Колись Надія Варгола працювала керівником проектів із відновлювальної енергетики в одній із провідних швейцарських компаній, але давня мрія — стати агентом змін в українській освіті — змусила її звільнитися й зайнятися активізмом.
Разом із однодумцями Надія заснувала Alumni Fund Ukraine — організацію, що допомагає кожному просто та прозоро долучитися до розвитку української освіти.
Наразі фонд набирає обертів: створено чотири осередки та зібрано майже 810 тисяч гривень від 210 приватних доброчинців. У планах засновників не лише розвиток популярної на Заході традиції alumni giving, а й побудова найбільшої освітньої організації країни.
Ми поспілкувалися із Надією Варголою про те, чому важливо, щоб випускники підтримували свої навчальні заклади, про унікальність волонтерського руху в Україні та «український Амазон доброчинної підтримки».
[Спецпроект «Провайдери змін» — серія історій про організації, інституції та середовища, які змінюють країну. Проект створений за підтримки DOU.ua]
Як виникла ідея створити «Фонд Випускників України»?
У своєму житті я отримала багато підтримки. Це і стипендії, і гранти на навчання в Америці та Німеччині, і інше. Усе це кардинально змінило моє життя. І я завжди відчувала вдячність за це, хотіла так само підтримати українську освіту, вчителів, школярів та студентів.
Ці думки залишалися пасивними до осені 2013 року. Євромайдан став величезним поштовхом почати активно підтримувати Україну.
Спершу я організовувала демонстрації у Швейцарії на підтримку Євромайдану, проти анексії Криму, проти агресії Росії та на підтримку українських політичних в’язнів, а пізніше — вирішила підтримати українську освіту. Тема освіти цікавила мене найбільше, бо вважаю, що саме освіта довгостроково визначає, чи країна стане успішною. Я мріяла підтримувати розвиток української освіти, тож саме тому почала співпрацювати з центром інноваційної освіти «Про.Світ».
Також водночас замислилася про створення фонду. Ідея Фонду випускників зародилася з думкою про рідний Івано-Франківський фізико-технічний ліцей, у якому я навчалася.
Відтак, два роки тому, на моє прохання в Івано-Франківську організували зустріч із ліцеїстами та випускниками. Ми разом проговорили ідею створення фонду випускників ліцею. Досі пригадую, як вийшла з тієї зустрічі, окрилена позитивними відгуками. Діти були в захваті від цієї ідеї. Один хлопчина, на той час уже випускник, навіть пожартував, що хоче знову в ліцей. Для мене це було дуже символічно. Фактично в той день розпочалася моя праця над ідеєю фонду.
Хто на старті підтримав цю ідею? Розкажи, будь ласка, про співзасновників та перші представництва.
Коли я повернулася додому, то розповідала про ідею усім своїм друзям. Часто писала про це у соціальних мережах. Думка виявилася дуже близькою двом моїм подругам із Києво-Могилянської академії. Разом ми зрозуміли, що така підтримка потрібна не лише ліцею чи академії, а й багатьом іншим навчальним закладам України.
Тоді й сформувалася «швейцарська четвірка» співзасновників Alumni Fund Ukraine. До неї увійшли троє випускниць Києво-Могилянської академії: Світлана Лукасевич, Ірина Клименко, я, а також випускник Київського політехнічного інституту — мій чоловік Дмитро Шищенко. Тоді розробили концепцію організації, яка уможливила б співпрацю з випускниками будь-якого навчального закладу України. Це була свого роду безкоштовна соціальна франшиза: модель, яку може застосувати і випробувати кожен.
Ми багато працювали над концепцією та моделлю організації. Бо коли будуєш фундамент, то впродовж декількох місяців найважливіше продумати все до найменших дрібниць. Тому ми аналізували, як краще організувати структуру, в Швейцарії чи в Україні, як формалізувати організацію, які банківські рахунки відкривати тощо. Вивчали найкращі світові практики залучення випускників: як там збирають кошти, як працюють із випускниками, якими є мотивації доброчинців тощо.
