Людині властива сумна риса — усвідомлювати цінність чогось лише тоді, коли вона це втрачає. Тож і цінність власного дому для багатьох стає відчутною лише через його втрату або загрозу його втратити. А якщо вірити німецькому поету й філософу Новалісу в тому, що філософія є тугою за домом, то в цей момент загрози втратити власний дім людині відкриваються глибинні засади її існування.
Цей травматичний досвід пережило та переживає багато громадян і громадянок України через російську агресію проти нашої країни.
Дехто втратив дім у жахливому прямому сенсі, бо його знищили росіяни, декому довелося тікати з рідного дому до інших регіонів нашої країни або навіть до інших країн, рятуючи власне життя та життя своїх дітей і батьків від російських убивць.
Та навіть ті, хто залишилися, не почуваються вдома, бо дім загрожений, бо кожної миті його можуть знищити російські ракети навіть на далекій відстані від лінії фронту, не кажучи вже про прифронтові міста й села, які росіяни намагаються знищити з усієї наявної в них зброї.
Вдома — це там, де затишно. Дім — це прихисток життя.
Але сьогодні всій Україні загрожує російський світ смерті. Росіяни прийшли нас убивати, тож навіть у рідному домі ми не почуваємося захищеними та убезпеченими від російського зла.
Та наш дім — це не просто територія, наш дім — це наш триб життя. Це те, що виражає старогрецьке слово «етос», від якого походить поняття «етика». Тож туга за домом — це не так туга за місцем у просторі, як туга за звичним життям, за тими цінностями, на яких воно базується. У рутинному перебігу щоденного існування ми їх майже не помічаємо, і лише політичні кризи та історичні катастрофи виводять їх на яв.
Явна більшість громадян і громадянок України усвідомили цінності свободи та гідності лише тоді, коли спочатку зграя Януковича, а потому кремлівські ляльководи цієї зграї на чолі з Путіним спробували позбавити нас цих цінностей. Ми вийшли на Майдан 2013-14 років, аби захистити їх. Невипадково ми назвали цю подію Революцією Гідності, а її головним гаслом став вислів: «Свобода — це наша релігія».
Для росіян цінності свободи та гідності не просто незрозумілі, вони ворожі їхньому трибу життя, вони чужі в їхньому жахливому «мертвому домі».
У російський державі завжди зграя знавіснілих злочинців керує масою упосліджених рабів.
І то байдуже, хто на чолі цього мороку — цар, генеральний секретар комуністичної партії, що має владу більшу за царя, а чи президент, який мріє стати царем. Пекельне коло замикається.
Тож Росія — це зрештою й не дім для людей, де можна бути щасливим, а моторошний притулок для знедолених зайд до нашого людського світу.
Росіяни знедолені та нещасні, й водночас вони насолоджуються відчуттям власної деградації, яким просякнута вся так звана російська культура. Вони є загрозою для всього людства, а отже, для самих себе. Вони ненавидять будь-який дім, бо їхній власний для них нестерпний. І з цього народжується російська некрофілія, російський культ смерті, жага нищити. Російська бездомність саме й породжує ненависть до дому як такого.
Та зрештою, дім людства — це вся Земля. Любов до власного дому, до власної планети, любов до життя — неусувне почуття насправді людського досвіду.
Натомість російськи нелюди здійснюють сьогодні не лише геноцид народу України, вони здійснюють екоцид, убивство природи. Незрозуміла цивілізованим людям жорстокість до тварин із боку російських загарбників жахає нас, але вона вписується в загальний некрофілічний задум російської навали — якщо ми не хочемо бути такими, як вони, то треба знищити не лише нас, а також нашу землю, те, з чого виростає наш спосіб буття.
Існування вільних і гідних людей нестерпне для злочинців і рабів, адже, як ми знаємо, «рабів до раю не пускають».
Тож логіка росіян надто проста: якщо не судилося бути щасливими, то треба знищити можливість щастя для всіх інших. Солодко бути нещасними усім разом, нестерпно та принизливо бути нещасним наодинці. Так російський мазохізм породжує російський садизм.
Зрештою, це дуже інфантильна свідомість. Дитина, що не отримала бажаної іграшки, не просто хоче забрати цю іграшку в іншої дитини, а хоче, щоб цієї іграшки взагалі не було. Російськи безхатьки не прагнуть дому, а хочуть позбавити дому всіх інших. Вони хочуть позбавити нас нашого дому. Вони погрожують знищити нашу планету в ядерному апокаліпсисі.
Російський людожер волає: «Навіщо нам світ, у якому не буде Росії?».
Росіяни готові знищити світ, аби не було світу, в якому немає Росії. Втім, чи вони ставляться до самої Росії як до власного дому? Якби це було так, то вони навели б лад у себе, а не намагалися силоміць нав’язати власний збочений триб життя своїм сусідам.
Та як можуть росіяни насправді тужити за домом, якщо їхній дім завжди сповнений туги? Це, зрештою, і не дім, а примарний притулок, тюрма народів. Але нездатність тужити за домом підриває засади людяності, дегуманізує людину, унеможливлює насправді людський спосіб мислення, втілений у філософії, що, за Новалісом, завжди є тугою за домом.
Англомовна версія цього тексту виходила тут.
Вахтанґ Кебуладзе, філософ, публіцист, лавреат премії імені Юрія Шевельова.
Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.
Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected].
Погляди, висловнені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.
