«Мене звати Сонце, я дівчинка. Нещодавно мене збила машина… Шукаю нових господарів!»
«Забери мене додому».
«Візьми під опіку».
На сайті Благодійного фонду Happy Paw сотні очей розповідають свої історії.
Лордика прилаштували. Хатіко під опікою. Гледіс не вдалося врятувати.
Тут є власна краудфандингова сторінка з веселими ілюстраціями: зібрали на утеплення вольєрів, відновлення будинку для котиків, стерилізацію тваринок у притулках.
Тут можна обрати місто, вік, стать і розмір тварини.
Натиснути «Знайти».
Дай руку
Великий пес, білий і теплий, непевно похитується перед ґратами. Водить носом у повітрі. Шукає руку, яка б його погладила: «Він зовсім нічого не бачить, — каже Оксана, яка наглядає за тваринами у притулку «Матильда» під Києвом. — З собаками його породи так буває».
Кожного разу, коли сюди заходить хтось чужий, здіймається несамовитий галас.
Вони живуть у клітках. Їх багато. Старі й молоді. Здорові й хворі.
Одні ховаються, інші гарчать, але більшість безупинно стрибає. Ближче до людей. Ще трохи ближче. Мордою крізь ґрати.
Аж інколи здається, що серед цього гавкоту можна розчути тихеньке «дай руку».
Ліза
— Сидить, задерши голову, вся в запаленнях, лиса. Стан жахливий. А на морді абсолютно блаженний вираз. Думаю, ну точно якась собака-буддистка. Не зважаючи ні на що — такий вираз. Таке прийняття свого життя, — Нора звично гортала стрічку новин. «Бордоський дог на вулиці», — врізалось різко, ніби там було написано «на снігу лежить гола дитина».
Поїхала шукати собаку сама. Не знайшла.
Зате довідалась, що у Лізи — так звати собаку — є хазяї, але ті щоранку випускають її надвір, а впускають лише ввечері. Або не впускають. Тоді Ліза ночує просто у під’їзді.
За декілька днів Лізу забрали працівники фонду Happy Paw.
Світ зоозахисту
— Я потрапила у світ зоозахисту під вперте «ви нічого не знаєте, ви новачок, потонете у всіх перипетіях, бо цей світ важкий». Але думала: якщо я бачу собаку на вулиці — його потрібно погодувати, якщо він хворий — вилікувати і тоді віддати в сім’ю. Нащо мені ще щось знати? За цим принципом ми почали діяти. Ми допомагаємо не волонтерам, а тваринам.
Читала в інтернеті пост з проханням допомогти, їхала в супермаркет, кидала покупки в багажник, везла. І поступово зрозуміла, що від одного мішка корму насправді нічого не зміниться
Оля, засновниця Благодійного фонду Happy Paw, носила молоко бездомним собакам ще в школі. «Хіба не кожна дитина хоче врятувати усіх на світі тварин?» — дивується.
А в університеті стала волонтером. Читала в інтернеті пост з проханням допомогти, зв’язувалась з автором, їхала в супермаркет, кидала покупки в багажник, везла. І поступово зрозуміла, що від одного мішка корму насправді нічого не зміниться. Що допомагати важливо стабільно.
Коли самій впоратись стало важко, покликала на допомогу чоловіка, знайшла співробітника — і так з’явився фонд. І тільки тоді почався збір коштів. Така процедура реєстрації для Олі-юристки була принциповою. Звітність має бути прозорою, а гаманець для пожертв — не її особистим. Усі звіти за всі роки роботи фонду вивішені на сайті.
Happy Paw має декілька програм, які роблять світ людей і тварин впорядкованішим.
Якщо клікнути «Забери мене додому», з потенційним господарем почнуть розмову. Говоритимуть довго, аж поки переконаються, що у нього собаці або котику справді буде добре. Що їхня сумна історія не повториться. А перед тим, як передати тваринку (якщо немає протипоказань), зроблять цілу купу косметичних процедур. Інколи замурзаного Барсика після них і не впізнаєш.
