img

Забути про слово «пенсія»

22.02.2019 The Ukrainians

[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]

Зараз мені йде восьмий десяток, мене часто запитують, як я ставлюся до глобальної тенденції старіння населення. Зазвичай його формулюють як серйозну економічну й соціальну проблему: якщо люди живуть довше, то з’являється необхідність піклуватися про щораз більшу кількість літніх осіб. Чи готове суспільство до цього?

Нещодавно в Німеччині я взяв на телебаченні інтерв’ю в таких людей й поговорив із ними про їхнє життя, про проблему старіння. Я був дуже здивований, коли в студію запросили двох жінок, яким було більше ніж 100 років. Одній із них — я буду називати її Хельгою — було 105 років. Хельга прекрасно пам’ятала кожну деталь зі свого минулого, аж до конкретних людей, місць і дат. На моє запитання, що вона думає про сьогоднішню молодь, Хельга відразу сказала: «Що менше я говорю про неї, то краще. Вони думають, що знають усе. Їм нецікаво слухати інших».

Я перепитав, чи дійшла вона такого висновку на підставі особистого досвіду спілкування з молодими людьми:

Звичайно. У мене є дочка, і вона виводить мене із себе. Вона нестерпна.

А скільки їй років?

Сімдесят п’ять, — холодно відповіла Хельга.

Тут я зрозумів, що ми трактуємо слово «молодий» абсолютно по-різному. Я згадав, як був вражений, що ми можемо змушувати людей «йти на пенсію» в шістдесят п’ять років. Хельга ж сприймала таку людини як немовля!

Мені здається, вона правильно ставиться до старіння. Протягом низки років я закликаю вилучити з лексикону слово «пенсія, чи відставка». У міру того, як люди стають старшими, вони починають вважати майбутню дату виходу на пенсію страшним днем, посланням: «Прощавай — ти більше не потрібен, ти не можеш бути корисним».

Чи повинен роботодавець тримати в себе людину, яка досягла певного віку? Це його справа. Але я серйозно заперечую проти використання слова «пенсія» для конкретного перехідного періоду в житті. Я не розумію, чому когось потрібно відправляти на пенсію, крім як через здоров’я. Адже творчі здібності людини не зникають у день, коли їй виповнюється шістдесят п’ять років.

Саме тому я наполягаю на тому, щоби слово «пенсія» вилучили з нашого словника. Його місце має зайняти нове поняття, яке констатує безперервність творчого життя й робить акцент на можливості переходу від першого життєвого етапу до другого. Другий етап — це час вільного життя, коли людина врешті-решт звільняється від зобов’язань, які притаманні періоду дорослішання, створення сім’ї і виховання дітей.

Другий етап життя є чудовою нагодою зробити щось важливе для світу.

«Я виконав свої обов’язки перед роботодавцем, перед дітьми, перед сім’єю. Зараз настав момент, коли я можу використовувати свої творчі здібності, щоби вирішити деякі соціальні проблеми, які турбують мене. Я не звертатиму уваги на думку оточення. Усе, що я повинен робити, — це слідувати поклику серця. Настав час зайнятися соціальним бізнесом», — можливо, саме так думає зріла людина.

Літнім людям необхідно брати участь у житті суспільства, але потрібно вирішити, як краще скористатися перевагами другого етапу. Коли я вкотре приїхав до Німеччини, мій друг відвіз мене в баварське село з населенням у майже три тисячі людей. У селі були прекрасні школи, гімназії, величезні ігрові майданчики. Але всі вони здебільшого були порожніми: у селі залишилося мало дітей, а з урахуванням ситуації й демографічної тенденції, найближчим часом щось навряд чи б змінилося.

З іншого боку, у селі стабільно зростала кількість жителів віком від шістдесяти років. Здебільшого вони були самотніми, нудилися, напивалися і впадали в депресію.

Разом ми вирішили запустити нову програму. Її суть полягає в тому, що кожну людину, яке досягла шістдесяти років, запрошуватимуть вступити в школу. Там люди освоюватимуть непросту науку, як почати життя заново, — у них не буде часу замислюватися про минуле. Крім того, вони спілкуватимуться зі школярами. Співпраця молоді та літніх людей може стати основою для нової «соціальної гармонії» й надати нових сил людям.

Ідея налагодження таких партнерських стосунків могла б стати стимулом до розв’язання проблеми фінансової підтримки щораз більшої кількості літніх людей.

Другий етап життя — це хороший час для створення фонду, гроші якого можуть бути використані для створення або розширення соціального бізнесу. Ви можете вкласти певну частину своїх заощаджень у такий фонд і керувати ними самостійно. Коли вас не стане, управління фондом перейде до ваших дітей або друзів. Для цього зовсім не обов’язково бути надбагатою людиною. Можна витратити на це вільні гроші або ж заповісти кошти на створення такого фонду посмертно.

Якщо ми вкладемо частину грошей у соціальний бізнес із метою розв’язати проблеми людей старшого віку, не важливо, багатих чи бідних, то літні люди ніколи не будуть соціальним тягарем.

Ми повинні ставитися до них як до творчих людей, що присвячують себе створенню світу, у якому вони завжди хотіли жити.

Оригінал — Muhammad Yunus
Адаптований переклад — Віра Курико

Зображення — unplash.com

The Ukrainians

Текст The Ukrainians

Схожі публікації

306 5

«Я, мені, моє»: як его заважає в бізнесі й що з цим робити

Вкладати всю душу в справу — не завжди правильно

06.12.2018 The Ukrainians
706 6

Чотири образи менеджера

Як власні образи можуть руйнувати нашу кар’єру

03.10.2018 The Ukrainians
422 4

Гра на швидкість

Чому ми так любимо термінові справи

29.10.2018 The Ukrainians

Популярні публікації

30310 12

Брія Блессінґ

Розмова з українською співачкою
24.09.2014 Володимир Бєглов
247609 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
44176 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати