Голокост

Допомога Шептицьких. Під час нацистської окупації Львова у 1941–1944 роках митрополит Андрей Шептицький разом зі своїм братом Климентієм організував системну допомогу євреям. За даними дослідників, братам Шептицьким вдалося врятувати близько 200 людей.

У книжці «Щоденник львівського гетто» рабин Давид Кагане розповідає, що акція з порятунку євреїв у місті була спланованою, а не спонтанною. Греко-католицькі священники отримували вказівки від митрополита щодо передачі євреїв під опіку розгалуженої мережі, яка забезпечувала підроблені документи та безпечні місця для переховування.

У 1942 році митрополит Андрей Шептицький у листі до папи Пія ХІІ різко засудив німецький нацизм, назвавши його системою брехні, грабунку й деградації людства. Як розповідає історик Юрій Скіра, того ж року він перейшов до систематичного порятунку євреїв: створив координаційну мережу зі священників, монахів і монахинь, які таємно переховували людей у монастирях, сиротинцях і парафіях УГКЦ. Саме зі Святоюрської гори для багатьох починалася «дорога життя» — тут митрополит особисто опікувався долями врятованих, зокрема наполягав на тому, щоб не розлучати родини.

Фабрика «Солід». Одним із таких місць переховування стала львівська взуттєва фабрика «Солід», розташована на вулиці Трибунальській у центрі міста. Нині — це триповерхова кам’яниця на вулиці Шевській, 16. На фабриці євреї не лише переховувалися, а й працювали. Підприємство стало місцем порятунку завдяки його власнику Йозефу Петерсу — етнічному німцю, який присвятив своє життя служінню УГКЦ. Опіку над фабрикою також здійснювали митрополит Андрей Шептицький та монахи-студити, які працювали там.

Як зазначає історик Юрій Скіра у книжці «Солід. Взуттєва фабрика життя», на фабриці переховували чоловіків, жінок і дітей. Удень вони перебували в підвалах, а вночі виходили шити взуття. Загалом вдалося врятувати близько 50 євреїв.

Через обмеження в забезпечені їжею до допомоги долучалися і миряни. Парафіянки УГКЦ готували страви та передавали їх монахам-студитам для людей, які переховувалися на фабриці.

Водночас ця діяльність постійно перебувала під смертельною загрозою. Фабрика була під пильним контролем окупаційної влади. У 1942 році «Солід» конфіскували, однак усі євреї, які там переховувалися, змогли пережити німецьку окупацію.

Де ще переховували євреїв? За сприяння митрополита Андрея Шептицького євреїв також переховували в монастирях, притулках для дітей та парафіях. Інколи люди ховалися навіть у каналізаційних тунелях. Зокрема, єврейська родина Хігерів прожила так понад рік та змогла врятуватися від нацистського режиму.

Довідка. Голокост — це систематичне переслідування і вбивство шести мільйонів європейських євреїв режимом нацистської Німеччини та її союзників. Голокост також іноді називають «Шоа», що івритом означає «катастрофа».

Нацисти переслідували євреїв через свій радикальний антисемітизм — ненависть та упередження, які були основою їхньої ідеології. Вони безпідставно звинувачували євреїв у всіх бідах Німеччини: соціальних, економічних, політичних і культурних. Нацисти навіть вважали євреїв винними в поразці Німеччини в Першій світовій війні.

Авторка: Соломія Михайлюньо

Що таке Голокост?

Голокост був систематичним, державним переслідуванням і вбивством шести мільйонів європейських євреїв нацистським режимом Німеччини та його союзниками й колабораціоністами. 

Епоха Голокосту почалася в січні 1933 року, коли до влади в Німеччині прийшли Адольф Гітлер і нацистська партія. Вона закінчився у травні 1945 року, коли союзні держави перемогли нацистську Німеччину в Другій світовій. Голокост також іноді називають «Шоа», що на івриті означає «катастрофа».

Ключові факти:

• В основі Голокосту лежав антисемитізм. Він був основним принципом нацистської ідеології. Це упередження було також поширене по всій Європі.
• Переслідування євреїв у нацистській Німеччині розвивалося і ставало все радикальнішим між 1933 і 1945 роками. Ця радикалізація завершилася масовим вбивством шести мільйонів євреїв.
• Під час Другої світової нацистська Німеччина, її союзники та колабораціоністи вбили майже двох із кожних трьох європейських євреїв, застосовуючи смертельні умов існування, жорстоке поводження, масові розстріли та вбивства з допомогою газу, а також використовуючи спеціально розроблені центри фізичного знищення.

Остаточне вирішення єврейського питання

Нацистське «Остаточне розв’язання єврейського питання» («Endlösung der Judenfrage») було свідомим і систематичним масовим вбивством європейських євреїв. Це був останній етап Голокосту, і тривав він з 1941 по 1945 роки. Хоча багато євреїв було знищено до початку «Остаточного розв’язання», переважна більшість єврейських жертв була вбита саме в цей період.

У межах «Остаточного розв’язання» нацистська Німеччина вчинила масові вбивства безпрецедентних масштабів. Існували два основні способи вбивства. Одним із методів був масовий розстріл. Німецькі підрозділи проводили масові розстріли на околицях сіл, містечок і міст по всій Східній Європі. Іншим методом була асфіксія отруйним газом. Операції з отруєння газом проводилися в центрах убивства та за допомогою пересувних газових фургонів. 

Табори смерті

Наприкінці 1941 року нацистський режим почав будувати спеціально розроблені стаціонарні центри вбивства в окупованій німцями Польщі. Нацистська Німеччина керувала п’ятьма центрами вбивств: Хелмно, Белжець, Собібор, Треблінка та Аушвіц-Біркенау. Вони побудували ці центри з єдиною метою — масове вбивство євреїв. Основним засобом вбивства в таборах смерті був отруйний газ, який випускали в герметичні газові камери або фургони. 

Німецька влада за допомогою своїх союзників і колабораціоністів перевозила до цих таборів євреїв з усієї Європи. Свої наміри вони приховували, називаючи транспортування до центрів убивства «акціями з переселення» або «евакуаційним транспортуванням».

Переважна більшість євреїв, депортованих до центрів убивства, майже відразу після прибуття були отруєні. Деякі євреї, яких німецькі чиновники вважали достатньо здоровими та сильними, були відібрані для примусових робіт. 

«Моя мама підбігла до мене, схопила мене за плечі і сказала: «Лейбеле, я більше тебе не побачу. Піклуйся про свого брата» — Лео Шнайдерман описує прибуття в Аушвіц, селекцію та відокремлення від своєї сім’ї.

Масові розстріли в Бабиному Яру

Наприкінці вересня 1941 року підрозділи СС і німецької поліції та їх допоміжні частини вчинили одне з найбільших масових вбивств Другої світової війни. Це відбулося в урочищі під назвою Бабин Яр, неподалік від столиці України Києва.

Ключові факти:

• Бабин Яр у Києві був місцем одного з найбільших масових розстрілів євреїв в окупованій німцями Європі. Це сталося 29–30 вересня 1941 року.
• Німці продовжували чинити масові вбивства на цьому місці аж до звільнення Києва радянськими військами у 1943 році. Протягом цього часу німці розстрілювали євреїв, а також ромів, мирних українців та радянських військовополонених.
• У післявоєнні десятиліття Бабин Яр символізував боротьбу за пам’ять про Другу світову війну та Голокост у Радянському Союзі.

19 вересня 1941 р. німецькі війська увійшли до Києва. Разом зі значною частиною окупованої німцями України місто включили до складу Рейхскомісаріату України, створеного 1 вересня на чолі з рейхскомісаром Еріхом Кохом. 

29–30 вересня 1941 р. СС, німецька поліція та їх допоміжні підрозділи під керівництвом членів айнзатцгрупи C знищили значну кількість єврейського населення, яке залишилося в Києві. Масове вбивство сталося в урочищі під назвою Бабин Яр. У той час яр розташовувався неподалік від міста. 

Бабин Яр був місцем вбивств ще протягом двох років після розправи у вересні 1941 року. Там німці, які перебували в Києві, вбили десятки тисяч осіб, як євреїв, так і неєвреїв. Серед інших груп людей, вбитих у Бабиному Яру, були хворі місцевої психіатричної лікарні, роми (цигани), радянські військовополонені, мирні жителі. 

Вбивства в Бабиному Яру тривали до осені 1943 року і припинилися лише за кілька днів до того, як 6 листопада радянські війська знову взяли під контроль Київ. За підрахунками, у Бабиному Яру було вбито близько 100 тисяч людей, як євреїв, так і неєвреїв.

Спроби приховати злочин

Із наближенням Червоної Армії до Києва в серпні 1943 року німці почали операцію прикриття, щоб приховати те, що відбувалося в Бабиному Яру.

Щоб приховати масові розстріли в Бабиному Яру, німці направили 321 полоненого із Сирецького концтабору, щоб ті розкопали братські могили та спалили останки загиблих. Вісімнадцять ув’язнених, яким вдалося втекти та сховатися, свідчили про ці злочини перед радянською владою в листопаді 1943 року.

Післявоєнне правосуддя

У січні 1946 року в Києві за злочини в Бабиному Яру судили 15 співробітників німецької поліції.

У 1947 році Поля Блобеля судили американським військовим трибуналом у Нюрнберзі. Він був командиром зондеркоманди 4а, підрозділу айнзатцгрупи, відповідального за розправу над євреями в Бабиному Яру. Блобеля визнали винним і засудили до смертної кари. Його повісили у в’язниці Ландсберг 8 червня 1951 року.

У 1959 році Еріх Кох, який обіймав посаду рейхскомісара в Україні, був засуджений польським судом до смертної кари за злочини, скоєні в окупованій Польщі під час Другої світової. Його ніколи не судили і не визнали винним за воєнні злочини в окупованій Україні. Через стан здоров’я вирок Коху замінили на довічне ув’язнення. Він помер природнім шляхом у своїй тюремній камері у в’язниці Барчево в Польщі 12 листопада 1986 року.

Увічнення пам’яті 

У повоєнні десятиліття Бабин Яр став символом боротьби за пам’ять про Другу світову війну та Голокост у Радянському Союзі. Незважаючи на численні зусилля, на цьому місці не було меморіалу, доки радянська влада не встановила пам’ятник у 1976 році. Применшуючи єврейську трагедію в Бабиному Яру, текст на монументі згадував тисячі жертв мирного населення, не вказуючи, що переважна більшість із них були євреями.

Після розпаду СРСР та проголошення незалежності України в серпні 1991 року, в Бабиному Яру було встановлено пам’ятник єврейським жертвам у формі семисвічника (менори). Це відбулося у 50-ту річницю масового розстрілу — 29 вересня 1991 року.   

1 листопада 2005 року Генеральна асамблея ООН прийняла Резолюцію № 60/7, у якій йшлося про те, що «Голокост, який привів до знищення однієї третини євреїв і незліченної кількості представників інших національностей, буде завжди слугувати всім людям пересторогою про небезпеки, які приховують у собі ненависть, фанатизм, расизм та упередження…». Саме цей документ оголосив Днем пам’яті жертв Голокосту 27 січня. Україна на державному рівні вшановує жертв трагедії з 2012 року.

Фото: encyclopedia.ushmm.org

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

1. Міф. Радянська влада постійно забороняла будь-яку пам’ять про загиблих, а громадськість відчайдушно за цю пам’ять боролася

Інформація про розстріл євреїв Києва з’явилася у центральних радянських газетах вже восени 1941 року. Наприкінці 1943 року, після вигнання нацистів з Києва, до Бабиного Яру привезли велику групу іноземних журналістів. Численні публікації почали з’являтися у радянських газетах.

У березні 1945-го ухвалили рішення про встановлення пам’ятника жертвам Бабиного Яру, тобто ще до закінчення війни. Про масовий розстріл євреїв говорили не лише на міжнародному Нюрнберзькому процесі, а й на відкритому Київському процесі над нацистськими воєнними злочинцями у січні 1946 року.

2. Чому євреї не втекли з Європи ще до війни?

Євреям просто не було куди тікати. У 1938 році Франклін Рузвельт скликав Міжнародну конференцію у справах біженців, яка з тріском провалилася. З 32 країн лише Домініканська республіка запропонувала допомогу єврейським біженцям із Німеччини й Австрії. Інші держави аргументували свою відмову «економічною недоцільністю», до того ж у багатьох панували ксенофобські настрої серед громадян.

У 1942 році керівництво Німеччини вирішило: «Особи, які намагаються дістати статус біженця виключно на підставі своєї расової приналежності, наприклад, євреї, політичними біженцями не вважаються». Багатьох німецьких, австрійських та французьких євреїв депортували або видали нацистам.

3. Який народ був на другому місці за кількістю жертв від нацистів в Україні?

До ромів у Німеччині ще до приходу нацистів ставились негативно. Їх вважали злочинцями. Після встановлення диктатури Гітлера становище ромів зовсім погіршилось. На території України вбили близько 25 тис. ромів, а у Європі — від 200 до 250 тис.

4. Чи могли євреї уникнути смерті? Фактично ні.

 Євреї могли врятуватись при умові, якщо їхні бабусі й дідусі прийняли християнство до 18 січня 1871 року, тобто до дати заснування Німецької імперії.

5. У Бабин Яр потрапили не тільки жертви німецької окупації. Хто з української інтелігенції загинув у Бабиному Яру? Олена Теліга.

Олена Теліга була поетесою, діячкою української культури, членкинею ОУН. Після арешту редакції «Українського слова» жінка не брала до уваги постанов німецької влади й зухвало і принципово ігнорувала вказівки німців. За даними істориків, 22 лютого 1942 р. українську письменницю-патріотку розстріляли в Бабиному Яру разом із чоловіком та соратниками.

6. Окрім євреїв, до кого з упередженістю ставились німецькі нацисти? До гомосексуалів.

Згідно з матеріалом британського журналу Attitude, переслідування геїв розпочалось, коли Гітлер прийшов до влади. Їх відправляли до таборів й намагались «навернути»: примушували раз на тиждень мати статеві контакти з жінками, яких забирали з в’язниць і використовували як сексуальних рабинь. Водночас лесбійство вважалось тимчасовим відхиленням, тому жінки страждали менше. 

7. Кого ще переслідували нацисти? Свідків Єгови.

Представників Свідків Єгови відправляли у концтабори, бо вони відмовились служити в армії, вступати у нацистські структури й були політично нейтральними.

8. Яке було покарання українців за переховування євреїв? Смерть рятівникові і його родині.

9. Хто вперше вжив термін «Голокост»? Елі Візель.

«Голокост» походить із давньогрецької, що у перекладі — «всеспалення». Слово позначало геноцид вірмен в Османській імперії 1915 року. Проте у 1940 році єврейський письменник Елі Візель почав вживати його щодо дій німецьких нацистів під час Другої світової війни. Після цього слово «Голокост» прижилось у всьому світі як злочин проти євреїв.

Фото: suspilne.media

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Український переклад свідчень про Голокост «Чорна книга» уперше вийшов друком. Він написаний на основі даних, які зібрав Єврейський антифашистський комітет.

Книжку уклали за редакції Василя Гроссмана та Іллі Еренбурга. Автори нотували свідчення очевидців упродовж війни та у повоєнні роки. Однак через антисемітську кампанію в СРСР збірка так і не була видана. Вперше її надрукували у Єрусалимі у 1980 році на основі матеріалів, які дочка Іллі Еренбурга Ірина знайшла в особистому архіві батька.

Українською «Чорна книга» вийшла у видавництві «Дух і Літера» за сприяння Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». В основу книжки покладене єрусалимське видання 1980 року, яке супроводжується новими детальними примітками. Це перше видання українського перекладу одного з перших зібрань свідчень про Голокост у Східній Європі.

Довідка. Голокост — геноцид єврейського народу у часи Другої світової війни, внаслідок якого загинуло до 6 мільйонів осіб. 

Копайте глибше:

• Навіщо нам пам’ятати Голокост? (Українська правда)
• Україна, Європа і пам’ять про Голокост (Історична правда)

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня.

Фото: duh-i-litera.com