Але взяти мешканця притулку додому може дозволити собі далеко не кожен. У такому випадку можна допомагати дистанційно. Для цього є кнопка «Візьми мене під опіку». На місяць, два, або й рік. Усе, що потрібно, — надсилати кошти обраному пухнастику. Це означатиме, що йому не боляче і не голодно у притулку.
Інший проект фонду — «Пошук». Кожен може розмістити оголошення про загублену або знайдену тварину на сайті, а фільтри за містом, породою і статтю пришвидшать пошуки. Якщо не повернути втраченого собаку або кота додому впродовж перших трьох днів, ймовірність знайти його зменшується на 70%, зауважують тут. За допомогою цього сервісу додому повернулись уже 5 тисяч 555 тварин.
Крім роботи з суворою реальністю, Happy Paw прагне працювати на випередження: щоб кількість безпритульних тварин на вулицях ставала меншою. Тому фондівці йдуть до шкіл з інтерактивними уроками біоетики. А щоб діти вчились відповідальності наочно, фонд організовує поїздки до притулків.
Ліза-Муза
Нора забрала Лізу додому. Як вона сама визнає, «стару, вбиту, розхитану». Переіменувала на Музу, щоб відтепер життя собаки стало справді іншим.
Кожного вечора Нора миє Музі мордочку, промиває всі складочки, закрапує «оченятка, вушка», маже «лапоньки», щоб рани загоювалися.
— Для чого я це все роблю? — Нора деякий час мовчить. — Щоб їй було не боляче. Ну не може тварина, яка вже мала стільки разів померти, але бореться, залишатись сама. Хтось мав прикласти руку. Це не я її, це вона мене підібрала. Щоб були ці всі чухання і мазання. Напевно, так.
Нора сказала дівчатам з фонду, що розуміє: Муза вже ніколи не стане красунею, її не поведеш гордо на повідку. Жінка свідомо забрала собаку на доживання.
— Бо навіть смерть будь-яка жива істота повинна зустріти достойно, а не десь під парканом.
Закон
Оля: Взагалі як тварини стають безпритульними? Не сподобались або хазяї не впорались — на вулицю. Неправильно схрещені, брак, який неможливо продати, — на вулицю. А на вулиці всі вони продовжують розмножуватись. Ми ставимося до них як до розваги, ніби вони не відчувають нічого.
У Європі немає таких законодавчих дір, як у нас. Закон має зробити так, щоб розмноження тварин було під чітким контролем, щоб всі були чиповані, а за викидання були штрафи. І повинна бути масова стерилізація. Це звучить утопічно, але ми намагаємось це робити. Якщо буде стерилізація і строгий контроль за розмноженням — проблема хоча б отримає чіткі межі.
Вічна дитина
Нора шукає, звідки взялася Ліза. «Майже як Шерлок», — сміється. Показує фотографії на телефоні з 2012 року.
— Доля у неї, як у багатьох людей, — то повний шоколад, то все — бабах у прірву.
Виявилось, що Ліза — дорога, породиста і доглянута, жила у заможній родині. А коли щось пішло не так у господаря — з життям чи бізнесом, йому стало не до собаки. І Ліза опинилася на вулиці. Волонтери знайшли її виснаженою, хворою і голодною. Підлікувавши, передали до нової сім’ї у Києві.
Спочатку Нора несамовито злилася на нових господарів, через яких Ліза вдруге залишилась без дому. «Собака такої ніжної породи», — зітхає Нора. Але з часом агресія змінилась на жаль.
— Все ж та сім’я — жінка з інвалідністю і її син — взяла собаку, намагалася впоратись. Ліза їх любила. Любила цих всіх хазяїв. Як маму, тата. Я не знаю, як там у собак. Муза у мене спочатку була дуже сумною. А зараз так мені радіє! Хоч бачить лише на одне око, нічогісінько не чує — я можу кричати «Муза» до повного посиніння. А усміхається вона як вражаюче! У неї вилазять всі ці криві ікла! Мама моя каже: «Боже, лялечка!», уявляєте? А вона ж страшна, як моє життя! Але здатна знову починати любити. Зараз я приїду додому — вона ж намагається підстрибувати! Лапи роз’їжджаються, сміється цим своїм страшним ротом. Вона ж усміхається! Вічна дитина. Стара дитина.
