Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Різдвяна звізда — центральний символ
Найбільш упізнаваним символом-атрибутом різдвяних традицій є Різдвяна звізда. Щороку українці виготовляють нову звізду, щоб використати її під час колядницьких обходів, сповіщаючи радісну звістку. В Інституті народознавства НАН України зазначають, що цю традицію українці привезли із села Мацьковичі, що нині розташоване на території Польщі. Вже у повоєнні роки вона зʼявилася у Дублянах на Львівщині. Зокрема, там Михайло Швець та його донька Юлія Гризлюк досліджують різдвяні звізди та створюють їх власноруч.
Звізда уособлює світло та благословення. Зазвичай вона має вісім променів, які уособлюють баланс і рівновагу. Водночас її нерідко виготовляють із дев’ятьма, десятьма або навіть дванадцятьма променями — головне, щоб їх було не менше, ніж початкова кількість, тобто вісім.
Сьогодні звізду можна побачити не лише в руках колядників, а й у вітринах магазинів, на підвіконні улюблених кав’ярень та посеред міських вулиць — вона перероджується, стаючи частиною живої традиції.
Кутя і різдвяний стіл
Якщо звізда здебільшого зʼявляється поза домом, то наступна традиція повертає у сімейний затишок — до Святої вечері, де серед дванадцяти страв ставили кутю. Наталія Тихолоз, українська літературознавиця та франкознавиця розповідає, як святкували ніч перед Різдвом у сім’ї Івана Франка. У них під час вечері такої ж важливості, як і кутя, набував традиційний напій — узвар. Зокрема, коли родина сідала за стіл, аби посмакувати кутю, господар набирав ложку і кидав під стелю, щоби Бог дав урожай. А от у родині Михайла Коцюбинського, як розповідає Наталія Коцюбинська, заступниця директора Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника, «їли юшку із солоної риби, кутю з пшениці та узвар із фігами». Ба більше, про приготування до Різдва та Святої вечері Коцюбинський писав у оповіданні «Ялинка».
Солом’яний атрибут — дідух
Традиція шанувати дідуха на Святу вечерю тягнеться ще з часів язичництва, хоча збереглася лише на західних територіях України. «Дідух як атрибут має давнє походження. Наші пращури вірили в Дажбога, і колись свято називалося Різдво-Корочун… […] І тому дідух виступає посередником між тим, що є, і тим, що ми хочемо отримати», — розповідає Тетяна Пірус, етнологиня та науковиця. Тетяна згадує, що дідуха виготовляли ще влітку, і він чекав свого часу аж до Святої вечері. Розмір і висота символу не мають значення: він має бути з колосків одного збіжжя — жита або ж пшениці.
Коляда та спротив
Після Святої вечері українці традиційно йшли колядувати. Існує повір’я, що чим більше колядників завітає до оселі, тим щедрішим буде рік. Колядування з часом набувало різних форм. Одна з найвизначніших — вертеп — театралізоване дійство, що поєднує колядки, діалоги та символічні образи. Його головною метою було прославити народження Христа та принести радість.
Донька поетів та дисидентів Ігоря та Ірини Калинець — Дзвінка Калинець-Мамчур розповідає медіа «Твоє Місто» історію вертепу в період репресій та спротиву проти союзного Нового року. «Вони [батьки — ред.] так захоплено розповідали про вертеп, що я, вже школярка, просилася, щоб вони мене взяли наступного року». Тоді етнографічний одяг і коляди на релігійний мотив були справжньою відвагою. З 12 січня 1972 року, згадує Дзвінка, почалися масові арешти, КГБісти проводили облави та обшуки — вертеп був страшним дійством для радянської влади. Відновити це дійство вдалося з 1988 року. За словами Дзвінки, вони першими разом із Товариством Лева почали їздити з вертепом до Рівного, Умані, Одеси, відновлюючи українську традицію.
Згадуючи вертеп, варто звернути увагу на стрічку «Суспільного» — «Репресована коляда». У фільмі розповідають про дисидентів через призму вертепної традиції. Стрічка поєднує архівні матеріали, свідчення очевидців, театральні елементи та анімацію. В основі сюжету — Ігор та Ірина Калинець, Іван та Надія Світличні, Стефанія Шабатура.
