«Страх. Трамп у Білому домі» — найінтимніший портрет чинного президента США, а також анамнез «нервового зриву виконавчої влади найпотужнішої країни».

Тут вибухові суперечки та скандальні перипетії прийняття доленосних для світу рішень в Овальному кабінеті та владних кулуарах. Під час написання цієї книжки було опрацьовано сотні годин інтерв’ю, нотаток з зустрічей, персональних щоденників.

***

Розділ 1

У серпні 2010-го, за шість років до того, як взятися за президентську виборчу кампанію, Дональда Трампа, Стів Беннон, на той час 57-річний продюсер правих політичних фільмів, відповів на телефонний дзвінок.

— Що ти завтра робиш? — запитав Дейвид Боссі, консервативний активіст, що вже давно займався розслідуваннями для Республіканської партії та майже два десятиліття переслідував скандали, пов’язані з Біллом і Гілларі Клинтон.

— Чуваче, — відповів Беннон, — я монтую ці твої довбані фільми.

Наближалися проміжні вибори до Конгресу 2010 року. У той момент рух Чаювання набирав популярності, і республіканці користали з цього.

— Дейве, у нас скоро виходить два нових фільми. Я готую їх. Я працюю 20 годин на добу, — Боссі очолював Citizens United, консервативний комітет політичних дій, щоб масово штампувати фільми проти Клинтон.

— Ти можеш поїхати зі мною до Нью-Йорка?

— Навіщо?

— Щоб зустрітися з Дональдом Трампом.

— Для чого?

— Він планує балотуватись у президенти, — відповів Боссі.

— Якої країни? — запитав Беннон.

— Ні, серйозно, — наполягав Боссі. Він бачився та працював з Трампом місяцями. Той хотів би зустрітися.

— У мене немає часу на ідіотизм, чуваче, — сказав Беннон. — Дональд Трамп ніколи не балотуватиметься. Забудь. Проти Обами? Забудь. У мене нема часу на цей маразм.

— Хіба ти не хочеш познайомитися з ним?

— Ні, мене це зовсім не цікавить, — якось Трамп дав Беннону 30-хвилинне інтерв’ю для його недільного радіо-шоу за назвою «The Victory Sessions», яке Беннон вів із Лос-Анджелеса та яке рекламували як «радіо-шоу для людей, які мислять».

— Він не серйозно, — сказав Беннон.

— Думаю, серйозно, — відповів Боссі.

Трамп був телевізійною знаменитістю, а його шоу «The Apprentice» мало популярність і в певні тижні було номером один на NBC. — Ми нічого не втратимо, якщо зустрінемося з ним. Зрештою Беннон погодився поїхати до Нью-Йорка в Трамп-тауер.

Вони піднялися на 26-й поверх, де була конференц-зала. Трамп їх тепло зустрів, і Боссі сказав, що той має детальну презентацію. Це була інструкція.

У першій частині, розповідав він, ішлося про те, як здобути перемогу в попередніх виборах у Республіканській партії. Друга частина пояснює, як балотуватись у президенти Сполучених Штатів проти Барака Обами. Він описав стандартні стратегії створення списків виборців і процеси та проблеми, що стосуються цього. Боссі був традиціоналістом і консерватором, а рух Чаювання став для нього великою несподіванкою.

Це був важливий момент для американської політики, казав Боссі, коли популізм руху Чаювання охопив країну. Всі почули голос маленької людини. Популізм був стихійним рухом простих людей, які хотіли змінити політичний статус-кво на свою користь.

— Я бізнесмен, — нагадав їм Трамп. — А не політичний кар’єрист.

— Якщо ви хочете балотуватися в президенти, — сказав Боссі, — то маєте знати багато дрібних і великих деталей, — серед дрібних була вчасна подача документів і знання правил проведення попередніх виборів. — Ви маєте розуміти політичну ситуацію та як завоювати прихильність делегатів. Та передусім, — мовив він, — ви маєте розуміти консервативний рух.

Трамп кивнув.

— Ви маєте певні сумніви, — сказав Боссі.

— Жодних сумнівів, — відповів Трамп. — Про що ви говорите?

— Для початку, республіканські праймериз іще жодного разу не виграла людина, яка не підтримує пролайф, — сказав Боссі. — А ви, на жаль, дуже за прочойс.

— Що це значить?

— Існує запис про те, що ви фінансували кандидатів, які виступали за аборти та прочойс.

— Я проти абортів, — сказав Трамп. — Я пролайф.

— Одначе існують письмові докази.

— Це можливо виправити, — відповів Трамп. — Просто скажіть мені, як. Я — як ви там сказали? — пролайф. Я пролайф, кажу вам.

Що більше Трамп говорив, то дужче Беннона дивувала його харизматичність. Трамп був активним і жвавим. У чудовій фізичній формі. Його постать ніби заповнювала собою все приміщення, підкоряла його. У ньому щось було. При цьому він нагадував хлопця в барі, який розмовляє з телевізором. Родом із Квінза та сповнений вуличної мудрості. За оцінкою Беннона, Трамп був Арчі Банкером, але зосередженим Арчі Банкером.

— Інша важлива деталь, — сказав Боссі, — це історія ваших голосувань.

— Про що ви?

— Записи про те, як часто ви голосуєте.

— Не доберу?

— Ну, — сказав Боссі, — це республіканські праймериз.

— Я голосую завжди, — впевнено мовив Трамп. — Я робив це щоразу звідтоді, як мені виповнилося 18, 20 років.

— Узагалі-то, це не так. Ви знаєте, що історія ваших голосувань доступна публічно, — Боссі, слідчий Конгресу, мав із собою стос записів.

— Вони не знають, як я проголосував.

— Ні, ні, ні, це не про те, як саме ви голосували, а як часто ви голосували.

Беннон усвідомив, що Трамп не розумів найбазовіших політичних питань.

— Я голосував завжди, — наполягав Трамп.

— Узагалі-то, ви ніколи не голосували у праймериз, окрім одного разу за все ваше життя, — сказав Боссі, посилаючись на записи.

— Це огидна брехня, — заперечив Трамп. — Це абсолютна брехня. Щоразу, коли я міг проголосувати.

— Ви брали участь лише в одних праймериз, — відповів Боссі. — Це було десь 1988-го абощо, і це були республіканські праймериз.

— Саме так, — незворушно сказав Трамп, повертаючись на 180 градусів. — Це був голос за Руді, — Джуліані балотувався в мери у праймериз 1989 року. — Про це там написано?

— Так.

— Я впораюся з цим, — сказав Трамп.

— Можливо, це все не має значення, — сказав Боссі, — але може бути й навпаки. Якщо ви плануєте йти далі, то маєте діяти методично.

Беннон заговорив наступним. Він звернувся до того, що керувало рухом Чаювання та не подобалося елітам. Популізм був для простих людей, які розуміли, що система їх обманює, і проти корумпованих капіталістів і кулуарних домовленостей, що експлуатували робітників.

— Мені це подобається. Я такий і є, — сказав Трамп. — Популярист, — перекрутив він слово.

— Ні, ні, — сказав Беннон. — Популіст.

— Так, так, — наполягав Трамп. — Популярист.

Беннон здався. Спершу він подумав, що Трамп не зрозумів слова. Одначе той, напевно, вкладав у нього якесь інше значення — бути популярним серед людей. Беннон знав, що термін «популярист» був старою формою слова «популіст», яким позначали неінтелектуальну більшість.

Минула година від початку зустрічі, і Боссі сказав:

— Маємо ще одну велику проблему.

— Яку саме? — уже трохи насторожено запитав Трамп.

— Річ у тім, — сказав він, — що 80% ваших пожертвувань були адресовані демократам, — для Боссі це був найбільший політичний промах, хоч він і не казав цього.

— Дурниці!

— Такі записи існують у публічному доступі, — сказав Боссі.

— Про це існують записи? — Трамп був глибоко здивований.

— Про кожне з ваших пожертвувань, — відкриття доступу до інформації про політичні дотації було стандартом.

— Я завжди даю однаково, — сказав Трамп. Він розділяв свої пожертвування між обома партіями, уточнив він.

— Ви й справді трохи жертвуєте. Проте 80% віддаєте демократам. Чикаґо, Атлантик-ситі…

— Я мусив це робити, — сказав Трамп. — Ці срані демократи керують усіма містами. Треба будувати готелі. Доводиться підмазуватися до них. Усі ті люди приходили до мене.

— Послухайте, — втрутився Беннон, — ось що Дейв намагається сказати. Проблема в тому, що це саме те, на що жаліються люди з руху Чаювання, від яких ви чекаєте підтримки. Що такі, як ви, укладають свої внутрішні угоди.

— Я впораюся з цим, — сказав Трамп. — Усе це побудовано на домовленостях. Це брехлива система. Вони роками витрушують із мене гроші. Я не хочу давати їм гроші. Та вони приходять. Якщо ти не виписуєш їм чек… У Квінз був один політик, — продовжував він, — стариган, який володів бейсбольним баром. До нього треба було приходити та обов’язково щось давати — зазвичай готівкою. Якщо ти йому не заплатиш, нічого не вийде. Нічого не побудуєш. Та якщо принесеш і залишиш йому конверт, усе буде гаразд. Просто так склалося. Проте я можу це виправити. 

Боссі сказав, що має план.

— Це рух консерваторів. Чаювання приходить і йде. Популізм приходить і йде. А рух консерваторів не змінював своїх засад із часів Голдвотера. До того ж, раджу балотуватися так, ніби ви претендуєте на пост губернатора трьох штатів — Айови, Нью-Гемпширу та Південної Кароліни. У них проходять перші три кокуси та праймериз. Поводьтеся й говоріть так, ніби хочете бути їхнім губернатором. Багато кандидатів робили величезну помилку, намагаючись балотуватись у 27 штатах. Візьміть участь у трьох губернаторських виборах і матимете дуже непогані шанси. Зосередьтеся на трьох. Виборіть успіх у трьох. І всі інші прийдуть до вас.

— Я зможу виграти, — сказав Трамп. — Я можу їх усіх обійти. Мені байдуже, хто вони такі. Я подбаю про все. 

Будь-яку позицію можна переоцінити, переглянути.

— Я пролайф, — запевнив Трамп. — Я готовий розпочати.

— Ось що ви маєте зробити, — сказав Боссі. — Ви маєте виписати особисті чеки вартістю від 250 тисяч до 500 тисяч доларів конгресменам і сенаторам. Усі вони навідуватимуться сюди. Дивіться їм в очі, тисніть їм руки. І давайте їм чеки. Нам потрібні орієнтири. Ви маєте зустрічатися з ними один на один, щоб вони вас запам’ятали. Тому що з цього ви починатимете будувати стосунки. Кажіть: «Цей чек для вас». Максимум — на 2400 доларів. Ці чеки мають бути адресовані особисто, для їхніх передвиборчих кампаній, щоб вони знали, що саме ви їх надіслали. І республіканці розумітимуть, що ви ставитеся до цього серйозно.

— Гроші, — продовжував Боссі, — це ключовий елемент мистецтва президентської політики. Згодом це дасть вам величезні дивіденди. Давайте республіканським кандидатам із таких проблемних штатів, як Оґайо, Пенсильванія, Вірджинія та Флорида. До того ж, вам доведеться скласти книжку про політику. Ви маєте написати книжку про те, що думаєте про Америку та політичну ситуацію.

Беннон докладно висвітлив проблему Китаю та його успішних спроб забрати у Сполучених Штатів робочі місця та гроші. Він був одержимий небезпекою.

— Що ти думаєш? — пізніше запитав Боссі в Беннона.

— Я вражений цим хлопцем, — відповів той. — Та щоб балотуватися в президенти, — нульові шанси. Передусім усі ті вимоги. Цей мудак не підпише жодного чека. Він підписує лише задній бік чеків, — коли вони адресовані йому. — Добре, що ти сказав йому це, тому що він ніколи не випише чек.

— А як щодо книжки про політику?

— Він не напише її ніколи. Не сміши мене. Найпередніше, ніхто її не купить. Ми змарнували час, але принаймні, це було кумедно.
Боссі сказав, що намагатиметься підготувати Трампа, якщо той вирішить балотуватися. У Трампа була одна унікальна риса: він був цілком далеким від політичного процесу.

Ідучи далі, Боссі прокручував у себе в голові ті самі слова, які через шість років повторюватимуть собі більшість американців. Він ніколи не балотуватиметься. Ніколи не подасть документи. Ніколи не зробить заяви. Ніколи не подасть свою фінансову декларацію. Чи не так? Він не зробить жодної з цих речей. Він не переможе ніколи.

— Думаєш, він балотуватиметься? — нарешті запитав Боссі.

— У жодному разі. Нульові шанси, — повторив Беннон. — Навіть менше, ніж нульові. Чуваче, подивися на його життя. Припини. Він не зробить цього. Забудь про нього.