[Текст опублікований за підтримки Work.ua — сайту із пошуку роботи № 1 в Україні]
Нещодавно я провела майже три тижні в дорозі, присвячуючи свій час зустрічам та виступам у декількох країнах та низці міст США. Мені подобалося подорожувати й працювати, але додому я повернулася з полегшенням. Я налаштувалася на відпочинок.
Однак вдома я не знайшла того прихистку від клопоту, на який сподівалася. Мене захопили не тільки робочі справи, які я залишила на час поїздки, а й безліч завдань, які треба було виконати для сім’ї, друзів і мого церковного приходу. І хоч я щаслива взятися за них знову, відпочинок не вдався. Атмосфера дому була метушливою, виснажливою та дещо хаотичною.
Я розповіла про своє розчарування в щотижневій email-розсилці і здивувалася відповідям аудиторії. Багато хто, як і я, вважає, що їхнє життя на роботі йде рівномірніше, ніж удома.
Мушу сказати, що відколи ми з чоловіком перебралися до Нью-Йорка, я — головний годувальник родини. Мій чоловік захистив докторську дисертацію, а потім проходив постдокторську практику в Меморіальному онкологічному центрі імені Слоуна-Кеттерінга, а я несподівано почала працювати на Уолл-стріт. Зрештою ми оселилися в Бостоні, де я продовжила працювати в області фінансів, а він почав свою академічну кар’єру в Медичній школі Массачусетського університету. Через кілька років він змінив свої плани і став вести наше домашнє господарство. Визнаю, що це — розкіш, яку не кожна сім’я хоче або може собі дозволити.
У ті роки я багато працювала, їздила у відрядження і звикла до того, що з усіма домашніми справами та турботою про дітей добре справляється мій чоловік. Зазвичай, повертаючись додому з офісу, я не вмикала телевізор, як типовий батько сімейства з 1950-х, але моя роль у сім’ї не надто від цього відрізнялася. У багато речей мені не потрібно було втручатися. Вдома я відпочивала.
Однак кілька років тому мій чоловік повернувся на постійну роботу в університеті. Тепер він не тільки «підтримує вогнище», коли я у від’їзді, а й дає собі раду зі складними професійними та громадськими обов’язками. Він працює на два фронти: в університеті та вдома. Мені потрібен був якийсь час, щоби це усвідомити, але тепер і я маю робити внесок у нашу спільну справу.
Щоб удома та в родині все було добре, необхідно використовувати багато тактик, які ми застосовуємо на роботі: планувати і складати графіки, приймати продумані рішення і приділяти особливу увагу людям.
На роботі я дотримуюся чіткого графіка. Я враховую кожну дрібницю й залишаю час на несподівані події. Тепер я намагаюся вести своє домашнє життя так само, щоби справлятися з побутом ефективно, проводити час із сім’єю та відновлювати свої сили. Я ще не до кінця освоїла цей підхід (залишатися організованою на роботі мені допомагає асистент), але це не означає, що я перестану намагатися.
Коли мені потрібно прийняти важливе рішення на роботі, я консультуюся зі своєю командою. Останнє рішення може бути за мною, але спочатку я хочу почути думку кожного. Удома ж мені завжди було простіше приймати рішення самостійно, іноді радитися із сім’єю, а іноді й ні. Але все змінюється. Нині ми займаємося переселенням, і замість того, щоби віддавати розпорядження, ми свідомо беремо до уваги всі думки. Нашим дітям уже 18 і 22 роки, що полегшує ситуацію. Але, як я виявила в професійному житті, молоде покоління (навіть діти) часто робить цінний та необхідний внесок.
На роботі я ретельно стежу за розвитком людей у моїй команді: як вони підвищують кваліфікацію, що можуть зробити, щоби застосувати та поліпшити свої навички. Нещодавно ми скористалися тестом Clifton Strengths Finder, щоби визначити сильні сторони нашої організації. Здебільшого батьки хочуть, щоби їхні діти стали успішними. Але ми можемо підходити до цього питання ще послідовніше. На канікулах кожен член нашої сім’ї також пройшов тест, щоби визначити свої сильні сторони. Після цього ми зачитали результати й обговорили, як би ми могли допомогти одне одному краще використовувати свої переваги.
Мабуть, найважливіше, що я роблю, будучи керівником і власницею бізнесу, — намагаюся ставитися до кожної людини, з якою працюю, як до найважливішої людини у світі. Тепер я застосовую цей принцип і вдома. На роботі я завжди повертаюся до людини, з якою розмовляю, і приділяю їй всю свою увагу — чи це клієнт, чи це колега.
Удома ж я могла безліч разів перевірити свій телефон, доки мій чоловік або діти розмовляли. Під впливом нашої дочки я почала більше дивитися на людину, а не в екран телефону. Коли проводимо багато часу в розмовах, я не втомлююся, а набираюся сил.
Якщо ви батько і працюєте на повну ставку, на домашні справи у вас залишається НЕ? більше як декілька годин у день. І спокуса витратити цей час на відпочинок дуже велика. Але не сприймайте відпочинок як належне. Це почуття не тільки непомітно підриває кар’єрні перспективи, а й зовсім не допомагає вам вдома. Щоби сімейне життя було спокійним, варто докласти особливих зусиль і планувати свій час. Якщо я хочу розслабитися, спочатку я повинна це заслужити.
Оригінал — Whitney Johnson
Адаптований переклад — Віра Курико
Зображення — unplash.com
