Книга містить ґрунтовний аналіз проповідницької спадщини Митрополита Андрея Шептицького з точки зору її відповідності (чи невідповідності) методологічному принципу, що в нинішній час отримав назву «позитивної суми», або «win-win». Генезу цього способу думання Митрополит виводив із богослов’я, а приклади його застосування самим Митрополитом автор знаходить у посланнях Кир Андрея у сфері економічних стосунків, національних взаємин, державного будівництва, міжконфесійних та міжрелігійних відносин. Цю наукову розвідку автор доповнив своїм власним баченням того, яку роль принцип «позитивної суми» та формули Митрополита Андрея можуть відіграти в найближчому майбутньому України та світу.
***
Розділ 2. Сфера економічних стосунків
Сприяти своєму, не принижуючи чуже
У раннього Шептицького можна знайти рекомендацію, яка, на перший погляд, суперечить нинішнім уявленням про принцип «позитивної суми», поширений на всю політичну націю. В обставинах того часу етноси, попри очевидні міжгрупові контакти, психологічно жили відокремленими анклавами, і солідарність та співпраця, до яких так натхненно закликав Митрополит, стосувалися в економічних питаннях передусім українського етносу. Ось характерна цитата:
А чи не добре було б, якби челядь уже змолоду гарно навчилася хліб зачинювати та випікати? Не треба би пасок та білого хліба у євреїв купувати. А у кожній хаті мав би християнин смачний свій домашній хліб — здоровіший від усякого купного. Уже й давніше заборонив був покійник Владика Пелеш, аби пасок у євреїв не купувати та й таких не святити. Я сьогодні цю заборону повторюю і кажу Вам таке, що паску, у єврея куплену, не будете у церкві святити, а лиш такі калачі і хліби, що їх самі спечете або у християнина купите [т. І, с. 91].
Я усвідомлюю, як радо привітають ці слова ті, хто виявляє щодо євреїв певні упередження. Вони напевно вбачатимуть у цьому прояв нелюбові до євреїв і заклик підривати економічні інтереси єврейського капіталу в Галичині. І вони помиляться, бо Митрополит не дотримувався принципу, такого поширеного серед наших стихійних антагоністів: «Щоб піднятися самому, треба наступити на іншого». Для підтвердження досить лиш процитувати такі твердження Шептицького:
Мушу вас, дорогі Браття, дуже рішуче, поважно й перед Богом остерегти перед будь-якими актами насильства під виглядом так званого, а частиною польської преси так сильно пропагованого «антисемітизму». Очевидно, нам можна так працювати, щоб в економічному житті й торгівлі самим собі вистачати і не бути залежними. Нам можна розвивати свою торгівлю і свій промисел, мати всюди свої крамниці, свої кооперативи і в них задовольняти всі потреби. Але нащо називати це антисемітизмом? Ми ж до того не потребуємо євреїв поборювати або ненавидіти, а ще менше потребуємо їх кривдити. А кривдою було б усе те, що ми за кривду вважали б, якщо би хтось супроти нас так чинив [т. ІІ, с. 335].
Любіть усі своє, свого тримайтеся і про своє дбайте, але стережіться ненависті, бо ненависть — це почуття нехристиянське [т. І, с. 16].
Саме той факт, що Шептицький остерігав перед почуттям ненависті, й не дозволяє нам віднести згадану вище цитату про некупівлю пасок у євреїв до категорії «нульової суми». Повторюю, що до Першої світової війни в Австро-Угорщині рівень культурної, соціальної чи економічної інтеграції етнічних громад був обмеженим, тож переносити на той час принципи сучасної економіки було б антиісторично. На цьому тлі особливого значення набуває підхід Митрополита: обстоювати інтереси своєї групи, не вдаючись до ворогування з іншими групами.
Проте саме це і є першою й необхідною передумовою нинішнього цивілізованого життя. Це — двері, відкриті для пізнішого принципу «позитивної суми», це — перший крок до принципу взаємовигідної співпраці.
Середній клас — основа економічної сили
У часи Шептицького поняття «середній клас» еволюціонувало в його сучасне розуміння. Суть явища вже знаходить своє відображення в працях Митрополита:
Наука Ісуса Христа не лише для окремих осіб, а й для усього суспільства є дорогою до доброго буття, є найкращою підставою економічної сили суспільства, яку становить не сума маєтків, а пересічна заможність усіх. Лиш те суспільство багате й сильне, в якому всі або майже всі відповідно до свого положення є заможними.
Суспільству не надто придадуться багатства, коли вони нерівномірно розподілені на всі верстви і, наскільки це можливо, на всіх людей. А такий рівномірний розподіл неможливий без морального права, яке зобов’язує рівною мірою всіх [т. І, с. 8].
Згадка про «моральне право» повертає нас до нинішніх українських дискусій про аморальність олігархічного ладу, який допускає концентрацію багатств у руках небагатьох, що супроводжується зубожінням більшості населення. Користуючись недосконалостями українського ладу, олігархам вдалося почасти вивести себе з-під дії верховенства права (вибіркове правосуддя та лазівки в оподаткуванні), проте вивести себе з-під дії морального права, за Шептицьким, їм не під силу.
Своєю чергою, згадка про «рівномірний розподіл» може стурбувати когось подібністю до відомої комуністичної утопії — так званої «зрівнялівки». Щодо цього у Шептицького є дуже чітке роз’яснення:
Уже за самою природою і неминучістю існують поміж людьми великі і численні відмінності, яким ніяк зарадити не можна. Уже від народження людина людині не рівна. Природа дає одному довше життя, більшу силу, сильніше здоров’я, більше талантів — дари, в яких іншим відмовляє або якими інших наділяє не в рівній мірі… До того ж і плин життя, обставини — те, що долею називаємо і що не залежить від волі людей або залежить лише незначною мірою, — все це дає кожній людині настільки різне життя, що мріяти про безумовну рівність людей — це противитися самій природі речей. До того людина, будучи паном своїх вчинків, кожна з більшою або меншою охотою і наполегливістю в праці, послідовними діями, більш-менш незмінним напрямом своєї праці, ідеями життя, моральністію або браком принципів свою долю сама собі змінює, виправляючи або псуючи те, що природа і доля дала
Отже, Шептицькому йдеться не про урівнювання доходів усіх без урахування особистих талантів, а про недопущення концентрації багатств у руках небагатьох, у чому він бачить порушення морального закону. У його розумінні, діяти за вимогами морального права — це, фактично, дати кожній людині можливість розвинути свої природні задатки, які в кожному випадку є унікальними.
