мистецтво

Екстер народилася у польському Білостоку в родині білоруського єврея та грекині. Коли дівчинці було два, її сім’я переїхала в Україну. Тут вона навчалася із Богомазовим та Архипенком, майбутніми геніями авангарду, і брала уроки в українського художника Пимоненка. Екстер багато подорожувала та жила між Києвом, Санкт-Петербургом, Москвою, Віднем та Парижем. Відкрила у Києві майстерню живопису, яка стала осередком зборів тогочасної творчої молоді, організовувала чимало виставок. У 1914 році Екстер написала «Натюрморт з писанками», яким надихнула всесвітньо відомого Пабло Пікассо на використання кольорів у кубізмі. Мисткиня також спілкувалася з українським художником-авангардистом Казимиром Малевичем. Подейкують, що тільки вона могла заходити у майстерню, де той працював над новими картинами та придумав течію супрематизм. 

Мисткиня захоплювалася керамікою із села Дубинці (нині Київська область). У її роботах можна з легкістю віднайти мотиви гончарства, яке Олександра привезла із собою в еміграцію до Франції. Ася (так її називали друзі) була не лише талановитою художницею, а й реформаторкою сценографії. За це її називали «Пікассо сценографії». Вона першою почала створювати об’ємні багатоярусні декорації замість пласких намальованих. Наполягала на співзвучності театральних костюмів з кольоровим рішенням фону і запропонувала розмальовувати обличчя акторів. 

Дослідники футуризму назвали Олександру Екстер «амазонкою українського авангарду», але РФ записала її в ряди власних митців через зв’язок художниці з Росією та її вплив на російський авангард. Хоча Екстер більшу частину свого життя прожила в Києві, заснувала там власну школу і щиро захоплювалася українським мистецтвом.

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Авторка тексту: Діана Горон

Детальніше. Леонардо да Вінчі був інженером, винахідником, науковцем і художником.

На виставці є записи да Вінчі, його ескізи, результати досліджень його картин. Завдяки технологіям віртуальної реальності можна побачити непомітні оку деталі робіт художника.

Один з найвідоміших малюнків Леонардо да Вінчі — «Вітрувіанська людина» — також є на виставці, однак лише впродовж двох місяців. Малюнок привезли з Галереї Академії у Венеції до паризького Лувру безпосередньо напередодні відкриття виставки.

«Мона Ліза» представлена на виставці за допомогою технологій віртуальної реальності. Сама картина залишиться в постійній експозиції Лувру, де вона розташована за куленепробивним склом. За словами авторів проєкту, відвідувачі зможуть побачити такі деталі портрета, які неможливо роздивитись без використання спеціальних технологій.

→ 5 фактів про «Джоконду» («Мона Ліза») Леонардо да Вінчі. (з книги «Леонардо да Вінчі» від Волтера Айзексона)

1. Леонардо да Вінчі вдосконалював картину протягом 16 років. Від початку роботи над портретом і до самої своєї смерті Леонардо тримав картину біля себе й віз її із Флоренції в Мілан, Рим і Францію. Він увесь час накладав на неї тонкі шари фарби. Коли Леонардо помер у 1519 році, картина перебувала в його майстерні.
2. Дружина торговця шовком чи коханка Медічі? Загальноприйнята версія — на картині зображена Ліза дель Джокондо, дружина торговця шовком Франческо дель Джокондо. Саме Франческо замовив Леонардо портрет дружини, якій ось-ось мало виповнитися 24 роки. Є ще версія, що на картині да Вінчі зобразив коханку Джуліано Медічі. Начебто є свідчення, що написання цієї картини заохочував саме Медічі, тож відповідно мало би йтися про його коханку.
3. Диявол у деталях. Леонардо заґрунтував свинцевим білилом дошку з тонкою фактурою, вирізану із середини тополевого стовбура. Cвинцеве білило краще відбиває світло і посилює ілюзію глибини, сяйва та об’єму. Працюючи над тінями на обличчі, художник створив новаторську суміш заліза й марганцю. Контури щік і усмішка Лізи змінюються відповідно до освітлення в кімнаті й кута погляду. Картина мовби оживає.
4. Анатомія усмішки. Тонкі зморшки в кутиках Лізиних вуст скеровані трошки донизу. Якщо дивитися просто на її рот, сітківка ока вловлює всі дрібні деталі й лінії, а тому здається, що жінка не усміхається. Натомість якщо перевести погляд трохи вбік — на очі, щоки Лізи чи іншу частину картини — ви бачитимете рот бічним зором, тож він виглядатиме розмитішим. Дрібні зморшки в кутиках вуст стануть невидимими, натомість тіні створять ілюзію, що губи розтягуються в легкому усміху. Що менше ви намагаєтеся вловити усмішку, то яскравіше вона мерехтить.
5. Одна «Мона Ліза», дві «Мони Лізи», три «Мони Лізи»… Поки Леонардо й далі вдосконалював «Мону Лізу», його учні й послідовники заходилися створювати копії — можливо, подекуди навіть за участю самого майстра. Найкрасивіша копія розміщується в музеї Прадо в Мадриді. У 2012 році її почистили й відреставрували. Вона допомагає нам уявити, як виглядав оригінал до того, як лак пожовтів і потріскався.

→ Іван Марчук презентував останню виставку в Києві. У київському мистецькому просторі ARTAREA український художник зі світовою славою презентував свою останню експозицію. Художник підібрав картини і пластичні роботи, які йому вдалось створити з 1965 року. Виставка налічує понад 100 експонатів різних періодів творчості, які він досі не демонстрував публіці. Також було створено 20-хвилинну digital-інсталяцію, яка відтворювала роботи майстра. Для панорамного проєкту автори використали музику Мирослава Скорика та спів Пікардійської терції. Інсталяцію створили на прохання Івана Марчука, який був вражений від подібного показу робіт Далі та Пікассо. 

Фото: Mental Floss