Георгій Гонгадзе

Другий етап акції почався 14 січня, далі міліція знесе наметове містечко. Кучма все ж покладе квіти до пам’ятника Тарасові Шевченку в день його народження, попри протести українців. Далі — наймасовіша бійка біля будинку Адміністрації Президента, ув’язнення та ізолятори для учасників протестів. Уже у 2004 році політична криза завершилася Помаранчевою революцією.

Що передувало акції? 28 листопада 2000 року голова Соцпартії Олександр Мороз оприлюднив у Верховній Раді аудіозаписи розмов в кабінеті президента Леоніда Кучми. На записах Кучма, глава його адміністрації Литвин, очільник МВС Кравченко та керівник СБУ Деркач обговорюють роботу журналіста Георгія Гонгадзе, його можливе викрадення і ліквідацію, питання фальсифікації майбутніх виборів.

Фото: УНІАН

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Що таке касетний скандал?

28 листопада 2000 року політик Олександр Мороз з трибуни Верховної Ради заявив, що «замовником зникнення журналіста Георгія Гонгадзе є Президент України Леонід Кучма», і підкріпив цю заяву таємними записами з кабінету глави держави. Їх він отримав від керівника охорони тодішнього президента й Управління державної охорони України Миколи Мельниченка (саме тому ці записи називають «плівками Мельниченка»). Події, що розгорнулися після публікації аудіо, отримали назву «касетний скандал».

На цих касетах — розмови Леоніда Кучми з низкою посадовців, зокрема з Главою Адміністрації Президента Володимиром Литвином і міністром внутрішніх справ Юрієм Кравченком. Ці записи стосувалися не лише Георгія Гонгадзе та його діяльності, але набули популярності саме через ці фрагменти. 

В опублікованих частинах Кучма каже Литвину, що треба вирішувати щось з Гонгадзе, бо він «просто абарзєл же ж», називає журналіста «подонком» і наголошує, що має ж бути «якась мєра». У наступних аудіо міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко доповідає Кучмі про стеження за Гонгадзе. Вони обговорюють варіанти боротьби з журналістом: «вивезти…викинуть», «віддати чеченцям, а потім викуп». Кравченко запевняє Кучму, що в нього «зараз команда боєвая… орли такіє, шо дєлают все, що хочеш».

Наказ убити Георгія Гонгадзе у записах не лунає ні з уст Кучми, ні від Кравченка. Наразі Леонід Кучма визнав, що на плівках його голос, але заявляє, що аудіо змонтоване, а тому — неправдиве.

Хто такий Мельниченко і навіщо він робив ці записи?

Микола Мельниченко на момент вбивства Георгія Гонгадзе був керівником Управління державної охорони України. Він мав доступ до кабінету Кучми і, як стверджував сам, з власної ініціативи робив таємні записи у кабінеті експрезидента. Також існує версія, що Мельниченко шпигував за наказом російських спецслужб, що хотіли дискредитувати українську владу й призупинити шлях України до НАТО.

Перед тим, як передати записи з плівок Олександру Морозу, яких їх і оприлюднив, Мельниченко пропонував викупити їх іншим політикам. Кому саме — невідомо. Наразі Микола Мельниченко перебуває у США, де йому надали політичний притулок. Ексмайору висунули підозру в державній зраді й конфіскували його майно в Україні.

Мотиви Кучми: чому суспільство підозрює його?

Перша публічна зустріч Кучми й Гонгадзе відбулася 17 жовтня 1999-го в програмі «Епіцентр». Гонгадзе був одним з небагатьох журналістів, який ставив прямолінійні й незручні питання про прикривання президентом його прибічників. А наприкінці ряду своїх питань Гонгадзе в присутності Кучми сказав: «Президент Кучма живе в ілюзіях і це підтвердив цей ефір…» 

Друг Георгія Гонгадзе журналіст Євген Глібовицький розповідав: «Гія був … тим, хто дуже чітко демонстрував, що ореол влади Кучми на нього не діє». Кучмі не подобалися матеріали, що публікувалися в заснованій Гонгадзе «Українській правді». Там журналіст критикував дії чинної влади, зокрема висвітлював проблеми корупції. У «плівках Мельниченка» є думки Кучми про це: «І ти мені давай це саме, по «Українській Правді» … Та будем вирішувати, шо з ним робити…», «“Українська Правда”, ну це просто вже, ***, оборзєлі».

