img

Фінік для війська

08.03.2019 Анастасія Дзюбак

Ірина Крикотненко, 35 років

економістка, військова фінансистка у 42-му батальйоні 57-ї окремої мотопіхотної бригади (Сухопутні війська ЗСУ)

***

Мабуть, в армію мене привела доля, — каже моя співрозмовниця. На зустріч вона прийшла у яскравій синій сукні. Це не буденний образ для неї, радше — розкіш у відпустці. Зазвичай носить військову форму.

Лейтенантка Ірина Крикотненко. Тридцятитрирічна фінансистка, яка певної миті вирішила змінити своє життя й піти в армію.

Із кабінету — на передову

Два останні роки Ірина була завідувачкою фінансової частини 42-го батальйону 57-ї окремої мотопіхотної бригади. Десять років перед тим Ірина працювала у фінансовому управлінні Новомиргорода, райцентру на Кіровоградщині.

— У моїй сім’ї по маминій лінії були військові: брат, тітка, дядько. Хтось служив, хтось іще служить. І я вирішила зробити власний внесок, — розповідає Ірина й додає, що любить людей у формі. Думала про роботу в поліції, та все ж обрала військо.

Коли прийшла до військкомату проситись на контракт, їй дивувались. Війна тривала вже два роки, велика хвиля добровольців відлинула. Звісно, ніхто не відраджував, але питали, навіщо їй робота у бойовій частині, адже вона не військовозобов’язана.

— Молода дівчина! Нащо воно тобі треба? — казали тоді. Але, видно, було треба, — ствердно каже Ірина.

У цивільному житті робота фінансиста кабінетна. Але не в армії. Два роки минули у роз’їздах між Кропивницьким, де офіційно була сформована бригада, і Донеччиною, де проходили службу вояки.

DSC_8143

Внутрішня кухня

— Коли прибула у штаб під Маріуполем, то не розуміла, хто солдат, хто сержант, а хто полковник. Дядько з тіткою на призов мені подарували статут і сказали: «Вчи», — сміється жінка. — Я завчала звання, але досить було рознервуватись — одразу все забувала.

— Зима, шапки, куртки — взагалі незрозуміло, хто є хто.

Спершу почувалася чужою й соромилась.

— Покликали мене їсти, всі сидять, їдять, а я сиджу голодна. Настільки соромилася спершу, — заливається сміхом, згадуючи перші дні служби.

Коли роззнайомилась, виявилося, працювати у чоловічому колективі їй комфортно.

— Чоловіки відкритіші. Що думають, те й кажуть. Не пліткують за спиною.

Дівчата спочатку трохи насторожено, навіть із ревністю, ставилися до новенької. Дехто, крім кар’єри, вбачав у такому виборі можливість улаштувати особисте життя. Іра такої мети не мала. Одразу встановила чіткі рамки в робочих стосунках: була серйозною та суворою.

Та згодом армія дала відчуття сім’ї.

— Тут ми завжди разом. Усі близькі та рідні, — ділиться військова. Каже, знайшла друзів з усіх куточків країни. Тепер їздить у гості.

У Водяному, де довго базувався штаб, в одній триповерховій будівлі жили понад сорок людей. Ірина каже, що часом це зморює, бо майже немає змоги побути на самоті. Але це має і свої переваги.

— У тебе немає часу сумувати, — згадує. — Вечеря — це великий стіл. Всі сіли, кожен щось розповів. Це затягує.

Часом навіть забувала дзвонити додому.

Коли Іра потрапила у бригаду, жінок-офіцерок там не було. Серед сержантсько-старшинського складу були зв’язкові, медсестри — близько 30 жінок на батальйон із 350 осіб

 

Щоденна робота

Ірину називають «Фініком». Не тому, що солодка, як екзотичний фрукт, а тому, що опікується фінансами. Її завдання — нарахування зарплат воякам. Ірина працювала з банківськими переказами, але на початках війни військовим фінансистам доводилось буквально возити готівку на передову.

У 2016-му штаб розташовувався у Водяному, а сам батальйон був розкиданий ближче до лінії розмежування: в Авдіївці, Мар’їнці.

У батальйоні 350 військовослужбовців, тому велика плинність кадрів. Робота для дівчини спершу була «темним лісом». Вона фінансистка, проте цивільна, а у війську геть інша специфіка нарахування зарплати: окрім окладу, вислуги, звання, є ще низка складників, які залежать від виконаної вояком роботи.

Особливої фізичної підготовки на її посаді не вимагали. Але навчитись поводитися зі зброєю і відвідувати стрільби мусила обов’язково.

— Я була шалено зайнята, — згадує Іра. — Та й виїзди на позиції регулярні. Командир казав, що треба бути ближчими до людей. Тому беремо ноутбук, відомості — і їдемо спілкуватись.

Побалакати з бійцями бригади про життя — теж частина роботи. Окрім роз’яснень, везли хлопцям подарунки й замовлення. Ті зустрічали чаєм, кавою та шоколадом.

— Всі сходяться, приносять обвуглені горнятка й наливають каву. Бійцям бракує спілкування. Бувало, за день тої кави вже стільки вип’єш, що у голові крутиться. Але тут нове запрошення, і хочеш-не-хочеш — п’єш.

Жінка залишається жінкою

Коли Іра потрапила у бригаду, жінок-офіцерок там не було. Серед сержантсько-старшинського складу були зв’язкові, медсестри — близько 30 жінок на батальйон із 350 осіб.

Попри велику підтримку, треба було звикати до побуту.

— Пластиковий посуд, душ один на всіх, або його і геть нема, або він «літній». У травні на полігоні ми взагалі мали тільки холодну воду. До цього треба звикнути. Але всі ці розповіді, що дівчата на передовій недоглянуті-немиті, — неправда.

Якщо є бажання, є і догляд, і манікюр. Дівчина залишається дівчиною де б не була.

DSC_8143

Мама у формі

Два тижні поспіль, інколи й місяць тривали відрядження. А потім Ірина поверталась до Кропивницького, адже тут треба було вести роботу з банками.

— Приїжджаєш сюди, сідаєш у маршрутку — всі такі пахучі, з нафарбованими губами. А ти за два тижні «підкопчена» запахом буржуйки, ще й після доби дороги потягом із Маріуполя, — згадує жінка.

Вдома її підтримували рідні, адже вона сама виховує сина, який на той час навчався у 7-му класі.

— Не хотілося забирати його зі школи й переводити на навчання в село. Тому приїжджали сюди батьки, тітки, дядьки. Влітку простіше було, звісно, — згадує Іра.

Коли вперше пішла на шкільні збори після роботи у формі, він знітився. Думав, однокласники сміятимуться. Але чого сміятись? Ми захищаємо Україну, така професія

Хлопчик сумував і переживав. Інколи навіть соромився.

— Коли вперше пішла на шкільні збори після роботи у формі, він знітився. Думав, однокласники сміятимуться. Але чого сміятись? Ми захищаємо Україну, така професія, — каже Ірина. Тоді провела із сином серйозну розмову, зрозумів.

Тепер Владислав навіть думає про вступ до Київського військового ліцею імені Івана Богуна.

***

Зараз Ірина працює в обласному військкоматі. Перевелася сюди вимушено: її бригаду, яка раніше дислокувалась у Кропивницькому, перевели до Херсонської області, а висмикнути зі звичного середовища сина-дев’ятикласника не наважилась. Зізнається, що сумує.

— Кажу малому, що як стане самостійним — повернусь назад.

***

 

 

***
[Спецпроект створений в рамках спецпроекту «Справжня країна» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду США. — Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.]

Анастасія Дзюбак Олександр Козловський
Анастасія Дзюбак Олександр Козловський

Схожі публікації

1953 7

Перлинка й паперовий змій

З волонтерів — у аеророзвідниці. Як 24-річна дівчина знайшла спосіб зменшити кількість жертв на війні

08.03.2019 Ілона Громлюк
1146 5

Місце в ланцюжку

Як і чому радіотелефоністка знайшла своє місце в артилерійській розвідці

08.03.2019 Віра Курико
1317 5

Ляна, стрілець

Працівниця банківського контакт-центру стала старшим солдатом батальйону Нацгвардії

08.03.2019 Наталія Патрікєєва

Популярні публікації

31067 12

Брія Блессінґ

Розмова з українською співачкою
24.09.2014 Володимир Бєглов
63037 18

Юрій Гнатюк, KindGeek: «Щоб отримати правильні відповіді, потрібно ставити правильні запитання»

Співзасновник та COO KindGeek, про історію компанії, важливість планування та вміння брати на себе відповідальність
13.06.2017 Тарас Прокопишин
49512 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати