Свято, яке завжди з тобою
Видавництво Старого Лева
Свято, яке завжди з тобою
Ернест Гемінґвей
купити зі знижкою 30%
знижка діє до 25 Березня, 23:59
Промокод — chytanka

«Якщо ти мав щастя замолоду жити в Парижі, то, хоч де б ти бував згодом, він довіку залишиться в твоєму серці, бо Париж – це свято, яке завжди з тобою», – пише Ернест Гемінґвей у листі до друга, згадуючи місто другого десятиліття ХХ століття і не думаючи, що через два десятки років ця фраза з листа назве його посмертну книжку. «Свято» відредагував онук письменника, відновив із архівів 19 розділів. «Свято, яке завжди з тобою» – остання книга, над якою працював Гемінґвей. Кожен розділ –  коротка обрамлена історійка, дотепна, гостра і дуже тепла. Варто спробувати читати не все одразу, оскільки від перенасичення геніїв у одному розділі може закрутитися голова.

Пропонуємо вашій увазі фрагмент – про типовий день Гемінґвея і маршрут, який можна елементарно повторити,  якщо пощастить потрапити у місто, що зінспірувало «Свято…»

25 березня з 00:00 та до 23:59 купуйте видання зі знижкою 30% (за умови реєстрації в Спільноті Старого Лева) – з промокодом chytanka

Міс Стайн повчає

Коли ми повернулися до Парижа, стало ясно, холодно і чудово. Місто призвичаїлося до зими, на нашій вулиці у крамничці з дровами й вугіллям продавали гарні дрова, біля багатьох гарних кав’ярень стояли жаровні, щоб людям було тепло на терасах.

У нашій квартирі було тепло й радісно. Ми вкидали в камін boulets — довгасті округлі брикети з вугільного пилу, а вулиця в зимовому світлі була дуже красива. Тепер уже очі звикли до голих дерев на тлі неба, і гарно гулялося свіжовимитими гравієвими доріжками Люксембурзьких садів під свіжим різким вітром. Дерева без листя ставали скульптурами, якщо до них звикнути, а зимові вітри носилися над ставками, і фонтани били на яскравому світлі. Тепер, після нашого перебування в горах, усі відстані стали короткими. Через зміну висоти над рівнем моря я не помічав крутизни схилів — вона стала радше приємністю, так само приємно було піднятися на верхній поверх готелю, де я працював у кімнаті з краєвидом на всі дахи й димарі високої гірки. Тяга в каміні добра, і в номері було тепло й приємно працювати. Я брав туди печені каштани і мандарини у паперових пакетах, чистив і їв ці дрібні плоди, кидав шкірки й випльовував насінини в камін. Їв каштани, коли був голодним. Мені завжди хотілося їсти від ходіння, холоду й роботи. У номері в мене стояла пляшка кіршу, яку ми привезли з гір, і я попивав кірш, дописуючи оповідання чи ту частину письма, яку запланував на день. Коли я завершував роботу, то клав записник чи папір у шухляду столу, а решту мандаринок — до кишень. Якщо залишити їх у номері на ніч, вони заморозяться.

Чудово було спускатися довгими сходовими маршами, знаючи, що мені пощастило з роботою. Я завжди працював, доки щось не завершував, і завжди зупинявся, знаючи, що буде далі. Так можна було з певністю переходити до наступного дня. Але іноді, коли я починав нове оповідання й не міг рухати його далі, то сидів біля каміна й стискав мандаринові шкоринки близько до вогню й дивився, як від них краплями синіє полум’я. Я вставав і дивився на дахи Парижа й думав: «Не хвилюйся. Ти раніше завжди писав, і писатимеш зараз. Треба тільки написати одне правдиве речення. Напиши найправдивіше речення, яке знаєш». Тож урешті я писав те саме правдиве речення і рухався далі. Це було легко, бо завжди в мене знаходилося одне правдиве речення, яке я знав, чи бачив, чи від когось чув. Якщо я починав писати вигадливо чи як людина, яка намагається щось гарно подати, то виявляв, що можна цілком обійтися без цих віньєток та прикрас і почати з першого правдивого простого розповідного речення, яке я написав. У цьому номері нагорі я вирішив, що буду писати по оповіданню про все, що знаю. Я намагаюся так робити весь час, поки пишу, і це добре й жорстко дисциплінує.

