Візуальна культура
ArtHuss
Візуальна культура
Алексіс Болейн
купити зі знижкою 15%
знижка діє до 28 Лютого, 00:00
Промокод — ahchytanka

Візуальна культура не буває нейтральною. Візуальне завжди щось означає. Як ми дивимось? Що ми бачимо? Як сформувати кращу візуальну культуру і збудувати краще майбутнє? Чи здатна візуальна культура врятувати нас від самих себе? «Ми», «нас», «самих себе» — а хто ж такі оці зациклені на собі «ми» в цьому рівнянні?

Ця книжка — карта, яка допоможе зорієнтуватися в складних і заплутаних питаннях візуальної культури. Вона не починається з печерного живопису і не закінчується актуальним мистецтвом і не має на меті виставити одні об’єкти «старими», а інші — «сучасними». Натомість на величезній кількості прикладів — від Бейонсе і Jay-Z у Луврі до перших зображень чорної діри — Алексіс Бойлен розглядає питання, як ми взаємодіємо із зображеннями і піддаємося маніпуляціям.

Чотири розділи цієї книжки показують візуальне як сукупність механізмів і стратегій, які допомагають нам визначити чотири питання нашого життя — «що», «хто», «де» й «коли». Тим часом запрошуємо вас прочитати фрагмент із видання Болейна, що готується до друку у видавництві ArtHuss

 

Наївність часто править за виправдання для тих,
хто при владі. Для тих же, хто цю владу відчуває
на собі, наївність— завжди помилка.
Мішель-Рольф Труїло

 

Рожевий чи блакитний? Тварини чи абстрактні візерунки? Інтер’єр напхом напханий чи аскетичний?

Різноманітні сподівання, стереотипи, очікування і тривоги, пов’язані з візуальним, мабуть, найпомітніші в західних книжках про догляд за малятами й виховання дітей. Ці книжки — по суті, збірки порад для батьків, особливо у Сполучених Штатах — чудово характеризують певне суспільство і майстерно розпізнають його больові точки, мрії, надії і страхи, які не мають нічого спільного з малятами і стосуються лише дорослих довкола них.

У сучасних книжках про виховання дітей візуальне середовище страшенно важливе. Чіпляти карусельку над ліжечком чи ні, скільки м’яких іграшок купувати, яких кольорів і форм — усе це сигнали, які повідомляють:

Я люблю свою дитину.
Я хочу, щоб вона виросла успішна.
Я можу її заспокоїти, виховати й захистити.

А найголовніше — я можу виростити її схожою на мене.

Новоспеченим батькам радять знайти ідеальне поєднання кольорових і цікавих предметів. Та тільки щоб надто не збуджувало немовля, а то не засне. Маля підростає, і батькам кажуть, що після року треба показувати яскраві кольори. Блакитний і зелений заспокоюють, а червоний і помаранчевий стимулюють уяву, але можуть і розхвилювати дитину. Білий утихомирює, але може створити «лікарняну» атмосферу. Тут добре додати акцентів — тільки обережно, не переборщіть!

А ще ж є стать. У сучасній комерційній культурі блакитний асоціюється з хлопчиками й чоловічою енергією, а рожевий — з дівчатками й усім жіночим. Молоді батьки мають негайно дійти сімейного рішення: капітулювати і прийняти ці традиційні гендерно-диференційовані візуальні схеми чи триматися подалі від них і обирати начебто гендерно-нейтральні кольори, як-от зелений і жовтий? А що робити, якщо друзі чи родичі подарують дитині гендерно-визначений одяг, іграшки чи картини на стіну? Раптом дитина образиться, раптом це підірве її самооцінку, а може, безглуздий подарунок загубиться й швидко забудеться? Звісно, у батьків на голові ще ціла купа нагальніших проблем, але ж ідеться про розвиток їхньої дитини, про її ідентичність і щастя. Через ці критичні питання батьки страждають. Візуальна культура — легковажна, тривіальна, поблажлива, ба навіть довільна — раптом змінює життя, травмує, стає жорстокою і смертельно небезпечною.

Маля росте, стає дошкільням, далі підлітковий вік — і кожен етап дорослішання супроводжується певним кольором і дизайном, зміною візуального середовища. Старші діти «виростають» із пастельних кольорів і переходять до наступного етапу — кольорів основних. Проте чому? Хто вигадав ці візуальні правила? У якому віці дитина «доростає» до темно-синього чи каштанового? Яке підґрунтя такого переходу і звідки татові чи мамі знати, коли настав час переходити? Чи в них немає важливіших клопотів? Так само немовлят не вдягають у все чорне, не вкладають спати в чорну колиску і не загортають у чорну ковдрочку. У західних культурах це здається зловісним — забагато асоціацій зі смертю, темрявою й іншими, нібито недитячими явищами.