Сакральний другий Святвечір
Не менш важливою є традиція Щедрого вечора — другої коляди. Ліля Яремко, фольклористка, розповідає виданню «Дивись.info», що для наших предків Щедрий вечір був сакрально-магічним. У цей день українці просили духів, щоб ті сприяли у господарстві та врожаю. У деяких регіонах України, за її словами, було заведено ходити із музично-драматичними дійствами під назвою «Коза» та «Меланка».
Згадаймо також і про щедрування — традицію, що збереглася і донині, — та про «Щедрик» Микола Леонтовича. Уявімо: старе українське село, початок зими, лунають голоси щедрувальників, віщуючи радість та сміх. Саме із таких традицій походить «Щедрик». Народна основа пісні корениться в дохристиянських звичаях, коли щедрівки були частиною зимових святкувань. Текст щедрівки розповідає про ластівку, яка прилетіла звістити про багатий рік: «Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка… ». Ця словесна простота робила пісню близькою людям, а її ритм нагадував дзвін дзвіночків. Недарма англійською щедрівка звучить як «Carol of the Bells».
Авторка: Марта Берник
«Перед Різдвом учасники походу підбадьорилися»
Війська Дієвої армії УНР напередодні Різдва 1919-го пожвавилися: «Вози, коні й піші козаки перестали тонути в невилазних осінніх болотах. Хворих на тиф бідолах або розтрусили по селах, або вони видужували на возах». Серед останніх був і майор Фотій Мелешко, стан якого тільки-но покращився. 24 грудня він із чотирма воїнами відірвався вперед від загального походу, щоб дістатися підпілля денікінців. «Це фактично були бідолашні рештки тієї великої кількости вояків, що їх вліті організовано й виведено під моєю командою з Глодос», — пригадував Фотій.
«Чим далі заглиблювалися ми в рідні землі, тим гостинніше приймали нас наші люди»
План воїнів був таким: подолати за день 75-80 кілометрів від містечка Дубового — де похід зупинився на різдвяний відпочинок — до Глодосів — рідного села Фотія — й провести Святвечір у родинному колі. Проте їм це не вдалося: «Довелося проїздити саме тими місцевостями, по яких восени пронісся Махно […] Підвечір ми під’їхали до Сенюхи й зупинилися коло одного зірваного махнівцями мосту. На другий берег можна було перебратись тільки по тонкому та ковзькому льоду. Воза ми відпустили, а свої речі перенесли на другий бік самотужки. Найбільший клопіт був з кіньми […] Урешті ми опинились на нашій Херсонщині».
Пізно ввечері суттєво зменшений відділ приїхав до Масляниківки (зараз — мікрорайон Кропивницького) і вирішив завітати до господаря, в домі якого вони розміщували штаб влітку, «як до старого знайомого»:
— Приймаєте гостей? — привітавшись, запитав я.
— А чому б ні? Аби добрі люди!
Коли я сказав, що ми є горстка тих, «добрих людей», які помагали йому в молотьбі при машині, він додав:
— A-а, коли так, прошу до хати!
Господиня частувала гостей святвечірньою їжею: риб’ячим холодцем, смаженою рибою, борщем із грибами, пиріжками, кутею з медом, узваром і «доброю та міцною самогонкою».
«Тяжко стало на світі жити. Ось Різдво, а радощів ніяких»
Господар нарікав на ситуацію в країні, відсутність стабільності:
— Тяжко стало на світі жити. Ось Різдво, а радощів ніяких. Коли б уже Бог послав спокій та якийсь сталий порядок.
— А якого ви хотіли б порядку? — запитую.
— Та такого — прислухаюсь до людей. Що людям, те й нам.
— А люди чого хотять?
— Люди хотять, щоб була Україна. Усе про Петлюру говорять. Бачили ми большевиків, бачили махнівців, тепер ось дивлюсь на денікінців — не підходящі для нас, бо все це чужі люди. А от ви — наче рідні брати.
«Люди хотять, щоб була Україна»
Чув подібне Фотій у кожному селі, в якому вони зупинялися. Пригадував, що національна свідомість народу під кінець 1919 року «цілком дозріла».
На своєму шляху воїни бачили свідчення слів господаря — «це все чужі люди». У Тешківському лісі стояв гарний будинок лісничого Синкевича, якого більшовики вбили разом з усією родиною. «Коли ото ми проїжджали, то замордованих ще не було похоронено — лежали вони в замкнутому будинку. Слідства не було кому перевести, хоч люди й знали злочинців. Вони залишались непокараними — називали себе большевиками й чекали на прихід “своїх”», — ділився Фотій Мелешко.
«Загинемо, так загинемо саме на перший день різдвяних свят»
Опівдні 25 грудня, на Різдво, відділ Фотія доїжджав до села Карбівки. Там вони хотіли зупинитися, щоб поїсти й змінити воза, як побачили дев’ять вершників — денікінців. Сили були нерівні не лише за кількістю — їх було п’ятеро — а й за якістю: троє з відділу Мелешка мали поранення: «прострілені вище серця груди» й інше або ще одужували від тифу. Фотій розумів, що треба зробити все, аби лиш не потрапити до ворожих рук: «Загинемо, так загинемо саме на перший день різдвяних свят […] я живим не здамся».
Вони повернули вози до лісу, вирішили сховатися там, усі встигли: «Зимою ліс не дає доброго захисту від ворожої напасти, але все-таки верхи атакувати нас вершники не могли. Багато стояло тут грубезних дубів. Ми загнались у саму середину, в найбільшу гущавину».
Вершники денікінців під’їжджали до лісу, але всередину зайти не наважилися. Відділ Фотія грівся у сторожівці: сторож помер, залишилася вдова, двоє дітей і старий дідусь. Тоді Мелешко попросив жінку піти до Крабівки й дізнатися, що відбувається. Вона повернулася з поганими новинами: сила-силенна військових, їздять на конях, пиячать. Фотій хотів подякувати вдові, простягнув їй 100 гривень. Попри скруту, вона відмовила: «За це я не смію брати гроші від вас. Я бачу, що ви наші люди — не чужі».
«У козаків від трагічного до комічного — тільки один крок»
«Холодний, такий короткий на Різдво день, здавалось нам, не матиме кінця. Але не було ще в Україні такого різдвяного дня, щоб він не скінчився і не настав холодний вечір, а за ним темна чи ясна ніч». Та — виявилася ясною: увесь день вони чули шум возів, але їх ніхто не чіпав. Зрештою воїни зібралися разом й почали… жартувати: «У козаків від трагічного до комічного — тільки один крок».
Увечері, коли шум возів стих, відділ почав помалу просуватися. Дорогою вони зустріли переляканого чоловіка на возі. Він розповів їм, що у всіх довколишніх селах безліч денікінців:
— Уже два дні сунуть, мов хмара. Кажуть, що Петлюра на них тисне. А ви, мабуть, якраз і будете петлюрівці?
— Так, петлюрівці, чи, правдивіше, — прямо українці.
— Отак би зразу й казали! — весело і підвищеним голосом промовив дядько. — Своїх готов возити хоч і цілий тиждень, а денікінцям не дамся.
«Відчував, що на Різдво будете в нас у гостях…»
Зрештою відділ дістався рідних Глодосів, зупинившись у домівці сестри одного зі своїх вояків. Той будинок — далеко від центру містечка, тож денікінців там ще не було. Їм раділи, особливо господар: «Ви б не повірили, — каже він, — що я оцю самогонку приховував для вас. Відчував, що на Різдво будете в нас у гостях. Дуже радий, що воно справді так сталось». До домівки на звістку приходили дружини воїнів.
Зрештою знесилений хворобами відділ самоліквідувався, та, як пригадував Фотій: «Взявшись же за гуж, не кажи, що не дуж». Тож уже наступного дня він очолив новостворений штаб. До нього зібрали воїнів, і вже до 8 січня 1920 року все було готове до виступу й продовження боротьби…
…
Можливо, нам знову тяжко жити, й «ось ще одне Різдво, а радощів ніяких», та ми маємо незмінні опори.
Єдність: «Я бачу, що ви наші люди — не чужі».
Гумор: «У козаків від трагічного до комічного — тільки один крок».
Місія: «Люди хотять, щоб була Україна».
Якою б складною не виявилася ця зима, «не було ще в Україні такого різдвяного дня, щоб він не скінчився».
Авторка: Роксолана Кривенко
Що відомо? Події у відео розгортаються в нетиповому для святкових історій просторі — ангарі, де зазвичай військові проходять вишколи. Саме там лунає колядка, яка зазвичай асоціюється з домом і родинним колом.
Цитата. «Поки ми готуємося до свят, ворог не зупиняється, і саме тому ми маємо триматися разом. Ми тут, щоб жити, мати можливість зустрічати Різдво в себе вдома. А це реально лише завдяки тим, хто сьогодні тримає позиції на фронті», — каже Оксана Драган, керівниця відділу партнерств та комунікацій фонду.
Який алгоритм дій? Штабний фонд Третього армійського корпусу пропонує поширювати колядку серед друзів і знайомих, закликати донатити за коляду та ділитися цим відео далі.
Також підсилити бійців Третього армійського корпусу можна за посиланням на моно-банку. Усі зібрані кошти спрямують на потреби корпусу.
Фото: надали організатори
«Таке різне Різдво» (Видавництво Старого Лева). Збірка короткої прози сучасних українських авторів. До книжки увійшли історії від Катерини Бабкіної, Доржа Бату, Надійки Гербіш, Богдани Матіяш, Дзвінки Матіяш, Катерини Міхаліциної та інших. Детальніше тут.
«Велика різдвяна книжка» (Портал). Книжка про Різдво з історичними фактами, роздумами про народження Бога, традиційні та комерційні символи, Різдво в масовій культурі. Історія, в якій на час Різдва люди забули про війну і співали одну колядку по різні боки фронту. Детальніше тут.
«Листи Різдвяного Діда» Джона Рональда Руела Толкіна (Астролябія). Кожного року в грудні дітям Дж. Р. Р. Толкіна приходив лист зі штемпелем Північного полюса. Всі вони були написані тонким химерним почерком і були оздоблені кольоровими малюнками. Ці листи були від Різдвяного Діда. В них він розповідав різні історії про Північний полюс, ельфів і білих ведмедів. Детальніше тут.
«Сніговий тепл» Катерини Бабкіної (Видавництво Старого Лева). Сніговий тепл — невідома досі величезна волохата істота. Вона настільки тепла, що довкола неї тане сніг. Головний герой Мік разом з друзями знайшов в старому басейні дитинча цієї загадкової істоти. І саме з цього почалися їхні різдвяні пригоди. Детальніше тут.
«13 різдвяних історій» (Видавництво Старого Лева). Збірка короткої прози сучасних українських авторів (Маріанни Кіяновської, Галини Вдовиченко, Дзвінки Матіяш, Ірени Карпа, Сергія Жадана, Софії Андрухович та інші). Тут кожен може знайти те, що йому подобається: реальність і містику, гумор та іронію, філософські роздуми. Детальніше тут.
«Коли сніг пахне мандаринками» (Видавництво Старого Лева). Ще одна збірка короткої прози українських сучасних авторів. Особливість цієї збірки в тому, що всі головні герої — підлітки. Найважливіше для кожного з них — зустріти Різдво і Новий Рік з найближчими людьми. І в цьому справжня святкова магія. Детальніше тут.
«Різдвяний ріг достатку. Історії, які ховаються за традиціями коляди» Марк Форсайт (Фоліо). Автор заглиблюється у джерела Різдва та значення, що стоять за традиціями та історіями. У книжці спростовують міфи і пояснюють, що ж таке Різдво і звідки воно взялося. Детальніше тут.
«19 різдвяних історій» (Видавництво Старого Лева). 19 українських письменників написали 19 історій, щоб показати, яким різним буває Різдво. Але є те, що всіх їх об’єднує. Серед авторів: Дорж Бату, Катерина Бабкіна, Володимир Бєглов, Галина Вдовиченко, Надійка Гербіш, Мирослав Лаюк, Костянтин Москалець, Богдана Матіяш, Ілларіон Павлюк, Маркіян Прохасько, Мар’яна Савка, Катерина Міхаліцина, Сергій Осока. Детальніше тут.
«Львів. Смаколики. Різдво» (Клуб Сімейного Дозвілля). Святкова сімейна книга, дія якої відбувається у Львові. Головні герої закохуються, зневіряються і знаходять надію, сумують і радіють. Всі вони сидітимуть в затишній кав’ярні й розповідатимуть свої різдвяні історії. Детальніше тут.
Фото: unian.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Фото: thewichitan.com
Детальніше. Фактично, усі християни святкують Різдво 25 грудня, але от час настання цієї дати різний — у Григоріанському календарі — 25 грудня. А от Юліанський календар відстає на 14 днів. Також за Юліанським календарем Різдво святкують, крім України, Росія, Грузія та Сербія.
