Книжка про фемінізм від чоловіків-науковців розкаже основи та принципи фемінізму та змінить чимало поглядів на вже сформовані стереотипи.

Майкл Кауфман — просвітник і автор, зосереджений у своїй діяльності на залученні чоловіків і хлопчиків до подолання ґендерної нерівності й насильства щодо жінок. Працював у сорока п’яти країнах, широко співпрацював з ООН, а також численними громадськими й державними інституціями. Співзасновник руху «Білі стрічки» — найбільшої у світі чоловічої ініціативи, що спрямована проти насильства щодо жінок. Автор і упорядник шести книжок про гендерні проблеми, демократію, розвиток, а також автор визнаного художнього роману.

Майкл Кіммел — активіст, викладач і дослідник, який бачить свою місію в тому, щоб залучати чоловіків і хлопчиків до підтримки ґендерної рівності. Професор соціології в Університеті штату Нью-Йорк у Стоуні-Брук, лауреат премій у галузі освіти. Автор численних книжок і статей, зокрема бестселерів «Хлопленд» (Guyland) і «Мужність в Америці» (Manhood in America). Багато років був речником Національної організації чоловіків проти сексизму (National Organization for Men against Sexism).

Краса

СЕНСАЦІЯ! Більшості чоловіків подобаються вродливі жінки.

Реакція більшості чоловіків: А що тут такого?

Реакція багатьох жінок: Я товста. У мене груди замалі. За що мені таке кучеряве волосся? Таке пряме? Може, мені підкачати губи? Мій зад у цих джинсах не здається завеликим?

Більшості чоловіків подобаються жінки. Так воно вже влаштовано в гетеросексуалів. Це в нас у штанях закладено — і в генах, мабуть, також.

Проблеми починаються, коли жінки відчувають, що їх більше цінують за зовнішність, а не за розум, характер чи вміння. Серйозна проблема — коли вчитель у школі каже дівчинці, що їй не треба перейматися через математику: «Нащо тобі, ти ж гарненька». Серйозна проблема, коли чоловіки навіть під час поважної розмови не відводять погляду від грудей співрозмовниць. І геть страшно, коли рекламники чепурять восьмирічних дівчат, щоб ті видавалися сексуально привабливими.

А ще величезна проблема, що багато наших знайомих жінок повсякчас впадають у відчай, бо не можуть відповідати недосяжним стандартам краси. І неможливим — бо про жіночу красу немає вічних уявлень. У різні епохи, в різних культурах, навіть від року до року, красу можуть розуміти дуже по-різному. Але реклама невтомно вдовбує нам у голови найновішу редакцію цих стандартів, які насправді можна застосувати до дуже небагатьох. На жінок і особливо на молодих дівчат це справляє нищівний вплив. Майже половина жінок із недостатньою вагою тіла вважають себе товстими. Понад половина дівчат уже в тринадцять років незадоволені своїми тілами, а у вісімнадцять — три чверті. Близько половини дівчат 9–11 років сидять на особливих дієтах, а серед абітурієнток вишів таких уже понад 90%. Кому це вигідно? А ось кому: обсяг світового ринку дієтичного харчування й послуг оцінюють у 33 мільярди доларів на рік, а косметичних товарів і послуг — у 20 мільярдів.

Коли феміністський рух тільки зароджувався, багато чоловіків вважало, що жінки перебільшують руйнівний вплив реклами та стандартів краси. Але знаєте, що відбувається зараз? Те саме відчули на собі й чоловіки, але в нашому випадку вимоги трохи інші: треба бути накачаними. Ми почуваємося шматками лайна, коли не виглядаємо, як моделі в рекламі трусів Calvin Klein. Недивно, що дедалі більше чоловіків ходять у качалку мов навіжені, пересаджують волосся, сідають на дієти, вдаються до пластичної хірургії. Психологи звуть це явище — постійне порівнювання себе з ідеалами античних богів — комплексом Адоніса.

Отже, нині ми нарешті розуміємо, як це — повсякчас відчувати тиск на уявлення про свою зовнішність, помічати, як нас оцінюють за тим, як ми виглядаємо. Комплекс Адоніса й Міф про Красу — для нього і для неї. Ця маніакальна гонитва за привабливістю не шкодує нікого.