Що сталося з фігурантами справи?

Олексій Пукач. З десятків фігурантів справи наразі у в’язниці перебуває лише один — ексгенерал МВС Олексій Пукач. Його визнали вбивцею Георгія Гонгадзе й засудили до довічного ув’язнення у січні 2013 року. Пукач лише частково визнав свою провину й на засіданнях суду називав замовниками вбивства Кучму, Литвина і Кравченка. Після оголошення вироку він заявив, що прийме це рішення, лише якщо в одній клітці з ним опиняться Кучма і Литвин. Як виявилося вже у 2020-му, ця фраза зникла з протоколу. Олексій Пукач у 2014-му заявляв, що йому погрожували й що він «обмовив тільки сам себе під тиском, шантажем і погрозами».

Олексій Пукач подавав апеляцію про пом’якшення свого вироку у 2015 році, її відхилили. У тому ж році він кардинально змінив свої свідчення і заявив, що вбивство Гонгадзе не було навмисним.

Юрій Кравченко. Тодішнього міністра внутрішніх справ України знайшли вбитим у березні 2005 року — саме в той день, на який йому призначили допит у справі Гонгадзе. Слідство визначило, що це було самогубство. Біля чоловіка знайшли передсмертну записку зі словами: «Пробачте мене, я став жертвою політичних інтриг Президента Кучми та його оточення».

Валерій Костенко, Микола Протасов, Олександр Попович. Цих трьох експрацівників МВС України засудили як викрадачів Гонгадзе на строк від 12 до 13 років у 2008-му. Микола Протасов помер у колонії, двоє інших уже вийшли на волю.

Леонід Кучма. У березні 2011 року проти Кучми порушили справу за підозрою у причетності до вбивства Георгія Гонгадзе. У ході слідства тодішнього президента викликали на допити, він мав очні ставки з Мельниченком і Пукачем. Однак справу швидко закрили: вже в грудні 2011-го постанову про порушення справи скасували.

Чому «плівки Мельниченка» не стали доказом?

У 2011 році Конституційний суд постановив, що обвинувачення у скоєнні злочину не може ґрунтуватися на даних, отриманих незаконним шляхом, а записи Мельниченка саме такі. «Легалізувати» плівки й зробити їх реальним доказом могли б свідчення самого Миколи Мельниченка, але він відмовився заявляти в суді про походження записів.

Чи знайдуть замовників вбивства Гонгадзе?

Більшість справ, пов’язаних з убивством Георгія Гонгадзе, розглядалися в закритому порядку, тобто без присутності журналістів і публічних протоколів. Чи не єдиним винятком є справа Пукача. Саме тому складно зрозуміти, на якому етапі насправді перебуває слідство.

Усі фігуранти справи, які могли б вказати на замовників чи допомогти їх знайти, зараз або відмовляються від свідчень, як Пукач, або переховуються, як Мельниченко, або ж уже не зможуть нічого розказати, як Кравченко. Цитати й вислови, за які б могли зачепитися адвокати, зникли з протоколів засідань. Тому ймовірність розкриття справи найближчим часом дуже низька: для цього потрібен або кардинальний поворот з новим фігурантом, або свідчення тих, хто зараз відмовчується.

