УНР

Студенти проти більшовиків

29 січня на станції Крути більшовицький наступ зупинили українські частини, до яких підійшло підкріплення. Участь у бою брали чотири сотні 1-ї Київської юнацької школи імені Богдана Хмельницького та 1-ша сотня Студентського куреня Січових стрільців (разом понад 500 воїнів і 20 старшин). На озброєнні вони мали 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд — звичайна артилерійська гармата, встановлена на залізничній платформі та гвинтівки. До них приєдналися близько 80 добровольців із загону Вільного козацтва з Ніжина.

Цитата. «Треба за всяку ціну спинити той похід, який може призвести Україну до страшної руїни і довговічного занепаду. Хай кожен студент-українець пам’ятає, що в цей час злочинно бути байдужим», — закликали до боротьби у публікації газети «Нова Рада». 

Під тиском ворога більшості українських підрозділів довелося відступити до ешелонів на станції неподалік. Відходячи, вони встигли зруйнувати та пошкодити частину залізничного полотна. Проте одна студентська чота, 27 юнаків, заблукавши у темряві, повернулася до станції Крути. Там вже були більшовики. Вони взяли українців у полон, катували їх, а потім стратили. 

Попри трагедію, захисники Крут виконали своє завдання: їхній героїзм дозволив УНР виграти час для організації оборони Києва та укладення Берестейського миру, який закріпив міжнародне визнання України.

Пам’ять про героїв

19 березня 1918 року тіла полеглих студентів перевезли до Києва й урочисто поховали на Аскольдовій могилі. 

«На Аскольдовій Могилі

Поховали їх —

Тридцять мучнів українців,

Славних молодих…

На Аскольдовій Могилі

Український цвіт —

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ»

Писав у вірші «Пам’яті тридцяти» про подвиг юнаків Павло Тичина. На державному рівні День пам’яті героїв Крут відзначають щорічно 29 січня з 2003 року.

У різних куточках України споруджені меморіали та пам’ятники на честь героїв битви. Зокрема, й на самій станції Крути діє музей, де відвідувачі можуть дізнатися більше про історію бою, побачити реконструкції подій та зрозуміти значення цього дня для національної пам’яті.

Цитата. «Коли ми справді бажаємо бути вільними, коли бажаємо бути самостійними, то в першу чергу ми повинні шанувати пам’ять борців за цю волю і самостійність, бо невже ми справді дійшли до того, що одна частина з нас несе без вагання і сумніву своє життя, а друга не може навіть спромогтись на те, щоб вшанувати пам’ять їхню?!», — писали в одній з газет у 1918 році.

Автор тексту: Гайдар Христина

Ілюстрація: kruty.org.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Похід тривав п’ять місяців — з 6 грудня 1919 по 6 травня 1920 років. Це — одна з найбільш героїчних і успішних бойових операцій часів Української революції. Військові УНР провели понад 50 успішних боїв у Житомирській, Київській, Черкаській, Миколаївський, Одеській та інших областях України.

Чому виник «Трикутник смерті»?

Після 6 листопада 1919 року головнокомандувачі Української Галицької Армії таємно від Наддніпрянської (УНР) підписали договір з росіянами під проводом Денікіна. Це сталося через переговори УНР з Польщею, яка прагнула визнання за нею території Східної Галичини. На півдні та сході України діяла Добровольча армія Денікіна, на заході ― поляки, на півдні ― «червоні». На клаптику землі між Любарем, Чорториєю та Мирополем залишалася Армія УНР.

Нестача їжі, зимового одягу, зброї та епідемія тифу неабияк підкосили її боєздатність. Воїни залишилися без жодної перспективи утримувати фронт та вести бойові дії. На фоні цього 4-6 грудня 1919 року в Чорториї відбулися військові наради. Командувач Василь Тютюнник запропонував, пройти рейдом по українській території, яку окупували «білі» та «червоні». А навесні — підняти повстання.

«Згідно з цією ухвалою, військо мало перекинутися на вороже запілля, дезорганізувати ворожі «тили», комунікацію й засоби зв’язку, організувати повстанський рух, підтримати серед населення віру в справу нашу, а найголовніше — переховати до наступної весни кадри армії», — писав Михайло Омелянович-Павленко (з книги «У 50-річчя Зимового походу армії УНР»).

Як розвивалися події?

Перший Зимовий похід армії УНР почався 6 грудня 1919 року. Перед цим військо поділили на чотири збірні групи: Запорізьку, Київську, Волинську та 3-ю Стрілецьку дивізію. За приблизними підрахунками в армії було 10 тисяч воїнів, озброєних двома тисячами шабель та 12-ма гарматами. Отже, до бою були здатні лише дві тисячі осіб, йдеться в книзі Олександера Доценка «Зимовий похід 6.XII.1919 — 6.V.1920».

На початку армія УНР вирушила тилами Добровольчої Армії Антона Денікіна в напрямку Козятин — Гайсин — Вінниця — Хмільник. Там вона завдала несподіваних і відчутних ударів з мінімальними для себе втратами. УГА не дотрималася угоди з денікінцями й допомагала в цьому поході зброєю та кіньми. 

У грудні 1919 ― березні 1920-х українські війська знищували ворожі гарнізони й формування білогвардійців та «червоних», пройшли Єлисаветградщиною (сучасний Кропивницький), Дніпром, осіли в Умані, Черкасах, Смілі та інших містах. Під час походу командувачі підтримували постійний зв’язок з Урядом та Петлюрою. 

Завдяки маневрам бійці Української Армії двічі проривали більшовицький фронт, руйнували засоби комунікації, здобули кількадесят міст та захопили тисячі полонених.

6 травня 1920 року в районі Ямполя Армія УНР з’єдналася з іншими українськими частинами, які визволяли Україну від більшовиків. А через два дні — 8 травня 1920 року — українські військові пройшли парадом центром визволеного Києва.

Які наслідки й значення Першого зимового походу?

Армія, яка була на межі знищення, виконала своє завдання, завдяки чому піднявся бойовий дух. Українські військові вперше застосували партизанські методи боротьби до ворога, який переважав кількістю та озброєнням. Згодом цей досвід успішно застосовувала УПА.

Перший зимовий похід на певний час зберіг елементи державності — владу, населення й територію. До того ж боєздатність армії посилювала вплив української делегації на переговорах з поляками у Варшаві. 

Українці переживали піднесення національної свідомості. Так більшовики у 1920 році змінили свою тактику, підтримавши політику «українізації». Через ослаблений тиск розвивалася українська культура. Це були сприятливі умови для українського відродження 20-х років. 

Нині пам’ять про звитягу учасників Зимового походу повертається. Це ім’я з серпня 2019 року носить 28-а окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ. Також у місті Ананьїв на Одещині відкрили перший в Україні пам’ятник із зображенням залізного хреста лицарів Зимового походу.

Текст підготувала Олена Суліковська.

Малюнок: Федір Грінченко.