Сулейман Мамутов. Нічого про вас без вас

Коли йому було 5 років, він знав, які речовини треба змішати, щоб отримати цемент. Розумів, чому слід ретельно очистити земельну ділянку від каменів, — і робив це. Робив — бо дуже хотілося дому. 

У першому домі, який пам’ятає, не було дверей. Поки їх не поставили, його батько лягав спати просто біля зяючої діри — аби злодії не зайшли уночі до хати.

Підлітком він написав про це пісню — «Qış-93», в перекладі — «Зима-93».

Сьогодні він крокує Манхеттеном на щорічну сесію Постійного форуму ООН із питань корінних народів. Він — експерт цього Форуму. Посеред його виступів росіяни часом вимагають вимкнути мікрофон.

Це історія Сулеймана Мамутова, музиканта й міжнародного правника, який нині захищає права корінних народів і Україну загалом у світі. І часто міркує про те, що означає національна ідентичність загроженого народу й чи варта боротьба за неї продовження.

§§§

[Ми створили цей портрет завдяки амбасадорам і амбасадоркам The Ukrainians Media, які системно підтримують якісну незалежну журналістику. Доєднуйтеся, щоб таких історій було ще більше!]

§§§

Голі стіни

Крим дитинства пам’ятається Сулейманові зимами. Темними ранками й вечорами, небезпеками та незручностями. Батько, щоб дістатися до роботи, мусив спершу проїхати десять кілометрів велосипедом, потім сісти на електричку. Сулейман був іще дошкільням — і пам’ятає, що вже тоді хвилювався за батька. 

Ось чому — «Зима-93». Либонь, найвідоміша пісня гурту «Шатур Ґудур», який склався в Сулеймана з братом та друзями у 2000-х. Гурт переспівував народні пісні й виконував авторські. Слова авторських писав, зокрема, Сулейман.

Ти впізнаєш, будь певен, мій дім.

Лиш один біля лісу стоїть він.

Голі стіни й усередині двері одні,

Вікна без скла видніються здалеку. 

Ти впізнаєш.

Проте пісні — це вже потім, із підлітства. 

У дитинстві Сулейман ходив до дитсадка — і його ненавидів. Каже, «там ніколи не давали забути, ким я є». Перші бійки в його житті були через те, що нібито кримські татари — зрадники. Він досі пам’ятає слова, кинуті йому в якійсь бійці: «Ви спалювали наші поля, ви нас зрадили». Важливо: такі слова лунали зазвичай не до бійки, а вже під час. Бо характерною рисою стосунків з однолітками-ксенофобами було те, що сварки починалися зі спини, стусаном, несподівано, і ти завжди мусив бути готовим до реагування. Малим Сулейман уявлення не мав про концепцію етносів, національностей — просто бачив, що є ненависть і треба на неї реагувати. Або ти б’єшся, або приймаєш її.

— Це дуже метафорично, — зауважую я про несподівані стусани зі спини.

— Це дуже метафорично — погоджується Сулейман. — Пізніше це допомогло мені зрозуміти чимало психологічних аспектів теперішнього російського керівництва. 

Право

Про дитинство Сулейман іще згадує:

— Ти хотів дивитись мультики, а все одно мусив дивитись новини.

Він ізмалечку жив в атмосфері новин — батько, Бекір Мамутов, — журналіст. Повернувшись на батьківщину, невдовзі почав працювати в редакції газети «Qırım». І працює там дотепер, себто вже понад 30 років, є її головним редактором. 

Так само змалечку Сулейман жив в атмосфері розмов про права, відповідальність та суди, адже його мати, Хатідже Мамутова, — юристка. Коли кримська влада не бажала виділити землю на будівництво Соборної мечеті, саме Хатідже-ханим як адвокатка захищала позицію Муфтіяту (об’єднання мусульманських релігійних установ на певній території, — Ред.) у суді. Коли йшлося про формування правових позицій Меджлісу, з Хатідже Мамутовою часто радилися. 

Багато зустрічей із клієнтами мама проводила вдома, за кавою. Що таке клопотання, суди і які вони бувають, Сулейман знав із шести років. Поради стосовно юридичних тонкощів, а також побутових — щодо ув’язнених — пам’ятає досі. Наприклад, в одного знайомого виникла проблема на роботі, аж до того, що він потрапив у СІЗО. Прийшли родичі, мама давала порад