Звісно, чоловікам-натуралам питання вроди видається неоднозначним. Нам потрібно шукати способи відчувати й висловлювати захват від жіночої зовнішності, та водночас думати, як не засоромити, не принизити, не завдати прикрощів і не порушити приватний простір жінок, які нас оточують. Найкращий спосіб розв’язати для себе цю дилему — поговорити зі знайомими жінками про свої почуття й прийнятні способи їх висловлення. Мета не в тому, щоб перетворитися на істот без статі, які не мають права чи не можуть насолоджуватися жіночою красою й товариством. Мета в тому, щоб не робити цього всього коштом жінок.

Оргазм

Він каже:

— Ого, це було неймовірно.

Вона відповідає:

— Ага, ніби в ХІХ столітті.

Він сонно бурмоче:

— М?

Вона каже:

— У багатьох культурах, як-от у нашій, вважається, ніби «пані» може обійтися без оргазму. І навіть вважається, що нам не потрібне задоволення від сексу.

Він позіхає:

— Маячня якась. Даруй, я ненадовго очі заплющу.

Йому сниться дивний сон. Жінки йдуть вулицею із плакатами й вигукують гасла. Вони повторюють одне й те саме: «Вимагаємо права кінчати!»

Він зупиняє одну мітингувальницю й запитує, що сталося. Жінка відповідає:

— Все дуже просто. Ми маємо таке саме право на задоволення від сексу, як і ви.

Він каже:

— Звісно!

Інша жінка додає:

— Деякі з нас полюбляють досягати оргазму з жінками.

Він каже:

— Я не проти.

Перша жінка каже:

— Але бачите, ви сприймаєте оргазм як належне. Коли у вас секс, то радше за все буде й оргазм. А жінки всі різні. Якась кінчає від статевого акту, а якась ні. Нам подобається стимуляція клітора — але до всіх нас це задоволення приходить по-різному.

— Але я, знаєте, доволі непоганий коханець.

— Ви розмовляєте?

— В якому сенсі?

— Ну, а як ви дізнаєтеся, що їй подобається, якщо не поговорите про це?

— Але це якось трохи незручно, хіба ні?

— Можливо. Але якщо ви розповісте одне одному, що вам подобається, а що не подобається, секс у вас обох буде значно приємнішим.

— Звучить логічно.

— Отже?

— Що «отже»?

— Прокидайся, телепню, й поговори з нею.

Освіта

Наукова сенсація! (за 1873 рік)

Якесь неймовірно ґрунтовне дослідження виявило, що допускати жінок до освіти — цілком безглузда ідея. Детальні спостереження свідчать, що жінки, які здобувають вищу освіту, народжують менше дітей. На думку гарвардського професора Едварда Кларка, причина очевидна: якщо жіночий мозок розвиватиметься, матка всихатиме. Висновок: щоб уберегти людство від вимирання, жінок краще не допускати до освіти.

Демографічна сенсація! (2010-ті роки)

Понад 50% студентства коледжів та університетів — жінки. Їх більшість на медичних, правничих і економічних спеціальностях.

Що ж сталося в проміжний період?

Гіпотеза перша: у 1880-х роках жіночі сукні були такі громіздкі, що в них неможливо було сидіти за партами. Мода змінилася, тож тепер жінки можуть здобувати освіту.

Гіпотеза друга: фемінізм.

Дискусія

Усі ми погоджуємося з твердженням, що освіта — найкращий спосіб саморозвитку. ООН називає право на освіту одним з основоположних прав людини. Освіта є запорукою активної участі в розбудові демократичного суспільства.

Вона також є ключем до розв’язання глибинних проблем, як-от хвороби, безробіття, перенаселення і соціальна нерівність.

Хоча кількість жінок із вищою освітою неухильно зростала впродовж минулого століття, справжній вибух у здобуванні освіти жінками відбувся саме після появи масового жіночого руху в 1960-х роках.

Так сталося, бо жінки усвідомили: вони так само здатні до інтелектуальної праці, як і чоловіки. Вони здобули право будувати кар’єру — як чоловіки. Водночас економічна ситуація змінювалась, і родини потребували двох годувальників. Поворотним моментом стала доступність контрацепції (якої домагалися феміністки) — жінки отримали можливість здобувати освіту, не боячись небажаної вагітності.

