Два роки тому Едуард Ткач шукав способу уникнути армії і навіть не уявляв, що зовсім скоро у лавах Збройних Сил він будуватиме блокпост у Криму, потрапить під обстріл на Донбасі, переживе зупинку серця та два тижні коми. І після цього захоче повернутися на службу.
У дитинстві Едуард мріяв стати бійцем спецназу. А потім передумав. І робив усе можливе, аби не потрапити до армії взагалі.
— «Морозився» від медкомісій. Потім, уже коли перевівся на заочну форму навчання у Первомайському політехнічному коледжі, робив документи, що я нібито на денній навчаюсь. Ще я тайським боксом займався, то хотів зробити довідку, що струси мозку мав. Так не хотів йти в армію, що капець! — Едуард на мить озирається у вікно, а я помічаю на тильному боці його лівої долоні татуювання «За ВДВ». Перехоплює мій погляд, усміхається.
— Воєнком переконав. Нормальний такий мужик! Казав: «Іди на контракт у 79-ту бригаду у Миколаїв, будеш гроші заробляти, цікава робота». А я якраз завжди хотів жити у Миколаєві. І погодився. Влаштувався на контракт, прослужив рік, а тоді почалося…
Каже, коли відправили на Крим, сподівався, що там усе закінчиться швидко.
— А вийшло те, що вийшло. Татари тоді приїжджали до нас, допомагали усім, чим могли, питали: «Коли ви наші домівки звільните? Коли у нас уже буде Україна?».
Татари тоді приїжджали до нас, допомагали усім, чим могли, питали: «Коли ви наші домівки звільните? Коли у нас уже буде Україна?»
На Чонгарі у військових був маленький телевізор, який привезли волонтери. Кримські татари встановили супутникову тарілку. Бійці сиділи в наметі і дивилися, що відбувається у Донецьку. Едуард зізнається: від побаченого було бажання забрати БТР і поїхати чимшвидше туди, не чекаючи наказу командування.
— Так хотілося воювати?
— Чесно? Хотілось скоріше все закінчити і поїхати додому, — сміється. — За той час, що ми в Криму стояли, я лише раз у Миколаєві був. На свій день народження. Командир зробив мені такий подарунок. Ми їхали в Крим на тиждень. Думали, буде все в порядку — приїдуть СБУ-шники, будуть порядок наводити. А ми допоможемо — і додому. А вийшло, що ми залишились. Так само і в Донецьку. Думали, ось нарешті бойова задача: виконаємо — і додому. А хлопці досі там.
Трохи згодом у розмові Едуард скаже: насправді розуміння того, що потрапив він дійсно на війну, прийшло ще у Криму.
— Якось до нас приїхали хлопці з Автомайдану, привезли гуманітарну допомогу. Наш блокпост був крайнім, але вони питали, чи далі є ще — може, кому там щось треба. Казали їм, що там уже нікого, але не послухали, поїхали. А їх раз — і обстріляли. Ніхто такого не чекав.
Після трьох місяців у Криму командування відправило бійців 79-ї бригади в окупований Слов’янськ, але перед цим дало наказ «зачистити» Красний Лиман. Саме по дорозі до цього міста колона, у якій їхав і Едуард, потрапила під обстріл терористів.
— Негарно вийшло, що підбили мене, — знову сміється. — Ми їхали, перед нами був БТР Національної гвардії — нормальний такий БТР-4, а водій ненормальний! Як почали нас із різних сторін обстрілювати, то він зупинив машину — і вся колона за ним стала. Тоді ж позад мене щось вибухнуло. Далі вже нічого не пам’ятаю. Пробило каску. Така «хороша» українська кевларова каска — на неї сракою сідаєш, а вона прогинається.
Тоді Едуарду було не до жартів — пораненого бійця привезли на блокпост і викликали вертоліт. У госпіталі в Харкові йому зробили трепанацію черепа, витягли осколки, прибрали гематому. Попри те, хлопець усе ще залишався на межі життя і смерті. Так само вертольотом його відправили до Києва, але там, у небі, в Едуарда і одночасно у ще одного хлопця зупинилося серце.
— Він помер, я вижив, — мовчить.
Довго мовчить.
— У Києві лікарі — боги. Все зробили ідеально. У мене, взагалі-то, дірка у черепі була. Спочатку закрили просто шкірою, зробили слухову перетинку, а минулого року титанову пластину поставили. Вже потім дізнався, що у мене ще й забій легенів був серйозний.
Два тижні Едуард пролежав у комі. На підтримку його життя щодня треба було витрачати тисячі гривень — родині допомагали небайдужі. Без них, каже Едуард тепер, навряд чи впоралися б.
Вийшовши із коми, він постійно питав, що відбувається на фронті, переживав, як там його товариші, та навіть просив волонтерів забрати його назад на передову. Навіть будучи непритомним, Едуард рвався у бій — лікарям довелось його зв’язати.
Увесь час поряд із пораненим бійцем була його дружина. Вона й стала нею там, у лікарні — свої стосунки пара офіційно оформила просто у госпіталі. Це було вже після того, як дівчина довго шукала Едуарда у лікарнях по всій Україні. Його документи загубили при перевезенні — хто він такий, ніхто не знав.
— Жінці казали, що з коми не вийду, не буду ні говорити, ні ходити — рослиною буду. Питали, чи воно їй треба? А вона чекала. І дочекалася. Дружина в мене серйозна. Бойова, — каже з гордістю. — Слава Богу, що так сталося. Он мого одногрупника призвали, поїхав на війну, там підбили, у госпіталь привезли. Він дружині дзвонить, а вона вже іншого знайшла.
— Не боявся, що і з тобою таке може статися?
— У мене не було часу боятися. Воював, воював, бах — прокинувся у реанімації, дружина стоїть уже біля мене, — сміється Едуард.
Після отриманої травми хлопець має другу групу інвалідності, однак нудьгує за службою. Каже, що планує повернутись, як тільки буде нагода.
— Я лише вийшов із коми, одразу сказав, що повертаюсь до армії. І зараз сподіваюся, що отримаю таки третю групу і, може, візьмуть у якийсь підрозділ. З другою не беруть. Хочу повернутися, бо хлопці там воюють, а ти тут на «гражданці» ходиш і каву п’єш, — кидає оком на спорожніле горнятко з-під кави. — Проблеми із власною совістю.
Зараз Едуард навчається на юриста на другому курсі в Київському університеті імені Тараса Шевченка, нещодавно отримав диплом у Школі ораторського мистецтва, у майбутньому хоче працювати в контррозвідці Служби безпеки України в Харкові.
— Про що найбільше зараз мрієш?
— Дітей хочу, — відповідає просто.
Наостанок питаю, чи хотів би щось змінити у своєму житті, якби можна було повернути час назад.
— Каску вдягнув би нормальну, радянську таку, міцну, — усміхається. — А більше нічого.
→ Фото автора та з мережі Facebook