У результаті в Україні відкрили дочірню організацію — благодійний «Фонд випускників України». Її очолює мій брат, Володимир Варгола, який є генеральним директором фонду і погодився допомогти з менеджментом та розвитком на період становлення організації. Ми всі досі волонтери, але сподіваємося, що скоро зможемо підсилити команду в Україні новими найнятими членами команди.
На початку в нас було тільки два пілотні осередки. Зараз їх уже чотири: команда Києво-Могилянської академії, Івано-Франківського фізико-технічного ліцею, Городищенського економічного ліцею та Русанівського фізико-математичного ліцею. Ми сподіваємося, що кількість навчальних закладів, з якими ми співпрацюємо, щороку збільшуватиметься в рази.
Окрім того, плануємо створити глобальну команду представників фонду в різних країнах із метою популяризації ідей та принципів організації і залучення нових доброчинців. Зараз у нас вже є представниця фонду в Норвегії.
У чому полягає головна ідея проекту?
Є дуже багато випускників українських шкіл та університетів, які доволі багато досягли в Україні чи за кордоном і хотіли б віддячити своїм навчальним закладам, але не мають такої можливості. Коли й передають певні кошти, то роблять це несистематично, непрозоро. Тому основна ідея — розвивати мережу alumni giving і традицію підтримки своїх навчальних закладів із прозорою та надійною моделлю. Щоб зрозуміти потенціал, хочу зазначити, що для мого рідного ліцею ми вже зібрали майже 250 тис. грн.
Основна ідея — розвивати мережу alumni giving і традицію підтримки своїх навчальних закладів із прозорою та надійною моделлю
Пізніше ми зрозуміли, що це може бути не лише фінансова допомога, а й, що не менш важливо, ідеї, ресурси, контакти. До прикладу, ми проводимо зустрічі з випускниками, які діляться з молоддю своїми історіями успіху та мотивацією підтримувати свій навчальний заклад. Чи проводимо нестандартні події.
Найсвіжіший приклад — це зустріч двох призерів Всеукраїнської олімпіади з економіки з наших осередків з нобелівським лауреатом з економіки Верноном Смітом у Києві 2 червня. Ця зустріч стала можливою завдяки підтримці випускника Фізико-технічного ліцею та доброчинця фонду Романа Шеремети, який є одним із найвідоміших молодих українських економістів.
Щодо нашого першого освітнього проекту, то ми довго думали над тим, яким він повинен бути, і вирішили, що це має бути ініціатива з максимальним поширенням по всій країні. Тоді й виникла ідея перекласти українською мовою онлайн-курс, який нас дуже вразив, — The Science of Everyday Thinking (Queensland University, Australia). Якраз у той час я почала спілкуватися з Іваном Примаченком, співзасновником Prometheus, і тоді зрозуміли, що це важливо і можливо, бо вже існує платформа, яка може його поширювати. Відтак, реалізували свій перший проект «Наука повсякденного мислення».
Щороку ми ставимо нові цілі, працюємо з осередками та розробляємо нові проекти. Також розуміємо, що молодша школа в Україні дещо недоглянута, на неї звертають значно менше уваги, тож дуже хочемо проводити щось і для молодших школярів.
У Швейцарії, до прикладу, дуже багато уваги надають першим рокам навчання, бо саме тоді формується школяр, проявляються ініціативність, розуміння власної свободи, можливості творення тощо. Через це ми також хочемо організувати один проект із підприємництва для школярів молодших класів.
Глобальніша ідея полягає у тому, що зараз є багато українців за кордоном, які мають фінансові ресурси, багато чого вміють, знають і можуть, тому ми хочемо направити ці всі ресурси в українську освіту. Бо саме освіта визначає майбутнє країни.
Зараз у всьому світі відбувається трансформація освіти. Всі розуміють, що потрібно змінювати підходи та моделі, щоби діти виростали ініціативними та відповідальними громадянами. Це наша ціль — впливати на майбутнє України через розвиток освіти, через впровадження в освіту найкращих світових практик та нового й інноваційного, чого, можливо, ще й немає у світовій практиці.
Що таке традиція alumni giving? Чому це важливо?
Мій перший досвід, розуміння, що таке alumni giving, було в 2001 році. Тоді я поїхала на навчання у США за програмою обміну «Freedom Support Act», спонсором якої був уряд США. Навчалася в Клемсонському університеті Південної Кароліни. Там є сквери й цілі корпуси, що профінансовані випускниками. Вони названі їхніми іменами. Це вражає. Це дуже розумна ідея. Люди навчалися й зростали там, тож хочуть віддячити університету.
Потім, коли навчалася на MBA, то їздила на один модуль у Purdue University, і там була та сама історія. Того року якраз відкривали нове приміщення бізнес-школи, яке назвали іменем мецената, котрий проспонсорував його створення. І хоча в цьому випадку йдеться про десятки мільйонів доларів, але це та ж концепція alumni giving, і у США вона є уже традицією.
Українська освіта потерпає від недофінансування, і невідомо, наскільки швидко держава зможе давати достатньо коштів. Тому ця проста ідея підтримки випускниками своїх навчальних закладів нам дуже потрібна. І незважаючи на те, що у нас поки що немає мільярдерів-філантропів на кшталт Біла Гейтса, які заробили свої гроші чесним способом, впевнена, що коли-небудь такі будуть.
Тож ми намагаємося розповідати про традицію alumni giving, щоби з’являлося більше осередків, які будуть її популяризувати. Осередок може організувати будь-хто: вчитель, випускник, учень. Одна людина може стати рушієм змін, створити команду та разом із нами працювати над втіленням цієї моделі в житті рідного навчального закладу.
У чому унікальність вашого проекту?
Ми взяли за основу існуючу на Заході традицію alumni giving, але застосували до неї інноваційний підхід, створивши центральну організацію, яка надає можливість будь-якому українському навчальному закладу долучитися до нашої мережі та почати використовувати наші ресурси та модель залучення випускників. Це як доброчинна освітня франшиза. На нашому сайті в розділі «Осередки» є детальний опис кроків, які треба зробити, щоб долучити новий навчальний заклад до нашої мережі.
Коли ми тільки розпочинали створювати модель «Фонду випускників України», виникало чимало дискусій про те, що має бути стандартизовано, а що кожен навчальний заклад може вирішувати сам. Якраз тоді був онлайн-курс «Scaling up without screwing up» від Стенфордського університету про те, як правильно розширити свій бізнес, аби він не завалився. Ми всією командою на нього зареєструвалися і прослухали лекції. Було багато цікавих речей, однак та, яка була нам дуже релевантною, — яким чином розширюватися локально та як правильно будувати осередки. Власне в онлайн-курсі це дуже добре продемонстрували на прикладі двох релігій — буддизму та католицизму.
Католицизм уособлює підхід жорсткого відтворення центральної моделі на місцях (як МсDonalds). Буддизм відповідає гнучкішій моделі, в якій локальні команди та відділення мають багато свободи в операціях та регулюванні роботи до своїх потреб.
Наш підхід ближчий до буддизму — десь 60% на 40%. Ми централізовано надаємо загальну модель роботи з випускниками, checklist стосовно розвитку осередків, можливості зі збору коштів та ціннісні вимоги (прозорість, простота та надійність). Але локальна команда осередків сама визначає, на що їм найважливіше збирати кошти, які напрямки підтримувати, які події організовувати з випускниками тощо.
Але є певні вимоги: у кожній локальній команді має бути як мінімум один представник від випускників, школярів/студентів та адміністрації. Бо лише так можуть бути представлені всі сторони та зменшується ризик, наприклад, нецільового використання коштів.
Яким є формат Alumni Fund Ukraine?
Це неприбуткова організація. Та я часто думаю про те, що у сучасному глобалізованому світі бізнес стає соціально відповідальним і через це починають змінюватися підходи до ведення організацій.
Все своє життя я пропрацювала в бізнесі, а не в доброчинних організаціях. Тож коли почала працювати у фонді, то взялася на 100% використовувати ті ж навички, які були у мене в бізнесі. Ціль будь-якого бізнесу — максимізація прибутку, дивідендів і капіталізації, а в нашому випадку — це поширення позитивного впливу в суспільстві, в освіті. Але з точки зору операційної діяльності, вони не сильно відрізняються, бо потрібно структурувати свою роботу, створювати плани, залучати людей, шукати партнерів і компроміси з ними.
Після двох років роботи у неприбутковій сфері розумію, що тут відсутні багато рамок, які обмежують бізнес, і мені це дуже подобається. До прикладу, конкуренція.
Будь-який бізнес завжди думає, як уберегти себе від конкуренції. Ми ж, навпаки, абсолютно відкриті та за те, щоби використовували нашу модель, з нами чи без нас
Будь-який бізнес завжди думає, як уберегти себе від конкуренції. Ми ж, навпаки, абсолютно відкриті та за те, щоби використовували нашу модель, з нами чи без нас. Бо що більше буде залучено випускників, то вищим буде соціальний вплив. Тому в нас немає конкурентів, а є лише потенційні партнери, з якими ми готові ділитися нашими знаннями та можливостями, як, до прикладу, на нашому першому проекті з Prometheus.
Наше головне завдання зараз — стати фінансово стабільною організацією, щоби ми змогли найняти людей на full-time. Поки що команда працює тільки part-time на волонтерських засадах.
Чим займається фонд? Яка основна діяльність?
Із кожним навчальним закладом ми підписуємо договір про співпрацю, у якому прописуємо модель співпраці, зобов’язання обох сторін, в тому числі надання всіх даних для звітування тощо. Цей договір підписує директор навчального закладу. Дуже важливим пунктом є прозорість, бо у випадку виявлення найменшої махінації відбувається припинення співпраці та поширення інформації про цей випадок. Такого ще у нас не було, і, сподіваємося, ніколи не буде.
Також ми самі не йдемо у навчальні заклади і не пропонуємо їм співпраці, а навпаки. Ми не можемо охопити тисячі навчальних закладів в Україні, тому надаємо перевагу тим, хто справді хоче це робити. У нас на сайті розміщена форма-заявка, тому кожен може додати свій осередок. Але ми вимогливі до ініціаторів, нам важлива щирість намірів та компетентність, а також попередній успішний досвід ведення проектів у ініціатора.
Суть у тому, що великою мірою саме від особистих характеристик заявників залежить успіх або неуспіх осередку. Ми працюємо тільки з тими навчальними закладами, які готові та хочуть змінюватися, які самі виявляють ініціативу та для яких договірні партнерські відносини — це нормально. Наразі усі навчальні заклади задоволені.
Які є проекти?
Усі різноманітні потреби осередків оприлюднені на сайті, але вони все ж мають спільну частину. Ми рекомендуємо осередкам робити секцію стипендій учням та винагород викладачам. До прикладу, учителям, які впроваджують інноваційні методи в навчанні, або ж талановитим дітям. Окрім цього, команда осередку в кожному навчальному закладі визначає, чого не вистачає і що найбільше потрібно.
Наприклад, у моєму ліцеї щороку відбувається чимало різних конкурсів (малюнків, шахів тощо), але цього року вперше на цих конкурсах переможці отримали цінні призи. Протягом багатьох років у ліцеї хотіли створити літню школу англійської мови, однак не могли це реалізувати. Та цього року вдасться здійснити задумане і «Фонд випускників України» частково профінансує проведення літньої школи для учнів. У ліцеї також навчається багато дітей із сіл, тому їм часто важливо отримати стипендії чи фінансову підтримку.
У Києво-Могилянській академії інша ситуація. Там теж є різні напрямки, але, окрім того, дуже добре працює грантовий фонд для доповідей докторантів. Часто молоді докторанти мають цікаві теми, але не мають змоги поїхати, щоб представити їх на міжнародних конференціях. Ми ж можемо надати таку можливість, якщо докторант заповнить заявку та обґрунтує доцільність і потребу такого візиту. Вже три докторанти поїхали на різного роду події за кордон і представили свої досягнення.
У Русанівському фізико-математичному ліцеї у Києві основний акцент на олімпіадах. Це їхня сильна сторона. Щороку вони проводять Русанівську шкільну математичну олімпіаду, куди запрошують дітей із різних шкіл. І їхній перший пріоритет — фінансування цієї олімпіади. Також фізико-математичний ліцей має амбітну ціль спробувати за допомогою випускників, завдяки збору коштів, збільшити, розширити приміщення.
У чому перевага центральної організації у порівнянні з сотнями окремих маленьких об’єднань?
Тут є багато переваг. По-перше, це добре продумана модель, тож коли хтось доєднується, то починає справу не з нуля, а з вищої сходинки. По-друге, осередки — це наче мережа, вони пов’язані один із одним і можуть ділитися досвідом. Ми отримуємо від них інформацію і бачимо, що добре працює, а який підхід варто доопрацювати. Це велика сила об’єднання на противагу роботі розрізнених частин.
По-третє, це масштаб. Будучи об’єднаними в одну організацію, ми можемо представляти всі осередки разом і брати участь у великих проектах. Маючи у нашій мережі десятки навчальних закладів з налагодженою системою роботи і високоякісними перевіреними командами на місцях, ми могли би бути партнером для великих організацій чи інституцій та розгортати масштабні освітні проекти у всіх осередках.
Якось ти розповідала, що велика ідея фонду — стати «Амазоном доброчинної підтримки». Що саме маєш на увазі?
Ця ідея виникла фактично з самого початку, коли ми думали, якою має бути наша модель. Потрібно було створити можливість доброчинцям дуже просто підтримати проект, переказати гроші. Бо дуже часто, коли люди читають про щось і захоплюються якоюсь ідеєю, то хочуть це зробити одразу. Коли такої можливості немає, то шанси знижуються з кожним днем і тижнем.
Друге, що мені в Amazon дуже подобається, — це його орієнтованість на клієнта. У нас те саме — ми робимо все, щоб було зручно доброчинцю (нашому клієнту). Будь-який доброчинець може переказати кошти на існуючий чи створити будь-який новий напрямок для підтримки, той, який для нього важливий Якщо ти хочеш дати гроші для дитини-сироти, то з радістю. Заходиш на сайт і публікуєш дані про стипендію, яку надаєш за певними критеріями в одному з наших осередків. Відтак, ми беремо на себе обов’язок визначити отримувача згідно з критеріями та переказати кошти цьому отримувачу.
Також нам важливо відзначити вклад абсолютно кожного нашого доброчинця. Тому всі доброчинці відображені на нашому сайті. Мені здається, що ми єдина організація в Україні, а може і у всьому світі, яка показує на сайті всіх своїх доброчинців та їхні суми пожертв (якщо не було вибрано опції анонімності).
Дуже часто доброчинність виглядає як «чорний ящик, куди постійно кидають гроші, і все». Це неправильно. Доброчинність мотивують декілька факторів. Наприклад, розуміння, що конкретно буде з грошима доброчинця та зворотний зв’язок, коли на власні очі бачиш фотографію учня, студента чи викладача, яким допоміг. І тому, коли людина дає кошти, то ми завжди пишемо доброчинцям або публікуємо інформацію про те, на що конкретно вони були витрачені. І це цінність, яку отримує людина, так само як і при будь-якій покупці. Тільки це не одяг, не книжка, не гаджет, а позитивний вплив на життя інших людей.
Чого вже вдалося досягти?
Є три напрямки наших досягнень. Перший — фундамент організації, розроблена модель, зареєстрований фонд. Із самого початку ми хотіли працювати правильно та чесно. В Україні неприбутковій організації дуже важко з точки зору регулювання та вимог бухгалтерської звітності. На кожну транзакцію потрібно безліч папірців.
Скажу відверто, якби ми не мали такої високої доброчинної цілі з фондом, то, напевно, завершили б все це робити ще на рівні планування діяльності в Україні. Бюрократія просто неймовірна. Але для нас це було принципово. Ми працювали з юристами, створили контактну базу, сайт, модель діяльності та усі базові документи для осередків. В Україні нас також підтримує безкоштовно багато партнерів, таких як юридична компанія Arzinger, київська дизайн-студія GingerBrand, інформаційний ресурс Освіта.ua та львівська IT-компанія Teamvoy.
Крім того, радіємо успіху курсу «Наука повсякденного мислення», про який вже згадувала раніше, який переклали, озвучили та запустили на платформі Prometheus. Також наша команда провела конкурс «Зміни світ» для учасників курсу, які мали записати відео на три хвилини про те, як вони використовують набуті знання у житті.
Вважаю цей проект дуже успішним, бо на сьогоднішній момент на курс зареєструвалося майже 30 000 людей. Він завершився у лютому, але залишається у вільному доступі, тож кожен може вивчати його у зручний для себе час. Загалом на цей проект було витрачено 50 тисяч гривень (а це менш як 2 гривні на зареєстрованого слухача!), але результат перевершив усі наші очікування.
Зараз ми працюємо над новим онлайн-курсом з інновацій та дизайн-мислення і думаємо, що це буде наступний великий прорив для українців. Бо досі курси з design thinking в Україні пропонують тільки офлайн топові бізнес-школи чи круті тренери для вузької добре забезпеченої аудиторії.
І третє — це осередки фонду. Спершу ми запустили два тестові, випускниками яких є ми самі. Вже у грудні минулого року взялися активно працювати з новими заявками, які почали надходити. Вже запустили два нових осередки. Разом ці 4 осередки вже зібрали для своїх навчальних закладів майже 500 тис. грн. Наразі маємо 12 заявок і з двома ініціаторами ведемо переговори. Часто люди хочуть щось робити, але не мають жодного досвіду у веденні подібних проектів. На жаль, ми не можемо вчити «з нуля» та витрачати надто багато часу.
Усю інформацію про результати нашої роботи публікуємо в нашому річному звіті, який доступний українською, англійською та німецькою мовами.
Хто вони, сучасні доброчинці?
На кінець минулого року, коли у нас було приблизно 80 доброчинців, ми досліджували статистику, щоби зрозуміти, якими вони є. Основне, що ми зрозуміли, — освіту найбільше підтримують підприємці, ІТ-спеціалісти, аудитори, маркетологи, менеджери проектів. Тобто середній та креативний клас в Україні та за кордоном. Середній внесок — 6000 грн. Звичайно, найбільші пожертви від українців за кордоном (і це зрозуміло, бо вони мають більше надходжень і доходів). З-поміж десяти наших найбільших доброчинців шість — ті, що живуть за кордоном, четверо — з України.
Про вік ми не запитуємо, але, з огляду на Facebook-профілі доброчинців, середній вік — 30-35 років. Це молоді люди, які здобули освіту в уже незалежній Україні та розуміють цінність освіти.
54% доброчинців це жінки, 46% — чоловіки. Але серед великих доброчинців переважають чоловіки. До прикладу, серед 10 найбільших доброчинців — сім чоловіків і лише три жінки.
Чим іще, на твою думку, унікальний волонтерський рух в Україні?
В усьому світі великим викликом неприбуткових організацій є залучення найкращих працівників. Адже доброчинні організації зазвичай не можуть запропонувати таких високих зарплат та пакетів, як великі компанії. Але протягом останніх років ми побачили неймовірний спалах залучення найкращих людей в неприбутковий сектор в Україні та на державні посади. Це абсолютно унікально і дає надію, що Україні вдасться зробити ривок, перебудувати базову інфраструктуру та побудувати справді демократичну та успішну державу.
Протягом останніх років ми побачили неймовірний спалах залучення найкращих людей в неприбутковий сектор в Україні та на державні посади. Це абсолютно унікально і дає надію, що Україні вдасться зробити ривок
У фонді ми теж працюємо волонтерами. Доброчинні організації не могли б запропонувати нам і частинки тих зарплат, які ми отримуємо на роботах. Але ті цінності, які ми транслюємо, ті зміни, які привносимо в українську освітню сферу, важливіші для нас за матеріальні речі. Ми завжди шукаємо та раді приймати в нашу команду таких людей, які вже багато досягли в своєму житті, мають відмінні компетенції та знання, для яких гроші вже є далеко не першим пріоритетом у житті і які хочуть нести позитивні зміни в українську освіту.
Як зробити так, щоби найкращі не емігрували?
Часто чую в Україні дискусії про те, як зупинити еміграцію. Але мені здається, на цю тему треба дивитися ширше. Так, як не можна зупинити річки, не можна зупинити глобального руху робочої сили. І її не потрібно зупиняти! Це чудово, що українських спеціалістів цінують за кордоном і що українці навчаються в найкращих світових вузах. Що потрібно робити — це залучати їх, де би вони не жили і чим би не займалися сьогодні, до розвитку України: чи це фінансова підтримка, чи поширення нових ідей, чи налагодження контактів за кордоном, чи створення спільних підприємств.
Після Євромайдану українці за кордоном стали відкритішими, вони готові говорити та підтримувати, і цього шансу не можна втрачати. Люди не повертаються просто так, а тільки коли бачать у цьому якийсь сенс, прогрес або ж залучені до якоїсь великої ідеї.
На жаль, поки що Україна не є тією країною, в якій всі хочуть залишатися. Але якраз зараз вона може стати саме такою країною, з якої ніколи ніхто не захоче виїжджати. Бо де ти не жив би, все одно будуть такі речі в рідній країні, яких тобі постійно не вистачатиме.
Яким чином розвиватиметься фонд надалі?
Ми мріємо (чи то пасивно плануємо) стати найбільшою освітньою організацією в Україні. Але для нас важливо все робити крок за кроком. Ми уже маємо стабільну модель організації, створені перші осередки, тож тепер на часі забезпечення фінансової сталості. Тому що волонтерство — це чудово, але організація не може постійно існувати на волонтерських засадах. Через це мусимо перейти від волонтерства до стабільної організації.
Зараз наші поточні витрати становлять декілька відсотків від зібраних коштів, але в перспективі нам потрібно знайти надійне, довготермінове джерело фінансування. Багато людей працюють над грантами, і це теж варіант для нас на майбутнє. Але зараз ми хочемо протестувати нашу головну гіпотезу — що в сучасному світі можна створити масштабний освітній проект тільки завдяки внескам приватних доброчинців.
Наша цільова аудиторія — це український середній клас в Україні і за кордоном, люди, які заробили свої гроші чесним шляхом і які готові ставати сучасними доброчинцями української освіти. На сьогодні ми зібрали майже 810 тисяч гривень від 210 приватних доброчинців. У нас немає жодної копійки грантових чи корпоративних коштів. Зараз ми плануємо окрему кампанію для створення бази доброчинців, які будуть підтримувати нас регулярними місячними внесками для покриття операційних витрат організації в Україні та уможливлення нашого сталого розвитку і проведення нових проектів.
Ми не хочемо створити 100 осередків за три місяці і завалитися через брак ресурсів. Наш шлях значно повільніший. Але продуманий і сталий
Це дасть змогу масштабуватися і поширюватися на десятки осередків, бо, враховуючи теперішні ресурси, зараз ми не можемо цього зробити. Тож ставимо перед собою таке амбітне завдання на цей рік. Якщо нам це усе вдасться реалізувати, то буде наступний ривок.
Ми не хочемо створити 100 осередків за три місяці і завалитися через брак ресурсів. Наш шлях значно повільніший. Але продуманий і сталий.