У припущень про роль візуальної культури в розвитку дитини хитке наукове підґрунтя, але однаково батьки витрачають — і завжди витрачали — купу часу, грошей, зусиль та емоцій на те, щоб створити ідеальне візуальне середовище, у якому діти виростуть такими, якими тато з мамою хочуть їх бачити. Батьки дуже цим переймаються, бо, очевидно, покладають великі сподівання на візуальне і водночас бояться його впливу. Люди постійно використовують візуальні об’єкти, щоб впливати на інших, оповідати, приховувати й розкривати. Середовище, у якому живе дитина, вибудувано так, щоб показувати батьківські цінності і віддзеркалювати їхні ідентичності. Так само загальна візуальна культура вибудовується так, щоб досягнути бажаних цілей.

Тут забагато дієслів у пасивному стані. Хто ж саме вибудовує ту «загальну візуальну культуру» і що то за бажані цілі?

Довкола нас вихором кружляють візуальні образи. Одні бажані, більшість непрохані. Усі ці візуальні об’єкти, все, що їх доповнює, і все, чого бракує, створює візуальне середовище, де всі деталі, які ми бачимо (кольори, тварини, місяць, хмарочоси, знаки «Стоп», політичні листівки, Кім Кардаш’ян-Вест) стають (1) виразними, (2) асимільованими, нормалізованими й очевидними, а також (3) локалізованими й доступними. Як це відбувається і як ми живемо й рухаємося в наших візуальних середовищах? Як ми стикаємося з «новими» об’єктами і як впроваджуємо їх до лексикону образів, що їх уже «знаємо»?

Оптимісти вважають, що візуальна культура — це спосіб творення індивідуальних ідентичностей і колективної приналежності; шлях до радості, рівноваги, миру й надії. Вони сприймають візуальну атмосферу як величезний супермаркет, де вони покупці і вільні обирати товари, які найкраще відбивають їхню сутність і цінності. Згідно з цим сценарієм, ми завжди головні, самі всім керуємо, завжди розуміємо, які в нас альтернативи, можемо домовлятися й тримати під контролем середовища та свої реакції на них. Ми вільні пташки і обираємо все самостійно. Разом ми одна візуальна команда і передаємо одні одним зображення, приймаємо їх і відкидаємо, а отже, самі граємо роль кураторів і вибудовуємо свої життя.

Крім того, оптимісти думають, що візуальна культура — це можливість наповнювати світ хорошими ідеями і творчістю, а ще стримувати антисоціальну поведінку. Саме тому батьки так стараються створити для дитини візуальне середовище, у якому дитина успішно розвиватиметься і яке відповідатиме цінностям батька й матері. Японські сади теж облаштовують так, щоб справити певне візуальне враження. Жодне рішення про матеріали й розміщення об’єктів не є поверхневим, довільним чи просто приємним для ока. Усі керуються однією метою — створити цілісний досвід повного занурення, що наштовхне на певні ідеї, асоціації й відчуття щодо природи, самого себе та взаємозв’язку між об’єктами, живими істотами й простором. І всі ці рішення різні залежно від того, про який сад ідеться: сад епохи Едо (1603–1868), сад у торговому центрі в сучасному Токіо чи сад у хіпстерському кварталі Берліна. Візуальне змінюється і перебудовується — творчо і натхненно. Візуальна культура — це простір можливостей, миру, спільноти й творчості.

У цей історичний момент ведуться й інші, похмуріші розмови про візуальну культуру, що натякають на її зловісний і руйнівний потенціал…

– переклад з англійської Ганни Лелів

ArtHuss
Візуальна культура
Алексіс Болейн
купити зі знижкою 15%
знижка діє до 28 Лютого, 00:00

Читайте ще

Розмови з донькою про економіку. Коротка історія капіталізму
Варуфакіс Яніс
Менеджмент у стилі «Манчестер Юнайтед». Як стати чемпіоном
Майкл Моріц, Алекс Ферґюсон
Мистецтво відпочинку
Клаудія Гаммонд
Хітмейкери. Наука популярності та змагання за увагу
Дерек Томпсон

Блог