[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи №1 в Україні]
Більшість із нас так чи інакше прокрастинують. Я називаю себе прокрастинатором вибору. Є завдання, які я можу без проблем почати і завершити завчасно, а є інші, які, якби я не старалася (або якби рано не починала), залишаються невиконаними до крайнього терміну. Податкові декларації, я про вас пам’ятаю.
Що стосується роботи, то я помітила, що завжди закінчую тексти незадовго до дедлайну, залишаючи собі трохи часу, щоб уважно обміркувати проект і, можливо, щось поліпшити на свіжу голову. Я також зауважила, що завжди відкладаю нетермінові завдання на користь насущних. У кінцевому рахунку витрачаю багато шматочків робочого дня на Twitter, Slack і перегляд новинних веб-сайтів. Звичайно, частково це моя робота, але, чесно кажучи, я проводжу чимало часу, то тут, то там, прокрастинуючи.
Мені хотілося змінити цю звичку, але я знала, що нічого не вдасться, якщо я спробую використовувати обмежувальні методи, як-от розподіл часу по блоках або техніка Pomodoro. Так що замість цього я вирішила спробувати «управляти» своєю прокрастинацією. Ось, що я зробила.
Розклад прокрастинації
Професор Університету Стенфорда Джон Перрі придумав термін «структурована прокрастинація». Ідея полягає в тому, що люди прокрастинують, займаючись менш важливими справами зі списку, тому Перрі пропонує обдурити себе, перемістивши важливі завдання у кінець списку, а менш важливі — на початок. Таким чином, коли ми прокрастинуємо, то фактично виконуємо найважливіші завдання. На жаль, для мене прокрастинація зазвичай пов’язана з виконанням завдань, які не позначені у списку справ, тому я знала, що цей метод не спрацює.
Я також думала про те, щоб дозволяти собі прокрастинувати щоразу, коли мені хочеться, як це спробувала зробити моя колега Лідія Дішман в 2014 році. Але я ж і так це роблю, і це не працює.
Витративши час на вивчення проблем зволікань, я зупинилася на методі, запропонованому гуру звичок Чарльзом Дахіггом. У відео Big Think Дахігг припустив, що замість заперечення свого бажання перевірити Facebook, яке призводить тільки до зниження продуктивності, коли спокуса стає занадто сильною, потрібно запланувати ці дії в своєму календарі, що дозволить реалізувати бажання і не дасть йому вийти з-під контролю. Мені цей експеримент видався цілком розумним і досяжним.
Метод перший: виділити великий відрізок часу на «прокрастинацію»
Я ненавиджу почуття, коли витрачаєш час даремно, тому вирішив запланувати час прокрастинації в тих великих відрізках, коли я зазвичай найменш продуктивна. Це півгодини під час ланчу, а потім півгодини о 3 годині дня (коли я стикаюся з денним спадом). Протягом перших двох днів це працювало дуже добре. Таким чином, я їла за робочим столом, але так могла переглядати Twitter або читати статтю, не чуючи, що мені потрібно одночасно перевіряти електронну пошту. Коли наступав денний спад, я виходила на прогулянку і займалася якимось справами в окрузі. І хоча технічно я працювала на годину менше, я все одно закінчувала роботу в той же час.
На третій день все було не так добре. Я також перенесла час тренування з вечора на ранок, але мені ніяк не вдавалося лягти спати раніше, щоб компенсувати підйом на годину раніше. Як я вже писала, моя концентрація страждає, якщо я сплю менше семи годин. День почався добре завдяки припливу після вправ, але продуктивний ранок перетворився у руйнівний опівдні. Моя сила волі ослабла і я знову стала читати Twitter між завданнями і намагалася редагувати історії, одночасно розмовляючи у Slack. Через почуття провини я не могла зробити годинну перерву, коли відчула, що весь день коту під хвіст, тому залишилася за своїм столом. І догадайтеся, що? Того дня з офісу я вийшла пізніше, ніж зазвичай.
Метод другий: розподілити час прокрастинації на весь день
На четвертий день я прийняла той факт, що живу в реальному світі, а це означає, що будуть дні, коли я прийду на роботу втомленою, навіть коли я зроблю все, що в моїх силах, щоб відпочити якнайкраще. Тому я вирішила змінити експеримент і, за своїми природніми прагненнями, встановити графік «міні-прокрастинація» між завданнями. Замість очікування до полудня і 3 години дня я дозволяла собі робити все, що захочу, протягом 10 хвилин між завданнями. Я перевіряла повідомлення у Facebook, розбирала свій стіл і складала плани на вихідні. У мене була перерва, але тільки на півгодини. Я виявила, що закінчую свою роботу раніше, і одного разу мені навіть вдалося виконати два додаткові завдання, яких не було в моєму списку справ на цей день. Ура!
Висновок: розклад прокрастинації змусив мене влаштовувати регулярні перерви і зробив більш продуктивною.
Я була здивована тим, наскільки спритнішою стала у роботі, коли мені не доводилося відчувати провину за зволікання. Фактично я зрозуміла, що потрібно планувати не прокрастинацію, а перерви. Перерви без почуття провини, що дають душевну перезарядку. І мені було зручніше влаштовувати невеликі 5-10-хвилинні перерви протягом дня замість того, щоб виділяти на відпочинок великі шматки часу. Зрештою, ходити по вулиці без діла або бездумно сидіти в інтернеті 30 хвилин поспіль досить нудно.
Так, були моменти, коли мій п’ятихвилинний перепочинок у Twitter перетворювався у 12 хвилин. Але бували й випадки, коли я плавно переходила від однієї задачі до іншої, не чуючи необхідності спочатку відволіктися. Дахігг мав рацію: позбавлення від необхідності боротися з прагненням прокрастинувати звільняє велику кількість простору і сили волі — тієї сили волі, яку я можу використовувати, щоб робити корисні речі, такі як написання цієї статті і придумування ідей для історій.
Я зрозуміла, що бути продуктивною — це не означає зупинити або «управляти» прокрастинацією, Це означає створити час для неї в моєму графіку і прийняти те, як я найкраще працюю. Зрештою, деякі з нас генетично схильні до прокрастинації. І замість того, щоб витрачати кров, піт і сльози, борючись із біологією, ми могли б змусити її працювати на нас і зберігати енергію для того, щоб довести всі справи до кінця.
Оригінал — Anisa Horton
Адаптований переклад — Лілія Гук
Зображення — Unsplash
