Наша недуга
Човен
Наша недуга
Тімоті Снайдер
купити

У львівському видавництві репортажної та документальної літератури «Човен» вийшов друком український переклад найновішої книги (англомовна прем’єра у США – 9 вересня 2020 року) американського історика та публічного інтелектуала Тімоті Снайдера «Наша недуга. Уроки свободи з лікарняного щоденника».

Наприкінці 2019 року Тімоті Снайдер захворів і пережив декілька складних шпиталізацій. Лікування та реабілітація, які розтягнулися на місяці, були настільки потужним імпульсом, що все пережите він зафіксував у щоденнику, який згодом став книгою – дуже особистою та водночас небайдужою й відповідальною.

«Наша недуга» – книга, яка застерігає від простих рішень. Кожна система має недоліки. Але попри те, що системи і причини їх патологій бувають різними, є одна засаднича річ, яка буде запобіжником деградації. Цей запобіжник – місце людини в системі. Якщо людина, її гідність, свобода та безпека будуть у центрі (уваги й опіки) – то все інше буде на своєму місці. І це універсальний урок, актуальний і в Україні, і в США.

***

Нашу недугу ми бачимо аж надто нечітко. Нам бракує місцевих новин, які допомогли б зосередитися на сільській місцевості, на сусідських громадах, на дійсності. Рекламні щити лікарень уздовж наших автострад і реклама фармацевтичних препаратів на наших телеекранах показують нам розрадливу технологічну звістку, попри те, що наша недуга погіршується. Важливо мати процедуру або медикамент. Однак важливіше знати про наші проблеми, мати повновладних лікарів, час на своїх дітей і право на охорону здоров’я. Жодна пропаганда не приховає цього важливого факту американської комерційної медицини: ми дуже переплачуємо за привілей ранішої смерті.

Медичний індустріальний комплекс відстоюватиме нашу недугу як єдину можливу дійсність. Лобісти, спеціалісти із зв’язків з громадськістю та їхнє страхітливе військо інтернет-мемів скажуть нам, що зміни ми собі не можемо дозволити. Все це надто коштовно, скажуть вони: слухати лікарів, виховувати дітей людяними, знаходити правду, тішитися здоров’ям. Нас повчатимуть, що свобода означає щось зовсім інше: піддавання наших тіл тому принципу, за яким десь хтось, хто нічого не знає про медицину й кому глибоко байдуже до нас, повинен витягти із наших тіл якомога більше грошей із якомога меншими зусиллями. Вільна країна — аби ми розуміли — це країна, де щоразу менше людей видобувають щоразу більше грошей із щоразу хворіших американських тіл.

Це брехня.

Уявлення про те, що комерційна медицина — дієва, навіть із суто економічного погляду — це гротеск. І фарсом є твердження, що наша сучасна система економічно ефективна. За охорону здоров’я ми платимо більше, ніж люди у країнах з подібними умовами, а отримуємо значно менше. Провал системи охорони здоров’я — епідемія коронавірусу — коштувала платникам податків трильйони доларів і завалила всю економіку. Не забуваймо про це. Допускати захворювання людей — це вигідно для деяких секторів, для тих, які боронитимуть нинішню систему, — але врешті це збіднює країну і стискає економіку. Занепад здоров’я міленіалів — це печальні десятиліття в їхньому майбутньому, коротші й бідніші пенсії для покоління X, гірший добробут для всіх.

Надто дорога система охорони здоров’я — це недієва система охорони здоров’я. Майже половина американців уникають лікування, бо неспроможні за нього заплатити. Десятки мільйонів американців досі не застраховані, а страхування ще десятків мільйонів — недостатнє. Я мав пристойне страхування й однаково мусив сплатити неочікувані рахунки на тисячі доларів. Оскільки коли рахунки почали надходити, я все ще був у лікарні, то мені нараховували штрафи за рахунки, яких від початку не мало бути. Така фінансова софістика коштує всім нам здоров’я.

Звичайно, і це ще далеко не найгірше. Під час епідемії коронавірусу тисячі американців втратили страхування, оскільки втратили роботу. Позаяк безробітні опинилися в невигідному становищі, постраждали всі американці. Оскільки в них не було діагнозів, вони ширили хворобу, а оскільки їх не лікували, вони страждали й помирали. Позаяк ми надаємо жалюгідно мало лікарняних, населення всієї країни наражалося на ризик. Хворі люди ходили на роботу, аби її не втратити, і поширювали заразу. Усе це аж ніяк не нормально й цілком уникненно.

Потрібна нова рівновага між самотністю та солідарністю. Одна з причин того, що в цій країні ми надто самотні, у тому, що не вміємо говорити про те, що нас болить. Якби належність до пацієнтів не спричиняла грошової та статусної тривоги, то ми б із більшою ймовірністю зверталися по лікування і видужували. Якби всі ми мали доступ до лікарів і медсестер, яким довіряли, то нам не лише було би легше впоратися; ми були б менш конфліктними.

Право на охорону здоров’я є фундаментом для кращого лікування і довшого життя, але також і кроком до справедливішого суспільства, у якому всі ми вільніші. Якби робота лікаря була покликанням, а не посадою підлеглого, якби правила змінити так, щоб малі практики могли конкурувати з гігантами, то ми всі були би здоровішими. Ми відійшли б від політики болю. Тривога та страх — необов’язкові. Наша недуга виліковна.

Солідарність означає, що всі долучені, а не що деякі вирішують вийти з процесу. Одне з джерел нашої недуги — разюча нерівність у багатстві, що відокремлює досвід дуже невеликої групи від усіх інших. Як казав ще Платон, саме так демократія стає олігархією — правлінням багатих. Коли гроші стають єдиною метою, цінності зникають, а люди імітують олігархів. Це відбувається тепер через наше захоплення олігархами з їхніми фантазіями безсмертя, замість того, щоб запитати, чому наші життя мусять бути вкорочені. Коли ми робимо поблажки захцянкам ультрабагатіїв, то створюємо те, що Платон називав «містом багатих» і «містом бідних». Коли ми перетворюємо кризу в системі охорони здоров’я на ріг достатку для мільярдерів, то поглиблюємо свою недугу. Коли ми примружуємо очі на офшорні мільярди наших олігархів, то відвертаємося від нагоди добитися для американців кращого здоров’я і більшої свободи. У той час, коли в перші тижні коронавірусної пандемії роботу втратили понад 20 мільйонів американців, американські мільярдери примножили своє сукупне багатство на 282 мільярди доларів.

Нам варто сприймати охорону здоров’я як право, серйозно ставитися до медичного й локального знання, знаходити час для малих дітей і поставити лікарів на чолі процесу ухвалення рішень. Впровадження цих уроків в життя трохи коштуватиме тепер — але зекономить значно, значно більше грошей у майбутньому. Питання не в тому, скільки б це коштувало. Питання у тому, наскільки надзвичайними були би здобутки. Міцна система охорони здоров’я знижує медичні витрати та зменшує ризик пандемій, які нищать економіку. Інвестиції у дитинство — це нижчі рівні психічних і фізичних хвороб у майбутньому, менше часу в тюрмах, менше зламаних життів. Це більше багатства для тих, хто виходить на пенсію.

Значною мірою індустрія страхування просто збирає ренту з хвороби, як тролі на мості, які вимагають плату за перехід. Бентежно, що прибутки тролів обчислюють у валовому національному продукті, хоча вони ані не надають якогось продукту, ані не виконують якоїсь послуги. Економічна логіка стверджує, що посередника варто усунути, коли це можливо — а у цьому випадку, ми знаємо, як це можливо: поставивши систему єдиного платника в центр і виставивши приватне страхування на маргінес. Країни, у яких люди живуть довше, показали нам, що це дієво. Обґрунтування такій системі надали тисячі лікарів. Якщо міст до здоров’я переходити всім разом, то тролі нам не перешкода.

Ринкова економіка на кшталт нашої краще діє тоді, коли про людей дбають. Якщо ми прагнемо свободи, то не можна жертвувати волею людини на користь ринкової догми; навпаки, треба змусити ринки працювати на користь свободи. Найвпливовіший із ринкових економістів Фрідріх Гаєк противився олігополії — власності небагатьох, яку порівнював із радянським центральним плануванням. Наш комплекс медичної індустрії — це сукупність олігополій. Наша індустрія «великих даних» — це також сукупність олігополій. Ф. Гаєк має слушність — їх треба розбивати. У найвідомішій своїй праці «Шлях до кріпацтва» він непокоївся про «злиденний середній клас», що його нині створює комерційна медицина. Він не сумнівався у припущенні, що в цивілізованих країнах усі матимуть доступ до охорони здоров’я: «Аргумент на користь участі держави в організації загальної системи соціального страхування, — писав він, — надзвичайно переконливий». Він знав, що «немає суперечності між таким державним надаванням більшого соціального забезпечення і збереженням особистої свободи».

Справді, слушна політика саме тому й увільняє нас, бо краще убезпечує. Особливо це стосується дітей. Наша країна в майбутньому буде вільнішою, якщо ми створимо структури, які даватимуть нам змогу проводити більше часу з нашими дітьми сьогодні. Тим часом послуги та права, необхідні нам для того, щоб добре впоратися із батьківськими обов’язками, не викривлятимуть ринку, а покращуватимуть його. Матерям і батькам малих дітей кидати роботу й шукати нову через відсутність достатніх декретних відпусток, лікарняних чи щорічних відпусток — абсурд. Це не лише їх стресує, але й генерує витрати для роботодавців. Навички та вміння постійно й без потреби втрачаються, а внаслідок постійного перенавчання накопичуються нові витрати. Працівники, які мають право на лікарняні, декретні чи відпустки, — щасливіші та продуктивніші. А ще вони вільніші.

Речі, що здаються нам очевидними й належними, можуть змінитися рвучко й на краще. Так само вони можуть рвучко змінитися на гірше. Настав час обирати. У час пандемії легко дати гроші не тим людям. Відмовитися від свободи легко будь-коли. Щоб бути вільним, треба працювати, щоб бачити нагоди, треба мати відвагу. Ця криза — це нагода переосмислити можливе. Охорона здоров’я повинна бути правом, лікарі повинні мати слово, правди варто шукати, діти повинні побачити кращу Америку.

Настав час одужувати.

переклад з англійської Павла Грицака

Човен
Наша недуга
Тімоті Снайдер
купити

Читайте ще

Львів: кінець ілюзій
Ґжеґож Ґауден
Усі війни Лари
Войцех Яґельський
Наглядати й карати
Мішель Фуко
Як влаштовано Всесвіт. Вступ до сучасної космології
Сергій та Олексій Парновські

Блог