«Остаточне розв’язання єврейського питання». Як нацисти протягом 12 років винищували євреїв

Що таке Голокост?

Голокост був систематичним, державним переслідуванням і вбивством шести мільйонів європейських євреїв нацистським режимом Німеччини та його союзниками й колабораціоністами. 

Епоха Голокосту почалася в січні 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли Адольф Гітлер і нацистська партія. Вона закінчився у травні 1945 року, коли союзні держави перемогли нацистську Німеччину в Другій світовій. Голокост також іноді називають «Шоа», що на івриті означає «катастрофа».

Ключові факти:

• В основі Голокосту лежав антисемитізм. Він був основним принципом нацистської ідеології. Це упередження було також поширене по всій Європі.
• Переслідування євреїв у нацистській Німеччині розвивалося і ставало все радикальнішим між 1933 і 1945 роками. Ця радикалізація завершилася масовим вбивством шести мільйонів євреїв.
• Під час Другої світової нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи вбили майже двох із кожних трьох європейських євреїв, застосовуючи смертельні умов існування, жорстоке поводження, масові розстріли та вбивства з допомогою газу, а також використовуючи спеціально розроблені центри фізичного знищення.

Остаточне вирішення єврейського питання

Нацистське «Остаточне розв’язання єврейського питання» («Endlösung der Judenfrage») було свідомим і систематичним масовим вбивством європейських євреїв. Це був останній етап Голокосту, і тривав він з 1941 по 1945 роки. Хоча багато євреїв було знищено до початку «Остаточного розв’язання», переважна більшість єврейських жертв була вбита саме в цей період.

У межах «Остаточного розв’язання» нацистська Німеччина вчинила масові вбивства безпрецедентних масштабів. Існували два основні способи вбивства. Одним із методів був масовий розстріл. Німецькі підрозділи проводили масові розстріли на околицях сіл, містечок і міст по всій Східній Європі. Іншим методом була асфіксія отруйним газом. Операції з отруєння газом проводилися в центрах убивства та за допомогою пересувних газових фургонів. 

Табори смерті

Наприкінці 1941 року нацистський режим почав будувати спеціально розроблені стаціонарні центри вбивства в окупованій німцями Польщі. Нацистська Німеччина керувала п’ятьма центрами вбивств: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка та Аушвіц-Біркенау. Вони побудували ці центри з єдиною метою — масове вбивство євреїв. Основним засобом вбивства в таборах смерті був отруйний газ, який випускали в герметичні газові камери або фургони. 

Німецька влада за допомогою своїх союзників і колабораціоністів перевозила до цих таборів євреїв з усієї Європи. Свої наміри вони приховували, називаючи транспортування до центрів убивства «акціями з переселення» або «евакуаційним транспортуванням».

Переважна більшість євреїв, депортованих до центрів убивства, майже відразу після прибуття були отруєні. Деякі євреї, яких німецькі чиновники вважали достатньо здоровими та сильними, були відібрані для примусових робіт. 

«Моя мама підбігла до мене, схопила мене за плечі і сказала: «Лейбеле, я більше тебе не побачу. Піклуйся про свого брата» — Лео Шнайдерман описує прибуття в Аушвіц, селекцію та відокремлення від своєї сім’ї.

Масові розстріли в Бабиному Яру

Наприкінці вересня 1941 року підрозділи СС і німецької поліції та їх допоміжні частини вчинили одне з найбільших масових вбивств Другої світової війни. Це відбулося в урочищі під назвою Бабин Яр, неподалік від столиці України Києва.

Ключові факти:

• Бабин Яр у Києві був місцем одного з найбільших масових розстрілів євреїв в окупованій німцями Європі. Це сталося 29–30 вересня 1941 року.
• Німці продовжували чинити масові вбивства на цьому місці аж до звільнення Києва радянськими військами у 1943 році. Протягом цього часу німці розстрілювали євреїв, а також ромів, мирних українців та радянських військовополонених.
• У післявоєнні десятиліття Бабин Яр символізував боротьбу за пам’ять про Другу світову війну та Голокост у Радянському Союзі.

19 вересня 1941 р. німецькі війська увійшли до Києва. Разом зі значною частиною окупованої німцями України місто включили до складу Рейхскомісаріату України, створеного 1 вересня на чолі з рейхскомісаром Еріхом Кохом. 

29–30 вересня 1941 р. СС, німецька поліція та їх допоміжні підрозділи під керівництвом членів айнзатцгрупи C знищили значну кількість єврейського населення, яке залишилося в Києві. Масове вбивство сталося в урочищі під назвою Бабин Яр. У той час яр розташовувався неподалік від міста. 

Бабин Яр був місцем вбивств ще протягом двох років після розправи у вересні 1941 року. Там німці, які перебували в Києві, вбили десятки тисяч осіб, як євреїв, так і неєвреїв. Серед інших груп людей, вбитих у Бабиному Яру, були хворі місцевої психіатричної лікарні, роми (цигани), радянські військовополонені, мирні жителі. 

Вбивства в Бабиному Яру тривали до осені 1943 року і припинилися лише за кілька днів до того, як 6 листопада радянські війська знову взяли під контроль Київ. За підрахунками, у Бабиному Яру було вбито близько 100 тисяч людей, як євреїв, так і неєвреїв.

Спроби приховати злочин

Із наближенням Червоної Армії до Києва в серпні 1943 року німці почали операцію прикриття, щоб приховати те, що відбувалося в Бабиному Яру.

Щоб приховати масові розстріли в Бабиному Яру, німці направили 321 полоненого із Сирецького концтабору, щоб ті розкопали братські могили та спалили останки загиблих. Вісімнадцять ув’язнених, яким вдалося втекти та сховатися, свідчили про ці злочини перед радянською владою в листопаді 1943 року.

Післявоєнне правосуддя

У січні 1946 року в Києві за злочини в Бабиному Яру судили 15 співробітників німецької поліції.

У 1947 році Поля Блобеля судили американським військовим трибуналом у Нюрнберзі. Він був командиром зондеркоманди 4а, підрозділу айнзатцгрупи, відповідального за розправу над євреями в Бабиному Яру. Блобеля визнали винним і засудили до смертної кари. Його повісили у в’язниці Ландсберг 8 червня 1951 року.

У 1959 році Еріх Кох, який обіймав посаду рейхскомісара в Україні, був засуджений польським судом до смертної кари за злочини, скоєні в окупованій Польщі під час Другої світової. Його ніколи не судили і не визнали винним за воєнні злочини в окупованій Україні. Через стан здоров’я вирок Коху замінили на довічне ув’язнення. Він помер природнім шляхом у своїй тюремній камері у в’язниці Барчево в Польщі 12 листопада 1986 року.

Увічнення пам’яті 

У повоєнні десятиліття Бабин Яр став символом боротьби за пам’ять про Другу світову війну та Голокост у Радянському Союзі. Незважаючи на численні зусилля, на цьому місці не було меморіалу, доки радянська влада не встановила пам’ятник у 1976 році. Применшуючи єврейську трагедію в Бабиному Яру, текст на монументі згадував тисячі жертв мирного населення, не вказуючи, що переважна більшість із них були євреями.

Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України в серпні 1991 року, в Бабиному Яру було встановлено пам’ятник єврейським жертвам у формі семисвічника (менори). Це відбулося у 50-ту річницю масового розстрілу — 29 вересня 1991 року.   

1 листопада 2005 року Генеральна асамблея ООН прийняла Резолюцію № 60/7, у якій йшлося про те, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.

Фото: encyclopedia.ushmm.org

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики