[Кожна дитина заслуговує на можливості для розвитку, самореалізації та здійснення мрій. І якщо постійно створювати ці можливості, підтримувати українських підлітків у їхніх прагненнях і починаннях, то результати не забаряться — нове покоління змінить країну на краще.
У спецпроекті «Борись за свою мрію!» разом із освітнім проектом «Школа успіху» Klitschko Foundation розповідаємо про талановитих, амбіційних та сміливих молодих українців. Це історії тих, хто не боїться мріяти і впевнено й наполегливо йде до мети.]
У свої 20 Антон Марчук увійшов до списку найуспішніших людей Європи віком до 30 років за версією Forbes. Останні два роки хлопець працював в Реанімаційному пакеті реформ: перший рік — одним з багатьох експертів, наступний — менеджером антикорупційної групи. Останні чотири — вчився в Інституті міжнародних відносин КНУ.
А нещодавно 21-річний Антон мав перший робочий день в Центрі політико-правових реформ, одному з найстаріших аналітичних центрів України. Ровесника центру запросили приєднатися до антикорупційного напрямку роботи як експерта.
Пощастило рости самостійним
Так склалися сімейні обставини — хлопець з дитинства привчився до самостійності. Вважає це за щастя.
— Я ріс майже сам. Мама постійно працювала. Коли я ще не прокинувся — вона йшла на роботу, коли вже засинав — поверталася.
Антон гадає, що ця самостійність сформувала його характер. Подібні ситуації впливають по-різному — юнака підготували до дорослого життя. Гадає, що тим, хто довгий час приймає рішення винятково з огляду на батьків, — важче.
У 8-му класі Антон залишив Лозову, де народився, й поїхав до Харкова вступати до спеціалізованої школи «Обдарованість». Там навчаються діти з усіх районів області, переважно найсильніші.
Тобі болить — і це штовхає тебе до дії. Або бездіяльності. Відповідальність тягнеться і за тим, і за іншим
Мама не пручалася, тільки запитала, чому сину цікава ця школа, і відпустила. Для 14-річного підлітка це був новий етап самостійності.
— У рідній школі мені було нудно. А тут я потрапив в оточення сильних і талановитих однолітків. Рівень навчання був значно вищим, і перед нами ставили високі планки, — пригадує.
Хоч і під наглядом, та школярі тут жили у гуртожитку, що вже був схожим на студентський. Мам-татів поруч немає — про все дбаєш сам. Не дбаєш — маєш неприємні розмови з керівництвом. Теж — сам на сам.
Після цієї школи Антон, який в дитинстві ким тільки не хотів бути — і лікарем, і інженером, і архітектором, — обирає для себе міжнародну сферу й вступає в Інститут міжнародних відносин КНУ. Перебирається до Києва у справжній гуртожиток.
Канікули, які стали початком
Ще у школі хлопець вперше потрапив до кількох країн ЄС. Тоді йому стало страшно цікаво — звідки така різниця у розвитку між Україною та Польщею або, скажімо, Східною Німеччиною, які так само були в соцтаборі.
То був 2015-й рік, в університеті — два місяці канікул. Антон сидів удома і, аби не займатися дурницями, каже, почав читати книжки про процеси трансформації постсоціалістичних держав.
Так Антон зацікавився питаннями корупції.
— Тоді ж побачив у Facebook оголошення про стажування в ГО «Реанімаційний пакет реформ». Пост написав Ярослав Юрчишин, він тоді був керівником відділу адвокації РПР.
Протягом кількох місяців Антон працював з Ярославом: допомагав у питаннях адвокації, шукав законопроекти, які можна було б зарахувати до «реформаторських». Ті проекти відправляли на експертний аналіз. Якщо експерти казали «окей», то секретаріат РПР починав працювати на те, аби ці законопроекти ухвалили.
Друга частина роботи — аналіз складу парламенту, де під кожну реформу — антикорупційну, судову, конституційну — шукали депутатів, зацікавлених у просуванні змін.
— Майже одночасно я став волонтером у VoxUkraine. Американський журналіст Майк Дуейн реалізував проект Vox Corruption Briefs — такі собі англійськомовні апдейти щодо процесів у сфері антикорупції. Я став його помічником, допомагав зорієнтуватися в місцевому контексті, збирав інформацію.
І втягнувся в антикорупційну тематику.
Це був квітень 2015-го, Антон мав 18.
Канікули закінчилися, а робота лишилася. Уже за рік вранці Антон йшов до університету, після — до офісу ГО. І так всі наступні роки.
Любити будь-яку роботу
Спочатку було стажування, потім хлопець вчився у Відкритому університеті реформ. Понад два роки тому Антон став експертом РПР. А тепер працює у Центрі політико-правових ініціатив експертом з антикорупційних питань.
