Революційний посібник «Не бійтесь боятися. Як знайти спільну мову з власним страхом» від найкращої екстремальної лижниці світу Крістен Улмер здатен перевернути ваше уявлення про найменш досліджену людську емоцію. Всього за кількасот сторінок ви повністю потоваришуєте зі своїми страхами і навчитеся використовувати їх на благо.

Страх — глибоко недооцінена емоція. Нас вчать ігнорувати його, не звертати увагу та навіть взагалі позбуватися. Книга «Не бійтеся боятися» повністю підтверджує свою назву — вчить не лише приймати свої страхи, а й правильно на них реагувати, визначати їхню причину та викорінювати її зі свого життя. Адже наш справжній ворог — не страх, а те, що його викликає.

«Чи знаєте ви, що ваші стосунки зі Страхом є найважливішими взаєминами у вашому житті? Бо це ваші стосунки з самими собою. Страх — це наріжний? камінь вашоі? особистості, без нього ви були б недосконалі. Тож припинімо воювати зі Страхом і почнімо будувати з ним справжні, чесні стосунки», — заявляє авторка книги, професійна фасилітаторка и? спортсменка Крістен Улмер. Дванадцять років поспіль вона отримувала звання найкращої екстремальної лижниці світу. І саме спортивні досягнення спонукали Крістен розпочати масштабне дослідження механізмів страху. У своїй книжці Крістен переосмислює загальні уявлення про страх та скеровує людей до вирішення проблем, які тримали їх в заручниках не один рік.

«Хто з нас чогось не боїться? Висоти, темряви, невдачі на роботі, неслухняних дітей, болю чи падіння… Спробуйте-но порахувати, скільки речей в цьому світі викликають страх. Це ж просто надпотужний масив емоцій, який атакує не лише наш рівень щастя, але й наші кар’єрні амбіції та довготривалі плани. І уявіть собі, як могло б змінитися життя, якби страх став найближчим другом та порадником, а зовсім не ворогом, — розповідає співзасновниця видавництва #книголав Світлана Павелецька. — Це геть не звичайна мотиваційна література. Це повноправне важливе дослідження, яке якщо й не здатне змінити ваше життя, але точно вкаже правильний напрямок».

***

Страх і людський досвід

ВИ — КОРПОРАЦІЯ З 10 000 ПРАЦІВНИКІВ

Хто я? Що я таке?

Чи ставите ви собі такі глобальні запитання? Якщо так, ви, напевно, довго на них не зациклюєтеся, бо на ці запитання важко відповісти. Та якість вашого життя визначається саме глобальністю запитань. Я пропоную вам прості відповіді, з якими ми й будемо працювати надалі. Домовимося ж, що, поки ви читатимете цю книжку, відповідь звучатиме так: Ви — це корпорація, що складається з 10 000 працівників. Ця метафора зринатиме на кожній сторінці книжки, тож спробуйте засвоїти її просто зараз.

У вашої корпорації є назва. Моя називається «Крістен». Ваша — «С’юзен», «Біфф» чи «Вонґ», або що там вказано у вашому свідоцтві про народження. Як Apple чи Honda, ваше ім’я — це просто бренд, який не містить жодної додаткової інформації. Отже, основний сенс не в назві, а в тих завданнях і обов’язках, які виконують працівники корпорації, а ми їх маємо аж 10 000.

Тепер уявіть, що в корпорації, яка називається «[ваше ім’я]», ніхто з працівників гадки не має, ні яку посаду обіймає, ані які в нього службові обов’язки. Вони не знають й імені свого керівника та чим займається їхня корпорація. Чи є в цього бізнесу шанси на успіх?

Здогадуєтеся, про що я?

Це — чудова метафора до людського життя. Ми — хаотичні корпорації з поганим керівництвом, де лише десь п’ять виснажених працівників справді щось роблять. І ці п’ятеро весь час ігнорують чи ображають решту. Ображені натомість перебувають у поганому настрої та потай намагаються збунтуватися. І ніхто (навіть ви самі) не здогадується, хто всім цим насправді заправляє. Відділ кадрів геть утратив контроль. Хто взагалі знає, над чим саме ми тут працюємо?

Так успішний бізнес не побудуєш. Але саме так ми проживаємо наше життя.

Страх теж працює у вашій корпорації. І хоча він — лише один з 10 000 голосів (мені також подобається називати працівників «голосами»), він є надзвичайно важливим, бо саме він очолює ту групу працівників, що постійно здіймають бунт. У такий спосіб Страх псує кожну мить вашого життя.

ДЖЕРЕЛО СТРАХУ: РЕПТИЛЬНИЙ МОЗОК

Чому курка перебігла через дорогу? Бо рептильний мозок наказав їй це зробити.

Сет Ґодін

Чи знаєте ви, що навіть одноклітинна амеба, якщо наблизити до неї вогонь, намагається втекти і врятувати своє життя? У неї немає ані кінцівок, ані хребта, ані мозку — вона навіть не усвідомлює власного існування, але однаково прагне вижити.

Саме на цьому етапі еволюції вперше з’являється Страх — механізм, за допомогою якого живі істоти розрізняють безпечне і небезпечне. Завдяки цьому первинному механізму всі вони здобувають можливість виживати, розвиватися й розмножуватися.

П’ятсот мільйонів років тому в риб з’явилася частина нашого майбутнього мозку — мигдалеподібне тіло, або мигдалина. Ще за два чи три мільйони років з’явилися ми самі, й мигдалина почала порядкувати вже в людському мозку. Сету Ґодіну подобається називати мигдалину Рептильним Мозком. Мені теж.

Рептильний Мозок — це дві невеличкі мигдалеподібні ділянки, що розташовані над стовбуром головного мозку. Він є найменшою частиною нашого мозку — малесенькою, якщо порівнювати з корою (або неокортексом, якому теж близько двох чи трьох мільйонів років). 

Проте ця частина мозку захована найглибше і є однією з найбільш впливових. Рептильний Мозок відповідає за виживання всіх живих створінь та їхню подальшу еволюцію від амеби до риби, від риби до рептилії, від рептилії до печерної людини, а потім — уже до нас самих. Без нього нас би навіть не існувало.

У сучасному світі Рептильний Мозок відповідає не лише за те, щоб передавати емоційні повідомлення, а й постійно «пильнує», видивляючись те, що потенційно може нас вбити. Це дуже зручно. Проблема лише в тому, що Рептильний Мозок не вміє розрізняти серйозну небезпеку й дрібні незручності. Він усюди бачить страшні загрози вашому життю. Співбесіду на нову роботу він сприймає як публічну страту. Жартівливий коментар від колеги для нього звучить як жорстка критика. Закоханість дорівнює падінню зі скелі. Рептильний Мозок добре пам’ятає всі ті випадки, коли ви публічно осоромились, і попереджає вас ніколи так більше не робити… інакше можна померти.

Рептильний Мозок відкидає будь-які пропозиції, бо вони означають зміни, щось нове в житті. А це може змінити звичний перебіг життя, дбайливо впорядкований Рептильним Мозком. Навіщо змінювати те, що так чудово працює? Ви ж усе ще живі, що ще потрібно?

Рептильний Мозок страшенно ненавидить ризики й усе невідоме. Він шепоче: «Стережись! Не роби цього! Не довіряй цій людині. Не розривай ці стосунки. Не засновуй новий бізнес. Сядь, замовкни та працюй без перерв — інакше тебе звільнять і ти помреш від голоду. І завжди, завжди тримайся подалі від вогню!» Якщо вірити Рептильному Мозку, все на світі — вогонь.

Коли Рептильний Мозок починає керувати, усе навколо стає чорно-білим. Ви сприймаєте світ дуже серйозно. Ви будете критикувати інших, звинувачувати їх і нізащо не визнаєте своїх помилок. Ви будете прокрастинувати, вигадувати виправдання, мучитись через деталі. Ви намагатиметесь в усьому розібратися, до всього пристосуватися, усім сподобатися (навіть повним придуркам) та ще багато чого.

Коротше кажучи, будь-яка ваша діяльність спрямована на те, щоб задовольнити Рептильний Мозок. Однак найчастіше ви навіть не здогадуєтесь, що робите. Рептильний Мозок не керує зі свого пентхауса в головному офісі нашої корпорації. Він радше працює в підсвідомості, у вентиляційній системі нашої повсякденної поведінки, заповнюючи, немов водяна пара, усе довкола.

