Дослідники вже давно звернули увагу на те, що механізми вчинення геноциду завжди одні й ті самі. Американський професор Грегорі Х. Стентон, аналізуючи цю проблему, виокремив 10 стадій у процесі підготовки та здійснення геноциду. Остання, десята, стадія — це заперечення винуватцями своєї причетності до скоєння злочину. Головна мета тут зрозуміла — уникнення відповідальності.
Совєтський Союз до середини 1980-х років залишався тоталітарною імперією. Весь час його керівництву вдавалося приховувати злочин Голодомору. Для початку влада оголосила, що ніякого голоду не було. Перегляньте совєтські пресу, плакати, живописні полотна, кадри документалістики і художнього кіна 1930-х — і перед вами постануть картини заможного, щасливого життя сповнених ентузіазму людей — я це називаю картинами «перевернутої реальності».
Свідків трагедії погрозами та репресіями влада примусила «тримати язика за зубами». Діловодну документацію, що містила докази злочину, знищили або приховали в архівах із грифом «цілком таємно».
Американський журналіст Волтер Дюранті, який допомагав Сталіну конструювати картини «перевернутої реальності» і заперечував голод, став (і залишається досі!) лавреатом Пулітцерівської премії. Натомість молодий валлієць Гарет Джонс, який наважився написати правду про голод, був підданий обструкції власними ж колегами-журналістами. За певні преференції вони змовилися зі сталінською владою, а Джонс урешті загинув за підозрілих обставин.
Щоправда, спокою совєтській владі ніколи не давали ті українці, яким вдалося вирватися з СССР. Різними способами вони десятиліттями намагалися донести світу правду про голод. А проте, їхній голос на тлі надпотужної совєтської пропаганди залишався голосом волаючого в пустелі. Ба більше, совєтські спецоргани переслідували цих людей і за кордоном: їх шельмували як «брехунів» і «колаборантів», мовляв, «байками про голод» вони маскують свою «злочинну співпрацю з нацистами під час Другої світової війни».
У кінці 1980-х років, коли приховувати правду стало вже неможливо, совєтське керівництво врешті визнало факт голоду. Однак на цьому інформаційні війни довкола цієї теми не завершились.
З’явилась нова ідеологема — «голод початку 1930-х років як спільне горе усіх совєтських народів». Її головною метою якраз було заперечення того, що Голодомор в Україні став наслідком одночасної дії як комуністичної, так і імперської зброї, що це був злочин геноциду.
Цю ідеологему російська влада, зокрема через свою агентуру в Україні, активно пробувала просунути і на терени України. Згадаймо, як за Януковича Кремль здійснив спробу примусити Україну офіційно відмовитись від визнання Голодомору геноцидом українського народу. Спочатку, всупереч українському законодавству, підконтрольний Росії український президент публічно заявив, що Голодомор не був геноцидом. Далі з Москви надійшла «пропозиція» до українських істориків підготувати разом з російськими «науковцями» збірник документів про «голод як спільне горе совєтських народів». Для цього в Україну приїхав професор із Пензи Віктор Кондрашин. Колись скромний науковець, він став і досі є рупором офіційної пропаганди, навіть дістав мандат члена Ради Федерації Федеральних Зборів Росії, звісно, і члена партії «Єдина Росія».
Так ось професор Кондрашин привіз до Києва «темник», яким українським історикам фактично пропонувалося вдатися до фальсифікацій: при відборі документів про голод підбирати їх таким чином, аби «було видно трагедію всього совєтського селянства, без акценту на Україну».
Звісно, українці відмовились, росіяни ж видали збірник документів у 3-х томах «Голод в СССР. 1929–1934», який і сьогодні активно популяризується на Заході для того, щоб перешкодити визнанню Голодомору геноцидом.
Ідеологема «голод як спільне горе совєтських народів» і сьогодні є ключовою в риториці Путіна та у російській пропаганді, що її транслюють державні ЗМІ, «офіційна історична наука». Способи досягнення «пропагандистських цілей» в сучасній Росії мало чим різняться від тих, що практикували в тоталітарній імперії СССР. Закриття архівів, жорстка цензура, репресії проти «нелояльних», конструювання картин «перевернутої реальності» — усе це сумне сьогодення Росії, яка, на жаль, так і не скористалася історичним шансом покінчити з тоталітарним минулим і розвиватися далі як демократична, цивілізована країна…
Наскільки тема Голодомору залишається дражливою для путінського режиму, можна побачити, зокрема, на тимчасово окупованих територіях України. Там літературу про Голодомор вилучають з бібліотек і знищують як «екстремістську».
В окупованому Севастополі напроти меморіальної дошки жертвам Голодомору в 2016 році демонстративно спорудили артоб’єкт під назвою «територія щастя».
Уже після повномасштабного вторгнення 2022 року пам’ятники жертвам Голодомору і репресій окупанти, із залученням місцевих колаборантів, демонстративно демонтували в Маріуполі, Луганську. На окупованих територіях вилучено українські підручники, наших дітей окупанти пробують навчати за російськими підручниками, відповідно, з російськими трактуваннями Голодомору як «спільного горя совєтських народів»…
Усе це робиться з метою нищення ідентичності українців, бо пам’ять про Голодомор — це важлива складова ідентичності нашого народу. Однак ці спроби приречені. Як і спроби приховати, заперечити здійснюваний нині Російською Федерацією злочин геноциду в Україні.
Ця війна відкрила очі багатьом у світі. Вже стала зрозумілою небезпека поширення світом російської пропаганди, що сповнена мовою ворожнечі. Як і механізми творення картин «перевернутої реальності», зрозумілими є також і мотиви спроб приховування злочинів. Уже тепер ідентифіковані тисячі злочинців, які в Україні вбивають, грабують, ґвалтують. Добре відомі й імена головних організаторів злочину геноциду. Рано чи пізно Путін та його оточення повинні постати перед судом, як і російські пропагандисти, які підбурюють до геноциду. Власне, засудження, притягнення злочинців до судової відповідальності — один із принципово важливих засобів запобігання злочинам геноциду в майбутньому.
Людмила Гриневич, історикиня, директорка Українського науково-дослідного та освітнього центру вивчення Голодомору (HREC in Ukraine).
Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected]. Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Зображення — Вадима Блонського.
