Агенти змін

— Якби міська адміністрація виконувала свою роботу, нам не було би чим займатися, — жартують про себе дизайнери з команди «Агентів змін».

Три роки тому вони об’єдналися з метою зробити Київ дружнім до своїх мешканців. Усе починалося з оновлення схеми столичного метрополітену, та сьогодні на рахунку «Агентів змін», зокрема, проекти з велонавігації, редизайну фунікулера, нових адресних покажчиків і комплексного оновлення Ярославового Валу.

На все це — жодної копійки з бюджетних коштів. «Агенти змін» існують завдяки краудфандингу та спонсорській підтримці.

Про виклики та мотивацію, больові точки київського середовища та бачення ідеального міста — у нашій розмові.

[Спецпроект «Провайдери змін» — серія історій про організації, інституції та середовища, які змінюють країну. Проект створений за підтримки DOU.ua] 

Непроста задача

— Ви не проти, якщо я закурю? Нічого страшного? — Ігор Скляревський дістає з наплічника папір для самокруток та вишневий тютюн. У внутрішньому дворику коворкінгу, де працюють «Агенти змін», вітряно, тож впоратися з запальничкою вдається не одразу. — В ідеальному місті будь-яке рішення має прийматися з позиції поваги до людської гідності.

20 років тому Ігор Скляревський кинув роботу журналіста в Харкові та перебрався до Києва. Сьогодні йому 40, і за цей час чоловік пройшов шлях від репортера «Телевізійної служби новин» на «1+1» до провідного дизайнера сервісу перевірки граматики Grammarly. Ба більше — йому вдалося зібрати навколо себе людей, об’єднаних спільною ідеєю — перетворити Київ на цивілізовану столицю.

Неофіційна історія «Агентів змін» почалася 2011 року, коли Ігорю Скляревському спало на думку змінити існуючу схему Київського метрополітену.

— Ця задача тільки здається простою. Є купа метрополітенів із десятьма, дванадцятьма лініями, тоді як в Києві їх всього три. Але складність була у великій кількості інформації, яку треба було вмістити таким чином, аби можна було користуватися нею швидко та безпомилково.

Ігор був готовим до критики — створив сторінку на Facebook, де публікував деталі процесу, та очікував на фідбек від тих, для кого ця схема була призначена. Одні — лаяли, інші — хвалили, та з-поміж відгуків траплявся і конструктив.

— Багато людей вказували на помилки — від банальних одруків до серйозніших речей, які допомогли зробити схему кращою.

На сьогодні нова схема столичного метро є найзнанішим проектом «Агентів змін». Та від моменту, коли з’явився її перший прототип, і до моменту появи схеми у вагонах минуло чотири роки.

Заразити змінами

— Коли я вперше прийшов до керівництва метрополітену, на мене дивилися, наче на психопата. Вони щиро не розуміли (або якісно прикидалися), чому стара схема була абсолютно непридатною до використання. І річ навіть не в тім, що вона була некрасивою… Це діло 65-те, — відмахується. — Написи були розташовані таким чином, що не було зрозуміло, до якої з трьох відміток вони належать. Коли ти не розумієш, яка це станція, ти не можеш використовувати схеми.

Домовитися зі старою владою Скляревському так і не вдалося. Та все змінилося 2014-го, коли Революція Гідності спровокувала хвилю кадрових змін в масштабі України. Нове керівництво метрополітену виявилося прогресивнішим і зацікавленим у співпраці.

Тоді ж через Facebook Ігор знайшов однодумців — хтось теж займався транспортними схемами, хтось досліджував навігацію на станціях київського метро. А згодом виникла і назва — «Агенти змін».

— Мені здається, що назва передає правильні цінності — коли ти продукуєш позитивні зміни, навіть дрібні, це може заразити інших. Це може спонукати їх робити щось на краще, щось правильне та потрібне у своїй галузі.

Почесне місце батька-засновника для Скляревського є лише формальністю. В холакратичній структурі «Агентів змін», де немає ієрархії, він виконує роль такого собі фільтра. Пройти через нього зможуть лише якісні ідеї.

— Ми з самого початку обрали для себе загальний напрям — займатися розвитком публічних місць в Києві та питанням комунікації у них. Ми відчуваємо, що можемо бути у цьому корисними. У нас також є декілька головних принципів, які ми наслідуємо у роботі.

Дизайн не закінчується ніколи

Перше правило «Агентів змін» — обговорювати кожен проект із тими, для кого його роблять. У його основі — роздратування від непотрібних нововведень, що з’являються на рівному місці. Хто і за якими принципами їх робив, чому саме так, а не інакше, звідки взялися гроші — невідомо. У команді одразу вирішили — так робити не треба.

Друге правило — дизайн не закінчується ніколи. Будь-який проект роблять ітеративно: спочатку створюють прототип, далі його тестують користувачі, ті залишають відгуки, на їхній основі вносять зміни, знову настає етап тестування, знову збирають відгуки, знову вносять зміни, знову тестування — і так до безкінечності.

Саме таким чином впроваджували нову схему метро та оновлені інформаційні екрани у вагонах, вказівники для велосипедистів і нові адресні покажчики.

— Шлях матеріального використання завжди дуже далекий від суб’єктивної оцінки. Тому як ми тестуємо адресні таблички? Беремо людей, які погано знають район, і даємо їм завдання знайти конкретну адресу. Кожен вирішує його самостійно, у тому числі й завдяки адресним покажчикам. Ми просимо людей коментувати, що давалося легко, а що складніше, чим вони керувалися, приймаючи те чи інше рішення. А потім робимо з цього висновки та покращуємо свою роботу.

Небайдужість киян — найбільший мотиватор для Скляревського. Він впевнений: яким би не був зворотний зв’язок, обговорення викликає резонанс і провокує взаємодію. Та головне — люди починають звертати увагу на своє навколишнє середовище, їм вже не начхати на те, що відбувається з публічним простором.

Той самий стимул і у дизайнерів.

—  Річ тут не в грошах. Та ж схема метро у вагонах має бісити настільки… Аж до тремтіння… Ти просто робитимеш це тому, що не зможеш із цим примиритися, — Скляревський прикурює другу цигарку. — Коли людина горить якоюсь справою, коли вона знає, чого хоче, тоді це бажання виливається в якісь конкретні проекти.

— А що має статися, аби ви перестали займатися тим, що робите зараз? — запитую. Скляревський замислюється та за мить відповідає:

— Напевно, людям знову має стати пофіг. Тоді в роботі «Агентів змін» не буде жодного сенсу.

Рух у темряві

— Ось тут ми і працюємо, — Юрій Грановський розпочинає імпровізовану екскурсію офісом «Агентів змін». Він — дизайнер і один із перших членів команди.

Торік команда дизайнерів перебралася до затишного коворкінгу на Воздвиженці. Сьогодні кожен артефакт у просторій кімнаті з виглядом на різнобарвну вулицю нагадує про якийсь з проектів «агентів» —  чи то постери для метро з проханням берегти себе, чи прототипи адресних покажчиків. Разом з ними в офісі сусідять більш як десяток чоловіків і жінок — саме в такому складі тепер працюють «Агенти змін».

Юрій сідає у внутрішньому дворику та щільно застібає куртку, ховаючись від вітру. Під блискавкою вмить зникає футболка з дивним, на перший погляд, написом. П’ять символів «UX/UI» виведені червоним по чорному в стилі логотипу рок-н-рольних AC/DC. Те, що спочатку здавалося абракадаброю, на ділі виявилося двома дизайнерськими термінами — «user experience» (досвід користування) та «user interface» (інтерфейс користувача).

— Я взагалі-то несправжній дизайнер. Руками нічого не малюю, — з усмішкою говорить чоловік. — Мене завжди більше цікавили дослідження.

У дизайн його занесла «лиха доля», віджартовується Грановський. 13 років тому він перебрався з Рівненщини до Києва, аби вивчитись на програміста. Та вже на першому курсі Юрій зрозумів, що програмування — це зовсім не робота його мрії. Після п’яти років в університеті зіткнувся з кризою самовизначення.

— Я трошки попрацював фотографом, а потім якось побачив вакансію «junior usability specialist». Що це, я не знав, але як звучить сподобалось. Я зробив тестове завдання — і потрапив на роботу. По суті, їм була потрібна голова, що вміє думати та має бажання покращувати цей світ. За деякий час я став провідним юзабіліті-спеціалістом, і, оскільки це безпосередньо було пов’язано з дизайном, згодом перепрофілювався у дизайнери.

Урбаністична тусівка тоді здавалася йому закритою елітарною спільнотою. Проте, спостерігаючи за тим, як Київ змінюється перед Євро-2012, Грановський відчував гостру незадоволеність. Питання було в тому, як вийти за межі пасивного спостерігача?

— Три роки тому я майже випадково потрапив на тижневий практикум Студії Артемія Лебедєва в Києві. Завдання моєї команди полягало у вирішенні проблем з навігацією на станції метро «Хрещатик». Десь за півроку я зрозумів, що треба якось сформулювати результати. Написав дві доволі великі статті про своє бачення того, як можна покращити ситуацію. А згодом зі мною сконтактував Ігор Скляревський. Невдовзі я вже був частиною команди і мені це страшенно подобалося. З’явилася можливість не продавати свої скіли замовнику на аутсорс, а докласти їх до якоїсь значущої справи.

Кожен новий проект «Агентів змін» для Юрія Грановського — це вихід із зони комфорту, розширення кола власної компетенції. У деяких ситуаціях робота нагадує йому рух у темряві. Все доводиться пробувати навпомацки, бо до тебе ніхто подібним не займався.

У деяких ситуаціях робота нагадує йому рух у темряві. Все доводиться пробувати навпомацки, бо до тебе ніхто подібним не займався

— Коли в проекті навігації метро ми підійшли до питання, на якому тлі вона має бути — чорному або білому, — виявилося, що раніше ніхто цього не досліджував. Тоді ми провели натурний експеримент і дізналися, що для людей із хорошим зором годиться біле тло. А для людей з поганим — чорне. Ми написали про це велику статтю, перекладемо її англійською — і, можливо, вона стане комусь в пригоді.

Урбаністичні головоломки тільки мотивують дизайнера. Зокрема відсутністю правильного розв’язання. Аби вирішити задачу, треба врахувати чимало різних факторів і прийти до компромісного варіанту, який задовольнив би кожного мешканця міського середовища.

— Ми усвідомлюємо, що все, чим ми сьогодні займаємося, в принципі, мало б робити місто. Тоді як «Агентам змін» варто було б спуститися до рівня дизайн-студії та не ініціювати якихось менеджерських процесів. Проте наразі ми — свого роду протез. В Україні, на жаль, немає такого рівня продуктивної колаборації бізнесу та міської адміністрації, як в Європі. Та є надія, що наша команда, наче шестерня, може привести до цього.

Радянське минуле сильно вповільнює рух України вперед, впевнений Грановський. З одного боку, є середовище, яке незалежна країна отримала у спадок. А з іншого — відсутність політичної волі для того, щоб це середовище змінити. Саме в сильній політичній волі він вбачає одну з головних запорук існування ідеального міста.

На думку дизайнера, аби дійсно покращити навколишнє середовище, посадовцям треба навчитися грати в довгу гру. Не думати про те, як обратися на наступний термін. Не боятися отримати «анлайки» у Facebook. А мати силу волі на прийняття рішень, котрі, на перший погляд, здаватимуться жахливими, та згодом приведуть до позитивних змін.

Не думати про те, як обратися на наступний термін. Не боятися отримати «анлайки» у Facebook. А мати силу волі на прийняття рішень, котрі, на перший погляд, здаватимуться жахливими, та згодом приведуть до позитивних змін

Ідеальне місто в розумінні Юрія Грановського — це не про архітектуру чи простір, а про внутрішні процеси.

— Всі рішення мають прийматися, як в доказовій медицині — за підсумками досліджень, експериментів, даних і описів, а не тому, що «я — посадовець, я тут головний, давайте зробимо так, як я бачу». Напевно, «Агенти змін» ще трохи впливають на свідомість людей, які працюють в міських структурах, вчать їх, як насправді треба робити проекти.

У пошуках діалогу

— У Києві мені подобається те, що тут все погано, — зі сміхом говорить Максим Головко. — У Відень якщо приїжджаєш, то не знаєш, до чого там можна руку прикласти. А в Києві, куди не плюнь, всюди можна зробити краще. Особливо в публічному просторі.

26-річний архітектор одним із перших потрапив до команди «Агентів змін». 2014-го він працював над проектом нової схеми столичного громадського транспорту, а згодом приєднався до Ігоря Скляревського, аби покращити схему метрополітену.

Розуміння, що з Києвом щось не так, прийшло до Максима під час навчання в університеті. Він вступив на архітектурний, бо шукав щось схоже на скульптуру, якою займався з дитинства. Та за півроку як студент почав дивитися іншими очима на місто, в якому провів усе життя.

— Не було якогось переламного моменту, був радше еволюційний — я потроху-потроху розумів, що треба щось змінювати. Ось і почав змінювати, — широко всміхаючись говорить він.

Про себе Головко жартує — у команді «Агентів змін» він мало не єдиний киянин. Декілька років тому він перебрався на Ярославів Вал, і невдовзі почав думати про те, як покращити навколишній простір.

Останнього місяця на сторінках «Агентів змін» у соцмережах тільки і розмов, що про перекриття Ярославого Валу. 24 серпня урбаністичний експеримент, на підготовку якого пішов майже рік, мав би перетворитися на реальність. За авторським задумом, замість бетонних блоків на дорозі з’явилися б бетонні кашпо з форзиціями. Діжки з чагарниками обмежили б транспортний рух — і на найближчий місяць 40-метрова ділянка, раніше доступна лише автомобілістам, перетворилася б на пішохідну зону.

«Молодці!», «Дивна ідея», «Агенти зради», «Ай лав ю гайз», «Робіть експерименти на інших вулицях!» — реакція Facebook-спільноти змінювалася від коментаря до коментаря. Конфлікт зрештою вирішила Київська міська держадміністрація — 23 серпня, менш ніж за день до старту експерименту, мерія відклала перекриття Ярвалу на невизначений термін.

— Ось тут у нас було оголошення, — Максим намагається розгладити зігнутий вітром анонс: «Перекриття Ярвалу з 24 серпня».

Частково відпалий від стіни плакат оперативно заліпили оголошеннями про роботу. Про плани великих змін на Ярославовому Валу сьогодні нагадує десяток форзицій. Навесні вони заквітнуть яскраво-жовтим, а сьогодні вазони вишикувалися на тротуарі поряд з кав’ярнею.

— Ярвал — один з найбільш комплексних проектів. І мій улюблений. Він змінює не окремі елементи типу навігації та адресних покажчиків, а всю вулицю загалом — і фасади, і дорогу, і освітлення, і загазованість.

Починаючи роботу над Ярославовим Валом, «Агенти змін» шукали приклади подібних проектів в Україні чи за кордоном, та все було марно. Зрештою вирішили використовувати стандартну методологію — тестувати, впроваджувати, покращувати — проте, аби запропонувати якісь зміни, треба було зробити не одне дослідження. У цьому активістам допомагають партнери — аналітичний центр CEDOS, агентство A+S Ukraine, Віктор Петрук та інші.

— Ми взяли величезний квартал між вулицями Великою Житомирською, Володимирською та Хмельницького — і почали рахувати.

Кількість дерев, поверховість будинків, активність фасадів, функції перших поверхів, кількість паркувань і закритість дворів — декілька місяців команда проекту збирала дані, які дали б змогу окреслити основні больові точки району. Та згодом стало зрозуміло, що лише статичної інформації мало, треба збирати дані динамічні.

— Ми хотіли оцінити загазованість повітря на Ярвалу, але не змогли, бо найближчий датчик розміщений на Бесарабці. В тій самій Барселоні встановлено триста датчиків, які контролюють загазованість. У Києві їх всього п’ятнадцять. 

