми навіть не планували обрати. Тут знову постає питання етики: наскільки в таких умовах людина зможе залишатися сама собою.
Зараз існують програми, які відслідковують, що ми дивимось в інтернеті, які сторінки вподобуємо. Але у відповідь розроблені протестні програми, що додають до вашої інформації фейкову. Це погіршує можливість прогнозування людської поведінки, тим самим зберігаючи приватність.
Як, на вашу думку, зміниться образ програміста в майбутньому?
Якщо штучний інтелект стане досконалішим, то, мабуть, він писатиме програми. Тому потрібними будуть креативні фахівці, які розумітимуть, що за програми треба писати, тощо. Це, так би мовити, «заокруглені» люди з широким світоглядом. Термін «заокруглений» належить Андрію Ганкевичу, Сhief Global Strategist в компанії «Eleks».
Мабуть, у майбутньому доведеться запровадити ще й курси з «багатофункціональності»?
Ми всі працюємо в дуже багатофункціональному середовищі, тому немає потреби придумувати окремий курс. Натомість потрібно впроваджувати ці принципи у навчальну програму. І це вже імплементується в багатьох речах, зокрема таких, як змішане навчання.
[do action=”linked-post” attachment=”2″/]
Які міфи щодо роботи в IT, на вашу думку, найпоширеніші?
Один із найпоширеніших — що стати ІТ-спеціалістам не важко. Мовляв, для цього достатньо пройти онлайн-курс, а далі можна на роботу. Як на мене, ця думка надто спрощена. Щоби стати справжнім ІТ-фахівцем, недостатньо просто навчитися писати код. Треба навчитися мислити глобально.
Щоби стати справжнім ІТ-фахівцем, недостатньо просто навчитися писати код. Треба навчитися мислити глобально
Ще один міф — нібито за кордоном краще бути програмістом, аніж в Україні. Це не так. Я знаю багато програмістів, які вважають умови праці тут значно кращими.
В Україні варто залишатися і через ще одну суттєву перевагу — можливість росту. Наприклад, у 25 років наш програміст може отримати рівень «senior». Тоді як в тій же Америці цього звання досягають здебільшого після сорока, через повільний кар’єрний ріст, спричинений великою кількістю працівників на ринку.