Ба більше, феміністки з академічних кіл зрозуміли, що життя й досвід половини населення — важливий предмет для досліджень. Вони поставили під сумнів вторинність жіночих ролей у курсах історії, досліджували причини, з яких науковиці й письменниці недопредставлені у навчальних програмах. Вони побачили, що традиційні програми — це програми «чоловічих студій». Тож задля відновлення рівноваги вони започаткували нову галузь знань: жіночі студії.

О, так

Це правда. Як казав той гарвардський професор 1873 року, коли жінки здобувають освіту, то справді менше народжують.

Але не тому, що їхні матки всихають.

А тому, що розширюється поле їхніх можливостей. 

Особисте — це політичне

Подеколи трапляються фрази, які підсумовують цілу політичну філософію. Одна з них: «Особисте — це політичне». Вона означає, що політика — це не тільки щось, чим займається уряд, а й те, що виникає навіть у найближчих, найінтимніших стосунках між людьми. І саме в особистому житті хитросплетіння владних відносин між чоловіками й жінками проявляється на практиці.

Зрозумійте нас правильно. Обернене твердження про те, що «політичне — це особисте», також правдиве. Усе, що відбувається в політичній сфері (наприклад, упровадження певних політичних рішень), дістає вираження на особистому рівні.

Ось вам гарний приклад: скажімо, ви прагнете бути відповідальним батьком. Державна політика може вам у цьому допомагати, а може заважати. В таких країнах, як Норвегія — де щедре соціальне забезпечення і для матерів, і для батьків дозволяє обом у подружжі брати відпустку для догляду за дитиною, а також є дієві системи охорони здоров’я й безкоштовної освіти, — державна політика допомагає. А от у країнах, де уряд декларує «підтримку сімейних цінностей», але не надає жодної практичної допомоги родинам у збереженні цих цінностей, бути відповідальним батьком не так і просто. Політичне — це особисте.

І особисте — це також політичне. Те, як ви поводитеся в родинних стосунках, як обговорюєте з партнерами чи партнерками батьківські обов’язки, як розподіляєте між собою хатню роботу й догляд за дітьми — однозначно особисті рішення. Але також і політичні — в тому сенсі, що можуть ставити під сумнів чи, навпаки, підтримувати усталену систему відносин між жінками й чоловіками.

Бачите, все «політичне» стосується владних відносин. Не лише в стінах парламенту та уряду, а й у стінах ваших осель. Чи буває так, що думка одного з партнерів важливіша за думку іншого? Хто з вас ухвалює рішення? Ваші стосунки ґрунтуються на рівноправ’ї, чи хтось головний, а хтось — підлеглий? Чи однакову увагу ви приділяєте потребам, почуттям, амбіціям і прагненням обох, чи хтось має в цьому першість?

Змінювати світ — це не тільки ходити на вибори й підтримувати певний політичний курс. Це також спроби змінити щось у своєму житті. Недостатньо просто вірити в рівність, але при цьому повертатися додому з роботи й чекати, що вечеря готова, а ваша партнерка сама подбає про ваших спільних дітей. Буденні особисті речі — це також політика. 

Панна чи пані?

Було це давно-давно, коли жінок поділили на дві категорії: панни й пані.

— Що це означає? — спитала в батька маленька дівчинка.

Батько відповів:

— Зараз ти панна. Але колись зустрінеш чоловіка, який тобі пасуватиме, і будеш пані. Хіба не прекрасно?

Дівчинка трохи подумала і сказала батькові:

— А до того, як стати паном, ти ким був?

Батько засміявся й відповів:

— Та паном, звісно.

А дівчинка на це:

— Татку, я ще навіть не виходила на свій перший феміністський мітинг, але цілком спроможна деконструювати це розмежування в позначенні статусу жінок і зрозуміти, що воно нас принижує, бо визначає наш статус виключно за характером стосунків із чоловіками.

Батько не засміявся. Він не хотів кепкувати з доньки. А коли вона попросила завжди звертатися до неї «пані», він дослухався.