Життя в Києві стане якісним і комфортним, коли у місті почнеться діалог між його мешканцями, підприємцями та адміністрацією 

Шістнадцятий лежить у Максима Головка у сумці. Чоловік дістає сірий паралелепіпед. Надрукована на 3D-принтері коробка вміщується в долоні.

— Це один із перших прототипів — датчик загазованості, запиленості та зашумленості простору. Ми хочемо розтиражувати їх і встановити в місті, щоб в режимі реального часу передавати дані на «Мапу змін». Коли ми все зробимо, можна буде переглядати, який рівень загазованості був у конкретний час у конкретній точці на Ярославовому Валу. І яким він був раніше.

У планах — розробити також датчик, який підраховував би кількість автомобілів і пішоходів. Раніше «Агенти змін» збирали ці дані вручну, та сьогодні разом із командою лабораторії FabLab Fabricator працюють над створенням прототипу, що робитиме це автоматично.

— Я усвідомлюю, що більшість взагалі не розуміє, навіщо ми це все робимо. Завжди простіше приймати рішення на основі того, подобається чи не подобається. Або чекати, допоки хтось прийде і скаже, як воно має бути. Нам здається, що це неправильний підхід і для такого важливого рішення, як зміна простору в місті, мають бути чіткі причини і пояснення. Одне із завдань, які ми поставили в межах «Мапи змін», — це не просто показувати дані, а й аналізувати їх. І потім отримувати готову відповідь, що, наприклад, у цьому місці не вистачає 10 лавок.

На думку архітектора, життя в Києві стане якісним і комфортним, коли у місті почнеться діалог між його мешканцями, підприємцями та адміністрацією. Сьогодні діалогу заважає тотальна недовіра одних до одних. Адміністрація не довіряє громадським слуханням, бо вважає, що вони проплачені. Бізнес намагається робити все самотужки, та після спроб діалогу відкладає свої ідеї в довгий ящик.

— Це те, що ми намагаємося змінювати як «Агенти змін», — налагоджувати комунікацію між адміністрацією, мешканцями, активістами та бізнесом. Здається, нам це вдається.

Сталі зміни

Максим зупиняється біля одного з будинків на вулиці Рейтарській. Щільно вкрита плющем залізна огорожа відділяє двір від тротуару. Крізь листя ледве проглядаються дитячий майданчик і город.

— Тут просто прикольний двір з парканом. Але в цього району є цікава особливість — з Ярославового Валу на Велику Житомирську можна просто пройти дворами, якщо знати, яку хвіртку відкривати. Це місце мені раніше дуже подобалося. Та в середину тепер не потрапити. Простір змінюється, подвір’я всі потроху закриваються, з’являються паркани, ворота. Їх все більше і більше.

У бажанні відгородитися Головко знову ж таки вбачає брак комунікації. Люди не хочуть, аби їхнім простором хтось користувався, бояться появи умовних «алкоголіків і наркоманів». Тому забирають усі лавки, вимикають освітлення і, відтак, навпаки роблять простір привабливим для тих, кому потрібні не зручності, а лише місце, де можна було б випити.

— Оскільки я мешканець цього району і архітектор, то, звісно, мені хотілося б, аби до ладу нарешті привели будинки, розташовані на Ярвалу та в околиці. Але видно, що кожному важливіше щось своє. Це легко прослідковується, коли фасади заліплюють балконами, завішують блоками кондиціонерів, розфарбовують у різні кольори… Оце мені болить найбільше.

За десять років Максим Головко бачить Ярославів Вал вулицею з красивими будинками та хорошими дорогами, де зручно пересуватися всім — як пішоходам, так і автомобілістам. Однак сьогодні він розуміє, що головна мета «Агентів змін» полягає не в тому, щоб зробити простір якісним і красивим.

— Наше завдання — ініціювати сталі зміни, — наголошує він на останньому слові. — Щоби простір ставав кращим, навіть коли нас тут не буде.