Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
09:00
загальнонаціональна
хвилина памʼяті
«Перший час ми шили військовий одяг і не шили адаптивний»
На початку повномасштабного вторгнення Марина — засновниця «Швейної роти» — написала в чат, де була Ксенія: «Хлопцям із ТрО Дніпра потрібні балаклави». Місцеві айтівці дали дівчатам приміщення та тканину. Марина та Ксенія покликали знайомих майстринь з Дніпра — і почали шити. Їхній рекорд за один день 2022-го — 495 балаклав. До цього вони ні працювали у швейних цехах, ні планували шити для когось, окрім рідних.
«Перший час ми шили військовий одяг і не шили адаптивний. Ми й не планували цього робити», — розповідає Ксенія.
Проте плани змінив запит від лікарні в Дніпрі — там потребували трусів на завʼязках, які б могли полегшити процес одягання пораненим. Згодом про таку можливість дізналися в госпіталі в Харкові, тож дівчата знову отримали запит на адаптивний одяг. Марина та Ксенія написали в одній з груп, де були українські кравчині: «Потрібна допомога з пошиттям адаптивного одягу». Тоді, каже Ксенія, відгукнулися близько восьми майстринь, яким вони надіслали крій. «Ми вже четвертий рік разом і розходитися не плануємо. Наша ініціатива зібрала багато талановитих майстринь і конструкторок одягу. Тож зараз ми можемо відшивати понад 50 позицій військового одягу: від адаптивних трусів до чохлів на кулемети».
З часом зʼявилася викрійка кібершортів та кіберштанів — так дівчата називають адаптивний одяг. Зараз на сайті «Швейної роти» є уроки та лекала для чималої кількості виробів. Так вони працюють і досі: є центральний хаб у Дніпрі та мережа осередків по всій Україні й за кордоном.
«Швейна рота» працює за принципом «усі для всіх»
Окрім пошиття одягу, волонтери шукають засоби гігієни, звичайний одяг: кросівки, куртки, шапки та багато іншого. «Ми за те, щоб “усі для всіх” шиють. У нас немає такого, що я в Дніпрі шию тільки для Дніпра, а я у Вінниці — тільки для Вінниці, бо хлопці та дівчата, які нас захищають, з різних місць».
Весь адаптивний та військовий одяг «Швейної роти» — безоплатний. «Наша головна мета, щоб адаптивний одяг видавали пораненим безплатно й у тій кількості, яка потрібна. Не один комплект, не одні труси, не одна футболка, а стільки, скільки потрібно, щоб повністю вилікуватися або пройти процес протезування».
«Швейна рота» — це 25 осередків по всій Україні та за кордоном
Підрозділи у різних областях часто формувалися довкола майстринь-волонтерок. До прикладу, у Вінниці все почалося з Юлії Гнатюк. Зараз це команда з тридцяти волонтерок, які разом шиють, в’яжуть, перуть, прасують одяг та нарізають липучки. У Нікополі в більшості майстринь чоловіки або сини — військові. Волонтерки спочатку працювали самостійно, а потім приєдналися до «Швейної роти». Ці жінки живуть у громаді, яку постійно обстрілюють росіяни, одна з них розповідає Ксенії: «Я прийшла на роботу, а магазин, через який я йшла, через годину обстріляли, і там були загиблі».
Якось до «Швейної роти» звернулася Алла — вона поїхала до Канади у 2022 році й хотіла допомагати саме «руками». Зараз уже три роки щомісяця з Канади надсилають п’ятдесят-шістдесят адаптивних футболок. До Алли долучилися інші українці, канадійки та канадійці. «У них є Тайлер, який допомагає, йому дев’ятнадцять років. Він прийшов у той центр, де вони шиють, вчити українську мову. Йому розказали про “Швейну роту” і він долучився», — розповідає Ксенія.
Про підрозділ у Петропавлівці Ксенія розповідає у минулому часі. Їм довелося переїхати через безпекову ситуацію. «Оля [координаторка — ред.] до останнього тримала підрозділ і працювала. Проте їм довелося поїхати через постійні обстріли росіян».
У кожного підрозділу є своя фішка: «Канада шиє футболки. Ми кожного місяця знаємо, що вони точно приїдуть до нас. “Швейна рота Полтава” найбільше шиє штанів. На Троєщині Ірина шиє кібертруси великих розмірів. В Німеччині майстрині спеціалізуються на теплих флісових шкарпетках. У Києві та Бобринці добре закривають індивідуальні запити. Також є спільнота “Містер Шкарпета”, де об’єдналися близько 1000 майстринь, що вв’яжуть теплі адаптивні та звичайні шкарпетки», — каже Ксенія.
«Ми зараз шукаємо якусь “пігулку” проти вигорання для нас всіх»
Ксенія розповідає, що зараз деякі майстрині вимушені покидати домівки через безпекову ситуацію. У Покровську шили дві майстрині — дві Олени. Їхні чоловіки — військові, один із них загинув. Жінки виїхали з Покровська. Ще одна волонтерка мешкає в Запоріжжі, там шиє адаптивний одяг та відвідує захисників у госпіталі, проте зараз вона шукає місце, де буде безпечніше.
Також Ксенія каже і про вигорання, зокрема в координаторок підрозділів. «Ми зараз шукаємо якусь “пігулку” проти вигорання для нас всіх. Волонтер, який виніс усе з дому, — це ми. У нашому приміщенні немає опалення, тож одного дня я зняла вдома кондиціонер і принесла його в хаб, щоб волонтерки, які приходили, були в теплі».
Ксенія не шиє з 2023 року — з часом з’являлося все більше місць, яким допомагала «Швейна рота», ускладнювалася логістика і пошук необхідних матеріалів для забезпечення підрозділів.
«Швейна рота» забезпечує адаптивним одягом не лише військових у госпіталях, а й на стабілізаційних пунктах, в евакуаційних потягах та автобусах
Стабпункти від Сумщини до Херсонщини, різні бригади, евакуаційні автобуси та потяги, лікарні — ті, кому допомагає «Швейна рота». Зараз у них є запит від Третього армійського корпуса на триста трусів, триста футболок, триста штанів та триста кофт. «Ми дуже тісно співпрацюємо з “Австрійкою”. Одна з наших майстринь — Галина Русіна — є командиркою екіпажу в цьому евакуаційному автобусі. Ми про це дізналися випадково. Вона шила адаптивний одяг, а потім каже: “Я вже рік в “Австрійці”. Я думала, що вона їздила туди як волонтерка раз чи двічі. А виявилося, що вона командирка екіпажу».
На сайті «Швейної роти» є гугл-форма, заповнити яку може кожен, хто потребує адаптивного одягу: поранені захисники й захисниці, цивільні та діти.
Ксенія розповідає про перші відгуки, які отримують і зараз: «Це було щось на кшталт: “Дівчата, я вперше за два місяці вийшов на вулицю. Бо на мене налазили тільки труси. А ви мені надіслали адаптивні теплі штани — і тепер я можу вийти на вулицю”».
«Ми дуже хочемо, щоб адаптивний одяг був таким самим зручним, як звичайний»
Ксенія розповідає, що чимало військових не хочуть брати додатковий адаптивний одяг. Дружина одного з таких хлопців якось написала волонтерці, що той не взяв ще одні штани, хоча вони були йому потрібні, щоб вони дісталися іншим. Натомість Ксенія каже, що в «Швейній роті» розуміють, що під час лікування та реабілітації пораненим необхідно мати змінний одяг.
«Приємно бути в чистому. Приємно бути в теплому і мати можливість виходити на вулицю. Ми дуже хочемо, щоб адаптивний одяг був таким самим зручним, як звичайний», — каже волонтерка.
Команда «Швейної роти», що зібрала людей від Торонто до Нікополя
У 2022 році Марина Пальченко та Ксенія Самойлич починали з балаклав для військових. Зараз «Швейна рота» — це обʼєднання понад 700 волонтерів, які пошили понад 300 тисяч одиниць адаптивного одягу.
Ксенія розповідає про одну з майстринь «Швейної роти» у Києві — Марину Миколайчук. Жінка закриває чимало індивідуальних запитів, організовує процеси пошиття у своєму підрозділі та дбає про психологічне здоров’я волонтерок в інших осередках.
«Вона організувала курс лекцій “Мистецтво турботи про себе”, куди запросила лікарів, терапевтів, реабілітолога, психолога, нутриціолога. Ми робили серію прямих ефірів в інстаграмі — саме Марина їх координувала. Також вони усім підрозділом проходили гінекологічний чек-ап. Були й зустрічі, присвячені фінансовій грамотності».
Також у «Швейній роті» планується Таємний Санта — волонтерки даруватимуть одна одній подарунки. А ще час від часу вони надсилають одна одній пироги, пиріжки та цукерки — просто щоб підтримати. «Жоден рекрутинговий центр не знайшов би таких людей, які обрали йти пліч-о-пліч з нами волонтерським шляхом».
Ксенія ділиться ще однією історією, пов’язаною з розробкою сайту: «Нам сайт розробляли хлопці-першокурсники з Політехнічного університету. І батько-військовий одного з хлопців прийшов до Олі в Петропавлівці, щоб вона підшила йому розгрузку. І він її питає: “Ну, а ви хто?” Вона каже: “Я — “Швейна Рота Петропавлівка”. А він відповідає: “А мій син сайт робив для “Швейної Роти”».
Авторка: Ірина Кравець
Фото: колаж НЗЛ
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
Оберіть рівень підтримки
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше499 грн/міс
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше416 грн/міс
499 грн/міс
При оплаті 4999 грн за рік
