Путін

Що відомо? На зображенні Трамп сидить на білому ведмеді, що нагадує меми з російським президентом Путіним, якого також показували без верхнього одягу на ведмеді. Світлину також використали для ілюстрації матеріалу «Справжня небезпека, яку становить Дональд Трамп», присвяченого виступу Трампа в Давосі, а також наслідкам кризи у відносинах між США та Європою через Гренландію.

Контекст. Гренландія — острів, який має автономний статус у складі Данії та значні запаси корисних копалин. Також це найбільший острів у світі.

Під час свого першого президентського терміну Трамп неодноразово заявляв, що Гренландія має стати частиною США. Наприкінці 2024 року Трамп заявив, що контроль над островом є «абсолютною необхідністю» для національної безпеки США. У січні 2025 року у Білому дому повідомили, що Трамп розглядає різні варіанти отримання контролю, зокрема військовий.

Також Трамп заявив, що США мають володіти Гренландією, щоб її не окупували Росія або Китай у майбутньому.

Видання назвало Президента України «джокером у колоді». Також Politico згадало про сутичку Зеленського з Трампом в Овальному кабінеті, прийняття закону про ліквідацію незалежності антикорупційних органів НАБУ та САП та подальше скасування цих положень в законодавстві України.

Трамп та Путін. Очолив цей рейтинг Президент США. Видання зазначає, що цього року «ніхто не мав більшого впливу» в Європі чи на неї, ніж Трамп. 

Президент Росії у цьому списку зайняв п’яте місце. Politico назвало його «провокатором».

Хто ще увійшов? Зокрема до списку також потрапили, президентка Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн, генеральний секретар НАТО Марк Рютте, премʼєр-міністр Угорщини Віктор Орбан, висока представниця ЄС Кая Каллас, президент Польщі Кароль Навроцький та інші.

Фото: ОП

Чи буде зустріч?

Попри всі наполягання Дональда Трампа, Москва досі відкрито не погодилася на прямі переговори між Зеленським та Путіним. Насправді презирство Путіна до українського президента є настільки глибоким, що він навіть не називає його імені, зазначає The New York Times. Чи можливі переговори за такої ситуації — велике питання. Росія всіляко уникає прямої відповіді: про можливу зустріч двох президентів майже не говорять ані чиновники, ані державні медіа.

Як вказує NYT, Путін чітко дав зрозуміти, що не вважає Україну «життєздатною державою». Відповідно Зеленського, як українського президента, він не сприймає за гідного співрозмовника. Навіть міністр зовнішніх справ РФ Сєрґєй Лавров, посилаючись на президента України, зневажливо використовує фрази на кшталт «цей персонаж» та «ця людина». У коментарях, які наводить NYT, російський чиновник Канстантін Затулін саму лише зустріч Путіна із Зеленським називає «компромісом» з боку РФ. Як пишуть оглядачі NYT, Путін може використати невизначеність у переговорах для затягування часу.

Російські вимоги не зменшуються

До того ж немає ознак, що РФ послабила свої вимоги до України, які озвучувала в червні під час переговорів між українською та російською делегаціями, пише The Washington Post. Серед них: здача Україною частини своєї території РФ, навіть тієї, яку війська Москви не контролюють; міжнародне визнання належності окупованих регіонів до Росії; нейтральний статус України та заборона вступу до союзів; обмеження української армії. Крім того, РФ вимагає зняття західних санкцій.

На переговорах із Трампом президент України та лідери низки європейських держав обговорювали можливі гарантії безпеки: розміщення європейських військ в Україні, надання їм американської підтримки з повітря тощо. За словами Білого дому, Москва погоджується на гарантії безпеки лише за умови, що вони не передбачають вступу України до НАТО. Втім, заяви самого Кремля неодноразово це спростовували. РФ чітко виступає проти залучення будь-яких іноземних військ на боці українців.

Водночас українські військові не вважають можливі поступки Росії розумним кроком. Втрата українцями фортифікованих позицій у Донецькій області лише відкрила б РФ нові напрямки для наступу: на Харків, Дніпро і Запоріжжя, які не є добре укріпленими. «Це була б величезна та жахлива втрата позицій», — каже про можливе передання російським силам решти Донеччини український командир батальйону Денис Брижатий у коментарі для The Guardian. Інші українські військові вважають дипломатичні переговори звичайним відволікаючим фактором. «Який сенс віддавати Донеччину Росії?», — каже вояк з позивним Оптімус. «Після всіх жертв, які ми принесли, людей, яких ми втратили? Якби ми збиралися це зробити, ми могли б зробити це на самому початку війни».

Європа не вірить у мирні переговори

Лідери європейських держав не вважають, що перемовини з Владіміром Путіним до чогось призведуть, але підігрують Дональду Трампу, щоб наочно продемонструвати російський блеф. Про це пише Politico. На думку європейців, це виграшна стратегія: якщо вдасться досягти мирної угоди — це добре, але основний план полягає в тому, щоб вивести російський обман на чисту воду.

«Чи думаю я, що президент Путін хоче миру? Відповідь — ні», — каже про перемовини президент Франції Емманюель Макрон, який раніше неодноразово контактував з російським президентом, намагаючись попередити війну проти України.

На думку п’яти неназваних дипломатів, які коментували ситуація для Politico, європейські лідери вкрай скептично ставляться до можливості Кремля вести переговори, але мають оптимізм щодо того, чи каратиме Вашингтон Росію, якщо побачить, що Путін є головною перепоною до миру. 

Цитата. «Лист Меланії Трамп був дуже по-материнськи щирим про долю дітей, які страждають від військового конфлікту і нуль слів про викрадених Путіним дітей. Проблема не з листом, а з тим, що ми мали високі очікування, коли якщо не президент Америки, а його дружина звернулась до Путіна із закликом повернути маленьких українців», — пояснила Рашевська.

Контекст. Телеканал «Fox News» опублікував лист Меланії Трамп Путіну, який президент Дональд Трамп передав під час зустрічі на Алясці. Президент РФ одразу ж прочитав його в присутності американської та російської делегацій. У листі перша леді закликала захистити дітей, які страждають від війни, і подбати про майбутні покоління в усьому світі. Під час зустрічі з Трампом у Вашингтоні Зеленський передав Меланії Трамп лист від першої леді України Олени Зеленської.

Що відомо ще? Катерина Рашевська зазначила, що за сприяння Папи Франциска вдалося повернути дітей, яких утримувала Росія. Після обрання Папи Лева пролунали заяви щодо можливості сприяння у цьому питанні, однак з того часу жодна зі сторін не повідомляла про повернення дітей за посередництва Ватикану.

За словами експертки, Україна очікує на відновлення зусиль Ватикану, однак наразі єдиною країною-посередником залишається Катар. Південно-Африканська Республіка також заявляла про готовність допомогти. Президент Володимир Зеленський передав їм список дітей, проте результатів поки немає.

Фото: Telegram-канал «Медіацентру Україна»

Європейці намагаються достукатися до Трампа

У середу, 13 серпня, — за два дні до переговорів — лідери низки країн ЄС та України зібралися для спільного дзвінка з представниками влади США. Президент Зеленський навіть приїхав для цього до Німеччини. Під час дзвінка європейці сподівалися переконати Трампа не укладати мирної угоди з Путіним за спиною українців та ЄС, пише The New York Times. Для більшого впливу на розмову запросили європейських політиків, які мають добрі стосунки з американським президентом, наприклад прем’єрку Італії Джорджу Мелоні, лідерів Польщі, Фінляндії, а також генсека НАТО Марка Рютте.

Європейські політики відмовляються розглядати перегляд кордонів перед укладанням перемир’я. До того ж вони не хочуть вести переговори про передачу Росії частини українських земель, які РФ навіть не контролює. Як зазначають в NYT, європейські лідери стурбовані тим, що мир на поганих умовах може заохотити Путіна продовжувати наступ на Європу, наприклад, відправивши війська проти Литви.

Понад усе європейці бояться, що Путін скористається зустріччю, щоб укласти з американським президентом мирну угоду, яку Україна не зможе прийняти. Це може призвести до того, що Трамп повернеться проти Зеленського. У такій ситуації Європа продовжить підтримувати Україну, але це завдання буде складнішим. Як зазначила редакторка відділу міжнародних справ німецького видання Die Zeit Анна Зауербай, європейські лідери «можуть сподіватися та молитися» і продовжувати лестити Трампу, щоб переконати його. «Але це майже все, що в них є».

«Пахне Ялтинською конференцією 1945 року»

Так про відсутність України та ЄС на переговорах між Трампом і Путіним висловився старший директор Євразійського центру Атлантичної ради та колишній посол США в Україні Джон Гербст, зазначають в The Guardian. Під час тієї історичної конференції США, СРСР та Велика Британія вирішили долю половини Європи після Другої світової війни без урахування думки країн, яких це стосувалося. Саме тому Європа та Україна намагаються давати відсіч. Перед переговорами президент Зеленський заявив, що Україна не передасть Росії території, які та може використати для нового наступу, спростувавши позицію Трампа про те, що на переговорах домовляться про «обмін територіями».

Тим часом РФ заявила, що її умови щодо укладення перемир’я не змінилися від минулого року. Тоді Путін закликав вивести українські війська з територій, які Росія оголосила своїми (Донецька, Луганська, Запорізька, Херсонська області), визнати їх російськими та офіційно відмовитися від руху до НАТО. І все це — лише для того, щоб ухвалити припинення вогню і почати мирні переговори, а не завершити війну як таку.

«Росія зараз готується до масштабного наступу»

Як зазначає у своєму аналізі ситуації The Guardian, Путін спробує досягти з Трампом мирної угоди, яку потім представлять ЄС та Україні як доконаний факт. Керівництво США вже робить заяви, щоб зменшити очікування щодо переговорів, зазначаючи, що американський президент намагається вислухати та зрозуміти позицію російського колеги. 

Водночас зустріч між двома президентами відбуватиметься віч-на-віч, без сторонніх людей. Під час минулої такої зустрічі Трампа і Путіна, яка відбулася у 2018 році у Фінляндії, президенти ухвалили угоду. США отримували доступ до працівників російського ГРУ, яких звинувачують у впливі на американські вибори, а РФ натомість — до американців, відповідальних за просування закону Магнітського, в якому є перелік російських чиновників, причетних до шахрайств і порушень прав людини. 

Ця угода не була втілена в реальність. «Трамп не до кінця зрозумів, що Путін йому сказав», — прокоментувала тоді ексрадниця американського президента Фіона Гілл. Цього разу все може відбутися так само. Високі очікування американського президента від саміту в Алясці можуть ґрунтуватися на непорозумінні, що виникло після зустрічі Стіва Віткоффа з Путіним, зазначають оглядачі The Washington Post. «Можливо, це стратегічна невизначеність з боку Трампа, або, можливо, це помилка. Але ніхто не пропонує те, що він [Трамп — ред.] каже, принаймні наскільки нам відомо», — сказала у коментарі The Washington Post неназвана особа, обізнана з ходом організації переговорів. За її словами, «ніхто не розуміє, що відбувається», адже Росія готується до масштабного наступу і не схоже, що збирається закінчити війну.

Що відбувається?

Від часу свого повернення на посаду президента Дональд Трамп намагається знайти підходи до Владіміра Путіна, бажаючи завершити війну РФ проти України. Для цього американський президент спершу намагався йти на поступки Москві та навіть тиснути на Україну. У відповідь російський диктатор лише затягував час та відмовлявся від будь-яких кроків назустріч.

Тоді Дональд Трамп, заявивши, що розчарований, поставив Росії ультиматум: або вона погоджується на припинення вогню протягом 50 днів, або будуть наслідки. Про які саме наслідки говорив Трамп — незрозуміло, але оглядачі заявляли про масштабні санкції проти РФ. Незадовго до завершення цього терміну до Кремля полетів представник США Стів Віткофф. Після цього здійнялася ціла лавина заяв від Вашингтона, Москви, Києва та європейських столиць.

Якими можуть бути переговори?

Після зустрічі Віткоффа з російським президентом почалися розмови про прямі переговори між Путіним, Трампом та Зеленським. Кремль швидко оголосив, що не погоджується на зустріч з українським президентом, але готовий переговорити з Трампом. Сам американський президент заперечив повідомлення про те, що Путін отримає доступ до нього лише за умови згоди на зустріч із Зеленським.

Тоді почалися з’являтися повідомлення про те, що саміт США-РФ може відбутися на Алясці 15 серпня. Як зазначає The New York Times, сам факт зустрічі з президентом Трампом є дипломатичною перемогою Кремля, адже протягом кількох років російське керівництво було ізольоване від лідерів Заходу. Ба більше, з’явилася інформація про можливі теми переговорів: Трамп заявив, що «відбудеться певний обмін територіями» між РФ та Україною. Уточнень щодо того, про які території йдеться, він не надавав.

