Три сили. Як виховують в успішних спільнотах
Yakaboo Publishing
Три сили. Як виховують в успішних спільнотах
Джед Рубенфельд, Емі Чуа
купити зі знижкою 20%
знижка діє до 15 Червня, 23:59
Промокод — theukrainians

Професорка Школи права Єльського університету Емі Чуа, донька китайських іммігрантів, не вперше кидає виклик панівному підходу до виховання дітей у США. Цього разу разом із чоловіком, професором Джедом Рубенфелдом, вона дослідила вплив методів виховання та цінностей спільнот, в яких зростають діти, на їхній подальший успіх у житті. Подружжя дійшло висновку, що для всіх найуспішніших спільнот в Америці визначальною є комбінація трьох чинників, які автори назвали Трьома силами: відчуттям вищості, загроженістю й здатністю контролювати імпульси. Ці Три сили притаманні переважно іммігрантам у першому поколінні, релігійним і національним меншинам, які внаслідок життєвих обставин і культурних особливостей досягають виняткового успіху і вибираються на найвищі суспільні щаблі. Водночас автори роблять застереження, що поняття успіх, яке вони використовують у дослідженні, є приземленим, вимірюваним, і зрештою цей успіх не є вичерпним і остаточним, а Три сили не обіцяють щастя і гармонії.

***

Розділ 1

Три сили

 

Існує начебто взагалі неамериканський факт про сучасну Америку — окремі групи суттєво перевершують інші. Деякі із найуспішніших груп в американському суспільстві вас не здивують, а інші навпаки. 

Що спільного в людей, які обіймали або обіймають посади фінансових і генеральних директорів1 American Express, Black & Decker, Citigroup, Dell, Fisher-Price, Deloitte, JetBlue, Marriott International, Sears, Roebuck, Skullcandy, Sam’s Club і Madison Square Garden? Усі вони — віряни Церкви Ісуса Христа святих останніх днів. У 1980 році на Уолл-стрит2 важко було зустріти мормона, а нині вони стали чільними гравцями у радах директорів великих корпорацій, в інвестиційних фірмах і бізнес-школах.

Мормони не єдина група, яка постала нізвідки. Останнім часом було опубліковано багато матеріалів про занепад висхідної соціальної мобільності3 в Америці. Нам говорять, що добробут народжених після 1960 року американців зумовлений переважно тим, чого досягли їхні батьки. Можливо, загалом це правда, але американська мрія, зокрема її старомодна версія, де описано мільйонерів із нетрів, не втратила своїх позицій4, особливо серед іммігрантів*.

Після 1959 року сотні тисяч кубинців перекочували в Маямі, здебільшого прибуваючи туди без засобів до існування6. Їх зустріли ворожо: на будинках, які здавалися в оренду, часто можна було побачити таблички «СОБАКАМ І КУБИНЦЯМ ВХІД ЗАБОРОНЕНО»7. Вони тіснилися у маленьких помешканнях і наймалися мити посуд, мести подвір’я і збирати помідори8. Ці кубинські вигнанці разом зі своїми дітьми допомогли перетворити сонне місто Маямі9 на один із найжвавіших ділових центрів Америки. Станом на 1990 рік відсоток народжених у США американців кубинського походження із річним доходом домашнього господарства понад 50 тисяч доларів удвічі перевищував відповідний відсоток англо-американців10 із таким самим доходом. Кубинці становлять лише 4% латиноамериканського населення США. У 2002 році серед десяти найбагатших латиноамериканців налічувалося п’ять кубинців11, і нині вони — порівняно із латиноамериканцями у США загалом — у два з половиною рази частіше отримують понад 200 тисяч доларів на рік12.

У 2004 році два професори-афроамериканці з Гарварду зчинили справжній галас заявою13, що переважну частину темношкірих студентів університету — ледве не дві третини — становлять іммігранти або діти іммігрантів (а не нащадки афроамериканських родин, які живуть в Америці впродовж багатьох поколінь). Переселенці з багатьох вест-індських й африканських країн14, як-от: Ямайка, Гаїті, Гана, Ефіопія та Ліберія — стрімко сходять щаблями американської вищої освіти, однак найвизначніші результати належать нігерійцям. Вони походять переважно із працьовитих, інколи дуже бідних, іммігрантських родин і становлять лише 0,7% темношкірого населення Америки15. Та цей відсоток зростає вдесятеро в найпрестижніших університетах і професійно-технічних училищах, якщо порівнювати нігерійців16 з іншими групами темношкірих студентів США. Академічні досягнення цілком передбачувано перетворюються на економічні. Американці нігерійського походження вже зараз суттєво переважають17 в інвестиційних банках на Уолл-стрит і найавторитетніших юридичних компаніях. 

Безумовно, визначення, хто в Америці є успішним, залежить від розуміння успіху. Зустрічаються люди, для яких найуспішніше життя — це творити добро. Є й інші, хто присвячує його Богу. Для Сократа, наприклад, багатство і здобутки — лише фальшиві подоби успіху, і життя потрібно пізнати, щоб варто було ним жити18. Та в сучасних економічних системах добро, побожність і самоусвідомлення не винагороджуються. Оповідь про причини цього можна розтягнути на цілу бібліотеку або звести до сухих законів попиту й пропозиції. Олівер Уенделл Холмс-старший говорив про успіх «у приземленому сенсі»19 як про «гроші і статус» (а потім давав поради щодо їх здобуття). Далі ми ще розглянемо, яку ціну потрібно заплатити за такий успіх і яким вузьким є це визначення. Однак нікуди не подінешся від запитання: чому одні спільноти досягають висот у цьому, приземленому, сенсі, а інші — ні? І чому деякі групи дуже вирізняються на тлі інших? 

З усіх відображених у переписі населення етнічних груп в американців індійського походження найвищі доходи20 — майже вдвічі більші за середні показники в країні. Китайці, іранці та ліванці21 відстають, але ненабагато. Університети Ліги плюща* нині заполонили вихідці зі Східної Азії22. Тож їх називають «новими євреями»23, і проти них, на думку багатьох неупереджених спостерігачів, введено негласне квотування. Варто наголосити, що навіть діти бідних і неосвічених східноазійських іммігрантів24 — китайських швачок, корейських бакалійників, в’єтнамських біженців — навчаються краще за своїх білих американських однолітків і суттєво випереджають представників інших етнічних меншин.

А тим часом самі євреї продовжують збирати непропорційно рясний, з огляду на малу частку цієї етнічної меншини, врожай Нобелівських25 і Пулітцерівських26 премій, нагород* «Тоні»27 та мільярдів із хедж-фондів28. За результатами загальнонаціонального дослідження, яке охоплювало молодь і людей середнього віку, в 2004 році середній річний дохід американської родини становив 99 500 доларів США. Серед респондентів-євреїв він сягав 443 000 доларів США29. У 2009 році до списку п’ятдесяти найбагатших американців за версією журналу Forbes увійшли двадцять євреїв, хоча вони становлять лише 1,7% населення США, а серед чотирьохсот найбагатших американців — євреїв понад третина30

Також різні групи можуть переживати стрімкі спади. На початку ХХ століття, коли Макс Вебер писав свою класичну працю «Протестантська етика і дух капіталізму», в американській економіці ще панували протестанти31. Нині рівень добробуту американських протестантів нижчий за середній, а походження з родини євангелістів або протестантів-фундаменталістів корелює з низхідною економічною мобільністю32.

***

Ця книжка розповідає про злети і падіння груп. Ми обстоюємо тезу про те, що коли в культурі певної групи об’єднуються три виразні сили, то вони надають їй надпотужного поштовху до успіху. На жаль, є в цій історії й темний бік. Підштовхуючи до успіху, ці сили є носями глибоких патологій, тому в книжці з-поміж іншого описано також і їх. 

Виявляється, що, попри всю свою строкатість, винятково успішні в Америці групи мають три спільні культурні особливості, кожна з яких суперечить наріжним догмам сучасного американського мислення. Нам не вдалося дібрати менш загрозливого слова, тому назвемо їх «Трьома силами». До них належать: 

  1. Відчуття вищості. Цей компонент Трьох сил визначити найлегше, адже йдеться про глибоко закорінену віру в унікальність, винятковість або вищість вашої групи. Ця віра може живитися з найрізноманітніших джерел. Наприклад, релігії, як у мормонів33. Або віра може корінитися в оповіді про велич історії34 та цивілізації вашого народу, як в іранців чи китайців. Вона може ґрунтуватися на тонкощах соціальної ідентифікації, про які більшість американців навіть ніколи не чули, як-от походження з «духовної» касти брахманів35 (як у деяких американців індійського походження) або приналежність до народу ігбо36, відомого своєю діловою зарадністю (як у багатьох іммігрантів з Нігерії). Або можливе поєднання кількох чинників. Ще під час першого у своєму житті Седер Песах єврейські діти чують, що євреї — «обраний» народ37. Згодом їм пояснять, що євреї — народ моралі, закону38 й інтелекту; народ тих, хто вміє виживати. 

Важлива ознака відчуття вищості полягає в тому, що воно неетичне з погляду мейнстримного ліберального мислення, яке вчить нас уникати думки, нібито якась людина або чиєсь життя кращі за інші. Усі рівні між собою. Якщо про вищість особистості говорити просто не прийнятно, то розмови про вищість цілої групи — взагалі табу. Ідеї про вищість певної спільноти — це суть расизму, колоніалізму, імперіалізму, нацизму. А все ж усі винятково успішні в Америці групи плекають свою віру у власну вищість. 

  1. Загроженість. Ми використовуємо термін «загроженість», маючи на увазі різновид невдоволення — тобто невпевненості у своєму місці та цінності для суспільства, відчуття або занепокоєння, що ви чи ваші здобутки у певному сутнісному сенсі недостатньо хороші. Загроженість може набувати різних форм: враження, що на тебе дивляться зверхньо, передчуття загрози, відчуття власної неадекватності, страху втратити те, що маєш. Кожна людина по-своєму почувається загроженою, та окремим групам це відчуття притаманніше за інших. Іммігрант майже за визначенням перебуває у слабкій позиції, переживаючи глибоку економічну і соціальну невлаштованість, не маючи певності, що вдасться забезпечити себе і заробити на гідне життя для своїх дітей39

Ще одне табу — говорити про те, що ця загроженість — необхідний важіль успіху. Це немов насмішка над усіма традиційними положеннями сучасної популярної психології та психотерапії. Відчуття власної неадекватності — офіційно визнаний симптом40 для діагностування розладу особистості. Якщо ви почуваєтеся загрожено — у глибині душі ви не вважаєте себе достатньо добрим, — то вам бракує самоповаги, а якщо вам бракує самоповаги, то ви жодним чином не рухаєтеся до успіху. Навпаки, можливо, вам потрібна терапія. А батьків, які навмисне прищеплюють своїм дітям відчуття загроженості, взагалі піддають анафемі. Однак кожна із найуспішніших груп в Америці просякнута цим відчуттям загроженості, і вона прагне — свідомо чи несвідомо — підживлювати його.

Зверніть увагу на величезне напруження між загроженістю й відчуттям вищості. Важко уявити людей, які почуваються загроженими і водночас переконані у своїй богообраності або вищості. А втім саме це напружене, хитке поєднання, як ми побачимо згодом, надає Трьом силам стійкості. 

  1. Контроль імпульсів. Ми використовуватимемо цей термін у значенні здатності протистояти спокусі, особливо спокусі відступити перед труднощами або облишити складне завдання замість виконувати його далі. Без контролю над імпульсами не змогло б існувати жодне суспільство. За Фройдом41, цивілізація, можливо, розпочалася з придушення первинних сексуальних й агресивних інстинктів. Однак у контексті порівняно поблажливої Америки деякі групи вочевидь приділяють більше уваги контролю імпульсів, ніж інші. 

Контроль імпульсів також перебуває у явній опозиції до самої сутності сучасної культури. Цей термін одразу викликає безліч негативних асоціацій — «контрол-фріки»*; люди, яких занадто контролюють чи які самі надміру контролюють інших; ті, хто не може поводитися спонтанно і насолоджуватися життям. Контролюючи свої імпульси, особи живуть не в теперішньому часі, а імператив сучасної культури — жити теперішнім. Численні книжки і фільми для гарного самопочуття навчають жити-тут-і-зараз, знайомлячи із засобами подолання стриманості й скутості. Контроль імпульсів — це для дорослих, а не для молоді, а сучасна культура передусім молодіжна42.

Ми дедалі менше шануємо старість і намагаємося стирати зі свого обличчя найменші її ознаки, а отже, дедалі більше романтизуємо дитинство, уявляючи його як час, сповнений безмежного щастя. Тому й чимраз сильніше боїмося отруїти це щастя надмірними примусами, вимогами або дисципліною. Натомість усі без винятку найуспішніші групи в Америці зовсім інакше сприймають дитинство і контроль імпульсів загалом, прищеплюючи дисципліну з найменшого віку, або принаймні вони це практикують у часи свого найвищого підйому. 

Позаяк усі три компоненти Трьох сил достоту суперечать сучасній американській культурі, логічно, що всі успішні групи в Америці так чи так є аутсайдерами. Окрім того, має сенс, що дуже багато іммігрантських спільнот слугують простором для виняткової висхідної мобільності у дедалі стратифікованішій американській економіці. Парадоксальним чином у сучасній Америці виграє та група, яка не обманює себе — або ще не встигла обманути себе — мейнстримними принципами ліберальної Америки після шістдесятих років.

***

Чому Три сили є таким потужним двигуном успіху для групи? Усе починається з драйву, що його генерує неймовірна взаємодія двох перших компонентів Трьох сил.

Може здатися, що відчуття вищості та загроженість є взаємовиключними характеристиками, тому їм було би важко співіснувати в одній особистості. Саме в цьому й полягає суть: таке поєднання справді є незвичним і нестабільним. Однак це злиття вищості із загроженістю є підмурівком кожної культури Трьох сил, і саме воно здатне викликати задавнене почуття образи, що спонукає прагнути успіху і визнання. 

Євреї відчували подібне приниження упродовж фактично всієї своєї історії, або принаймні відколи, придушивши повстання Бар-Кохби, Адріан поставив мармурову свиню43 на тому місці, де був Єрусалимський храм. Бідолах-євреїв, які на початку ХХ століття мільйонами прибували до Америки зі Східної Європи, не лише гої, а й інші, німецькі, євреї44 сприймали як брудних нелюдів. Здавалося, як сформулював це один автор, що єврейські іммігранти «немовби несуть на собі тавро колективної затаєної образи»45. Те саме можна сказати і про наступне покоління: такі люди, як-от Альфред Казін, Норман Мейлер, Делмор Шварц, Сол Беллоу, Клемент Ґрінберґ, Норман Подгорець разом з багатьма іншими нью-йоркськими інтелектуалами зростали ізольовано від антисемітських бастіонів освіти і культури, але перетворилися на знаних критиків американського суспільства46

Це відчуття несправедливої образи, ця ментальність «я їм покажу» — особливість Трьох сил і водночас вибухонебезпечний наслідок зіткнення відчуття вищості із суспільством, що не визнає цієї вищості. Цікаво, наскільки поширеною є ця динаміка серед іммігрантських груп: сповнена величезної етноцентричної гордості меншина раптом виявляє, що у Сполучених Штатах її не шанують і навіть зневажають. Зрештою породжується відчуття, близьке до обурення, а обурення, як писав Ніцше47, — один із найвизначніших рушійних важелів світу. 

Особливо значний поштовх дає падіння статусу. Зазвичай іммігранти у Сполучених Штатах видираються вгору економічною драбиною, досягаючи вищого рівня життя48. Однак іноді вони отримують абсолютно інший досвід: стрімке падіння статусу, втрату багатства або престижу — і це сприймається особливо болісно, коли нове суспільство взагалі не знає, якими шанованими вони були раніше49. Декілька найуспішніших в Америці іммігрантських груп постраждали від цього додаткового подразника. Як ми продемонструємо далі, яскравим прикладом схожих ситуацій є кубинські біженці, а також американці іранського походження. 

Вищість і загроженість можуть поєднуватися та продукувати драйв в інший, але так само спонукальний до дії спосіб: генеруючи нестримне, інколи болісне бажання ствердитися — не у світі, а у власній родині.

У багатьох китайських, корейських й індійських іммігрантських родинах батьки вимагають від дітей дуже високих академічних результатів («Чому лише 99 балів?»). Підґрунтям для цих вимог слугує глибока переконаність у власній вищості («ми знаємо, що ти можеш бути найкращим») і болісна думка про нинішню невідповідність («але поки що ти навіть не наблизився до цього»). Частими є порівняння з двоюрідним братом Х51, який щойно закінчив школу з найвищими балами в класі, або чиєюсь донькою, яка вступила до Гарварду. Це трапляється в родинах і з великим, і з малим достатком52.

До того ж у багатьох східно-азійських іммігрантських родинах батьки говорять дітям, що їхній провал — наприклад, оцінка B+* — осоромить усю родину. Як пояснила матір-американка тайванського походження під час нещодавно проведеного дослідження, «у китайських родинах особисті академічні досягнення дитини — цінність і гордість усієї родини… Якщо ти добре навчаєшся, ти прославляєш родину і не втрачаєш власне обличчя. Велике значення надають тому, щоб дитина добре вчилася задля родини. Усе починається ще з дитсадка»53.

Можливо, випадок іммігрантів зі Східної Азії найвиразніший, але феномен надмірних батьківських очікувань з однаковим подвійним меседжем вищості та невідповідності трапляється серед багатьох таких спільнот. Шістдесят років тому Альфред Казін писав: «Від мене очікували, що я досягну висот — не лише заради себе самого54, а й заради [моїх батьків], щоб позбавити їх одвічної тривоги, яка отруювала їхнє існування». У єврейських іммігрантів, сусідів Казіна, «варто було дитині отримати B55 за тест чи письмову роботу — це оплакувала ціла родина». Така динаміка в різних формах відтворюється майже у кожній культурі Трьох сил, створюючи величезний тиск і підштовхуючи до успіху. Результатом можуть стати занепокоєння і страждання, але також драйв і визначні досягнення. 

***

Позаяк ми використовуємо такі терміни, як «східно-азійські батьки», то потрібно зупинитися на культурних узагальненнях і стереотипах, перш ніж рухатися далі. Кожне подане у цій книжці твердження про економічні здобутки чи визначальні культурні переконання якоїсь спільноти ґрунтується на вагомих доказах: емпіричній, історичній чи соціологічній інформації (джерела подано у примітках). Однак коли між групами простежуються відмінності, ми вказуємо на них. Наприклад, простим статистичним фактом є те, що підлітки-мормони не настільки схильні вживати алкоголь56 і займатися дошлюбним сексом, як інші американські підлітки. Звісно, завжди існують винятки. Однак якби винятки не давали нам побачити — або змушували замовчувати — відмінності між групами, то ми не могли би зрозуміти світ, в якому живемо.

Групові узагальнення переростають в агресивні стереотипи, коли вони неправдиві, ненависні або автоматично застосовуються до кожного її члена. Жодна спільнота і жодна культура не є монолітними. Навіть у такій «успішній» — з високим рівнем заробітної платні — групі, як американці індійського походження налічується двісті тисяч людей, що живуть у бідності57. Крім того, всередині кожної культури є бунтівні субкультури. Завжди є люди, що відкидають цінності, за якими їх виховували. Однак від цього культури не стають менш реальними чи менш могутніми. «Дозвольте мені коротко викласти свої почуття58 щодо азійських цінностей, — пише провокативний автор Уеслі Янґ. — До біса шанування батьків. До біса вигризання оцінок зубами. До біса масовий психоз щодо Ліги плюща. До біса шанування влади. До біса скромність і наполегливу працю. До біса гармонію в стосунках. До біса жертви заради майбутнього». Незалежно від того, чи плекає певна особа своє культурне коріння, чи біжить від нього, воно нікуди не зникає і не втрачає ані ваги, ані формотворчого впливу. 

***

Повертаємося до механізму дії Трьох сил: поєднання вищості й загроженості породжує драйв (принаймні, ми постараємося показати це в книжці), та для успіху самого лише драйву недостатньо. Насправді метафора драйву оманлива, позаяк викликає асоціації з авто і широким шосе, де людині для досягнення висот достатньо заправити повний бак і тримати ногу на педалі газу. Звертаючись до іншого типу метафор, можна сказати, що життя схоже на бій проти каміння і стріл несамовитої долі, проти системи, яка невпинно прибиває нас до землі, проти майже непереборного бажання все кинути. 

На певному етапі життя практично всі постають перед перешкодами, нещастями і розчаруваннями. Драйв — це наступ, але успіх потребує чогось значно більшого.

Один із найвидатніших шахістів у історії часто говорив про іншого великого гравця: «Він ніколи не стане чемпіоном світу, бо не має терпіння годинами пересиджувати найважчі позиції»59. Три сили не лише сповнюють драйвом. Вони ще й озброюють — витривалістю, стійкістю, здатністю терпіти, умінням витримати удар і піднятися після нього. 

Почасти, власне, відчуття вищості має такий ефект, даючи надзвичайно потужну психологічну зброю меншинам, які постійно наражаються на ворожість та упередження60. Протиставляти етноцентризм більшості власному етноцентризму — поширена серед успішних меншин стратегія. Бенджамін Дізраелі у такий спосіб боровся із британським антисемітизмом. «Так, я єврей, — відсік він расистський випад у Палаті громад, — коли предки вельмишановного джентльмена були ще неотесаними дикунами на нікому не відомому острові, мої вже правили богослужіння у Храмі Соломона»61.

Однак набагато потужнішою є взаємодія між відчуттям вищості й контролем імпульсів: віра в те, що досягнути вищості вдасться завдяки контролю над імпульсами, допоможе запустити самовідтворювальний цикл тренування дедалі стійкішої витривалості. Відчуття вищості, вибудуване навколо контролю імпульсів, може бути дуже сильним. Людина з таким відчуттям охоче демонструє і тренує свій самоконтроль задля досягнення якоїсь важкодоступної мети. Що більшу самопожертву або тягар вона здатна витримати, то досконалішою вона почувається і тому швидше наважиться на суттєвіші самообмежувальні дії в майбутньому, а це змістовніше підживлює відчуття вищості. У такий спосіб формується здатність витримувати випробування — підвищений рівень стійкості, витривалості або наполегливості62.

Така динаміка — ще одна особливість Трьох сил. Успішні іммігрантські меншини в Америці майже завжди вбудовують контроль імпульсів у своє відчуття вищості. Вони схильні вірити (можливо, тому що так і є), що в змозі подолати більше перешкод і працювати довше, ніж того хочуть середньостатистичні американці63. Цю здатність вони вважають чеснотою і додають її як предмет гордості до своєї ідентичності, а потім намагаються — часто доволі ефективно — прищепити її своїм дітям. 

Однак цей феномен не є суто іммігрантським. Мормони також будують власне відчуття вищості на дисципліні, поміркованості і випробуваннях, яких вони зазнають під час місії (зазвичай це дворічна робота із залучення нових вірян у призначеному місці — будь-де від Клівленда до Королівства Тонґа). Варто зазначити, що тут контроль імпульсів знову вважається чеснотою — моральною, духовною й особистісною. Він сам собою праведний і викликає захоплення. Під час місії64 мормони мусять відмовитися від побачень, перегляду фільмів, читання журналів і слухання поп-музики. Їм дозволено надсилати електронні повідомлення один раз на тиждень, але тільки з громадських місць, а не з власного помешкання. Телефонувати додому вони можуть лише на Різдво і День матері. Доки інші вісімнадцятирічні американці поринають у вир безпробудного пияцтва, що процвітає в університетських кампусах65, мормони працюють десять-чотирнадцять годин на день шість днів на тиждень. Одягнені у білу сорочку із краваткою або охайну спідницю, вони невтомно стукають у двері, постійно отримують відмови, а часто й кпини.

Сама здатність витримувати випробування не має нічого спільного із економічною вигодою чи буденним успіхом. Вона може полягати й у вдяганні волосяниць, і в кафкіанському голодуванні художників. Та коли здатність витримувати випробування підкріплено вмотивованими амбіціями, — коли витривалість і вади перетинаються, — результатом стає механізм відтермінування винагороди.

Вищість плюс загроженість — формула продукування драйву. Вищість плюс контроль імпульсів — формула для витримування тягаря. Коли Три сили інтегрують усі ці компоненти в культуру групи, її члени отримують екстраординарне бажання і змогу сьогодні зробити або пережити що завгодно заради кращого майбутнього*.

***

Однак такий успіх має свою ціну. У кожній з Трьох сил закладено свої патології. Глибоко загрожені люди часто є невротиками. Заперечення імпульсів може применшити здатність насолоджуватися красою і спокоєм, спонтанною радістю. А найнебезпечнішою є віра у вищість власної групи — вона здатна спонукати до зверхності й упереджень, і це ще не найгірше. Деякі з найбільших лих в історії — рабство, апартеїд, геноцид — зумовлені саме претензіями однієї групи на вищість над іншими.

Навіть коли Три сили функціонують порівняно невинно як рушій успіху, вони все одно можуть бути хворобливими через сповідуване ними визначення успіху. 

Культури Трьох сил здебільшого зосереджуються на успіху в його загальноприйнятому, матеріальному, орієнтованому на престиж аспекті. Тут важелем руху стає загроженість. Затаєна образа, необхідність ствердити себе у світі чи проявити себе, звичайний страх, що як чужинець без знання мови, ти не матимеш що поставити на стіл — усі ці притаманні Трьом силам тривоги змушують людей надавати першочергового значення доходам, відзнакам й іншим формам зовнішнього визнання67

Однак матеріальні здобутки вочевидь не дорівнюють вдало прожитому або успішному життю. Історик Джеймс Траслоу Адамс, який запровадив у практику термін «американська мрія», писав, що людина повинна отримати дві освіти: одну — щоби «навчитися заробляти на життя, а іншу — щоби навчитися жити»68. Цієї другої освіти Три сили з їхнім акцентом на зовнішніх здобутках не надають. Навпаки, виховання в культурі з високими запитами може спричинити пригніченість і гнів у тих, хто не хоче або не в змозі до них дотягнутися. У такому разі відтермінування винагороди формує ментальність постійного невдоволення наявними здобутками69, і навіть роки психотерапії будуть безсилі зарадити цьому. Звідси й відомий жарт про те, що стати партнером юридичної компанії на Уолл-стрит — ніби виграти у змаганні з поїдання пирогів, де приз — ще один пиріг. 

У своїх найгірших проявах Три сили можуть калічити життя і ламати психіку. Через нав’язані переконання про власне безталання у разі нездобуття найвищих результатів завжди і всюди після двадцяти діти можуть усвідомити, що весь цей час прагнули того, чого насправді навіть не хотіли. 

***

Ця книжка переважно про найуспішніші американські групи — їхні культурні особливості, притаманні їм напрями розвитку й патології. Крім того, буде детально розглянуто деякі із найбідніших груп в Америці. Ми спробуємо довести, підтверджуючи основну тезу цієї книжки, що цим групам бракує Трьох сил. Та існує надважливий момент, на якому варто одразу наголосити, — їхню бідність спричинила не брак Трьох сил. Американські малозабезпечені групи майже завжди опинялися у злиднях70 унаслідок постійного експлуатування, дискримінації, позбавлення можливостей, а також через інституційні або макроекономічні чинники, які не мають нічого спільного з їхньою культурою. 

