Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Остання війна
23 вересня 2023 року уряд Азербайджану оголосив про початок антитерористичної операції на території самопроголошеної Нагірно-Карабаської Республіки (НКР). Ця маленька ніким не визнана держава з’явилася ще у 1991 році на місці автономної області. Більшість населення у ній складали вірмени, які не хотіли бути частиною Азербайджану і боялися повернення військ Баку. Впродовж усього одного дня від початку операції армія Азербайджану розгромила самопроголошену країну. Понад сотня тисяч вірменів — а це майже все місцеве населення, покинуло свої рідні землі, тікаючи від азербайджанської армії у Вірменію. 1 січня 2024 року Республіка Арцах, як самі вірмени називали невизнану НКР, офіційно припинила своє існування.
Вірменія не мала жодної змоги і, як видається, бажання, втручатися у війну. Азербайджан — авторитарна держава, якою керує клан Алієвих, був сильнішим. Азербайджанська армія була модернізована за гроші, здобуті від продажу нафти, і підготована за участі Туреччини — найближчого союзника Баку, країни НАТО, яка є близькою азербайджанцям за історією та культурою. Перевірити могутність свого супротивника вірменам довелося у 2020 році: тоді відбулася друга війна за Нагірний Карабах, під час якої Азербайджан відвоював частину території, яку Вірменія окупувала кілька десятків років тому. Менша за територією й населенням і значно бідніша Вірменія, яку з двох сторін оточували супротивники, чітко зрозуміла, що не впорається у відкритій боротьбі за Карабах.
Сумнівний союзник
Тому вірмени звернулися до свого єдиного союзника — РФ. Москва розташувала на території Нагірного Карабаху «миротворців», які мали завадити кожній зі сторін проводити військові операції. Але коли Азербайджан почав наступ, російські військові не зробили абсолютно нічого. Вони просто залишалися осторонь і дивилися як вірмени — їхні традиційні союзники, втрачають все. Причини такої поведінки Кремля точно не відомі. Можливо, у розпал війни проти України Москва не мала як втручатися у ще один збройний конфлікт. Можливо, справа була в співпраці з урядом в Баку — Азербайджан є однією з країн, яка дозволяє Росії оминати міжнародні санкції, забезпечує постачання товарів до РФ і прямий доступ до одного з основних союзників Москви — Ірану.
Але є ще одне пояснення — Вірменією керував і досі керує демократичний уряд, обраний народом після революції, яка скинула владу місцевого дружнього до Росії і глибоко корумпованого режиму. Ймовірно, залишивши Карабах напризволяще, Кремль хотів «покарати» бунтівливих вірменів за демократичну революцію, адже агресію проти інших країн після народних протестів РФ вже вчиняла — в Україні у 2014 році. Зрештою, й сам конфлікт в Карабаху свого часу почався за безпосереднього сприяння Москви.
З чого все почалося
Вірменія та Азербайджан, як і Україна, вперше проголосили свою незалежність після розпаду Російської імперії у 1918 році. Питання про те, кому належить Нагірний Карабах, виникло майже одразу, але вирішити його не встигли. За два роки після здобуття країнами Південного Кавказу свободи російська Червона армія захопила ці дві держави. Їх приєднали до новоствореного СРСР, а населений вірменами Нагірний Карабах вирішили затвердити у складі Азербайджанської Радянської республіки.
Попри те, що влада Вірменської Радянської республіки неодноразово просила Москву передати регіон під контроль Єревану, Кремль відмовлявся. Натомість у складі Азербайджану створили Нагірно-Карабаську автономну область. Поки існував імперський контроль центрального московського уряду, суперечка навколо гірського регіону затихла, як, зрештою, і всі національні процеси в окупованих державах. Але незгода накопичувалася, а напруга наростала. Варто лише було СРСР втратити силу, а поневоленим народам підняти голови, як питання Нагірного Карабаху повернулося. У 1988 році, коли радянська імперія вже доживала останні роки, парламент Нагірно-Карабаської автономії почав вимагати передати їхні землі до складу Вірменії.
Азербайджанці виступили проти і почався етнічний конфлікт. Не лише у спірному регіоні, але і в решті Азербайджану та у Вірменії почалися сутички між двома народами. Московські війська намагалися зупинити будь-який рух на місцях, тому вдалися до репресій, атакуючи цивільних людей і арештовуючи активістів, але це лише загострило ситуацію. А потім СРСР розпався. Азербайджан проголосив незалежність і скасував Карабаську автономію. У відповідь вірмени провели референдум і проголосили незалежність Нагірного Карабаху. У 1991 році почалася повномасштабна війна між Баку та Єреваном.
Від Степанакерту до Ханкенді
Близько 30 тисяч людей загинули внаслідок першої війни за Нагірний Карабах. Сотні тисяч людей з обох сторін кордону були вимушені стати біженцями, тікаючи від бойових дій та погромів. Коли у 1994 році Вірменія й Азербайджан домовилися про перемир’я, війська Єревана повністю контролювали Нагірний Карабах, а з ним — ще й азербайджанську територію навколо нього, яка сполучала самопроголошену республіку із дійсними землями вірменської держави. Втім, Республіка Арцах не мала жодного визнання — увесь світ вважав її законною територією Азербайджану. Навіть сама Вірменія не визнала незалежність НКР, адже бажала офіційно взяти цю територію під свій контроль.
Але час ішов і ситуація змінювалася. Поки Єреван, який відкрито прагнув окупувати законно визнану азербайджанську територію, опинився у відносній ізоляції, Азербайджан нарощував сили. Влада в Баку зуміла заробити значні статки на продажі нафти — основного ресурсу, яким багата ця кавказька країна. Окрім того, зростала і сила Туреччини — головного союзника Азербайджану. У гірській місцевості Карабаху складно воювати, тож уряд азербайджанського диктатора Ільхама Алієва закупив новітні турецькі технології, передусім безпілотники, зокрема й відомі в Україні БПЛА Bayraktar TB2. Так справа дійшла до 2020 року, коли почалася нова війна. Цього разу перевага була на стороні військ Баку.
Вірменська армія, яка залишилася приблизно на рівні 90-х років, не змогла чинити особливого опору. Азербайджанські солдати деокупували не лише території навколо Карабаху, але й одне з основних місць населеного вірменами регіону — місто Шуша. Після цього Баку встановило блокаду Нагірного Карабаху, закривши Лачинський коридор — єдиний шлях, який вів з цієї гористої місцини до Вірменії. Саме після цієї війни в регіоні розмістили російських «миротворців», але жодного опору блокаді вони не чинили. Так, коли у 2023 році Азербайджан почав свою останню наступальну операцію, вірменські сили вже не могли нічого протиставити. Столиця самопроголошеної НКР — місто Степанакерт, яке покинули майже всі його жителі, знову отримало азербайджанську назву — Ханкенді.
Російська пастка для вірменів
Позиція Єревана як уряду країни-окупанта залишила його майже без союзників у світі. Серед безпосередніх сусідів Вірменії Азербайджан з Туреччиною були головними противниками, Грузія не могла і не хотіла підтримувати прагнення вірменської влади, адже і сама боролася з сепаратистськими рухами, підтримуваними Росією, та рухалася у напрямку євроатлантичної інтеграції. Лише Іран — південний сусід Вірменії, утримував з Єреваном досить близькі стосунки, побоюючись активності Азербайджану, бо ж значна частина іранської території населена етнічними азербайджанцями. Головним же союзником Вірменії стала РФ. Дві країни підписали низку угод і на вірменській території навіть розташували російську військову базу.
Певним чином саме Москва найбільше вигравала від конфлікту на південному Кавказі. Поки в регіоні залишалася нестабільність, Кремль міг виступати як своєрідний «миротворець», щоб міжнародна спільнота бачила його як головного гравця, який просуває цивілізовані дипломатичні підходи у нестабільному войовничому середовищі. Не можна сказати, що війна у Карабаху була організована Росією, зовсім ні. Вона виникла сама по собі між двома сусідніми народами. Але Москва, безумовно, вирішила нею скористатися.
