Крим — це Україна, тому що… До Дня спротиву окупації Автономної Республіки Крим і міста Севастополя

Крим — це Україна, тому що він ніколи не був російським

Попри намагання пропаганди нав’язати думку, що Крим завжди був російським (наприклад: «Крим — це споконвічно російська земля, а Севастополь — російське місто», — з промови Путіна), історичні факти свідчать про інше. Уперше Росія захопила півострів у 1783 році, і тоді лише 4% населення були росіянами. А перед тим, у першій чверті 18 століття, етнічний склад Криму був таким:

• 95,1% кримських татар;
• 2,6% греків;
• 2,1% вірменів;
• 0,2% кримчаків і караїмів.

Щоб створити ілюзію, що історично Крим належав Москві, росіяни змінювали топоніми, намагаючись стерти попередню історію населених пунктів. Наприклад, уже в 1784 році Акмесджит став Сімферополем. Найбільше нових назв впровадили після депортації кримських татар протягом 1944-1965 років — близько 1444 топонімів. 

Крим — це Україна, тому що він увійшов до складу УРСР через «тісні господарські та культурні зв’язки», а не як подарунок

Існує чимало міфів про те, що СРСР нібито подарував Крим Україні до 300-річчя Переяславської ради (на якій у 1654-му уклали військово-політичний союз між Гетьманщиною та Московським царством) або що Хрущов, мовляв, віддав півострів за пиятикою. Усе це — неправда. 

25 січня 1954-го на засіданні ЦК КПРС узгодили проєкт наказу «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». У ньому не йшлося про подарунки, Переяславську раду чи інші, оповиті міфами, аспекти. «Враховуючи територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки й тісні господарські та культурні зв’язки між Кримською областю та Українською РСР», — так у документі обґрунтовували рішення про передачу Криму до складу України.

Тоді півострів був у жахливому економічному стані. Друга світова, депортація кримських татар у 1944 році, погане управління природними ресурсами призвели до занепаду Криму. Україна розв’язала головну проблему півострова — нестачу води, побудувавши Північнокримський канал, що постачав її з Каховського водосховища. Також забезпечила розвиток туристичної інфраструктури й відродила економіку Криму. 

Крим — це Україна, тому що ми поважаємо корінне населення півострова і сприяємо його розвитку 

Кримські татари століттями боролися з Росією за право жити на своїй землі й репрезентувати свою культуру. Корінне населення неодноразово змушували покидати рідний півострів. Це почалося одразу після першої окупації Росією у 1783 році. До 1812-го з Криму емігрувало від 20% до 30% його мешканців. Найбільша хвиля еміграції припала на середину 19 століття — тоді півострів вимушено покинули 193 тисячі людей.

Причина — свавілля російських начальників і привласнення росіянами земель кримських татар. Головний мотив — «бажання забрати Крим з рук татар і заселити його населенням православного віросповідання».

Радянська влада чинила проти корінного населення Криму не лише освітні утиски (зменшення кількості шкіл із кримськотатарською мовою викладання, діловодство російською мовою тощо), а й геноцид. У травні 1944-го за три дні понад 200 тисяч кримських татар депортували з півострова. Їх відправляли у спецпоселення в інших союзних республіках (близько 150 тисяч людей) та до ГУЛАГу (приблизно шість тисяч людей). Від 20% до 25% кримських татар загинули у цих спецпоселеннях. Залишати такі місця проживання було заборонено — за це загрожувало 20 років каторги. 

Майно кримських татар залишилося на півострові. Переважно його передавали переселенцям з Росії. Тож навіть коли, через понад 40 років, корінне населення отримало можливість повернутися на рідну землю — здебільшого не мало куди.

У незалежній Україні права кримських татар, караїмів і кримчаків охороняються законом на рівні корінного народу. До окупації Криму Росією у 2014-му вони могли вільно жити на своїй землі й досліджувати свої культуру й історію. Наприклад, у травні 2013-го режисер Ахтем Сеітаблаєв презентував у Сімферополі фільм «Хайтарма» про депортацію кримських татар. Однак з 2014 року корінне населення Криму знову було вимушене залишити півострів. Попри це, вони продовжують розповідати історію свого народу та нести культуру вже на материковій Україні. Наприклад, співачка Джамала, представляючи Україну, перемогла у пісенному конкурсі «Євробачення-2016» з піснею «1944», присвяченою депортації кримських татар.

Крим — це Україна, тому що кримці борються за Україну, а українці — за Крим

У складі ЗСУ перебуває близько двох тисяч кримських татар і незліченна кількість українців з півострова. Вони жили в Криму й вважали його своїм домом, але вимушено виїхали після окупації. Існують спеціальні військові підрозділи, сформовані саме з кримських татар: добровольчий батальйон імені Номана Челебіджихана та кримськотатарська добровольча диверсійно-розвідувальна група при ГУР Міноборони України.

У січні 2024 року Кримськотатарський Ресурсний Центр випустив фільм «Кримські Аскери» про участь корінного народу Криму в російсько-українській війні. Стрічка — у вільному доступі. 

Крим — це Україна, тому що це визнано на міжнародному рівні

Після референдуму про проголошення відновлення незалежності 1 грудня 1991-го, на якому понад 90% українців проголосували «за» (зокрема 54,19% виборців у Криму і 57,07% у Севастополі), незалежність України з півостровом у складі визнала 171 держава, серед яких була і РФ. 

Натомість, коли у березні 2014 року скликали Генасамблею ООН, де постановили, що Крим — це Україна, наш півострів є тимчасово окупованою територією, а Росія — держава-окупантка, лише 11 країн проголосували проти, тоді як сто підтримали резолюцію. 

Крим — це Україна, тому що кримці продовжують чинити опір

20 лютого 2014-го російські війська вдерлися на територію Криму, проте люди просто так не здалися. Вони виходили на мітинги й протестували, попри загрозу життю (на демонстрації у Сімферополі 26 лютого двоє людей загинули, ще десятки отримали поранення). 9 березня 2014-го навіть відбулися акції до Дня народження Тараса Шевченка. Саме тоді росіяни затримали Миколу Шиптура — першого кримського політв’язня. Кримці допомагали українським військовим, які на той момент були заблоковані у військових частинах, їжею та водою, поповнювали мобільні рахунки. 

Зараз спротив у Криму — це підпільна боротьба, яка не припинилася. Ба більше, після початку повномасштабної війни спалахнула з новою силою. Партизанські рухи на кшталт «Атеш», «Кримські бойові чайки», «Зла Мавка» і «Жовта стрічка» не лише чекають на повернення України, а й допомагають українському війську. Наприклад, підпільна організація «Атеш» передає інформацію про розташування військових об’єктів на півострові, а учасники руху «Жовта стрічка» щоразу нагадують: Крим — це Україна. 

Борімося за Крим так, як Крим бореться за Україну!

Авторка тексту — Роксолана Кривенко

Фото: колаж НЗЛ