Собаки вчать
Оля: Я впевнена, що собака може навчити. Наприклад, суперважливій цінності, яка у нашому суспільстві дуже втрачена, — вірності. Вірності хазяїну, друзям. Ми ж часто про це збуваємо. А собаки повторюють нам щодня: «Ти для мене найкращий і найважливіший. Я тебе люблю і буду чекати з ранку до вечора. Коли ти їдеш, я просто помираю і два дні мені видаються тижнями».
Ми радіємо тільки чомусь неординарному, великим подіям і дорогим речам. А життя і щастя — в кожній хвилині і в кожному дні. Собаки вчать цьому, якщо вміти їх слухати
А ще вони вчать радіти кожному дню і простим речам. Це взагалі дивовижно — собача, яке вперше у своєму житті бачить сніг, першу зиму! На це можна дивитися годинами! Собаки радіють гарній погоді, сонечку і траві, чуханням, грі. Радіють, що виділяєш десять хвилин свого часу. Це для них щастя. Ми ж радіємо тільки чомусь неординарному, великим подіям і дорогим речам. А життя і щастя — в кожній хвилині і в кожному дні. Собаки вчать цьому неймовірно, якщо вміти їх слухати.
Маленькі радості
Ліза-Муза з’явилася у Нори, упевнена та, щоб навчити чекати, спостерігати і бути терплячою.
— Так, цю пухлину вирізати, ікло вирвати! Результат! Зараз! Негайно! — казала Нора у лікаря, коли взяла Музу до себе.
— Тихо, якщо ми зараз все це почнемо робити — вона помре. Спочатку будемо лікувати демодекоз (хвороба, яку спричинює підшкірний кліщ).
— Ні, нехай вона вже зараз стане красунею!
— Не вдасться. Це дуже-дуже довго.
І Норі доводиться змиритися, що її «хочу» неважливі. Скоро місяць як Муза живе у неї, і відбуваються повільні, дуже повільні, зміни: почала гратися. «Ух ти!» Побігла!
— Якби все зробити одразу, вона порадувала б мене спалахом, і все. А так маленькі радощі мають дуже велику цінність. Потрібно чекати. І розуміти, що я нічого не можу зробити.
Муза так і ходить з пухлиною, кривим зубом і неприємним запахом.
— Викупайте мені її.
— Не можна.
— Це вражає! — захоплено каже Нора. — Така практика. Не кожна йога так натренує, як я себе з собакою. Не прискорювати, не тиснути. Так зникає гординя. Знаєте, колись я мріяла про щеня бордоса. У них такі абсолютно людські очі. Так мріяла-мріяла. І ось збулося. Тільки мрія підтоптана, — сміється.
Безкінечна робота
Оля: Наше завдання — допомогти тим, хто сам собі допомогти не може. Тобто робити те, що люди і повинні робити. Ніяких винагород, крім моральних. Є безпорадна істота, яка, на жаль, потерпає від нашої жорстокості. Хтось має відпрацьовувати.
Розумію, що це безкінечна робота. Але робота над собою, або над спасінням душі, — безкінечна, і ми не перестаємо її робити. Не повинні. Так і тут. Мені б дуже хотілось добитись законодавчих змін. Щоб проблеми були в стадії вирішення.
Зрозуміти себе
Нора вчиться на психолога. Каже, собаки допомагають краще розуміти себе і власні помилки.
— При всій моїй великій любові, я знаю, що, коли Муза помре, я не помру разом з нею. У мене не зупиниться серце і я не зійду з розуму.
Видається, що Нора вже переживала щось дуже схоже.
І вона пригадує батька. Хоспіс. Страх. Смерть.
— Знаєте, як кажуть? Якщо тобі погано, знайди когось, кому гірше, і допоможи йому. У мене був саме такий важкий момент. Тоді я побачила Музу, яка дивилась на небо…
На сайті Happy Paw ростуть цифри. 150 тварин вже під опікою. 2 396 тварин вже знайшли дім.
930 залишаються у притулках, які співпрацюють з фондом.
Чекають, поки хтось клікне на кнопку «Знайти».
Усі фото — авторки.