Вас це, скоріш за все, обурює. Ви читаєте цю книжку, щоб урізноманітнити свій досвід за межами влади Рептильного Мозку. От, скажімо, неокортекс (нова кора мозку). Чи можна не любити неокортекс? Він з’явився в процесі еволюції і є лише у високорозвинених істот. 

Неокортекс — це інтелект, міркування, уява, творчі здібності та вищі стани свідомості. Його мета — досягти щастя, а не виживання. «І як тобі це, мигдалинко? — подумаєте ви. — Динозаври вимерли. І я не риба». Ви вважаєте, що ця новіша, привабливіша частина вашого мозку найкраще пасує вашому справжньому «Я» та вашим мріям.

Але Рептильний Мозок так просто не відступить.

Це підводить нас до першого інтерв’ю з одним із наших працівників. Я певна, йому є що про це сказати.

Я: Привіт, Рептильний Мозку! Що відбувається?

РМ: Ви вирішили знайти мені заміну? Тільки дурень захоче позбутися механізму, який забезпечує його виживання. Ви ж розумієте, що без мене одразу почнете коїти різні дурниці — стрибати з літака без парашута, закохуватись у першого ліпшого? Чи знаєте ви, що пацюки з пошкодженим мигдалеподібним тілом безстрашно прямують просто до кота? ДО КОТА! Ви хочете надати владу неокортексу, але це тільки підтверджує те, які ви, люди, дурнуваті створіння та як вам необхідна моя допомога.

Я: Але ж ми бажаємо здобувати нові, вищі досвіди, і ми досить наполегливі в цьому.

РМ: Що сильніше ви наполягаєте на чомусь, то більше я переконуюся в тому, що ми потрапили в екстремальну ситуацію. А в екстремальних ситуаціях саме я всім керую. Що більше ви намагаєтеся мене позбутися, то екстремальнішою мені здається ситуація. Адже ви можете загинути! Отже, що більше ви мене ігноруватимете, то голосніше я верещатиму, намагаючись привернути вашу увагу, аж поки криза не мине.

Я: Ось чому ми вважаємо тебе таким надокучливим. Ми навіть вигадуємо тобі прізвиська: «Мозок-Панікер» або «Божевільний Мозок».

РМ: І це після всього, що я для вас зробив! Це образливо, жахливо й тільки підтверджує те, що зараз я вам необхідний понад усе.

Чи розумієте ви, що хоч би скільки ви намагалися «дихати глибоко та спокійно» й у такий спосіб прогнати Страх і стати більш «духовними», ви не будете розумнішими чи могутнішими за Рептильний Мозок? Йому — півмільярда років. А вам скільки?

Рептильний Мозок назавжди залишиться вашим найдосвідченішим і найбільш авторитетним працівником.

Подобається вам це чи ні, але він і є головою корпорації.

І ЩО Ж ДАЛІ?

Повідомлення від Рептильного Мозку — численні, але не потребують глибоких роздумів чи аналізу. «Ти в небезпеці — тікай!» Ми відчуваємо Рептильний Мозок на тілесному рівні через дискомфорт, що більш відомий як Страх. Рептильний Мозок генерує Страх і надсилає його прямісінько до вашого Тіла. 

Тіло — це працівник, який живе тут і зараз та не має жодних думок чи поглядів. 

Завдання Тіла — відчувати (наприклад, порив вітру або дотик тканини до шкіри), а потім діяти — боротися чи тікати. Отже, все працює за такою схемою:

РЕПТИЛЬНИЙ МОЗОК → ПОЧУТТЯ → ДІЯ

Цю схему легко можна проілюструвати на прикладі світу тварин: якщо темної ночі на дорозі заєць раптово опиниться у світлі ваших фар, він негайно чкурне, злякавшись зіткнення з вашою автівкою. Чи ось ще один випадок: одного разу я зайшла до геть темної кімнати й гепнулася на чорний диван. За мить до того, як я приземлилася, з-під моєї дупи, мов ракета, вилетіла чорна кішка. Виявляється, вона спокійнісінько спала собі на дивані, поки не з’явилась я та ледве її не розчавила. Кішка так солодко спала в цілковитій безпеці — і як їй вдалося так швидко врятуватися від моєї кістлявої дупки? Вочевидь, Рептильний Мозок невпинно працює, навіть коли ми спимо.