Ймовірно, саме для збереження контролю конфлікт в Нагірному Карабаху законсервували при створенні СРСР: не провели обмін населенням, як це комуністична влада зробила між Польщею та Україною, не змінили кордони, як московський уряд робив безліч разів із захопленими землями. Цілком можливо, що населений вірменами Нагірний Карабах навмисно об’єднали в окрему одиницю, яку залишили частиною Азербайджану, щоб у випадку втрати Москвою впливу між двома кавказькими країнами виникла війна, яка б їх ослабила і вирішити яку вони могли б, за задумом, лише за допомогою Росії. Власне, саме РФ постійно виступала головним посередником на перемовинах між Вірменією та Азербайджаном, які ні до чого не призводили. А поки ситуація у Нагірному Карабаху залишалася стабільно поганою, російські війська, а з ними й політичний і економічний вплив, продовжували займати своє значне місце на Південному Кавказі.
Поразка веде до змін
Навколо Нагірного Карабаху виникла абсолютно абсурдна ситуація: Вірменія — демократична країна, в якій народ активно вирішує свою долю, позбулася будь-якої можливості співпрацювати з демократичним світом через власні загарбницькі наміри. Натомість авторитарний режим в Азербайджані отримав усі можливості для збільшення власного впливу через співпрацю з Москвою для уникнення нею санкцій і одночасний продаж нафти західним державам, які після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну шукали нових джерел для закупівлі ресурсів.
Тепер ситуація почала змінюватися. Відколи у 2018 року внаслідок революції у Вірменії до влади прийшов прозахідно налаштований уряд Ніколо Пашиняна, Єреван став щораз більш критично ставитися до ролі Москви на Кавказі. Повне ігнорування російськими «миротворцями» своїх обов’язків тільки посилило цю тенденцію: Вірменія почала проводити військові навчання спільно зі США та ратифікувала Римський статут, за яким має легальне право заарештувати Путіна на вимогу Міжнародного кримінального суду, а Москва почала висловлювати Єревану погрози.
Сьогодні Вірменія все ще є далекою від близької співпраці з рештою демократичного світу, але завершення її загарбницьких намірів, спричинене масштабною поразкою в Карабаху, дає їй шанс на зміни. Росія все ще може активно загрожувати Кавказу — її напад на Грузію у 2008-му це підтверджує. Азербайджан вибудував сильну армію і союз з Туреччиною, тому його шанси на захист свого суверенітету є досить значними. А ось у Єревана залишається не так багато можливостей — рано чи пізно маленька християнська держава на межі мусульманського Сходу або прийде до західних структур, або житиме в умовах постійної боротьби за існування.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Reuters
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Оновлено. Станом на 18:06 росіяни знову атакували Південний міст у Києві. Унаслідок попередніх атак міст закритий для руху транспорту та метро. Про це повідомив мер столиці Віталій Кличко.
Уночі росіяни втретє ударили по Південному мосту в Києві. Наразі міст повністю перекритий для руху транспорту в обох напрямках. Також повністю обмежили рух транспорту мостом Патона з правого на лівий берег. Про це повідомив мер столиці Віталій Кличко.
Що ще відомо? Також частково обмежили рух до однієї смуги на мосту Метро з лівого на правий берег. Громадський транспорт перенаправляють через Дарницький і Подільський мости.
Нагадаємо. 1 жовтня два російські БпЛА вдарили поблизу опорної частини Південного мосту.
Фото: ДСНС
Оновлено. Станом на 17:35 кількість загиблих у Харкові зросла до двох. Також відомо про 31 постраждалого. Серед них — двоє дітей. Про це повідомив очільник Харківської ОВА Олег Синєгубов.
У Немишлянському районі Харкова внаслідок російської атаки загинула одна людина. Є влучання у приватну забудову. Загалом у місті відомо про дев’ятьох постраждалих. Про це повідомив мер Харкова Ігор Терехов.