Довідка. У Біблії не вказано, коли точно народився Ісус Христос. У 45 році до нашої ери Юлій Цезар запровадив Юліанський календар. Відповідно до нього Різдво почали святкувати 25 грудня. Цю дату пов’язували із давнім язичницьким святом «Непереможного сонця».
У чому ж проблема — чому зараз Юліанський календар відстає?
Проблема виникла, бо наша планета робить оберт навколо Сонця приблизно на 12 хвилин повільніше, ніж думали давні римляни. Тому календар почав зміщуватись. Різдво помалу наближалося до весни, а Великдень — до літа. За півтори тисячі років Юліанський календар відстав на 10 днів.
Ситуацію виправив Папа Римський Григорій ХІІІ. Він реформував календар. Деякі роки зробили невисокосними (тобто у них не було 29 лютого). Так вдалося перестрибнути оті 10 днів. Тому у 1582 році замість 4 жовтня настало 15-те. Новий календар назвали Григоріанським.
То коли ж варто святкувати Різдво?
Вибір — за вами. Православна церква України поки не перейшла на Григоріанський календар. Вона зробить це, якщо таку реформу підтримає більшість прихожан. Водночас потрібно розуміти, що святкування 25 грудня — це ще один рішучий крок від Росії та Московського патріархату.
Фото: pexels.com
Детальніше. Дата народження Ісуса Христа є умовною — у Біблії про неї не йдеться. Однак традиція святкувати Різдво 25 грудня за різними календарями залишилася й досі.
У 45 році до нашої ери Юлій Цезар запровадив Юліанський календар. Відповідно до нього почали святкувати Різдво 25 грудня. Цю дату пов’язували із давнім язичницьким святом «Непереможного сонця».
Через те, що Земля робить оберт навколо Сонця приблизно на 12 хвилин повільніше, ніж думали давні римляни, календар почав зміщуватись. Різдво помалу наближалося до весни, а Великдень — до літа. За півтори тисячі років Юліанський календар відстав уже на цілих 10 днів.
Цю ситуацію виправив Папа Римський Григорій ХІІІ. Він реформував календар: наказав деякі роки «вважати» невисокосними й «перестрибнути» 10 днів. Тому у 1582 році замість 4 жовтня настало 15-те. Новий календар назвав Григоріанським.
Зараз українці користуються Григоріанським календарем. Але Православна церква України (ПЦУ) та Українська греко-католицька церква (УГКЦ) досі послуговуються Юліанським календарем. Також його використовують Російська, Грузинська, Сербська, Єрусалимська православні церкви.
Довідка. Митрополит Епіфаній (глава ПЦУ) заявив, що українці можуть святкувати Різдво за Григоріанським календарем, якщо вони цього хочуть. У Православній церкві України думатимуть про календарну реформу за умови, що її підтримає більшість вірян.
⟶ 64% українців проти перенесення святкування Різдва на 25 грудня — опитування. За результатами дослідження Соціологічної групи Рейтинг, 25% опитаних українців підтримують перенесення святкування Різдва з 7 січня на 25 грудня. 64% респондентів проти такої ідеї. Ще 7% зазначили, що їм байдуже це питання і 4% не змогли відповісти.
Найбільше прихильників ідеї перенесення Різдва на заході України: 43% підтримують і майже стільки ж не підтримують. В інших регіонах більшість респондентів проти перенесення: у центрі 23% – за і 66% – проти, на півдні – 15% і 74% відповідно, на сході – 14% і 74%.
⟶ Різдвяні фільми допомагають людям з деменцією (старечим слабоумством). Перегляд відомих різдвяних фільмів, сімейних фотоальбомів та наспівування святкових пісень може викликати емоційні спогади. Про це свідчить дослідження Алістера Бернса з Департаменту охорони здоров’я та соціального обслуговування Англії, пише ВВС.
«Людям з деменцією може бути нелегко слідкувати за суперечливими розмовами серед передріздвяного хаосу та шуму. А сімейний перегляд улюбленого класичного фільму, старого фотоальбому, сімейні ігри і навіть наспівування улюбленої колядки можуть зблизити людей і допомогти всім відчути себе частиною веселощів», − говорить Бернс.
Фото: pexels.com
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