Авторка тексту: Роксолана Кривенко

Фото: колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Обставини вбивства

16 вересня 2000 року у центрі Києва українські правоохоронці викрали 31-річного журналіста Георгія Гонгадзе. Вони вивезли його за межі міста, кинули зв’язаного до ями й задушили ременем, а тіло облили бензином, підпалили й закопали. За місяць один із них — очільник головного управління кримінального розшуку країни — повернувся на місце злочину, викопав рештки тіла журналіста, перевіз за сотню кілометрів, відтяв голову сокирою та перепоховав роздільно. 2 листопада у лісі під містом Тараща знайшли безголове тіло.

Виконавці та організатори

Георгія Гонгадзе довго не могли знайти. Ще довше шукали виконавців убивства. Лище 15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними в убивстві Гонгадзе трьох експрацівників Департаменту зовнішнього спостереження МВС України — Валерія Костенка, Миколу Протасова й Олександра Поповича. Суд позбавив їх волі на термін від 12 до 13 років. У січні 2013 року суд засудив до довічного ув’язнення колишнього начальника департаменту зовнішнього спостереження МВС Олексія Пукача за вбивство журналіста.

Замовником убивства Георгія Гонгадзе слідство визнало колишнього міністра МВС Юрія Кравченка, який на той час уже давно був мертвим. За офіційною версією, у 2005 році Кравченко вчинив самогубство двома пострілами в голову. Родина Гонгадзе вважає, що справжніх замовників вбивства досі не названо.

Плівки Мельниченка

У листопаді 2000 року оприлюднили записи розмов тодішнього президента Леоніда Кучми з низкою високопоставлених чиновників. Ці записи таємно зробив охоронець президента Микола Мельниченко. На плівках Кучма, глава його адміністрації Володимир Литвин, міністр внутрішніх справ Юрій Кравченко та керівник СБУ Леонід Деркач обговорюють опозиційну діяльність Гонгадзе і вирішують, що з ним робити. Хоча прямого наказу на плівках не зафіксовано, українське суспільство переважно вважало, що саме Кучма був замовником кричущого викрадення та вбивства журналіста.

Реакція суспільства

У грудні 2000 року в Києві почалися масові протести, які згодом переросли в політичну акцію «Україна без Кучми». Учасники акції облаштували наметове містечко у центрі столиці з вимогами відставки президента й керівників силових відомств, а також проведення незалежної експертизи у справі Гонгадзе. Хоча акцію брутально придушили навесні 2001 року, почасти вона отримала своє продовження у 2002-2003 роках у ще більшій, всеукраїнській протестній акції опозиційних сил «Повстань, Україно!»

Довідка. Георгій Гонгадзе народився у Тбілісі, у Грузії. У школі хлопець вчився добре. на вечірньому відділенні Тбіліського державного інституту іноземних мов, одночасно працював. У 1987—1989 рр. проходив службу в Афганістані. Восени 1989 року переїхав до Львова, перевівся на факультет іноземних мов Львівського національного університету імені Івана Франка, активно включався у громадсько-політичне життя міста. У 1993 році повернувся до Грузії, щоб зняти документальний фільм про війну в Абхазії. 

Після перемоги повстання знову з’явився у Львові, почав займатися кінодокументалістикою, познайомився зі студенткою юрфаку ЛНУ Мирославою Петришин, яка у 1995 році стала його дружиною. Зараз відома як журналістка Мирослава Гонгадзе. У 1997 році у них народилося доньки-близнята Нонна та Соломія (Нані і Саломе)).

У 1995 році Георгій і Мирослава переїздять до Києва. Там пара починає працювати на телебаченні. З 1 жовтня 1999 р. (під час президентської виборчої кампанії) почав вести щоденну інформаційну програму «Перший тур з Георгієм Гонгадзе» у прямому ефірі радіостанції «Континент». Згодом почалися телефонні дзвінки з погрозами на адресу керівництва радіостанції.

17 квітня 2000 року з’явилося онлайн-видання «Українська правда». Його заснував та редагував Георгій Гонгадзе. У ньому, серед багатьох інших, публікувалися матеріали щодо тодішнього президента Леоніда Кучми та його оточення.

Копайте глибше:

• Георгій Гонгадзе (Reporters)

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: reporters.media