img

Шон Патрік Лаветт: «Свобода без відповідальності неможлива»

18.08.2016 Олексій Коваленко

[П’ять років тому в Українському католицькому університеті у Львові розпочався експеримент. Ідея полягала в тому, що журналіст в українських умовах може поєднувати використання сучасних технологій із етичними стандартами, заснованими на загальнолюдських моральних принципах. І, коли доведеться, витримувати спокуси та удари корумпованої нігілістичної системи. Вже понад сто випускників Школи журналістики УКУ перевіряють це припущення.

До п’ятиріччя проекту десятеро журналістів та експертів, які є для Школи журналістики УКУ моральними орієнтирами, поділилися своїми поглядами на цінності, місію та майбутнє журналістської професії.]

***

Керівник англомовної служби «Радіо Ватикан» Шон Патрік Лаветт працював із п’ятьма Римськими Папами і знає практично все про моральність та відповідальність журналістики. Він починав кар’єру військовим кореспондентом та побував у багатьох гарячих точках по всьому світі.

Шон Патрік Лаветт проводив медіа-воркшопи в Танзанії, Ефіопії, Ліберії, Замбії, Маврикії, Буркіна-Фасо, Південній Африці, на Філіппінах, а також в Україні. Спілкування з людьми — його пристрасть. Ми попросили Шона Патріка докладніше розповісти про відповідальність журналістської професії.

 

Шоне, ви журналіст із великим досвідом роботи, зокрема були військовим кореспондентом. Як співвідносяться християнська мораль і журналістські стандарти?

Щоби відповісти на це запитання, варто поставити інше: що спільного мають християнська мораль і журналістські стандарти? Я думаю, що вони шукають одне і те ж: істину. Звісно, ми можемо до кінця інтерв’ю дискутувати про те, що маємо на увазі під словом «істина». Можна розглядати філософський, теологічний, культурний та політичний аспекти. Для мене «істина» означає спробу побачити крізь плутанину. У світі сьогодні стільки плутанини, так багато невизначеності, сумнівів і скептицизму. Коли ми шукаємо істину, то намагаємось бачити речі такими, якими вони є насправді. Потім пробуємо зрозуміти їх і діяти відповідно до цього.

Ви допомагали прокаженим у Калькутті разом із матір’ю Терезою. В яких випадках журналістика має бути журналістикою співпричетності? І чи не може вона бути причиною професійного вигорання?

Вигорання — це ризик для будь-якого професіонала, який дозволяє роботі стати одержимістю. Всяку журналістику, де в центрі уваги перебуває людина, можна назвати журналістикою співпричетності. Звичайно, головна мета цієї професії — розтлумачувати, а не втручатись. Хороший журналіст показує історію настільки ясно, коротко, конкретно і достовірно, наскільки це можливо. Звісно, всі ми теж люди: наші почуття та дії відображають наші емоції. Але, як професіонали, також знаємо, що точність і об’єктивність — два стовпи журналістської етики. Вони не дають нам стати одержимими. Тримають нас у здоровому глузді.

Вигорання — це ризик для будь-якого професіонала, який дозволяє роботі стати одержимістю

Зараз у зв’язку з війною перед українською журналістикою постали нові проблеми. Одна з них — як далеко може зайти журналіст. Військовий кореспондент із США Нолан Пітерсон нещодавно сказав, що  він у будь-який момент готовий залишити камеру і допомогти людині, що помирає. Це правильно з точки зору християнських цінностей і моралі, але чи правильно це з точки зору журналістики?

Розумію. Тепер починаються складні запитання. Якщо ви очікуєте на швидку і просту відповідь, то будете розчаровані. Так, ми говоримо про «журналістику». Але про яку саме журналістику: розслідувальну, новинну, фото-, радіо-, телевізійну, друковану чи, може, про соціальні медіа? Кожен із цих типів журналістики існує сам  собою і відповідно до своїх правил. Коли фотокореспондент залишає камеру і виносить дитину біженця з води, то він робить єдино можливу з гуманної і етичної точки зору річ, яку тільки можна уявити за таких обставин. Найбільше насторожує саме те, що ми дивуємось таким учинкам. Неможливо відокремити те, що ми робимо, від того, хто ми.

Якось в інтерв’ю минулого року вас назвали «медіа-лицарем». Ви  могли б стати професійним дипломатом чи політиком, якби хотіли. Зараз українські журналісти часто використовують знання і зв’язки, набуті під час роботи журналістом, щоби побудувати політичну кар’єру. Наскільки це припустимо? Вони отримали кредит довіри від людей, будучи журналістами, а тепер використовують його в політичних цілях.

Не всім бути «медіа-лицарями», які кидаються в бій, вихоплюючи мечі. Зрештою, хтось може травмуватись у бою.

Папа Римський Франциск говорить нам не судити. І я дійсно намагаюсь цього не робити. Так, завжди є люди, яких приваблює влада та привілеї. Є ті, хто певною мірою використовує ситуацію, щоби посилити свій вплив. Так було завжди. Це не важко зрозуміти. Інше питання, що важко зрозуміти людей, які продовжують їх підтримувати так само, як підтримували ще журналістами.

??????????????????????????

Кожен із журналістів, як і будь-яких людей, має власну позицію, погляд на якісь суперечливі речі. Чи має журналіст право відображати свою думку в матеріалах і, якщо має, то до якої міри?

Все потрібно розглядати в контексті. Ми працюємо в конкретних соціально-політичних та навіть релігійних середовищах. Найчастіше наш авторитет залежить від того, наскільки ми поважаємо це середовище і як реагуємо на нього. Отже: ні, я не думаю, що журналісти мають «право» висловлювати власне ставлення щодо суперечливих питань. Особливо якщо це ставлення не збігається з контекстом проблеми. Тим паче, що журналіст ризикує створити безлад і лише посилити непорозуміння.

Добре. Я розумію, що журналіст має бути «super partes». Але поміркуймо: журналіст знає, що Крим — анексована в України територія, для нього це аксіома, як і те, що анексувала його Росія. Чи потрібно йому гратись в об’єктивність і подавати всі позиції: українську, кримську, російську? Де межа цієї відстороненості?

Один із ключів до справді ефективної комунікації — здатність дивитись на речі з різних точок зору, щоби поставити себе на місце іншої людини

Ваша правда. Дуже важко бути відстороненим. Але об’єктивність — не гра, це виклик, брудна робота. Хтось повинен її виконувати. Один із ключів до справді ефективної комунікації — здатність дивитись на речі з різних точок зору, щоби поставити себе на місце іншої людини. Іноді це вимагає від нас мужності, часто — смирення, завжди — творчості. Люди не запрограмовані, щоби бачити все під кутом 360 градусів. Я думаю, продовжую сподіватись, що, коли ви надасте людині достатньо якісної інформації, то вона буде говорити сама за себе. «Істина» буде розкрита.     

А що робити з цензурою? Хтось, наприклад, пише гострий матеріал про якогось політика, а його редактор каже: це занадто, треба  зробити текст м’якшим. Де має бути ця межа журналістської свободи?

Ми знову могли б до кінця інтерв’ю говорити про значення різновидів свободи, про те, чи існують вони взагалі. Зазвичай я не люблю цитувати інших людей, щоби висловити свої думки. Але на це запитання Нельсон Мандела відповів краще за мене. «Бути вільним — це не просто скинути кайдани, а жити так, щоби поважати й збільшувати свободу інших». Чому мені настільки подобається ця цитата? Тому що Мандела робить акцент на свободу інших людей, а не на свою власну. Часто як журналіст я маю використовувати свою свободу з розсудливістю, знаючи, що я можу нашкодити або поставити когось під загрозу. Немає свободи без відповідальності.

Коли журналіст або медіа-менеджер пише щось у соцмережах або просто публікує десь свою позицію, то він ще журналіст? Чи можна поєднувати суб’єктивність позиції і публічність журналіста?

Чи можемо ми сказати, що колись буваємо повністю об’єктивними? Або ми завжди керуємось нашими особистими переконаннями і досвідом? Тут треба повернутись до питання про об’єктивність. Якщо ви справді хочете вчитись ідеальної журналістської об’єктивності, то вам доведеться відмовляти собі — вдавати, що ви не думаєте і не відчуваєте. Це неможливо. Насправді, це навіть не корисно. Ми ті, хто ми є: результат нашого досвіду. Я не думаю, що це варто заперечувати. Треба намагатись побачити речі з різних точок зору, наскільки це можливо. Тоді ми побачимо контекст, а також саму суть питання. Це все задля того, щоби показати істину правдиво і людяно.

?????????????

Ви вже кілька разів були в Українському католицькому університеті. І, мабуть, помітили, що майже всі студенти, які тут вчаться, далекі від релігійної журналістики. Чи правильна, на вашу думку, така модель освіти, коли вищий навчальний заклад з певними релігійними установами має повністю світську спеціальність?

Я люблю УКУ. Викладав і читав лекції в багатьох університетах світу, але тут є щось особливе — своя енергія, атмосфера. І я не можу позбутись думки, що саме релігійна специфіка університету робить його таким особливим. Інші школи журналістики витрачають багато часу, концентруючись на чотирьох із п’яти «W»: хто, що, де, коли. Релігія, за своєю природою, постійно змушує нас ставити питання «Чому?». Звичайно ж, воно найцікавіше і найважливіше з усіх. Якщо я не можу пояснити, чому, то нічого більше не має сенсу. Я маю бачити більше, ніж лежить на поверхні. Хіба це не те, що вчить нас робити релігія?

Олексій Коваленко Аліна Смутко

Схожі публікації

18593 11

Сергій Рахманін: «Покликання журналіста — допомогти відрізнити чорне від білого»

Чому заступник головного редактора «Дзеркала тижня» вважає журналістикою найцікавішою професією, але не хотів би, щоб нею займались його діти

25.08.2016 Ірина Андрейців
18438 7

Антон — живий!

Як волонтер, що може ворушити лише головою та пальцями рук, рятує солдатів, а вони — його

15.09.2016 Ольга Омельянчук
7686 11

Любомир Горбач

Розмова із засновником та керівником Товариства пошуку жертв війни «Пам’ять»

15.10.2014 Тарас Прокопишин

Популярні публікації

63329 5

Громада в дії

Чому в селі, де з’явився вуличний вай-фай, перестали красти квіти
07.02.2017 Альона Вишницька
43202 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом
19.07.2016 Євген Руденко
45875 3

Чи має клієнт платити за розбитий посуд в ресторані?

8 карток про те, як поводитися, якщо ви випадково розбили посуд у кафе чи ресторані
22.04.2016 Ірина Сало

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати