Візуальна культура
ArtHuss
Візуальна культура
Алексіс Болейн
купити зі знижкою 15%
знижка діє до 28 Лютого, 00:00
Промокод — ahchytanka

Візуальна культура не буває нейтральною. Візуальне завжди щось означає. Як ми дивимось? Що ми бачимо? Як сформувати кращу візуальну культуру і збудувати краще майбутнє? Чи здатна візуальна культура врятувати нас від самих себе? «Ми», «нас», «самих себе» — а хто ж такі оці зациклені на собі «ми» в цьому рівнянні?

Ця книжка — карта, яка допоможе зорієнтуватися в складних і заплутаних питаннях візуальної культури. Вона не починається з печерного живопису і не закінчується актуальним мистецтвом і не має на меті виставити одні об’єкти «старими», а інші — «сучасними». Натомість на величезній кількості прикладів — від Бейонсе і Jay-Z у Луврі до перших зображень чорної діри — Алексіс Бойлен розглядає питання, як ми взаємодіємо із зображеннями і піддаємося маніпуляціям.

Чотири розділи цієї книжки показують візуальне як сукупність механізмів і стратегій, які допомагають нам визначити чотири питання нашого життя — «що», «хто», «де» й «коли». Тим часом запрошуємо вас прочитати фрагмент із видання Болейна, що готується до друку у видавництві ArtHuss

 

Наївність часто править за виправдання для тих,
хто при владі. Для тих же, хто цю владу відчуває
на собі, наївність— завжди помилка.
Мішель-Рольф Труїло

 

Рожевий чи блакитний? Тварини чи абстрактні візерунки? Інтер’єр напхом напханий чи аскетичний?

Різноманітні сподівання, стереотипи, очікування і тривоги, пов’язані з візуальним, мабуть, найпомітніші в західних книжках про догляд за малятами й виховання дітей. Ці книжки — по суті, збірки порад для батьків, особливо у Сполучених Штатах — чудово характеризують певне суспільство і майстерно розпізнають його больові точки, мрії, надії і страхи, які не мають нічого спільного з малятами і стосуються лише дорослих довкола них.

У сучасних книжках про виховання дітей візуальне середовище страшенно важливе. Чіпляти карусельку над ліжечком чи ні, скільки м’яких іграшок купувати, яких кольорів і форм — усе це сигнали, які повідомляють:

Я люблю свою дитину.
Я хочу, щоб вона виросла успішна.
Я можу її заспокоїти, виховати й захистити.

А найголовніше — я можу виростити її схожою на мене.

Новоспеченим батькам радять знайти ідеальне поєднання кольорових і цікавих предметів. Та тільки щоб надто не збуджувало немовля, а то не засне. Маля підростає, і батькам кажуть, що після року треба показувати яскраві кольори. Блакитний і зелений заспокоюють, а червоний і помаранчевий стимулюють уяву, але можуть і розхвилювати дитину. Білий утихомирює, але може створити «лікарняну» атмосферу. Тут добре додати акцентів — тільки обережно, не переборщіть!

А ще ж є стать. У сучасній комерційній культурі блакитний асоціюється з хлопчиками й чоловічою енергією, а рожевий — з дівчатками й усім жіночим. Молоді батьки мають негайно дійти сімейного рішення: капітулювати і прийняти ці традиційні гендерно-диференційовані візуальні схеми чи триматися подалі від них і обирати начебто гендерно-нейтральні кольори, як-от зелений і жовтий? А що робити, якщо друзі чи родичі подарують дитині гендерно-визначений одяг, іграшки чи картини на стіну? Раптом дитина образиться, раптом це підірве її самооцінку, а може, безглуздий подарунок загубиться й швидко забудеться? Звісно, у батьків на голові ще ціла купа нагальніших проблем, але ж ідеться про розвиток їхньої дитини, про її ідентичність і щастя. Через ці критичні питання батьки страждають. Візуальна культура — легковажна, тривіальна, поблажлива, ба навіть довільна — раптом змінює життя, травмує, стає жорстокою і смертельно небезпечною.