Що ще відомо? За однією з адрес повністю зруйновано житловий будинок. Під завалами може перебувати людина. У Слобідському районі також зафіксували влучання у приватну забудову.
Фото: Олег Синєгубов / Telegram
Під час пілотного етапу програми «Ветеранський спорт» траплялися випадки, коли деякі учасники знімали кошти готівкою та витрачали їх не за призначенням. У відомстві наголосили, що програму доопрацюють і продовжать на постійній основі у 2027 році. Про це заявили у Міністерстві у справах ветеранів.
Що ще відомо? У відомстві також зазначили, що не можуть перерозподіляти на «Ветеранський спорт» кошти з інших важливих програм. Зокрема, за їхніми словами, ресурс потрібен для виплати одноразової грошової допомоги ветеранам.
Нагадаємо. Кошти, передбачені на програму «Ветеранський спорт» у 2026 році, закінчилися. Подати заявку в «Дії» та отримати виплату в розмірі 1500 гривень буде неможливо. Для запуску жовтневого етапу потрібне додаткове фінансування, однак наразі виділити його з держбюджету неможливо. Водночас міністерство планує продовжити програму у 2027 році та перевести її з експериментального формату на постійну основу.
Російські спецслужби готують гібридні операції, спрямовані на підрив допомоги Україні та послаблення спроможностей Альянсу. Серед ймовірних цілей РФ — приймальні станції супутникового інтернету Starlink, розташовані в європейських державах. Про це повідомляє ГУР.
Що ще відомо? У ГУР кажуть, що Росія планує залучати до таких операцій завербованих агентів у Європі. Українська розвідка попередила партнерів про підготовку Росії до таких операцій.
28 вересня на старому Голосківському кладовищі у Львові завершили ексгумаційні роботи з пошуку останків вояків Війська Польського. Вони тривали з 25 серпня 2026 року. Під час досліджень виявили 113 останків військовослужбовців Війська Польського, які загинули у вересні 1939 року, а також останки 17 військових Вермахту. Про це сьогодні, 2 жовтня, повідомили в Українському інституті національної пам’яті.
Що ще відомо? Під час робіт також знайшли окремі розрізнені останки. Ймовірно, вони належать двом людям. Крім того, під час ексгумації виявили солдатські жетони, медальйони, ґудзики та інші частини уніформи, особисті речі й гільзи.
Хто проводив дослідження? Роботи проводило товариство з обмеженою відповідальністю «Українська пам’ять» за участі польських фахівців з Інституту національної пам’яті Польщі та Вроцлавського медичного університету.
Довідка. За даними УІНП, у вересні 1939 року на території села Голоско Велике біля Львова відбулися бої між підрозділами Вермахту та Війська Польського. Загиблих у бою вояків Війська Польського поховали у братській могилі на території сільського кладовища. У 1958 році село Голоско Велике увійшло до складу Львова.
Фото: УІНП
Україна отримала 2,9 мільярда євро від Європейського Союзу у межах програми Ukraine Facility. Це частина вже передбаченого фінансування. Отримати його вдалося після того, як Україна виконала десять умов у банківській сфері, енергетиці, аграрній політиці, транспорті та інших галузях. Три з них Україна виконала достроково. Про це повідомив прем’єр-міністр Сергій Корецький.
Що ще відомо? Водночас прем’єр-міністр наголосив, що потреба у фінансуванні залишається критичною. За його словами, уряд разом із парламентом працює над якнайшвидшим ухваленням необхідних законопроєктів.
Нагадаємо. Прем’єр-міністр Сергій Корецький заявив, що ситуація з державними фінансами залишається складною, зокрема через затримку міжнародного фінансування, оскільки Україна не виконала частину зобов’язань перед партнерами. Держава насамперед фінансуватиме оборону, пенсії та соціальні виплати, а також зарплати вчителям, лікарям та іншим працівникам бюджетної сфери. Натомість відкладатимуть видатки, які не є критично важливими.