Ба більше, у деяких випадках саме Америка зумовлювала нестачу Трьох сил у певній групі. Якщо впродовж століть вона зазнавала рабства і приниження, то їй буде важко і майже неможливо відтворити глибинне відчуття вищості. Водночас якщо члени певної групи навчаються не довіряти системі, якщо вони доходять висновку, що дисципліна і наполеглива праця насправді не винагороджуються, якщо вони не вважають людей на кшталт самих себе здатними на досягнення, то в них зовсім мало підстав контролювати свої імпульси і жертвувати наявними задоволеннями заради економічного успіху у майбутньому71. Тож умови, що спричиняють бідність, можуть  водночас і витісняти Три сили з культури. 

Якщо ж таке трапляється, ситуація погіршується. Можливо, найбідніші етнічні групи Америки опинилися у скрутному становищі не через нестачу Трьох сил. Хоча тепер, коли їм цих сил насправді бракує, проблема поглиблюється і злидні наступають на них із подвійним завзяттям. І щоб вирватися з таких умов, знадобиться набагато більше зокрема витривалості й драйву, а також винятковості особистості.

***

У США налаштовані на успіх завдяки Трьом силам групи поглинає процес креативної деструкції й змінює їх назавжди. Антитіла власної американської культури постійно атакують ці групи, спокушаючи їхніх представників вирватися з-під влади традиційних культурних обмежень. 

За одного з можливих сценаріїв розвитку подій група функціонує настільки добре, що просто розчиняється, як-от американська гугенотська спільнота, що колись мала все, а потім зникла72. Згасання групи можна святкувати як тріумф плавильного тигля Америки або оплакувати як втрату культурної спадщини й ідентичності, однак підсумок один і той самий — успішна група, саме завдяки своїй успішності, асимілюється, укладає шлюби з представниками інших груп і американізується повністю. Американці ліванського походження (серед яких, як і серед інших американських арабів, дуже високий відсоток змішаних шлюбів73) можуть слугувати яскравим прикладом цього явища у ХХ столітті.

Іще один можливий сценарій — занепад. Успіх завдяки Трьом силам, по суті, важко втримати. Він заспокоює, під його впливом загроженість притуплюється. А сучасні принципи рівності тим часом розмивають у групі відчуття вищості. І Америка зі своєю любов’ю до свободи та культурою отримай-це-тут-і-зараз послаблює контроль імпульсів. Під впливом усіх цих чинників білі англосаксонські протестанти (БАСП) втратили панівне становище в економці США74

Багато американських євреїв зараз побоюються долі гугенотів — зникнення через асиміляцію й змішані шлюби. Та, мабуть, їм радше варто остерігатися талану БАСП, у яких за успіхом прийшов занепад. Острів Елліс* і Нижній Іст-Сайд** залишилися в минулому. Євреї, широко представлені скрізь — від Вашинґтона і Уолл-стрит до Голлівуда, — тепер можуть почуватися у США менш загроженими, ніж у будь-якій іншій країні впродовж останнього тисячоліття75. Крім того, як ми продемонструємо далі, сучасна єврейська культура виявляється набагато менш орієнтованою на контроль імпульсів, ніж було раніше. Якщо це так, і якщо теза цієї книжки правильна, не варто надто покладатися на збереження успіху євреїв. До речі, щодо молодих представників цієї нації з’являється дедалі більше свідчень погіршення академічної успішності з предметів, у яких американські євреї колись були лідерами76.

Однак етнічні групи з Трьома силами не приречені на зникнення чи занепад. Існує інша болісніша й непевніша ймовірність. Коли діти в групах з Трьома силами зростають в Америці, то піддають сумніву вивчене у сімейній культурі: хто вони і як мають жити. Вони починають засвоювати американський світогляд, хоча повністю ще не американізувалися. Тому й схильні почуватися аутсайдерами як у своїй культурі, так і в більшій спільноті.

Балансування на межі культур може викликати у людей відчуття, ніби вони взагалі не належать до якоїсь групи, ніби у них немає культурної домівки. Однак таке існування здатне стати джерелом надзвичайної життєвої енергії й креативності. Воно може допомогти людям звільнитися з-під впливу обмежень культури групи завдяки відкиданню потенційних обмежень щодо своєї особистості, сексуальності, кар’єри й одночасним збереженням чільних ознак Трьох сил. Тож групи з Трьома силами в змозі відтворювати себе знову крізь покоління, а особистості здатні досягати таких форм успіху, величних або простих, які їхнім батькам навіть не снилися. 

***

У цій книжці ми звертатимемося до культур і груп з Трьома силами, однак задля уникнення непорозумінь хочемо наголосити на двох важливих моментах. 

По-перше, культура Трьох сил розвиває описані ознаки — відчуття вищості, затаєної образи, можливість витримати труднощі і т. ін. — не в усіх своїх представниках. І це нормально, адже для досягнення успіху в групі достатньо бути просто кращим за середній рівень. У 1941 році зірка бейсболу Тед Уїльямс відбивав лише чотири рази з десяти. Та позаяк для звичайного гравця Вищої бейсбольної ліги цей показник становить 2,6 разів із десяти77, Уїльямс потрапив до Залу слави, і нікому досі не вдалося зрівнятися з ним за цим результатом. Так само для шаленого підйому певної культури достатньо, щоб чотири з десяти її представників досягли успіху, якщо у середовищі загалом такого успіху досягає, скажімо, одна людина із двадцяти. 

