[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Я граю на піаніно майже 40 років, але мої сьогоднішні успіхи нічим не перевершують тих, яких я досяг у 12-ть.
Ось що я роблю, коли граю на піаніно:
1. Сідаю.
2. Граю один із трьох уривків, які знаю напам’ять.
3. Роблю безліч помилок.
4. Продовжую грати те ж саме, але правильно.
5. Переходжу до інших трьох уривків.
6. Повторюю.
Це нічим не схоже на те, як я грав на піаніно в 15 років, коли я був на вершині розвитку як музикант. Ось як я грав тоді:
1. Сідав.
2. Витріщався на один такт в уривку і намагався почути мелодію в голові.
3. Продовжував витріщатися на цей такт і водив пальцями по клавішах не натискаючи, даючи їм можливість звикнути до потрібного порядку нот. Тренував свої нейрони.
4. Грав цей один такт.
5. Робив кілька помилок.
6. Повертався і програвав цей такт знову, звертаючи увагу на помилки.
7. Робив менше помилок.
8. Повторював пункти 6 і 7 доти, поки міг зігратицей такт бездоганно десять разів поспіль.
9. Додавав новий такт. Повторював.
Використовуючи такий підхід, я міг цілий тиждень не зіграти мелодії повністю. Але коли я нарешті робив це, то результат був чудовим.
Не усвідомлюючи цього, я натрапив на найкращий спосіб досягнення фантастичних результатів у будь-чому. Малкольм Гладуелл і Джеф Колвін називають це «навмисною практикою». Деніел Койл каже про «глибоку практику». Як би там не було, це неймовірний спосіб швидко покращити свої навички.
У книжці «Талант ні при чому!» Джеф Колвін розповідає історію, як Бенджамін Франклін тренував себе писати есе. Читаючи статті в популярному британському політичному журналі The Spectator, Франклін виписував найважливіші моменти у статті. Через кілька днів він намагався написати статтю наново, використовуючи ключові положення, які виписав, пов’язуючи їх воєдино своїми словами. Потім він порівнював свою статтю з оригіналом, шукав відмінності — і починав все заново.
Якщо ви намагаєтеся опанувати нове уміння або поліпшити наявне, то спробуйте застосувати принципи навмисної практики.
У них тільки дві основні вимоги:
— Навичка має стати такою, щоб її можна було повторювати досить швидко. Подумайте, як можна розділитинавичку на кілька повторюваних кроків — вивчення одного музичного твору, концентрація лише на подачі під час гри у гольф, відтворення есе в спробах навчитися писати.
— Тренування навички повинно давати плоди та зворотний зв’язок. Після практики ви маєте якомога швидше усвідомити, чи була вона успішною, чи невдалою. Запишіть себе, щоб була змога відразу подивитися або послухати. Якщо самі ви не можете дати реалістичну оцінку, візьміть тренера чи вчителя, який не тільки буде негайно коментувати, а й стимулюватиме виходити за межі ваших можливостей.
Ключ до покращення — це постановка цілі поза межами вашого поточного рівня таким чином, щоби ви помилялися частіше, ніж досягали успіху. Принаймні спочатку. Тільки-но ви досягнете цілі, вибирайте нову, яка також буде поза вашою новою зоною комфорту. Якщо ви не розширюєте її, то ви не вчитеся.
«Пробуйте знову. Помиляйтеся знову. Помиляйтеся краще», — Семюель Беккет.
Оригінал — Christopher Sowers
Адаптований переклад — Ліля Гук
Зображення — unsplash.com
