Злі слова про «річницю»

Письменниця про те, чому називати речі своїми іменами — питання гідності та національної безпеки

23 Лютого

«Доброго дня, це гостьова редакторка радіо. Ми хочемо записати з вами та нашим журналістом Т. розмову про річницю російської агресії. Чи можливо це?»

Ні. Це неможливо. Неможливо бути журналістом і вважати, що річниця — 24 лютого 2022.

Ні. Це неможливо, коли журналіст Т. у студії в Києві дозволяє собі проводити бесіди про «річниці» процесів, яких він не бачив на власні очі. Не був на фронті. Не сплатив свою ціну. Хоча… Ціну, можливо, сплатив. Але не зрозумів нічого.

Ні. Це неможливо. Неможливо знову та знову грати у чужі ігри. Ми б ніколи не вистояли без підтримки Заходу та цілого світу. І маємо бути вдячними. Але ж не настільки, щоб поему про Мазепу знову писали Байрон та Гюго. А по той бік поребрика — черговий Пушкін.

Хто краще, ніж ми, знаємо, коли та як почалася війна? Хто стали її першими героями й жертвами?

Як цих жертв убивали на вулицях Харкова, Донецька, Одеси, Горлівки? Як убивали перших героїв у Криму?

Як крали і ґвалтували? Як убивали волонтерів? Як катували в концтаборі «Ізоляція»? Як викрадали, ув’язнювали та знищували киримли?

Кого ми вимінювали всі ці роки, якщо війна розпочалася рік тому? 

Іловайськ, аеропорт, Дебальцево — зітремо їх на поталу масового усвідомлення того, що війна у лютому 2022-го дістала всіх?

Україна ніколи не бомбила умовний Донбас усі ці роки. Кремль зробив шалену кількість кривавих замальовок, щоб показати відмінності між тим, як воно є — бомбити та ні. Донецьк і Маріуполь. Луганськ і Лисичанськ. Я не буду продовжувати. Україна ніколи не зробили такого пекла з містами, які вісім років перебували в окупації. І з людьми, які там жили. Однак від російської зброї — навіть у дні такої-сякої тиші — гинули наші воїни. Майже щодня.

Той, для кого війна почалася рік тому, ніколи не бував на цвинтарі? Добре, не на цвинтарі. Біля стіни Михайлівського собору?

Дурна звичка і небезпечна звичка — не мати власного голосу. Але пролити стільки крові саме за те, щоб наш голос був відчутним, і знову дозволити викреслити з нашої історії «неприємне» для Заходу нагадування про їхню сліпоту, слабкість, корумпованість (от ніде правди діти), за їхнє «путінфершстеєрство», за внутрішню згоду на «право сильного»?

Немає праски, звідки б не тягнуло отою «річницею». Звісно, це дуже круто писати та говорити в унісон з мастодонтами та ніби справжніми журналістами великих — у всіх сенсах — західних видань. Та і якось «невдобно» тепер нагадувати їм, що Україна спливає кров’ю і територіями з 2014-го. Незручно ставити у провину вікопомну риторику «громадянського конфлікту» та «бажань народу Криму й народу Донбасу».

Так, замість вибачень ми тепер отримуємо зброю. І станом на зараз вона є саме тим, що нам треба найбільше. 

Але чи не плануємо ми жити далі? У тому світі, де крапки мають бути поставлені там, де вони мають стояти, а не там, де для них є точка згоди «великих гравців».

Меншовартість і колоніальне мислення — воно таке. Воно завжди шукає собі точку опертя, авторитет, яким хоче посилюватись або просто — користатися. Якщо хтось зміг побачити цього ведмедя не тоді, коли він укусив іншого, близького, але все одно — десь там — сусіда, а лише тоді, коли він вчепився в шию всім, то це точно не проблема зору. Це проблема свідомості. Точніше, браку свідомості.

Тому, хто хоче поспівати про «річницю», варто взяти до рук гусла, а краще — балалайку. Бо це — за замовчуванням — згода на те, що «іхтамнєт» і не було всі ці роки.

…У біографіях тих, хто загинув, тих, хто боронить землю, тих, хто переможе, можна прочитати: «з 2014, 2015, 2016 року був у складі такого-то батальйону».

Хода ветеранів — найпотужніша частина святкування Дня нашої Незалежності. «Коробки» (частини колон на парадах — TU) з кожної області, зведені бригади, волонтери. Тисячі тих, хто зміг цими днями дістатися столиці.

Улітку 2020 році Ярослав Журавель три дні помирав від поранень на фронті, у «сірій зоні», в момент так званого перемир’я.

Все одно — «річниця»?

Її можна, звісно, замотати в красиві папірці «річниця повномасштабного вторгнення». І я боюся цих папірців, тому що думаю собі так: «А якби вони атакували тою самою кількістю, але тільки зі сходу? У напрямку Донецької та Луганської областей? Або йшли б іще на Харків, Одесу й Херсон, не чіпаючи Києва, — то це би вважалося “повномасштабним”? Який взагалі критерій?»

Те, що не зможе знецінити ворог, ми знецінимо самі? Хапаючись за календар як за єдино можливий інформаційний привід, урочисто зрадимо тих, хто боронив Україну з 2014-го? Копіюючи в наших союзників їхній погляд на події в Україні, підспіваємо? Тихесенько і трохи фальшиво.

Слова — важать. Речення про бісову «річницю» має стати довшим і складним. Таким само складним, якою є наша війна.

Слів в українському словнику не бракує, можна не заощаджувати на тому, що є дійсно важливим.

Відзначати річниці будь-чого, аналізувати, не маючи достовірної інформації, слухати диванних експертів — це питання смаку.

Називати речі своїми іменами — питання гідності та національної безпеки. 

20 лютого 2020 року, у день Героїв Небесної Сотні, на вулиці Інститутський, де відбулися масові розстріли учасників Революції Гідності, вивісили банер «Росія почала війну тут».

Якщо комусь чухається календар, то річниця — дев’ята. І саме про це варто говорити.

Олена Стяжкіна, письменниця, докторка історичних наук, засновниця громадського руху «Деокупація. Повернення. Освіта», членкиня Українського PEN.

Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.

Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — opinions@theukrainians.org.

Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!