По-друге, навпаки, особистість може володіти всіма ознаками Трьох сил навіть без виховання в їхній культурі. Легенди ходили про те, якої високої думки був про себе Стів Джобс. Задовго до того, як він став знаменитим, колишня дівчина вважала, що він страждає на нарцисичний розлад особистості78. Так само відомим був його самоконтроль і прискіплива увага до деталей. Зі слів найближчих друзів: «Стів завжди відчував затаєну образу79. Десь у глибині душі Стів завжди відчував загроженість, яку йому доводилося долати і стверджувати себе. Я думаю, саме сирітство підштовхувало його у такий спосіб, якого більшості з нас ніколи не зрозуміти». 

Можливо, Джобс народився із рисами Трьох сил. Можливо, як припускає його друг, свою роль зіграло те, що він був сиротою. У будь-якій родині, незалежно від походження, особливо сильна мати або батько чи навіть бабуся або дідусь можуть прищепити дитині відчуття винятковості, завищені очікування і дисципліну, створюючи щось на кшталт мініатюрної культури Трьох сил в окремо взятій домівці. Люди також здатні самостійно розвинути в собі ці риси. Виховання у культурі Трьох сил не гарантує вам нічого виняткового чи недосяжного для інших, а лише підвищує ваші унікальні можливості80.

***

Для кожної з передумов, закладених в основу теорії Трьох сил, наведено обґрунтований і порівняно несуперечливий масив емпіричних даних. Тут ми коротко викладемо те, що докладніше пояснимо у наступних розділах. 

Результати і лабораторних експериментів, і польових досліджень81 щодо загрозливого і сприятливого впливу стереотипів неодноразово довели, що групове відчуття вищості сприяє успіху окремої людини. Загалом приналежність до групи, яка, на вашу думку, має надзвичайно високі здібності до чогось — навчання або спорту — наснажує вас здобувати кращі результати у цьому виді діяльності. Ба більше, соціологи, які спеціалізуються на іммігрантських спільнотах, виявили, що певні групи перетворюють відчуття гордості за культуру й історичну спадщину на «етнічну зброю», яка безпосередньо спонукає до вищих академічних результатів82.

Загроженість сприяє досягненням — засвідчено нещодавніми численними опитуваннями. Вони показують, що особисте відчуття недостатньої досконалості або низьких досягнень пов’язано із кращими результатами. Цей висновок підтвердили також два засадничі для двадцятого століття дослідження83 щодо людей, які стали видатними. Одне із них провів Говард Ґарднер, знаний переважно завдяки своїй теорії множинного інтелекту. Обидва дослідження  показали, що відчуття загроженості, особливо якщо воно походить з дитинства, стало навдивовижу поширеним рушієм успіху. Ґарднер цитує Вінстона Черчилля: 

 

Удари долі, кпини і глузування в юності потрібні для пробудження тієї непохитності у досягненні своєї мети і наполегливої догадливості — без цього рідко вдасться здійснити великі вчинки84

 

Нині цілий підрозділ експериментальної психології присвячено феномену, відомому під різними назвами — «самоконтроль», «саморегулювання», «зміна пріоритетів», «сила еґо» або (привабливіше формулювання) — «воля» і «витривалість»86. Усі ці концепції пов’язані із контролем імпульсів у тому сенсі, в якому ми це поняття використовуємо: здатність опиратися спокусам, особливо спокусі здатися перед посталими труднощами. Результати цих досліджень — починаючи з відомого «маршмеллоу* тесту»87 — переконливі й натхненні. Дітлахи з сильнішим контролем імпульсів краще навчаються, у підлітковому віці рідше потрапляють до в’язниці чи вагітніють, а подорослішавши отримують престижніші роботи і вищі доходи88. У кількох дослідженнях було доведено, що воля і витривалість точніше спрогнозують оцінки і майбутній успіх, ніж рівень IQ і тести на навчальні здібності89.

***

На завершення цього розділу потрібно згадати про чинник, який ми не зараховуємо до Трьох сил, — це освіта. Часто говорять, що євреї й азійці стають успішними в Америці завдяки походженню з культур, які шанують освіту. Якщо Три сили є переважно культурними чинниками успіху групи, то чому б не зарахувати сюди й освіту як один із головних компонентів? 

Бо насамперед існують деякі очевидні винятки: далеко не всі успішні групи вважають навчання пріоритетом. Надзвичайно успішна, але доволі замкнена група сирійських євреїв у Брукліні90 не робить акцент на освіті або інтелектуальності — навпаки, навчання у престижних університетах часто не схвалюють. Натомість до пріоритетів цієї спільноти належать бізнес, традиції, «сімейні підприємства» і бажання тримати молоде покоління під крилом. Через цю замкненість люди здебільшого, мабуть, ніколи й не чули про спільноту сирійських євреїв в Америці. Хоча вона протягом багатьох поколінь процвітає як в економічному, так і в культурному аспектах, елітна освіта явно не входила до формули їхнього успіху.

Звісно, більшість успішних груп в Америці й справді шанують освіту. Вони також схильні накопичувати гроші й важко працювати. Питання лише — чому. Найменш обдуманий висновок — через що культурні теорії часто не сприймають серйозно — взяти ці моделі поведінки, перетворити на означення, поєднати з культурою і запропонувати їх як «пояснення». Чому китайці накопичують такі великі, набагато більші за середній рівень, заощадження? Бо в них «жадібна» культура. Те саме з освітою. Чому батьки у багатьох успішних групах постійно торочать про освіту? Бо вони походять із «освітньої» культури. 

Насправді багато американських груп, які рухаються до успіху, хоч і наголошують нині на академічних досягненнях, але не мають вкоріненої «освітньої» культури. Мормони традиційно не сприймали як пріоритет ані вищу освіту, ані ерудицію. Упродовж більшої частини свого існування мормонська церква лишалася порівняно закритою щодо інтелектуальних і наукових пошуків. У розпал дискусії про еволюцію президент церкви Гібер Дж. Ґрант звернувся у 1931 році до мормонів із закликом «полишити науковцям геологію, біологію, археологію й антропологію, адже вони не мають нічого спільного зі спасінням людських душ»91. У 1967 році президент церкви Спенсер Кімбол розтлумачував викладацькому колективу Університету Бриґама Янґа, що мормони, «по-перше, люди Господа, і лише по-друге, люди письмового слова, та по-третє — люди науки… радше благочестиві віряни, ніж науковці»93

Навіть коли нам здається, що певну культуру закорінено у вікових наукових традиціях, надто легковажно було б стверджувати, що зараз вона зосереджується на освіті через ці традиції. Наприклад, говорять, що культура євреїв по своїй суті є «культурою навчання». Однак багато хто з єврейських іммігрантів, які пройшли острів Елліс, ледь володіли грамотою і прожили майже все життя в штетлах чи гетто у величезній скруті. Можливо, ці неосвічені м’ясники і кравці передали своїм дітям велику єврейську «освітню традицію» через синагоги, ритуали Песаху чи повагу, яку вони виказували равину. А можливо, й ні. 

Натан Ґлейзер говорить, що його батьки-іммігранти і багато хто з їхнього покоління нічого не знали про єврейську освітню традицію94. Впливовий соціальний психолог Стенлі Шехтер стверджував те саме: 

Я пішов до Єлю значною мірою проти волі батька95. Він мало переймався вищою освітою. Він хотів, щоб я рік провчився у пральному училищі (я не жартую) на Середньому Заході, а потім приєднався до нього у сімейній справі. Ніколи не розумів, про яку це інтелектуальну наснагу євреїв-іммігрантів усі говорять. У моїй сім’ї все було інакше, і я знаю дуже мало сімей, де відбувалося саме так.

 

Натомість та єврейська група, яка, мабуть, найбільше дотримується старої традиції вивчення Талмуду і організована навколо цього — ультраортодоксальна спільнота сатмарів у Кірьяс-Джоель в окрузі Орендж — є однією з найбідніших з усієї нації96

Що ж це за притаманні певним групам риси, які змушують її членів — навіть бідних і «некультурних» — хапатися за освіту як спосіб висхідної мобільності? Якщо просто сказати, що вони походять з «освітньої культури» чи «працьовитої культури», це нічого не дасть. І звідси один крок до заяви про те, ніби успішні групи такі, бо роблять усе необхідне задля успіху, і два кроки до ствердження, ніби неуспішними стають ті, що походять із «лінивих» культур і не роблять необхідного для успіху.

Якщо коротко, то освіта — як і наполеглива праця — це залежна змінна. Це не пояснювальний чинник, а поведінка, яка сама потребує пояснення. Успішні групи в Америці надають величезного значення освіті своїх дітей, позаяк це найпевніший шлях до успіху. Перед нами постає завдання — проникнути глибше і докопатися до культурного коріння такої поведінки, щоби визначити, які фундаментальні сили культури її підживлюють.

***

Попри все своє розмаїття, Америка має власну глобальну культуру — і дуже потужну. Ось чому так багато говорять про «культурну гегемонію» Америки у світі і про те, що «глобалізація — це американізація». Тож потрібно поставити запитання про те, чи американська культура є культурою Трьох сил.

Безумовно, колись вона такою була. Упродовж тривалого часу Америка була за своєю суттю народом Трьох сил, наснаженим успадкованою від пуритан етикою праці, із сильним колективним почуттям затаєної образи на аристократичну Європу. І громадянам прищеплювали загроженість нового типу — кожна людина мусила стверджуватися через матеріальний успіх, а без нього вважалася невдахою. Токвілль усе це зауважив, коли описував «прагнення американців піднятися»97

Проте, як ми далі детально покажемо в цій книжці, Америка змінилася, особливо за останні п’ятдесят років. Сучасна американська культура — висока і низька, у республіканських і демократичних штатах, серед робітничого класу й у вежах зі слонової кістки — набагато амбівалентніша щодо всіх компонентів Трьох сил і підважує все, за що виступають Три сили. Загальна ідея, яка транслюється в усіх, державних і приватних, американських школах полягає в тому, що жодна група не є вищою за іншу. Вважається, що запорука щасливого життя — приймати себе таким, яким ти є, та почуватися впевнено. Без дотримання принципу жити-тут-і-зараз люди уникають щастя і самого життя. Хай які зерна істини містилися б у цих ідеях, іронія в тому, що Америка винагороджує багатством, престижем і владою тих людей, які на них не купуються. 

Іншими словами, нині існує невідповідність між тим, що американці розповідають собі про спосіб мислення і життя, і тим, за що американська економіка реально винагороджує. І групи Трьох сил користаються з цієї невідповідності. 

 

Yakaboo Publishing
Три сили. Як виховують в успішних спільнотах
Джед Рубенфельд, Емі Чуа
купити зі знижкою 20%
знижка діє до 15 Червня, 23:59

Читайте ще

Залишок дня
Ішіґуро Кадзуо
Витоки політичного порядку
Френсіс Фукуяма
Фактологія
Ганс Рослінг
Меланхолії
Юрко Іздрик

Блог