Заждіть-заждіть — заперечите ви, — але чи правда, що ми, люди, так примітивно влаштовані? Ми ж не кішки. Крім зовнішніх небезпек ми маємо ще й «страшні думки». Підловили. У нас, людей, ця схема є дещо складнішою і включає ще одну додаткову ланку, яка називається Мислячий Розум. І зараз ми дізнаємося більше про цього важливого працівника.

МИСЛЯЧИЙ РОЗУМ

Мислячий Розум — важлива частина людського досвіду. То чим взагалі є цей Мислячий Розум?

Загадкою — ось чим. Однією з великих таємниць життя, врівні з секретами космосу й глибинами океану. Хоча ми далеко просунулися в дослідженні всіх цих таємниць, наші знання про них залишаються лише маленькою піщинкою в безмежній пустелі.

Розпочнімо ж із того, чим Мислячий Розум не є. Мислячий Розум — це не Рептильний Мозок і не те, що я називаю первинними емоціями — Страхом, Гнівом, Сумом, Радістю та Еротикою (останню іноді називають Сексуальністю, але мені більше до вподоби термін «Еротика», оскільки він включає сексуальність, але не обмежується нею — еротичні переживання можна відчувати навіть до шматка торта, а це далеко від сексуальності). Мислячий Розум також не є фізичним Тілом, у якого є різноманітні відчуття. Він не є й самими відчуттями чи почуттями.

Завдання Мислячого Розуму — осмислювати всю ту купу емоцій, почуттів і відчуттів. Так само як серце, що качає кров, або шлунок, що виділяє кислоту, Мислячий Розум качає або виділяє думки. Це може здаватися занадто очевидним, утім ми часто вважаємо, що в розуму є почуття, емоції чи відчуття. Але все це — робота Тіла. Насправді Мислячий Розум є прямою протилежністю Тіла й усіх інтуїтивних станів.

Отже, що таке Мислячий Розум? Давайте розділимо це визначення на дві частини й окремо розглянемо обидва слова у визначенні їхніх службових повноважень.

Розум. Насправді всі ваші 10 000 працівників — це Розуми, адже будь-яке самоусвідомлення походить саме від розуму. Без розуму ви б не усвідомлювали свого існування; ви були б просто овочем.

Тепер подивімося на слово Мислячий, яке підводить усі функції розуму до однієї мети. Коли ви думаєте про всі ці інші 9999 Розумів — ви усвідомлюєте їхнє існування. Це двері, які ведуть до інших дверей. Без них ви б не змогли ані читати, ані розуміти цю книжку, і точно не змогли б розуміти самих себе чи навколишній світ.

Усе без винятку проходить через призму мислення. За допомогою Розуму ми орієнтуємося в житті, в усіх первинних емоціях (Страх, Гнів, Сум, Радість та Еротика), не кажучи вже про Любов або навіть те невловиме «Справжнє Я», про яке ми згадаємо пізніше. Тож він — велике цабе.

Я називаю його виконавчим директором.

Я МИСЛЮ, ОТЖЕ, Я ІСНУЮ

Життя складається з ваших щоденних думок.

Ральф Волдо Емерсон

Аби ближче познайомитися з вашим виконавчим директором, запитайте в себе: хто читає цю книжку? Хто за цим спостерігає? Це не «ви», оскільки, пам’ятайте, ви — лише концепт, що складається із 10 000 різних працівників. Отже, постає запитання: хто з цих працівників зараз читає цю книжку?

Правильно, це — Мислячий Розум.

Логічне Мислення споріднене з Мислячим Розумом, оскільки мислення завжди пов’язане з логікою. Також розрізняють Сприйняття, Концептуальний Розум, Пізнавальний Розум й Аналітичний Розум, які також схожі одне на одного. Але зупинімося на Мислячому Розумі, бо про що ми знаємо найбільше? Правильно, про власні думки.

Мислячий Розум — таке велике цабе, бо він є тією призмою, через яку ми дивимося на всі події нашого життя. Якщо ви не усвідомлюєте його існування (як зазвичай буває), ви починаєте вважати Мислячий Розум собою. Зв’язок між вами такий тісний, що ви не розрізняєте його й себе.

Ви можете прожити все життя із цим переконанням. Навіть якщо ви медитуєте по дванадцять годин щодня і вважаєте, що нарешті спромоглися відокремитися від свого розуму, це неправда. За іронією долі, цю думку теж продукує він. Тож коли я пишу «ви», я звертаюся саме до вашого Мислячого Розуму.

Мислячий Розум схожий на будь-яку іншу логічну систему чи комп’ютер — він складається з вхідних даних, схем функціонування й вихідних даних. (Можливо, саме тому ми так любимо комп’ютери — вони схожі на нас самих.)

І ви багато від нього очікуєте. Ми надзвичайно високо оцінюємо Мислячий Розум, дуже на нього сподіваємось, і він не хоче нас розчарувати. Коли ви інвестуєте свою енергію та увагу в його думки (навіть опираючись йому), Мислячий Розум сприймає це як спонуку до дії. І, звісно, він завжди стоїть на варті ваших інтересів. Саме тому головним завданням вашого виконавчого директора, яким він переймається, навіть коли ви спите, є турбота про вас.

Ви, ви, і знову ви. Не дивно, що всі ми такі егоцентричні. Мислячий Розум схожий на персонального асистента, який бігає за вами все життя, намагаючись зрозуміти, чого ви хочете. Співпрацюючи з іншими голосами (як ото Оповідач чи Переконання), Мислячий Розум продукує історії, переконання, моделі поведінки, смаки та ідеї щодо всіх ваших досвідів, які включають навіть емоції, почуття і відчуття.

Всі ці історії, схеми, вподобання й ідеї потім формують ваше сприйняття. Сприйняття поступово кам’яніє і стає вашою реальністю. Алілуя.

Коли вас запитують: «Хто ви?», Мислячий Розум пропонує відповідь. Він шукає логічні зв’язки та послідовності й намагається заповнити ними всі порожнечі. «Я — дівчина, яка може з’їсти цілий макі-рол за один укус» або «Я відкрита до нових ідей більше за інших». Усе просто: ви перетворюєтеся на того, ким вас вважає Мислячий Розум, не більше й не менше.

Ці твердження кам’яніють, і — вуаля — тепер ви маєте особистість, ідентичність та експертні погляди на майже всі можливі речі — навіть про те, чого в очі не бачили. Звичайно, це здається нам дуже вигідним, оскільки в нашій культурі тих, хто не має або не висловлює поглядів із різних приводів, вважають дурними. Ви ж не хочете здаватись дурним, правда?

Ми стаємо залежними від Мислячого Розуму. Він формує нашу Особистість, яка стає буттям і нашим Его, а ще берегом, за який ми хапаємось усупереч бурхливій течії, яку називають життям.

ПРОБЛЕМА

Тепер, коли з Мислячим Розумом розрулили, повернімося до нашої схеми:

1/ Рептильний Мозок надсилає імпульс Страху до Тіла.

2/ Мислячий Розум ідентифікує це відчуття як неприємне. Взагалі Страх і має бути неприємним. У такий спосіб він привертає до себе увагу. Мій Страх супроводжує важкість і дискомфорт у шлунку, я починаю швидко нервово дихати, а мої плечі та шия неабияк напружуються. Мислячий Розум, який завжди піклується про нас і боронить від будь-якого дискомфорту, починає осмислювати це незнайоме відчуття й шукати способів розв’язання проблеми. Він ухвалює рішення й дає вказівки, як діяти далі.

3/ Тіло починає діяти.

Наша схема тепер має такий вигляд:

РЕПТИЛЬНИЙ МОЗОК → ВІДЧУТТЯ → ДУМКА → ДІЯ

Ось, наприклад: ви вирішуєте стрибнути з парашутом, але перед вильотом помічаєте, що ваш літак — стара іржава розвалюха. Рептильний Мозок одразу починає панікувати й надсилає імпульси Страху до вашого тіла. Мислячий Розум негайно кличе на допомогу своїх приятелів — Оповідача, Переконання та Звичні Моделі Поведінки (про них поговоримо пізніше) — і вони беруться до роботи. З самого вашого дитинства ці три працівники допомагали Мислячому Розуму формулювати, опрацьовувати й закарбовувати ваш образ. Якщо усі вони впевнені в тому, що ви — шибайголова, Мислячий Розум підсумовує: «Ну розіб’ється той літак, і що? У тебе однаково буде парашут! Будь що буде!» Якщо ж усі вони переконані, що ви тюхтій, Мислячий Розум говорить: «Маячня. Це зовсім не для тебе. Йди додому».

А потім Тіло діє згідно з цією вказівкою.

Ось так працює зв’язок тіла з розумом, бачите? Емоції — це пальне. Мислячий Розум — двигун. Тіло — машина. Кожен працівник виконує свою частину роботи; вони всі співпрацюють для того, щоб ви рухались у певний бік і поводилися певним чином. Ця система — набагато складніша й досконаліша за нашу першу схему «кішка-рятується-від-смертоносної-дупи».

А що ми знаємо про складніші системи? З ними завжди є одна проблема.

Вона полягає в тому, що, коли ми відчуваємо Страх (або будь-яку іншу емоцію), Мислячий Розум теж прокидається й береться до справи, намагаючись цю емоцію осягнути. І щойно це стається, ви більше не відчуваєте Страх — ви про нього думаєте. А це абсолютно різні речі. Психологи, духовні наставники та інші експерти охоче підтримують це, спонукаючи вас змінити вашу Особисту Історію. Вони вважають Мислячий Розум ключем до «розв’язання проблеми» Страху. Саме тому книжки про Страх здебільшого намагаються розібратися з цією емоцією за допомогою науки (або ж Мислячого Розуму).

Проте науковий підхід є абсолютно хибним, оскільки далеко не все, що стосується Страху, ми можемо проаналізувати, довести й пояснити. Намагатися осягнути думкою Страх так само безглуздо, як намагатись обійняти повітря. Адже ви не зможете зробити цього.

Науковці можуть досліджувати фізіологічні ланцюгові реакції, які виникають, коли ми відчуваємо Страх: викид епінефрину, адреналіну, кортизолу й інших гормонів. Звичайно, це дуже цікава інформація, але користі з неї мало. Навіть якщо ви розумієте, які ментальні та неврологічні реакції спричиняє у вашому тілі змія, що заповзла до вашої спальні, це не означає, що вам зрозуміло, чому ця змія поводиться саме так або як вона почувається.

Лише змія знає, як це — бути змією. І лише Страх знає, чому він поводиться так чи інакше або як це — бути Страхом.

Тому Мислячий Розум (тобто ви самі) залишається в розпачі обіймати повітря, не розуміючи ані самого Страху, ані його дії та намагаючись компенсувати це в єдиний доступний для нього спосіб — засуджуючи. Ось так це працює: у нашому складному світі, перенасиченому інформацією, яка бомбардує нас щосекунди, Мислячий Розум навчився орієнтуватися майже в будь-яких незрозумілих речах, розділяючи їх на пари протилежностей: добре–погане, правильне–хибне, гарне–потворне тощо. 

У парі з Дуалістичним Розумом, а також із Розумом Розрізнення й Розумом Оцінювання Мислячий Розум навчився розважливо й розумно вибирати з цих пар протилежностей щось одне чи когось одного і активно обстоювати свій вибір.

Якось мені треба було розірвати стосунки з подругою, з якою ми дружили впродовж двадцяти п’яти років. Звісно, вона дуже засмутилася й хотіла знати, чому я захотіла від віддалитися. Коли я пояснила їй, що саме мене не влаштовує в нашій дружбі, вона страшенно розлютилася та перебила мене зустрічним зауваженням: «Ти що, оцінюєш мене?!» Я подумала і погодилась: «Ну… так».

Я справді її оцінювала — саме такою була суть моїх дій. Мій виконавчий директор — Мислячий Розум — постійно цим займається. Я оцінюю усе довкола себе — весь час, цілісінький день. Саме так «ви» намагаєтеся розібратись у собі, вашому житті та в тому, як ви хочете його прожити. Саме звідси беруться всі ваші «так» і «ні».

Мислячий Розум оцінює все навколо вас. Він говорить: «З цією людиною варто дружити, а з цією — нізащо. Ця релігія — хороша. А ця політична партія — погана. Ця піца — смачнюча. А змія на килимі — брррр». Це дуже важливий механізм розрізнення, завдяки якому ви формуєте свої погляди та переконання і ухвалюєте мудрі рішення. Він навіть всередині себе все оцінює. Це я зараз говорю про всі наші 10 000 голосів: «Вдячність — це добре. Гнів — це погано. Радість — це добре. Страх — це погано».

І якщо ви скажете: «Ні, я зовсім не такий. Я не поділяю світ на чорне й біле», — це теж оцінка. Це оцінка вашої Особистості — ви вважаєте себе тим, хто не поділяє світ на чорне й біле, і вважаєте це правильним, оскільки постійно все оцінювати — це, на вашу думку, погано.

10 000 ДІТЕЙ

Єдине, чого ми повинні боятися, — це сам страх.

Франклін Делано Рузвельт

Тепер, коли ми дізналися, що таке Мислячий Розум, змінімо дещо нашу метафору. Уявіть, що замість корпорації з 10 000 працівників, ви — батько чи матір 10 000 дітей (тремтіть).

Скажімо, ви назвали половину своїх дітей «хорошими» іменами, наприклад Радість, Мудрість, Краса, Співчуття чи Спокій. Іншу половину ви назвали Сумом, Обмеженістю, Потворністю, Егоїзмом або Страхом. Хоч би як ви намагалися, чи вдасться вам однаково ставитися до всіх своїх дітей?

Ні. Це неможливо.

«Хороших» дітей, яких у вас п’ять тисяч, ви будете хвалити, пригощати, підтримувати і з гордістю показувати всьому світові. Оскільки ці діти і є ви самі, ви вихвалятиметесь: «Дивіться, який я мудрий, вродливий і життєрадісний!»

Але що ж ви будете робити з п’ятьма тисячами «поганих» дітей?

Їх-то ви точно не будете зайвий раз демонструвати: «Дивіться, який я нещасний, дурний та боязкий». Найімовірніше, ви намагатиметеся заховати їх подалі, але діти не зможуть сидіти у сховку занадто довго. Можливо, ви будете їх ігнорувати, але й цього буде недостатньо і вони однаково вам надокучатимуть. Нарешті ви заженете їх у підвал, замкнете двері й викинете ключ.

«Ну, нарешті я їх не бачитиму», — з полегшенням думаєте ви. Проблему вирішено.

Але тепер з’являється інша проблема. Ваші «погані» діти сидять у підвалі, без їжі, води, сонячного світла, свіжого повітря й любові, поки ви на поверхні вихваляєтеся своїми «хорошими» дітьми.

Як ви гадаєте, як вони там почуваються? Що роблять?

Що б зробили ви, якби опинилися в таких умовах?

Тут постає важливе запитання: як ви оцінюєте свої емоції? Що ви відчуваєте щодо Страху, Гніву, Радості, Суму й Еротики? Не забувайте, що для вас, Мислячого Розуму, неможливо ставитися до емоцій нейтрально. Оскільки ви ніколи не зможете їх зрозуміти, ви натомість завжди будете їх оцінювати.

Чи не скажете ви: «Радість? Прекрасно! Яке чудове почуття! Отож це — хороша дитина»?

Але Страх? Страх — це неприємне відчуття. Мислячий Розум хоче захистити вас від будь-якого дискомфорту й тому каже: «Ні. Ні, ні, ні. Страх, без сумніву, погана дитина, і ми маємо її десь замкнути». І це те, в чому ви беззастережно впевнені.

Ось у цьому й полягає парадокс. Доки Мислячий Розум забезпечує вас особистістю, ідентичністю і поглядами на все навколо, доки ви маєте у чомусь певність, хоча б таку невинну, як «Радість — це добре», ви — у глухому куті.

Якщо ви повністю об’єдналися зі своїм Мислячим Розумом і вірите у все, у що вірить він, ви схожі на мандрівника, який навіки застряг у наметі на схилі гори. Перед вами широчіє чудовий краєвид (зрозумійте мене правильно: Мислячий Розум — класна штука), але ви завжди будете дивитися лише на один цей краєвид із безлічі можливих. Не кажучи вже про ваших дітей.

Наприклад, навіть позитивне твердження «Я — хороша людина» може засліпити нас, і ми не побачимо, що це твердження не завжди збігається з реальністю. Схожим чином твердження «Радість — це добре» робить вас негнучкою людиною. Ви будете чіплятися за той берег річки, де живе Радість, і не захочете віддатися течії та побачити, куди вона вас принесе.

Є безліч інших краєвидів, деякі з яких розташовані вниз за течією, деякі — у витоках річки, у високих горах. Але ви ніколи їх не досягнете, бо чіпляєтеся за той берег або за те місце, де вже стоїть ваш самотній намет. Якщо ви вірите усьому, що говорить Мислячий Розум, особливо про те, хто й що ви є, і про те, які з ваших дітей чогось варті, ви ніколи не зможете дізнатись усієї правди про себе. Мимоволі ви перетворитесь на простий грубий камінь, замість того щоб сяяти діамантом із 10 000 граней.

Проте Мислячий Розум варто поважати. Він дійсно робить усе, що в його силах, невпинно працює заради вас двадцять чотири години на добу. Але між вами двома є певне напруження, певна проблема, відчуваєте? Чи мрієте ви інколи, щоб він нарешті замовк і дав вам трохи поспати? Або щоб він зробив паузу і ви могли розслабитися? Або щоб дав вам змогу переживати свої емоції без постійного оцінювання та осмислення?

Він буває таким надокучливим, правда? (Його ще називають Мавпячим Розумом, бо він невпинно закидає вас лайном, або Диким Конем, який постійно намагається вас брикнути.) Усі його переконання та судження засновуються на якихось чудернацьких історіях, родом ще з вашого дитинства. І хоча завдання Мислячого Розуму полягає в тому, щоб подбати про наше Психічне Здоров’я, його голос підозріло схожий на голос Божевілля. Хоча, якщо чесно, якби я стільки років намагалася усвідомити неусвідомлюване, я б теж, мабуть, збожеволіла.

Отже, ситуація така: роками вами керує зациклений, надзвичайно переконливий, суворий, обізнаний, божевільний Виконавчий Директор-Мавпа, який істотно впливає на всі сфери вашого життя. А найкумедніше в цьому те, що ви вважаєте, що саме ви тримаєте ситуацію під контролем. Ви впевнені, що можете в будь-який момент усе змінити. Але це хибне уявлення, оскільки всі наші дії постійно перебувають під контролем Мислячого Розуму. І попри всі знахідки науки, ви й гадки не маєте й ніколи не дізнаєтеся, як усе це насправді працює.

Тому ви можете медитувати скільки заманеться, але ваш Мислячий Розум ніколи не зміниться й не зникне (хіба що ваша пристрасть до скейтбордингу призведе до травми голови).

Джо і Джим заснували нову релігійну течію. Вони сидять у позі лотоса та виспівують «Я смиренний, я — ніщо». Уже за кілька днів у них з’являється з десяток послідовників.

Проспівавши «Я смиренний, я — ніщо» впродовж одного року, вони відкривають свій власний ашрам із кількома тисячами послідовників.

Одного дня їхній старий приятель Біфф проходить повз ашрам і чує співи. Він думає: «О, так це ж та релігія, яку заснували Джо і Джим. Я чув, вона дуже популярна. Треба глянути».

Він заходить всередину, бачить Джо і Джима й киває їм. Вони кивають у відповідь. Він сідає і приєднується до співів. «Я смиренний, я — ніщо». Біффу це справді подобається!

Джим стоїть перед своїми послідовниками та спостерігає за Біффом і його співом. Він тихенько штовхає Джо в плече та вказує на Біффа: «Глянь на цього придурка — він думає, що він ніщо!»

Ця історія ілюструє те, що хоч би скільки зусиль ми докладали до придушення одного з наших голосів (наприклад, Пихатості, Рептильного Мозку, Мислячого Розуму чи будь-якого іншого) і хоч би наскільки були переконані, що нам це вдалося, єдине, чого ми насправді досягли — це підживлення власних ілюзій.