Вторгнення в Курськ. Що відомо, що не відомо і що може бути далі?

Напад на агресора

Коли війська з території України вторглися на території Російської Федерації на початку серпня 2024 року, багато хто з оглядачів не надав цьому великого значення. Зрештою, схожі рейди уже відбувалися у Білгородській області: в них брали участь не регулярні частини ЗСУ, а окремі українські підрозділи, зокрема, ті, що складаються з російських добровольців, які воюють на стороні України. Тоді все обмежилося кількома днями сутичок і відступом підрозділів назад на територію України. Але цього разу ситуація інша.

Броньована техніка, маркована знаком трикутника, просувалася територією РФ. Серед неї були й військові машини виробництва країн НАТО. З’явилися повідомлення про те, що була задіяна артилерія з української сторони і велика кількість бойових дронів. Наступного дня з’явилися відео, на яких було видно, як десятки російських військовослужбовців здаються в полон.

Пройшло кілька днів, а ситуація не змінювалася. Ба більше, з’явилися відеодокази того, що військова колона, яку Москва відправила на підтримку своєї територіальної цілісності, була знищена. За тиждень президент Зеленський визнав, що Україна проводить військову операцію на території Курської області РФ, а командувач українськими військами генерал Сирський зазначив, що зараз Київ контролює близько тисячі кілометрів квадратних російської території. То навіщо все це було?

Послабити тиск

Точних цілей і планів, які стояли за втіленням операції в Курській області, ми не знаємо. Відверто кажучи, ніхто не знає, окрім людей, які безпосередньо були залучені до їхньої розробки. Оскільки військові цілі українське керівництво тримає в таємниці, ми не намагатимемося їх розгадати. Натомість проаналізуємо короткострокові наслідки, які вже є. По-перше, звернемо увагу на військову ситуацію. Найбільшою проблемою зараз, звісно ж, є невпинний російський наступ на сході нашої держави та окупація півдня країни. Відповідно, цілком ймовірно, що, нападаючи на територію РФ, українські війська бажають відтягнути російські сили з власне окупованих українських територій, послабивши так тиск окупаційних армій Москви на Сили оборони України. Саме таку мотивацію офіційно озвучило українське МЗС.

Але тут слід враховувати, що людські та матеріальні можливості Росії є дуже значними. Існує вірогідність того, що Кремль використає для війни в Курській області переважно військові структури з інших частин Росії, а не ті, які вже беруть участь в окупаційних боях проти України. Так, є інформація про те, що Москва перекинула війська із Запоріжжя і Херсонщини, але також надіслала підрозділи з Калінінградської області, яка розташована далеко на узбережжі Балтійського моря. 

Обмінний фонд

Ще однією ключовою проблемою України є визволення полонених. Українські військові, а часто й цивільні, які потрапляють у руки РФ, зазнають катувань і перебувають в нелюдських умовах, тож повернути їх додому якомога швидше — завдання першочергове. Можливо, захоплення сотень військовополонених росіян, яких потім можна обміняти на українців, і було однією з цілей операції на Курщині. А навіть якщо не було, то такий позитивний побічний ефект точно зʼявився.

Цікавим тут є те, що захоплені в Курській області військовополонені — це, здебільшого, солдати строкової служби. Тобто це не професійні військові, не найманці і не колишні ув’язнені російських тюрем. Кремль офіційно заявляє, що у війні проти України строковиків не використовують. Можна припустити, що для російського суспільства ця тема є досить чутливою, особливо якщо враховувати масштабну суспільну травму, пов’язану з використанням мобілізованих солдатів у війнах проти Афганістану і Чечні. Тож захоплення їх в полон може бути козирем для України в процесі обмінів.

До того ж напад на війська Москви в місці, в якому ворог цього не очікував, дозволив знищити російську техніку і солдатів. Справжні масштаби цього дійства наразі покриті туманом війни — інформація про таке секретна і точно ми знати поки нічого не можемо. Але чи могли українські генерали розраховувати, що нападом на Курську область можна додатково виснажити війська РФ? Безумовно, так. Втім, як це все вплине на фронт в Україні поки говорити надто рано.

Вимоги і переговори

Багато оглядачів зазначають, що Київ може використати контроль над частиною території Російської Федерації на можливих майбутніх переговорах. Мовляв, Москва окупувала частину України, ЗСУ — частину Росії, тож логічно було б обмінятись. Втім, тут є певні труднощі. Не слід забувати, що Кремль чітко озвучив свої вимоги для того, аби лиш почати хоч якісь мирні переговори. Путін вимагає від України вивести війська з територій українських областей, на яких ідуть бойові дії, відмовитися від вступу в міжнародні альянси штибу НАТО і в перспективі послабити українські Збройні сили. 

Можна, звісно, сподіватися, що контроль України над прикордонними землями РФ дозволить послабити ці вимоги російського президента, але з позиції Кремля це нелогічно. Москва записала окуповані українські регіони у свою Конституцію і, з юридичного погляду, для неї Запоріжжя і Курщина не відрізняються. Найбільш ймовірно, що тепер Путін вимагатиме виведення військ ще й з Курської області. Але ось чого точно вдалося досягти — так це відкинути пропозиції заморозити війну в такому стані, в якому вона є зараз. Таке, для прикладу, пропонував Китай, який є союзником Росії.

З погляду України і міжнародної спільноти окуповані регіони України саме такими і є — українськими, не російськими. Тож для міжнародної спільноти напад на Курщину є винятковим явищем, яке змінює ситуацію. Але для Кремля, який цілеспрямовано і невпинно роками стверджує, що України не існує і що окуповані російськими військами території сусідньої держави належать РФ, напад на Курську область може розглядатися як звичайне продовження війни. Власне, кремлівська пропаганда не те що не стала гучно висвітлювати бойові дії на Курщині, а навпаки, почала применшувати масштаб події і називати вторгнення «надзвичайною ситуацією».

Міжнародна перемога

Ще одним значним позитивом вторгнення в Курську область є демонстрація слабкості російської влади для міжнародної спільноти. Погрози ескалацією, ядерними ударами і якимись неймовірними небезпечними наслідками для світу є однією з найбільш ефективних політик Кремля. Москва заявляє, що якщо ви будете стріляти по РФ, стане тільки гірше. І тут раптово країна, яку ви ще нещодавно погрожували захопити за три дні чи то тиждень, після двох з половиною років великої війни нападає на вашу власну територію. Самі кремлівські чиновники можуть вважати це простим продовженням війни, але для світової спільноти це виявилося великою несподіванкою і демонстрацією нездатності РФ захистити свої кордони. Не сталося ні ядерних ударів, ні масштабної мобілізації в Росії.

Україна отримала підтримку від світу у цьому вторгненні: ключові партнери, як то США чи європейські держави, заявили, що Київ має повне право на військові операції для своєї оборони. У перспективі це може допомогти переконати західних союзників України в тому, що зброю виробництва НАТО можна більш активно використовувати у війні проти Росії. Нагадаємо, що зараз є низка обмежень, наприклад, щодо використання далекобійних ракет західного виробництва в атаках на військові об’єкти всередині РФ. Якщо буде видно, що навіть безпосередній напад на російську територію не призводить до кінця світу чи серйозних ескалацій, ці обмеження можуть зняти.

Загрози і ефективність

Успішні військові операції, такі як напад на Курщину, також зупиняють низку російських наративів. У міжнародній спільноті Кремль просуває ідеї про те, що «попри те, як повільно йде російський наступ, окупаційні війська просуваються щодня». Мовляв, попри всю підтримку України і попри всі санкції, Росія не зупиняється і начебто виходить в плюс. І тут, в межах одного тижня українські війська захоплюють, за деякими підрахунками, вдвічі більше територій РФ, ніж війська Москви захопили територій України більш як за місяць. І це, якщо порівнювати з російським наступом на сході, з набагато меншими втратами.

Звісно, військові операції передбачають великий ризик. При наступах є вищі загрози втрат серед військових, ніж при обороні. Тому в ситуаціях, коли не можна обійтися однією лише обороною, слід добре обирати куди наступати. Якщо землі РФ були менш надійно захищеними, ніж, наприклад, окуповані частини України, то наступ на них якраз це й дозволив — захопити ворожі землі, людей і техніку, втративши значно менше людей. Не дивно, що це підняло бойовий дух не лише в українському суспільстві, але й скомпрометувало російський наратив про те, що війська Москви захоплюють більше земель у решті світу.

Нерівна війна

Росія — величезна держава в плані територій, кількості населення і ресурсів. Україна — значно менша, хоч за європейськими мірками теж є однією з найбільших країн континенту. Така перевага дозволяє Росії почуватися самовпевнено. Сьогодні у наступі на сході України війська Москви просуваються суто завдяки кількісній перевазі в людях і снарядах, просто знищуючи всі можливості оборонятися і жити в містах, де йдуть бойові дії. Сподіватися перемогти Росію кількісно Україна не може, тож треба діяти більш оригінально. 

Дуже спокусливим видається бажання спровокувати падіння російського режиму. Мрії про те, що населення Росії стане незадоволеним війною, у російських містах почнуться протести і режим Путіна впаде та війна закінчиться є, власне, лиш мріями. Авторитарна країна, якою є РФ, тримається на силі і поки немає підстав вважати, що якась російська революція є реальною. Навіть сьогодні при нападі на Курську область немає жодного обурення ні зі сторони росіян, ні від російських топчиновників.

Наразі політичного виходу з війни Росії проти України немає. Жодна зі сторін не збирається йти на поступки. Поступки для України означають загибель, тож на них українці не підуть. Натомість РФ таки можна змусити до миру: від закінчення війни Росія не зникне, тож межі для поступок у них є. Для цього потрібно військовими зусиллями переконати кремлівське керівництво в тому, що вони не зможуть втілити задумане, у тому що в них на це просто не стане сили. Здійснити таке можна лише нестандартними методами. І несподіваними поворотами, такими як напад і окупація російських областей.

Автор тексту: Дмитро Спорняк

Фото: AP Photo/Evgeniy Maloletka

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики