Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка
Човен
Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка
Тімоті Снайдер
купити

У львівському видавництві репортажної та документальної літератури «Човен» побачила світ книжка американського історика та публічного інтелектуала Тімоті Снайдера «Шлях до несвободи: Росія, Європа, Америка» про глобальні політичні виклики останнього десятиліття.

«Шлях до несвободи» – одна із найважливіших для українського читача книг Тімоті Снайдера, бо вона про нас, про історію, свідками й учасниками якої ми є тут і тепер. Це книжка про події, політичні фігури та глобальні ідеї, які приховані за цими подіями. Автор аналізує складні та драматичні трансформації в Росії, Україні, Європі та США від 2011 до 2016 року. Серед головних подій – російські протести на Болотній площі в Москві, Революція Гідності в Україні, анексія Криму та вторгнення Росії на Донбас, криза біженців, Брекзит і перемога Дональда Трампа на президентських виборах у США.

Тімоті Снайдер – американський історик, письменник, публічний інтелектуал. Професор Єльського університету; фахівець з історії Східної Європи ХХ століття, зокрема історій України, Польщі, Росії. Дослідник націоналізму, тоталітаризму та Голокосту.

***

Росія уможливила та підтримувала фікцію «Дональда Трампа, успішного бізнесмена», а відтак ця фікція стала наконечником кіберзброї. Російські спроби увінчалися успіхом, бо США схожі з Росією значно більше, ніж хотілося б вірити американцям. І оскільки російські лідери вже перейшли від політики неминучості до політики вічності, вони мали техніки та чуття, які, як виявилося, добре підійшли і до тенденцій в американському суспільстві. Москві не довелося витворювати якогось окремого ідеалу: досить було використати гігантську брехню, щоб унаявнити найгірше в самих США.

У багатьох важливих сенсах американські медіа нагадували російські, тож американці були вразливими до російських тактик. Досвід Росії показує, що трапляється з політикою, коли новинні служби пускаються берега. Росії не вистачає місцевої і регіональної журналістики. Дуже мало матеріалів у російських медіа стосуються буденних досвідів російських громадян. Це створює недовіру, а російські медіа перетворюють її на підозри щодо чужинців. Слабкість місцевої преси у США нагадувала російську. Раніше США справедливо пишалися вражаючою мережею регіональних газет. Після фінансової кризи 2008 року і так ослаблена американська преса почала розвалюватися. У 2009 році щодня приблизно 70 людей, які працювали в американських газетах і журналах, втрачали роботу. Для американців, які мешкали на континенті, це означало кінець журналістики, яка стосувалася життя, і початок чогось іншого: «медіа». Там, де є місцеві репортери, журналістика описує події, які люди бачать і про які турбуються. Коли зникають місцеві репортери, новини перетворюються на абстракцію. Замість повідомлень про повсякденне вони стають розвагою.

Перетворення новин на національну розвагу було американським, а не російським винаходом, тож новини і стали вразливими до маніпуляцій шоумена. У другій половині 2015 року Трамп отримав шанс, бо американські телевізійні мережі були захоплені карнавалом, який він забезпечував. Чільний виконавчий директор телевізійної мережі зауважив, що «може, Трампова кампанія і не дуже корисна Америці, але вона збіса корисна для CBS». Забезпечивши вдосталь безкоштовного ефірного часу Трампові, американські мережі забезпечили фікційному персонажеві «Дональду Трампові, успішному бізнесменові» і широку аудиторію. Ні Трампу, ні його російським патронам не довелося вкладати в кампанію значних коштів. Телебачення забезпечувало безкоштовну рекламу. Навіть облікові записи MSNBC, CNN, CBS і NBC у твітері згадували Трампа вдвічі частіше, ніж Клінтон. Коли Росія почала оприлюднювати електронне листування демократів, телемережі й медіа підіграли. Так Росія вплинула на заголовки та на запитання, які виникли під час президентських дебатів. Вміст цих е­мейлів фігурував у двох із трьох дебатів. Утретє модератор зробив центральною темою слова Клінтон, які перебрехали росіяни.

На відміну від росіян, американці зазвичай споживають новини в інтернеті. Відповідно до результатів одного з опитувань, 44 % американців отримують новини з єдиного джерела: з фейсбуку. Інтерактивність інтернету створює ілюзію розумових зусиль, але пригнічує можливості для роздумів. Інтернет — це економіка уваги, тож прибуткові платформи створені, щоб розпорошити увагу своїх користувачів на якнайдрібніші шматочки та використати для рекламних повідомлень. Якщо на таких платформах виникає новина, її треба налаштувати, щоб вона викликала бажання поширити її. Новини, які притягують глядачів, ступають на слизьку стежку між гнівом й упередженнями. Коли кожнісінький день присвячений заламуванню рук щодо можливих ворогів, то теперішнє стає нескінченним, вічним. У таких умовах фікційний кандидат отримує значну перевагу.

Хоч інтернет-­платформи і стали важливими майданчиками з постачання новин, жодного регулювання таких джерел, як ЗМІ, у США не існувало. Два інструменти Фейсбуку, NewsFeed I Trending Topics (новинна стрічка і трендові теми), доносили до користувачів нескінченні фікції. Люди, які керували Фейсбуком і Твітером, вирішили притримуватись американської політики неминучості: вільний ринок приведе до правди, тож нічого не треба робити. Таке ставлення створило проблему: багато американських користувачів інтернету, втративши доступ до місцевих новин (чи надавши перевагу новинам, які виглядали безкоштовними), читали тексти в інтернеті так, наче це газета.

У цьому сенсі американський сегмент інтернету перетворився для російських спецслужб на «поверхню атаки». Тож російська розвідка змогла 18 місяців робити з американськими уявленнями все, що заманеться, і ніхто цього навіть не помітив. Більшість дій Росії полягала в користанні з того, що вона знайшла. Надучасницькі сюжети FoxNews чи спалахи емоцій на Breitbart здобували перегляди завдяки тому, що їх поширювали російські боти. Російська підтримка допомогла отримати вплив одіозним маргінальним правим сайтам на зразок Next News Network. У жовтні 2016 року відео Next News Network переглянули 56 мільйонів разів.

Фікції «Піцаґейту» та «сатанинських ритуалів» демонструють, як зручно поєднуються російські втручання і американські теорії змови. Обидві фікції почалися з витоку електронного листування Джона Подести, керівника кампанії Клінтон. Частині американців хотілось вірити, що приватне — таємниче, тож Росії легко вдалося обвести їх довкруж пальця. Подеста спілкувався із власником піцерії — як таке це не було великим відкриттям. Тому тролі та боти (частина з них — російські) почали поширювати фікцію про те, що меню піцерії — це код, щоб замовляти дітей для сексу, а в підвалі ресторанчика Клінтон верховодить збіговиськом педофілів. Чільний американський сайт, присвячений теоріям змови, InfoWars, теж поширив історію. Тож фікція увінчалася справжньою стріляниною з реальної штурмової гвинтівки в реальному ресторанчику.

Популярний правий інтернет­активіст Джек Пособєц, який і собі поширював небилиці про «Піцаґейт» у твітері, запевняв, що стрілець був актором, котрого найняли, щоб приховати правду. Ще Подесту запрошували на вечірку: він не пішов на неї. Господинею вечірки була мисткиня, яка назвала одну зі своїх картин Spirit Cooking. Російські боти та тролі поширили історію про те, що вечірка насправді була сатанинським ритуалом, де споживали людські тілесні рідини. Далі цю ідею підхопили й інші американські конспірологи, наприклад, Шон Генніті з Fox News i Drudge Report.

Російські платформи постачали контент для американських сайтів, що спеціалізувалися на теоріях змови й отримували велетенську аудиторію. Наприклад, в одному електронному листуванні, що викрала Росія, Гілларі Клінтон кількома словами згадує про «втому від прийняття рішень». Цей термін означає, що впродовж дня людина все більше втомлюється ухвалювати рішення. «Втома від прийняття рішень» — не діагноз, а радше спостереження психологів про робочі умови. Але коли цей лист викрала Росія, опублікувала WikiLeaks і поширив російський пропагандистський вісник «Спутник», ця втома перетворилася на жахливу хворобу. InfoWars підхопили історію вже в цій формі.

Росіяни скористалися з американської довірливості. Кожен, хто уважно придивився б до фейсбук-­сторінки (насправді неіснуючої) групи Heart of Texas, помітив би, що англійська мова для її дописувачів — не рідна. Мета цієї групи, незалежність Техасу, чудово демонструвала російську політику з підтримки сепаратизму в усіх країнах, окрім, власне, Росії (Півдня від США, Каліфорнії від США, Шотландії від Великої Британії, Каталонії від Іспанії, Криму та Донбасу від України, кожної країни-­членкині від ЄС тощо). Партійна політика групи була дуже вульгарною: як і на інших російських сайтах, вона називала демократичну кандидатку на пост президента «Killary». Попри це, сторінка Hearts of Texas мала більше підписників, ніж Демократична партія в Техасі, Республіканська партія в Техасі: і більше, ніж вони обидві разом. Кожен, хто лайкав Heart of Texas, підписувався на неї чи підтримував її, брав участь у російському вторгненні в американську політику, покликаному знищити США. Американцям сайт подобався, бо він підтверджував їхні упередження і підштовхував до крайнощів. Він водночас пропонував і захват від трансгресії, і заспокоєння законністю.

Американці довіряли росіянам і роботам, які розповідали те, що вони хотіли почути. Коли Росія створила фейкову твітер-­сторінку нібито Республіканської партії у Теннессі, американців привабив її ущипливий стиль і рясні небилиці. Ця сторінка поширювала різні побрехеньки, наприклад, що Обама народився в Африці, чи дурниці про «сатанинські ритуали». Російська версія Республіканської партії в Теннессі мала вдесятеро більше підписників, ніж справжня сторінка Республіканської партії у Теннессі. Одним із підписників фейкової сторінки був Майкл Флінн, який ретвітив матеріали на цій сторінці за кілька днів до виборів. Іншими словами, Трамповий кандидат на посаду радника з національної безпеки слугував гучномовцем для операції із встановлення російського впливу у США. Трампова речниця Келіан Конвей також ретвітила фейковий російський контент із того самого джерела. Цим вона підтримувала російські втручання в американські вибори: хоч офіційно її кампанія і заперечувала, що така річ узагалі існувала (ще вона твітила «І я тебе люблю» білим супрематистам). Джек Пособєц також підписався і ретвітив контент на цій сторінці. Він зняв відео, у якому розповідав, що не було жодного російського втручання в американську політику. Коли російську сторінку зрештою прибрали, він висловив спантеличення. Не дивно, що він не помічав російського вторгнення: адже сам був російським вторгненням.

Човен
Шлях до несвободи. Росія, Європа, Америка
Тімоті Снайдер
купити

Читайте ще

Дилема інноватора. Як нові технології нищать сильні компанії
Клейтон Крістенсен
Сам собі MBA. Про бізнес без цензури
Джек Велч, Сьюзі Велч
Витоки політичного порядку
Френсіс Фукуяма
Енциклопедія неуків, бунтівників та інших геніїв
Пуї Жан-Бернар, Блох Серж

Блог