Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
РФ перед Путіним
У дев’яностих роках минулого століття ситуація в Росії була напруженою. Після розпаду СРСР економіка була зруйнована, рівень безробіття був високим, країну охопив повсюдний бандитизм і разючі соціальні проблеми. Нова влада в Кремлі, яка замінила комуністичних вождів, не повністю контролювала ситуацію. Москва почала втрачати вплив над захопленими нею народами: Республіка Татарстан оголосила про суверенітет, а Чеченська Республіка Ічкерія проголосила незалежність і навіть зуміла перемогти у першій війні проти РФ.
На фоні таких подій у Росії 90-х протягом кількох років чи не вперше в її історії діяли більш-менш демократичні правила. Звісно, політичним життям федерації керували нові багаті бізнесмени — олігархи і бандитські угруповання, але міцного центрального уряду тоді не було. Ослаблений Кремль не мав сили для підтримання звичного для Москви авторитарного режиму. Навіть російський парламент виступав проти президента: старі комуністи і їхні союзники складали в ньому більшість і виступали різко проти реформ, які намагався запровадити Кремль.
Та навіть попри це уряд першого президента РФ Єльцина не втрачав імперських амбіцій: воював на Кавказі, в Молдові та вже тоді претендував на Крим. Ба більше, РФ намагалася вибудувати СНД (Співдружність Незалежних Держав — ред.) — міжнародну організацію, яка, як зазначає історик Сергій Плохій, мала утримати колишні радянські республіки в колі впливу Москви. З часом влада Кремля росла, у 1993-му Єльцин навіть розстріляв російський парламент з танків за незгоду з його курсом. Та до кінця 90-х російський президент ослаб. Єльцин був старим, мав проблеми зі здоров’ям та алкоголем. Тож він обрав собі наступника. 31 грудня 1999 року виконувачем обов’язків президента РФ призначили маловідомого офіцера ФСБ (так після розпаду СРСР перейменували російське КДБ) — Володимира Путіна.
Від школи КДБ — до диктатури
Путін народився менш як через десять років після Другої світової війни у Ленінграді (так тоді називався Санкт-Петербург). Дитинство російського диктатора минуло у непрості часи і сам він, пригадуючи його, характеризує себе як вуличного хулігана. Важливою частиною життя Путіна були заняття у секції з дзюдо та самбо. Друзі, яких він там здобув, брати Ротенберги, досі входять до близького кола президента РФ і завдяки цьому є одними з найбагатших людей Росії.
Пізніше Путін закінчив юридичний факультет Ленінградського університету і, що було досить стандартним для випускників цього фаху, пішов працювати у КДБ. Як агента спецслужби майбутнього диктатора відправили до окупованої СРСР Східної Німеччини — у Дрезден. Один з його колишніх керівників схарактеризував Путіна часів роботи в розвідувальних структурах як «посереднього агента». З періоду роботи в КДБ у російського президента теж залишилися довірені особи, наприклад, Микола Патрушев, нині — голова Ради безпеки РФ. Саме у Східній Німеччині Путін зустрів розпад радянської сфери впливу.
Коли він повернувся до Росії, СРСР доживав свої останні місяці. Саме у той час кар’єра Путіна пішла на зліт. Він став заступником першого обраного мера Ленінграда — Анатолія Собчака. Потім цього непримітного офіцера перевели до адміністрації президента Єльцина. Незадовго після того Путіна призначили директором ФСБ, головою Ради безпеки, прем’єр-міністром Росії і, зрештою, президентом. Від часу, коли майже ніхто в РФ не знав про Путіна до його вступу на посаду виконувача обов’язків глави держави минуло лише близько трьох років, протягом яких він абсолютно нічим не відзначився в масштабах країни. Виникає питання: як Путін цього досягнув?
Влада за лаштунками
У деяких країнах, коли необхідно змінити владу, цим займається громадянське суспільство: на виборах або за допомогою протестів чи революцій. Так, наприклад, працює політика у Європі, зокрема й в Україні. В інших державах уряд можуть замінити військові шляхом силового перевороту, як це відбувається, до прикладу, у регіоні Сахель в Африці. Але у московській політиці ні громада, ні армія ніколи не були вагомою силою, вони завжди залишались осторонь. Натомість російська історія налічує низку палацових переворотів, таємних інтриг і змов.
Саме за таких обставин відбулося сходження Путіна до влади. На момент появи в адміністрації російського президента він не мав ні значних статків, ні публічного імені, ні хоча б якогось впливу. Фактично, Путін не досягнув влади у боротьбі, бо він нічого й не зробив. Його просто обрали ті, хто тримав владу над Кремлем — команда Єльцина і російські олігархи. Чому саме Путіна, якими мотивами керувався Єльцин і чи має до цього стосунок ФСБ, офіцером якого був диктатор РФ — нині залишається лише здогадуватися і сподіватися, що деталі цієї історії колись розкриють нині засекречені документи та мемуари.
Десятиліття диктатури
Перед приходом Путіна до влади у містах РФ сталася низка вибухів — підривали житлові будинки. Кремль звинуватив в організації терактів чеченських бійців і використав таку нагоду для початку Другої чеченської війни та розгортання силової репресивної машини. Справжні обставини вибухів досі залишаються невідомими, а один російський працівник спецслужб, який втік до Великої Британії — Олександр Литвиненко, поклав відповідальність за теракти на ФСБ. Згодом Литвиненка вбили, отруївши радіоактивним полонієм.
З кожним наступним роком при владі Путін все більше розгортав імперіалістичну російську машину. Він грав роль жорсткого борця з тероризмом, стверджував, що надає росіянам безпеку після непевних 90-х років. Водночас Кремль взяв під контроль олігархів: ті з них, хто погодився піти з політики і підтримувати Путіна, зберегли свої статки. Ті, хто виступив проти, як найбагатша на той час людина в РФ — Михайло Ходорковський, опинилися за ґратами. Що більше Кремль набирав сили, то сильніше обмежував будь-яку опозицію, вдаючись навіть до вбивств опонентів.
Тоді ж РФ заробила значні статки на продажі нафти та газу і почала діяти більш активно. Першими війська Москви розбомбили Чечню. Далі настала черга тих країн-сусідів РФ, які обрали шлях демократії. Спершу була Грузія — у 2008 році Росія вдерлася на територію кавказької країни нібито «для захисту осетинів», чим завадила євроатлантичній інтеграції Тбілісі. Далі була Україна: окупація Криму, війна на сході нашої держави і повномасштабне вторгнення.
Що далі?
Не слід забувати, що впродовж усього часу президентства Путіна Росія підтримувала конфлікти у Нагірному Карабаху та Молдові, які почалися ще до нинішнього російського диктатора. Путін не вигадував нових речей: підготовку війн, які нині тривають у Східній Європі, почали ще радянські лідери. Уся нинішня російська ідеологія: від культу Другої світової і до політики збройного втручання у країни, які переживають демократичні революції, походить ще з часів радянського генсека Брежнєва.
Якщо Путін відбуде свій новий термін у Кремлі — він стане одним з найбільш довготривалих правителів Росії. За всі десятиліття на посаді президента диктатор РФ не змінив підходи і політику Москви ні на йоту. Російську ідеологію вигадали ще до Путіна. Ймовірно, вона переживе і його. Навіть після революцій влада в Москві переходить лише від одного режиму до іншого, без значних змін в політиці. Тому залишається лише питання: чи наступного російського диктатора обере собі як наступника сам Путін, чи це зроблять вже без нього?
Автор статті — Дмитро Спорняк
Фото: Peter Cavanagh/Engelsberg ideas
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