Чи бере в цьому участь Україна?

Президент Зеленський майже одразу після заяв керівництва США відкинув ідею здачі територій РФ. Відбулося це в суботу. Того ж дня неподалік Лондона відбулася зустріч високопосадовців з України, ЄС та США. Як зазначають у The New York Times, європейці намагалися з’ясувати, що саме обговорював Стів Віткофф з Путіним під час візиту до Москви. Як видається, РФ вимагає визнання російського контролю над окупованими територіями України, а в обмін готова погодитися на припинення вогню.

Після цього у неділю лідери семи європейських країн оприлюднили спільну заяву, в якій оголосили, що «шлях до миру в Україні не може бути визначений без України». Позиція Європи та України полягає в тому, що переговори можуть розпочатися лише після оголошення перемир’я, а не навпаки. Україна наголошує, що готова до припинення вогню, демонструючи свої мирні наміри для американської адміністрації, вказують в NYT. До того ж Україна і ЄС заперечують можливість зміни кордонів, тобто виступають проти обміну територіями.

Що про переговори кажуть на Заході?

Наразі кожна зі сторін намагається досягти своїх цілей, часто без огляду на інших. Адміністрація Трампа понад усе прагне досягти миру між Україною та Росією — виконання цього було однією з передвиборчих обіцянок американського президента, вказує NYT. РФ вкотре намагається домогтися повної капітуляції України на переговорах в обхід самої України та ЄС. «Трамп — нерозумно — намагається укласти мирну угоду, тоді як Путін — як завжди — намагається нав’язати йому “угоду”, яка вимагає капітуляції України», — прокоментував події колишній британський військовий аташе у Москві Джон Форман. 

Україна та ЄС натомість намагаються домогтися включення України до переговорів та врахування європейської позиції про те, що переговорам має передувати припинення вогню, пишуть в The Guardian. «Найнадійнішою гарантією безпеки була б відсутність обмежень щодо Українських збройних сил та підтримки України третіми країнами», — сказав у коментарі для Reuters неназваний посадовець Єврокомісії.

РФ перед Путіним

У дев’яностих роках минулого століття ситуація в Росії була напруженою. Після розпаду СРСР економіка була зруйнована, рівень безробіття був високим, країну охопив повсюдний бандитизм і разючі соціальні проблеми. Нова влада в Кремлі, яка замінила комуністичних вождів, не повністю контролювала ситуацію. Москва почала втрачати вплив над захопленими нею народами: Республіка Татарстан оголосила про суверенітет, а Чеченська Республіка Ічкерія проголосила незалежність і навіть зуміла перемогти у першій війні проти РФ.

На фоні таких подій у Росії 90-х протягом кількох років чи не вперше в її історії діяли більш-менш демократичні правила. Звісно, політичним життям федерації керували нові багаті бізнесмени — олігархи і бандитські угруповання, але міцного центрального уряду тоді не було. Ослаблений Кремль не мав сили для підтримання звичного для Москви авторитарного режиму. Навіть російський парламент виступав проти президента: старі комуністи і їхні союзники складали в ньому більшість і виступали різко проти реформ, які намагався запровадити Кремль.

Та навіть попри це уряд першого президента РФ Єльцина не втрачав імперських амбіцій: воював на Кавказі, в Молдові та вже тоді претендував на Крим. Ба більше, РФ намагалася вибудувати СНД (Співдружність Незалежних Держав — ред.) — міжнародну організацію, яка, як зазначає історик Сергій Плохій, мала утримати колишні радянські республіки в колі впливу Москви. З часом влада Кремля росла, у 1993-му Єльцин навіть розстріляв російський парламент з танків за незгоду з його курсом. Та до кінця 90-х російський президент ослаб. Єльцин був старим, мав проблеми зі здоров’ям та алкоголем. Тож він обрав собі наступника. 31 грудня 1999 року виконувачем обов’язків президента РФ призначили маловідомого офіцера ФСБ (так після розпаду СРСР перейменували російське КДБ) — Володимира Путіна.

Від школи КДБ — до диктатури

Путін народився менш як через десять років після Другої світової війни у Ленінграді (так тоді називався Санкт-Петербург). Дитинство російського диктатора минуло у непрості часи і сам він, пригадуючи його, характеризує себе як вуличного хулігана. Важливою частиною життя Путіна були заняття у секції з дзюдо та самбо. Друзі, яких він там здобув, брати Ротенберги, досі входять до близького кола президента РФ і завдяки цьому є одними з найбагатших людей Росії.

Пізніше Путін закінчив юридичний факультет Ленінградського університету і, що було досить стандартним для випускників цього фаху, пішов працювати у КДБ. Як агента спецслужби майбутнього диктатора відправили до окупованої СРСР Східної Німеччини — у Дрезден. Один з його колишніх керівників схарактеризував Путіна часів роботи в розвідувальних структурах як «посереднього агента». З періоду роботи в КДБ у російського президента теж залишилися довірені особи, наприклад, Микола Патрушев, нині — голова Ради безпеки РФ. Саме у Східній Німеччині Путін зустрів розпад радянської сфери впливу. 

Коли він повернувся до Росії, СРСР доживав свої останні місяці. Саме у той час кар’єра Путіна пішла на зліт. Він став заступником першого обраного мера Ленінграда — Анатолія Собчака. Потім цього непримітного офіцера перевели до адміністрації президента Єльцина. Незадовго після того Путіна призначили директором ФСБ, головою Ради безпеки, прем’єр-міністром Росії і, зрештою, президентом. Від часу, коли майже ніхто в РФ не знав про Путіна до його вступу на посаду виконувача обов’язків глави держави минуло лише близько трьох років, протягом яких він абсолютно нічим не відзначився в масштабах країни. Виникає питання: як Путін цього досягнув?

Влада за лаштунками

У деяких країнах, коли необхідно змінити владу, цим займається громадянське суспільство: на виборах або за допомогою протестів чи революцій. Так, наприклад, працює політика у Європі, зокрема й в Україні. В інших державах уряд можуть замінити військові шляхом силового перевороту, як це відбувається, до прикладу, у регіоні Сахель в Африці. Але у московській політиці ні громада, ні армія ніколи не були вагомою силою, вони завжди залишались осторонь. Натомість російська історія налічує низку палацових переворотів, таємних інтриг і змов. 

Саме за таких обставин відбулося сходження Путіна до влади. На момент появи в адміністрації російського президента він не мав ні значних статків, ні публічного імені, ні хоча б якогось впливу. Фактично, Путін не досягнув влади у боротьбі, бо він нічого й не зробив. Його просто обрали ті, хто тримав владу над Кремлем — команда Єльцина і російські олігархи. Чому саме Путіна, якими мотивами керувався Єльцин і чи має до цього стосунок ФСБ, офіцером якого був диктатор РФ — нині залишається лише здогадуватися і сподіватися, що деталі цієї історії колись розкриють нині засекречені документи та мемуари.

Десятиліття диктатури

Перед приходом Путіна до влади у містах РФ сталася низка вибухів — підривали житлові будинки. Кремль звинуватив в організації терактів чеченських бійців і використав таку нагоду для початку Другої чеченської війни та розгортання силової репресивної машини. Справжні обставини вибухів досі залишаються невідомими, а один російський працівник спецслужб, який втік до Великої Британії — Олександр Литвиненко, поклав відповідальність за теракти на ФСБ. Згодом Литвиненка вбили, отруївши радіоактивним полонієм.

З кожним наступним роком при владі Путін все більше розгортав імперіалістичну російську машину. Він грав роль жорсткого борця з тероризмом, стверджував, що надає росіянам безпеку після непевних 90-х років. Водночас Кремль взяв під контроль олігархів: ті з них, хто погодився піти з політики і підтримувати Путіна, зберегли свої статки. Ті, хто виступив проти, як найбагатша на той час людина в РФ — Михайло Ходорковський, опинилися за ґратами. Що більше Кремль набирав сили, то сильніше обмежував будь-яку опозицію, вдаючись навіть до вбивств опонентів.

Тоді ж РФ заробила значні статки на продажі нафти та газу і почала діяти більш активно. Першими війська Москви розбомбили Чечню. Далі настала черга тих країн-сусідів РФ, які обрали шлях демократії. Спершу була Грузія — у 2008 році Росія вдерлася на територію кавказької країни нібито «для захисту осетинів», чим завадила євроатлантичній інтеграції Тбілісі. Далі була Україна: окупація Криму, війна на сході нашої держави і повномасштабне вторгнення.

Що далі?

Не слід забувати, що впродовж усього часу президентства Путіна Росія підтримувала конфлікти у Нагірному Карабаху та Молдові, які почалися ще до нинішнього російського диктатора. Путін не вигадував нових речей: підготовку війн, які нині тривають у Східній Європі, почали ще радянські лідери. Уся нинішня російська ідеологія: від культу Другої світової і до політики збройного втручання у країни, які переживають демократичні революції, походить ще з часів радянського генсека Брежнєва.

Якщо Путін відбуде свій новий термін у Кремлі — він стане одним з найбільш довготривалих правителів Росії. За всі десятиліття на посаді президента диктатор РФ не змінив підходи і політику Москви ні на йоту. Російську ідеологію вигадали ще до Путіна. Ймовірно, вона переживе і його. Навіть після революцій влада в Москві переходить лише від одного режиму до іншого, без значних змін в політиці. Тому залишається лише питання: чи наступного російського диктатора обере собі як наступника сам Путін, чи це зроблять вже без нього?

Автор статті — Дмитро Спорняк

Фото: Peter Cavanagh/Engelsberg ideas

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. 11 грудня російський телеканал ТНТ почав показувати серіал «Слуга народу». Цікаво, що серіал з’явився у програмі на наступний день після зустрічі президентів України та Росії у Парижі. З першої серії зник жарт про Путіна .Російські ЗМІ повідомили, що з реакції соцмереж зрозуміло, що жителі східних регіонів Росії подивилися нецензуровану версію.

Що за жарт вирізали. За сюжетом, новообраний президент Голобородько приходить вибирати дорогий годинник і костюм, який йому тепер належить за статусом, і помічник розповідає йому, що Путін носить годинник швейцарської марки Hublot (вимовляючи її назву як «Хубло»). На що герой Зеленського дивується: «Путін – Хубло»?

Серіал показували лише один день, 11 грудня. Замість «Слуги народу» у програмі телеканалу 12 і 13 грудня — «Інтерни» і «СашаТаня».

Коментар. У «ТНТ» пояснили, що не збиралися показувати в ефірі більше трьох серій. Мовляв, показ перших серій був «маркетинговим ходом з підвищення упізнаваності платформи». Решту серіалу покажуть у мережі.

Довідка. «Слуга народу» — комедійний політичний телесеріал виробництва студії «Квартал-95» про історію обрання президентом України вчителя історії. Головну роль вчителя історії (Василя Голобородька) у серіалі виконує Володимир Зеленський. 

Прем’єра першого сезону серіалу відбулася 16 листопада 2015 року на телеканалі 1+1, у грудні 2015 року вийшла остання 24-та серія першого сезону. 23 жовтня 2017 почався показ другого сезону «Слуга народу. Від любові до імпічменту», у листопаді 2017-го — показ останньої 24-тої серії другого сезону.

Третій сезон («Вибір»), показали на 1+1 перед виборами президента України у травні 2019 року.

⟶ Короткометражка про жінок на Донбасі «Анна» потрапила у шорт-лист премії BAFTA. Короткометражний ігровий фільм «Анна» Декеля Беренсона потрапив у шорт-лист премії BAFTA у номінації «Найкращий британський короткометражний фільм». Про це йдеться на сайті Британської кіноакадемії.

Фільм «Анна» знімали у копродукції України, Ізраїлю та Британії. Світова прем’єра стрічки відбулася 24 травня 2019 року на 72-му Каннському міжнародному кінофестивалі. Стрічка увійшла до програми Національного конкурсу 48-го Київського міжнародного кінофестивалю «Молодість».

У фільмі йдеться про історію про матір-одиначку на ім’я Анна, яка живе на охопленому війною сході України й виховує 16-річну дочку. Головна героїня працює на м’ясопереробному комбінаті і мріє про краще життя.

⟶ Стала відома дата виходу фільму «Матриця 4». Він вийде у прокат 21 травня 2021 року. Влітку цього року студія Warner Bros. повідомила, що авторкою сценарію та режисеркою фільму стане Лана Вачовскі, а Кіану Рівз та Керрі-Енн Мосс повернуться до ролей Нео та Трініті.

На 21 травня 2021 року також запланований вихід фільму «Джон Вік 4» з Кіану Рівзом у головній ролі. Права на фільм «Джон Вік» належать кіностудії Lionsgate. Користувачі соцмереж вже назвали 21 травня «офіційним днем Кіану Рівза» через вихід у прокат одразу двох фільмів з ним у головній ролі.

Фото: gazeta.ru