Сили оборони України уразили нафтопереробний завод «Лукойл-Волгограднефтепереработка» у Волгограді, а також лінійно-виробничу диспетчерську станцію «Самара» в Самарській області РФ. Про це повідомили у Генштабі.
Що ще уразили? Володимир Зеленський повідомив, що українські військові також атакували аеродроми, підприємства, НПЗ, ракетно-космічний центр та склад боєприпасів росіян.
Нагадаємо. Сили оборони України уразили російський склад БпЛА в Донецькій області. На Луганщині також атакували командно-спостережний пункт і ремонтну базу.
Центр громадянських свобод відкрив номінування на Премію імені Ігоря Козловського. До 1 листопада можна висунути на премію людину, ініціативу, проєкт або організацію, які у 2026 році зробили внесок в утвердження людської гідності. Номінувати можна представників різних сфер — культури, освіти, бізнесу, медіа, науки, громадського сектору, війська та інших. Про це НЗЛ повідомили організатори.
Подати заявку на номінацію може будь-хто за посиланням. Також можна самономінуватися.
Кого можна номінувати? На премію можна висунути:
Як обиратимуть лауреата? Кандидатів оцінюватимуть за тим, наскільки важливим був їхній внесок у 2026 році, як він вплинув на утвердження людської гідності, а також за новаторством і тривалістю результатів. Лауреата оголосять 10 грудня.
Хто такий Ігор Козловський? Ігор Козловський — український релігієзнавець і громадський діяч. Після початку російської окупації Донецька він залишився у місті. У 2016 році його ув’язнили російська окупаційна влада. У російській неволі Козловський провів близько 700 днів. У 2023 році Ігор Козловський помер.
Нагадаємо. Першим лауреатом Премії імені Ігоря Козловського у 2025 році став ветеран Олексій Ануля. Він провів майже десять місяців у російському полоні, а після звільнення видав книжку Jingle Bellz.
Фото: надали організатори
В Україні оголосили переможців першого фестивалю AI-реклами AAAIF. Учасники створювали рекламний ролик тривалістю 30–45 секунд для одного із шести вигаданих продуктів. Для роботи вони використовували інструменти штучного інтелекту. Про це НЗЛ розповіли організатори.
Що ще відомо про фестиваль? Участь брали незалежні AI-креатори, працівники креативних і рекламних агенцій і команди авторів. Роботи оцінювали за ідеєю, технічною якістю, відповідністю брифу й загальним враженням. Троє переможців розділили 100 тисяч гривень.
Хто переміг? Перше місце посіла Олена Павліді з роботою «До Смерті Смачно», друге — Олександр Сайфуллін із Krapka, третє — Валерія та Сергій Артеменки з The Anaconda Effect.
Переглянути роботи переможців можна за посиланням.
Хто організував фестиваль? AAAIF провела and action — студія рекламного продакшену й анімації, яка створює рекламні кампанії, відеоконтент і візуальні рішення для брендів.
Міністерство фінансів США запровадили санкції проти російської мережі А7. Росія використала цю систему для проведення оплат через міжнародні банки у 2024 та 2025 роках. Про це повідомили в американському відомстві.
Що відомо про систему А7? Наприкінці 2024 року молдовський проросійський олігарх Ілан Шор та російський державний Промзв’язокбанк заснували фінансову мережу А7.
Зокрема, мережа використовувала компанії-посередники, підроблені документи та неправдиві описи товарів, щоб маскувати платежі, пов’язані з підсанкційними людьми та компаніями.
Хто такий Ілан Шор? Ілан Шор — молдовський олігарх та проросійський політик. У 2019 році він утік з Молдови: спершу до Ізраїлю, а згодом — до Росії. У 2023 році його заочно засудили в Молдові на 15 років у справі про «крадіжку мільярда» з банківської системи та відмивання коштів. Його партію «Шор» заборонили в Молдові у червні 2023 року.
Більше про те, як Росія втручалася у вибори в Молдові і до чого тут Шор — читайте у спецпроєкті The Ukrainians Media та НЗЛ у партнерстві з Центральною виборчою комісією.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
Вітаємо у спільноті!
