Небесна Сотня

Сергій Нігоян

Перший полеглий на Майдані

Вік: 20 років

Національність: вірменин

Місце проживання: село Березнуватівка, Дніпропетровська область

Професія: навчався на вчителя фізкультури, мріяв стати актором

Сергій Нігоян приїхав на Майдан 8 грудня 2013 року, сказавши спочатку рідним, що просто відвідає Дніпро. «Я не зміг спокійно відреагувати на те, що Беркут побив тих студентів», — аргументував свою мотивацію хлопець. Під час революції спершу був охоронцем, на початку січня став бійцем самооборони. Режисер Сергій Проскурня, що саме працював над проєктом до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, 21 грудня 2013-го записав відео, де Нігоян читає уривок з поеми «Кавказ». 

Через холод у січні Сергій захворів. Лікарі наполягали, щоб він підлікувався вдома, але довго втриматися хлопець там не зміг, тому знову повернувся до столиці. 22 січня 2014 року біля стадіону «Динамо» на вулиці Грушевського Сергія Нігояна вбили. Кулі дістали його за одним з обгорілих автобусів близько 5:30 ранку. 

Борець Революції Гідності посмертно нагороджений званням Герой України. Його мрія про акторство втілилася у засновану у 2017 році стипендію імені Сергія Нігояна за спеціальністю «Сценічне мистецтво» і створену у 2018-му Відзнаку імені Сергія Нігояна, у якій митці створюють творчі проєкти про боротьбу за свободу.

Назар Войтович

Наймолодший полеглий на Майдані

Вік: 17 років

Національність: українець

Місце проживання: село Травневе, Тернопільська область

Професія: навчався на дизайнера

Назар Войтович прагнув поїхати до Києва одразу після розгону студентів «Беркутом» 30 листопада 2013 року. Однак через навчання в коледжі і вмовляння батьків спочатку залишився у Тернополі. Хлопець долучався до місцевого Майдану: мітингував, передавав речі протестувальникам у Києві. 19 лютого 2014-го мав відправити один з таких пакунків, але натомість поїхав сам. Батькові зателефонував уже в автобусі до столиці, пообіцяв бути обережним і стояти біля сцени. 

Наступного дня, 20 лютого, Назара Войтовича вбили. Перед тим він зустрівся зі своїми краянами у тернопільському наметі на Майдані, допомагав пораненим на Інститутській, укріплював барикаду. За кілька годин, о 9:22, у Назара Войтовича поцілила куля снайпера біля «Жовтневого палацу». 

Хлопець полюбляв читати історичні книги. Остання, «Холодний Яр» Юрія Горліса-Горського, так і залишилася назавжди із закладкою на 20 сторінці. Посмертно Назара Войтовича нагородили званням Герой України.

Іван Наконечний

Найстарший полеглий на Майдані

Вік: 82 роки

Національність: українець

Місце проживання: Київ

Професія: лейтенант військово-морського флоту, інженер

Іван Наконечний ще дитиною пережив Голодомор, бачив Другу світову, німецьку окупацію, Помаранчеву революцію, не залишився осторонь і Революції Гідності. Після побиття студентів 30 листопада щодня приїжджав на Майдан, попри застереження рідних. Хотів долучитися до самооборони, але через поважний вік йому відмовили.  Після цього був радником і допомагав чергувати на Майдані. 

18 лютого 2014 року чоловік долучився до ходи, під час якої вимагали ухвалити зміни до Конституції та обмежити повноваження президента. Тоді силовики жорстоко побили чоловіка на Інститутській близько 15:45. Він отримав важкі травми голови та шийного відділу хребта, внаслідок чого потрапив у кому. Чоловіку зробили операцію, але це не допомогло. 7 березня Герой України помер у лікарні.

У кишені Івана Наконечного знайшли аркуш із паспортними даними і номером телефону племінниці, які він завчасно підготував. Чоловік свідомо віддав життя у боротьбі за вільну проєвропейську Україну.

Михайло Жизневський

Єдиний іноземець, відзначений званням Герой України

Вік: 25 років

Національність і громадянство: білорус

Місце проживання: в останні роки життя — Біла Церква у Київській області

Професія: газозварювальник, журналіст

Є лише один іноземець, який отримав звання Героя України, і це білорус Михайло Жизневський. В Україну хлопець переїхав, коли йому було 17, через політичні проблеми на Батьківщині. Із перших днів Євромайдану долучився до протестувальників: допомагав будувати барикади, охороняв об’єкти. 

Михайла Жизневського вбили зранку 22 січня 2014 року. Тоді силовики намагалися відтіснити людей до Європейської площі, чоловік виконував роль щитового. Наскрізне вогнепальне поранення в ділянку серця забрало життя Героя України. 

Михайло Жизневський — перший, з ким прощалися саме на Майдані. Улюбленою піснею хлопця була «Пливе кача по Тисині», яку його друзі попросили ввімкнути під час прощання з героєм. Після цього композиція стала символом полеглих під час Революції Гідності і лунала завжди, коли загиблих на Майдані проводжали в останню путь.

Яків Зайко

Учасник трьох українських революцій

Вік: 73 роки

Національність: білорус

Місце проживання: Житомир

Професія: журналіст, письменник, політик

Яків Зайко за своє життя долучився до трьох революцій: на граніті (1990), Помаранчевої (2004) і Революції Гідності (2014). Хоч він і народився в Білорусі, але більшу частину життя прожив і присвятив Україні. У 1990-1994 роках був депутатом Верховної Ради.  

До протестів на Майдані Яків долучився у грудні 2013-го: щодня приходив на головну площу столиці і пікетував. 18 лютого 2014-го з більшістю протестувальників перебував в урядовому кварталі. По обіді люди були змушені відступати через наступ силовиків. У натовпі Якова Зайка втратив з поля зору знайомий колега-журналіст Михайло Сидоржевський. Попри спроби зв’язатися з ним, це не вдалося. Пізніше виявилося, що близько 16:00 Яків Зайко помер на станції метро «Театральна» через серцевий напад. 

У 2018 році Григорій Цимбалюк видав книжку «Він був справжнім. Спогади про Якова Зайка». «Він був справжнім», — так про свого батька сказав його син Олександр… 

Антоніна Дворянець

Одна з трьох жінок-Героїнь Небесної Сотні

Вік: 61 рік

Національність: українка

Місце проживання: Бровари/Чорнобиль, Київська область

Професія: інженерка-гідротехнік на пенсії

Антоніна Дворянець пережила три переломних моменти в історії України, і в кожному — не залишилася осторонь. Перший з них — вибух на ЧАЕС. На момент аварії Антоніна з чоловіком і дітьми жила в Чорнобилі. Спочатку їх евакуювали, однак подружжя невдовзі повернулося в місто вже як ліквідатори. 

Другий — Помаранчева революція, до якої вони з чоловіком долучилися, а перед тим протестували на акціях «Україна без Кучми» (2000-2001). Третій — Революція Гідності. На Майдан жінка вперше вийшла 1 грудня 2013-го. Там зустріла і Новий рік, і Різдво. Антоніна розносила їжу самооборонівцям, забезпечувала їх теплими речами, підтримувала фінансово. 

18 лютого 2014 року біля виходу зі станції метро «Хрещатик» жінка побачила, як силовики б’ють протестувальників. Спробувавши заступитися за них, сама зазнала травм, від яких померла. Чоловік Антоніни розповідав, що йому дозволили забрати тіло з моргу лише за умови, що він, попри видимі сліди побиття, не буде заперечувати, що смерть дружини настала через серцеву недостатність. Антоніна Дворянець нагороджена званням «Герой України».

Та ще 101 Герой Небесної Сотні та мільйони протестувальників…

Вік: 0-100

Національність: усі, кому не байдуже майбутнє України

Місце проживання: вся Україна

Обличчя Майдану — це обличчя кожного, хто там був: протестував, не погоджувався і відстоював нашу державу. Хто лікував, волонтерив, виходив на мітинги у своїх містах, приносив теплі речі і їжу, хто не залишився осторонь — кожному ми завдячуємо європейський шлях України після 2014-го.

Авторка тексту: Роксолана Кривенко

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

21 листопада 2013 року півтори тисячі людей вийшли на площу в знак протесту проти того, що проросійський президент Віктор Янукович відмовився підписувати документ, до якого держава йшла роками: угоду про асоційоване членство України в Європейському Союзі. Вночі 30 листопада на вулиці продовжували залишатися кілька сотень активістів, переважно студентів. Їх жорстоко розігнала поліція. У відповідь на це 1 грудня в центр Києва з’їхалися сотні тисяч людей. Міліційне свавілля скликало людей, обурених корупцією, узурпацією влади, політикою русифікації та зближення з Росією.

Майдан — це мирні багатомільйонні протести. Спочатку на Майдан вийшла молодь — студенти, потім приїхали тисячі беззбройних людей. Агресивно на Майдані діяли проурядові сили — «Беркут».

Увечері 21 листопада першою закликала вийти на Майдан Незалежності журналістка «5 каналу» Інна Неродик. Масова зустріч однодумців сталася завдяки журналісту Мустафі Найєму, який написав у соцмережах.

Кампанії солідарності та підтримки українських мітингарів пройшли у понад 20 країнах. Найбільші відбулися у різних містах Канади, США, Німеччини, Польщі, Великобританії, Італії та Франції. Місцеві активісти влаштовували акції протесту в Австрії, Австралії, Бельгії, Грузії, Естонії, Іспанії, Португалії, Литві, Норвегії, Швеції, Чехії та багатьох інших країнах світу.

Скільки людей загинуло у Революції гідності?

Офіційно встановлено 107 жертв Революції гідності. Більшість героїв «Небесної сотні» померли від вогнепальних поранень 20 лютого 2014 року.Спочатку в списку Небесної Сотні було 108 осіб. 2015 року слідством і вироком суду цифру уточнено. Встановлено, що загибель одного з зарахованих до сотні — В’ячеслава Ворони — сталася внаслідок подій, не пов’язаних із Майданом. 

У який день загинула найбільша кількість людей?

Саме 20 лютого 2014 року в середмісті Києва загинуло найбільше людей — 48. Їх разом з іншими 54 загиблими та смертельно пораненими учасниками мирних протестів упродовж зими 2013–2014 років і п’ятьма активістами Майдану, які загинули навесні 2014 року за демократичні цінності та територіальну цілісність України, назвали Героями Небесної Сотні.

Яка пісня стала реквіємом Небесній Сотні? 

21 лютого 2014 року на Майдані відбулося прощання із полеглими, названими Небесною Сотнею, під час якого пролунала українська пісня «Плине кача…», що стала реквіємом майданівцям. За однією з версій, автором вислову «Небесна Сотня» є поетеса Тетяна Домашенко, яка під враженням подій написала вірш «Небесна Сотня воїнів Майдану» (21-22 лютого 2014).

Прем’єр-міністр Бельгії Гі Вергофстадт назвав Євромайдан найбільшою проєвропейською демонстрацією в історії ЄС. Це — найтриваліший мітинг останнього часу. Безперервно простояв 92 доби. Для порівняння, 1989 року маніфестації з повалення комуністичного режиму в Чехії та Словаччині тривали 42 дні. В Румунії, які закінчилися самосудом і стратою диктатора, 11 днів.

Фото: istpravda.com.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Протистояння на Грушевського почалось ще 19 січня. Його назвали «Вогнехрещем». Тоді мітинг перетворився у ходу до Верховної Ради. Майданівці перекидали міліційні автобуси, жбурляли пляшки з бензином і бруківку у беркутівців. Силовики застосовували сльозогінний газ, травматичну зброю, світлошумові гранати поливали людей з водомета.

Бій на Грушевського, який тривав понад дві доби, завершився 21 січня. На вулицю вийшли священнослужителі, які протягом доби молилися між майданівцями та силовиками. Наступного ранку, 22 січня, «Беркут» почав наступати і відтіснив демонстрантів від Європейської площі. Тоді ж убили перших мітингарів.

Що варто знати про розслідування справ Майдану:

• Розмова з адвокаткою родин Героїв Небесної Сотні Євгенією Закревською (The Ukrainians)
• ЄСПЛ визнав порушення прав людини під час розгону Майдану з боку влади. Низка порушень, які відбувалися під час розгону Майдану в лютому 2014 року, є цілеспрямованими діями тодішньої влади ― тобто парламенту часів Віктора Януковича. Про це йдеться у рішенні Європейський суд з прав людини. 
• 7 років тому відбувся силовий розгін Майдану. Чому про це потрібно пам’ятати? У ніч з 29 на 30 листопада спецпідрозділ «Беркут» на Майдані Незалежності у Києві розігнав та побив студентів. Молодь протестувала проти рішення тодішнього уряду Миколи Азарова зупинити підготовку до Угоди про асоціацію з Євросоюзом.

Фото: armyinform.com.ua