Маля росте, стає дошкільням, далі підлітковий вік — і кожен етап дорослішання супроводжується певним кольором і дизайном, зміною візуального середовища. Старші діти «виростають» із пастельних кольорів і переходять до наступного етапу — кольорів основних. Проте чому? Хто вигадав ці візуальні правила? У якому віці дитина «доростає» до темно-синього чи каштанового? Яке підґрунтя такого переходу і звідки татові чи мамі знати, коли настав час переходити? Чи в них немає важливіших клопотів? Так само немовлят не вдягають у все чорне, не вкладають спати в чорну колиску і не загортають у чорну ковдрочку. У західних культурах це здається зловісним — забагато асоціацій зі смертю, темрявою й іншими, нібито недитячими явищами.

У припущень про роль візуальної культури в розвитку дитини хитке наукове підґрунтя, але однаково батьки витрачають — і завжди витрачали — купу часу, грошей, зусиль та емоцій на те, щоб створити ідеальне візуальне середовище, у якому діти виростуть такими, якими тато з мамою хочуть їх бачити. Батьки дуже цим переймаються, бо, очевидно, покладають великі сподівання на візуальне і водночас бояться його впливу. Люди постійно використовують візуальні об’єкти, щоб впливати на інших, оповідати, приховувати й розкривати. Середовище, у якому живе дитина, вибудувано так, щоб показувати батьківські цінності і віддзеркалювати їхні ідентичності. Так само загальна візуальна культура вибудовується так, щоб досягнути бажаних цілей.

Тут забагато дієслів у пасивному стані. Хто ж саме вибудовує ту «загальну візуальну культуру» і що то за бажані цілі?

Довкола нас вихором кружляють візуальні образи. Одні бажані, більшість непрохані. Усі ці візуальні об’єкти, все, що їх доповнює, і все, чого бракує, створює візуальне середовище, де всі деталі, які ми бачимо (кольори, тварини, місяць, хмарочоси, знаки «Стоп», політичні листівки, Кім Кардаш’ян-Вест) стають (1) виразними, (2) асимільованими, нормалізованими й очевидними, а також (3) локалізованими й доступними. Як це відбувається і як ми живемо й рухаємося в наших візуальних середовищах? Як ми стикаємося з «новими» об’єктами і як впроваджуємо їх до лексикону образів, що їх уже «знаємо»?

Оптимісти вважають, що візуальна культура — це спосіб творення індивідуальних ідентичностей і колективної приналежності; шлях до радості, рівноваги, миру й надії. Вони сприймають візуальну атмосферу як величезний супермаркет, де вони покупці і вільні обирати товари, які найкраще відбивають їхню сутність і цінності. Згідно з цим сценарієм, ми завжди головні, самі всім керуємо, завжди розуміємо, які в нас альтернативи, можемо домовлятися й тримати під контролем середовища та свої реакції на них. Ми вільні пташки і обираємо все самостійно. Разом ми одна візуальна команда і передаємо одні одним зображення, приймаємо їх і відкидаємо, а отже, самі граємо роль кураторів і вибудовуємо свої життя.

Крім того, оптимісти думають, що візуальна культура — це можливість наповнювати світ хорошими ідеями і творчістю, а ще стримувати антисоціальну поведінку. Саме тому батьки так стараються створити для дитини візуальне середовище, у якому дитина успішно розвиватиметься і яке відповідатиме цінностям батька й матері. Японські сади теж облаштовують так, щоб справити певне візуальне враження. Жодне рішення про матеріали й розміщення об’єктів не є поверхневим, довільним чи просто приємним для ока. Усі керуються однією метою — створити цілісний досвід повного занурення, що наштовхне на певні ідеї, асоціації й відчуття щодо природи, самого себе та взаємозв’язку між об’єктами, живими істотами й простором. І всі ці рішення різні залежно від того, про який сад ідеться: сад епохи Едо (1603–1868), сад у торговому центрі в сучасному Токіо чи сад у хіпстерському кварталі Берліна. Візуальне змінюється і перебудовується — творчо і натхненно. Візуальна культура — це простір можливостей, миру, спільноти й творчості.

У цей історичний момент ведуться й інші, похмуріші розмови про візуальну культуру, що натякають на її зловісний і руйнівний потенціал…

– переклад з англійської Ганни Лелів

ArtHuss
Візуальна культура
Алексіс Болейн
купити зі знижкою 15%
знижка діє до 28 Лютого, 00:00

Читайте ще

Ілюзія знання. Чому ми ніколи не думаємо на самоті
Стівен Сломен, Філіп Фернбак
Сам собі MBA. Про бізнес без цензури
Джек Велч, Сьюзі Велч
Ведмеже місто
Фредрік Бакман
Жінки у дизайні
Ліббі Селлерс

Блог

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!