Антон намагається пояснити свою діяльність якомога простіше: разом з колегами вони підтримують нові антикорупційні органи, шукають способи усунення передумов для корупції, працюють над тим, щоб система публічної служби була максимально підзвітною та прозорою, а кожен чиновник знав, що будь-яку його дію чи бездіяльність може побачити кожен громадянин.
Хлопець з колегами організовує різні заходи, готує аналітичні документи, рекомендації, адвокатує прийняття законопроектів, підзаконних актів.
Найбільша справа за участі хлопця — розслідування й публікація «чорної бухгалтерії» Партії регіонів. Приєднатися до справи йому запропонував Сергій Лещенко. Ставши співавтором, Антон розшифровував почерки, шукав підписантів, переводив документи в електронний формат. Сидів над цим майже цілодобово.
Найпотужніші люди поставали у часи складних викликів. У нас зараз саме такий час, треба цим користатися
— Найвідоміший фігурант розслідування — Пол Манафорт. Він очолював передвиборчий штаб Дональда Трампа. Через скандал з бухгалтерією регіоналів Манафорт посаду залишив. Щоправда, до відповідальності його так і не змогли притягти, але вже радісно від того, що твої дії впливають на суспільство, — говорить Антон. І додає: — Хоч мені приносить задоволення і менш помітна або й зовсім непомітна робота: писати листи до парламенту чи антикорупційного комітету. Серйозно.
Бігти довго й тривалий час
За що Антон відчуває відповідальність?
За себе та свої вчинки, за близьких людей, за свою професійну діяльність. У його роботі є безліч моментів, на які він об’єктивно не може вплинути, але, каже, якщо вже пішов у цю сферу — маєш брати на себе й відповідальність за будь-які наслідки.
— Гадаю, відповідальність починається з того, що тобі за щось болить. Тобі болить — і це штовхає тебе до дії. Або бездіяльності. Відповідальність тягнеться і за тим, і за іншим.
Питаю, чи не думає, що його особиста піраміда Маслоу частково перевернута. Антон усміхається:
— Матеріальне, звісно, важливе, але не в пріоритеті. Мені вистачає мінімальних побутових умов. Особистісна реалізація важливіша, ніж умовний комфорт, одяг та його ціна.
Чи відчуваю вигорання? Частково. Але не один же я. Такий час. У 2014-2015-му роках всі намагалися якомога швидше й упертіше просувати зміни, такий темп важко зберігати постійно. Усе більше людей переходить з режиму «спринт» в режим «марафон». І це логічно. Просто нам бігти довгу відстань і робити це тривалий час.
Декларуючи свою готовність робити щось задля подолання корупції, розумію, що мушу постійно вдосконалюватися й вчитися
30 до 30
— Це був ранок перед іспитом, я погано спав, прокинувся іще вдосвіта, відкрив пошту й побачив лист, який прийшов за кілька годин до того. У листі йшлося, що я потрапив до списку «30 до 30» Forbes. Я якось дуже навіть спокійно відреагував. Але це, звісно, додало мені впевненості в собі.
Хлопець часом чує в свій бік: агов, 20-тирічний студент, що він може розуміти в антикорупційній діяльності чи роботі антикорупційного бюро?
Так, минулого року через інтернет-голосування Антон потрапив до Ради громадського контролю при Національному антикорупційному бюро. Представники цього органу, наприклад, залучені до відбору детективів. Один адвокат помітив у списку молодого Антона Марчука й написав пост про те, що 20-тирічний студент займатиметься відбором детективів, а у нього ж навіть освіти нема, як він впорається?
— Існує така Організація економічного співробітництва й розвитку, яка час від часу звертається до різних українських ГО, щоб місцеві експерти надали оцінку виконання країною рекомендацій організації в сфері антикорупції. Нещодавно я готував відповідь на їхній запит. Якщо вони бачать мене серед експертів, які готують ці звіти, для мене це важливіше, аніж думка одного юриста.
До тридцяти років у Антона є ще дев’ять.
Що Антон хоче встигнути до цього віку — не упевнений. Має одну амбітну мету — хоче, аби більшість мешканців України пишалися країною. Але це важко встигнути реалізувати до 30.
Хлопець продовжує працювати. Отримав диплом бакалавра. Вступатиме на магістратуру.
— Декларуючи свою готовність робити щось задля подолання корупції, розумію, що мушу постійно вдосконалюватися й вчитися, щодня ставати професійнішим.
Жити сьогодні у нашій країні — класно. Я не хочу їхати звідси. Інші країни Європи так само мають свої виклики, але вони вже долають їх легше. А у нас безліч можливостей. Серйозно! Є багато шансів рости, розвиватися й змінюватися. Найпотужніші люди поставали у часи складних викликів. У нас зараз саме такий час, треба цим користатися.
***
«Школа успіху» — безкоштовний літній проект, покликаний розкрити особистісний потенціал у підлітків і розвивати навички самостійних активних дій та відповідальної й цілеспрямованої поведінки. Підтримати проект можна за цим посиланням.