Саме в цьому номері я навчився не думати про те, щo я пишу, від моменту, коли зупинився, і до того, як продовжу наступного дня. Так зможе попрацювати підсвідомість, а я сподівався, що сам натомість буду слухати інших людей і помічати все довкола; і сподівався, що буду чогось учитися; сподівався, що читатиму, не думатиму про свою роботу й не робитиму себе до неї нездатним. Спускатися сходами, добре попрацювавши, — а тут потрібна не тільки дисципліна, а й удача, — було чудовим відчуттям, і тоді я міг вільно гуляти Парижем, де заманеться.

Якщо по обіді я спускався різними вулицями просто до Люксембурзьких садів, то міг пройтися садами, а тоді піти в Люксембурзький музей з великими картинами, які здебільшого перенесли з Лувра й галереї Жьо-де-Пом. Я ходив туди майже щодня заради Сезанна і щоб бачити Мане й Моне та інших імпресіоністів, про яких уперше почув у Чиказькому інституті мистецтв. Я навчився в картин Сезанна, що писати найпростішими правдивими реченнями недостатньо для надання оповіданням того масштабу, якого мені хотілося. Я багато чого вчився в нього, тільки мені бракувало ясності думки, аби комусь розповісти, чого саме. До того ж це була таємниця. Але якщо в Люксембурзьких садах уже вечоріло, я ішов садами й зазирав до квартири, де в будинку 27 на вулиці Фльорю мешкала Ґертруда Стайн. Ми з дружиною називали її міс Стайн, і вона та її подруга, яка жила з нею, були дуже сердечні й привітні, а нам подобалася ця велика квартира з чудовими картинами. Вона була схожа на найкращі зали найкращого музею, тільки там був великий камін, там було тепло й затишно, і смачно частували, і наливали чаї й натуральні лікери із синіх слив, жовтих слив або дикої малини. То були запашні прозорі алкоголі без жодного кольору, які подавалися у карафах гравійованого скла й розливалися в маленькі чарочки — і залежно від того, був лікер quetsche, mirabelle чи framboise, він смакував саме тими плодами, з яких його зробили, і перетворювався на кероване вогнище на язику, яке зігрівало тебе, а язик розв’язувало.

Міс Стайн була жінкою великою, але не високою, вона мала опасисту селянську статуру. У неї були дуже красиві очі й сильне обличчя німецької єврейки, яке з таким самим успіхом могло належати фріульській жінці, і вона мені скидалася на північноіталійську селянку одягом, жвавою мімікою й чудовим, густим, живим іммігрантським волоссям, яке вона зачісувала так, як, мабуть, звикла ще в коледжі. Постійно розмовляла, і спочатку здебільшого про людей і місця.

Її компаньйонка мала дуже приємний голос, була маленька, смаглява, із зачіскою, як у Жанни д’Арк на ілюстраціях Буте-де-Монвеля, й мала гачкуватий ніс. Коли ми вперше зустрілися, вона вишивала, дбала про їжу й напої та розмовляла з моєю дружиною. Вона вела одну розмову й слухала дві, і часто втручалася в ту, яку не вела. Згодом вона пояснила, що завжди веде розмову з дружинами. Дружин, відчували ми з дружиною, у цьому домі терпіли. Але нам подобалася міс Стайн і її подруга, хоча подруга була страшнувата. Картини, пироги та eau-de-vie* були справді дивовижні. Здається, ми їм також подобалися, і вони ставилися до нас як до дуже хороших, чемних і здібних дітей, і я відчував, що вони пробачали нам наше кохання й шлюб, — час усе виправить, — і коли моя дружина запросила їх на чай, то вони радо погодилися.

Коли вони прийшли до нашої квартири, то, здається, полюбили нас іще дужче; але, можливо, річ була в тому, що місця в нас було значно менше, й ми всі перебували значно ближче одне до одного. Міс Стайн сіла на ліжко, за яке в нас правило спальне місце на підлозі, й попросила почитати мої оповідання. Сказала, що їй усі сподобалися, окрім «Десь у Мічигані».

— Воно гарне, — сказала вона. — Тут і питань немає. Але воно inaccrochable. Тобто воно як картина, яку художник намалював і не може виставити, і ніхто її не купить, бо теж не може таке в себе повісити.

– переклад Ганни Яновської

 

Видавництво Старого Лева
Свято, яке завжди з тобою
Ернест Гемінґвей
купити зі знижкою 30%
знижка діє до 25 Березня, 23:59

Читайте ще

Двійник
Тарас Лютий
Планета Pixar
Лоуренс Леві
Міряй важливе. OKR
Джона Доер
Правда
Террі Пратчетт

Блог

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!