Суспільство

Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?

Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами. 

Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу. 

Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?

Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему. 

За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.

Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання? 

Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.

Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати. 

Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати. 

Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання? 

Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.

Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста. 

Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.

Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.

По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.

Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?». 

Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?

Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.

Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?

Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо. 

Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.

Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим. 

Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?

Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію. 

Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го.  Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново. 

Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла. 

Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?

Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».

Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент. 

Авторка: Ірина Кравець

Фото: Андрій Якименко

Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:

• 24–28 лютого — для лідерів волонтерських спільнот на прифронті. Для тих, хто очолює гуманітарні штаби, проєкти допомоги ВПО, медичні чи соціальні ініціативи в прифронтових та деокупованих громадах.
•  24–28 березня — для волонтерів, які допомагають після прильотів, евакуюють людей, доставляють вантажі в складні точки чи займаються відновленням.
• 21–25 квітня — для тих, хто дбає про захисників, захисниць та їхні родини: фандрейзинг, забезпечення потреб, підтримка ветеранів та допомога в пошуку зниклих.

Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.

Фото: УВС

Завдяки допомозі рідних, друзів та викладачів Київської школи економіки заклад вирішив започаткувати меморіальні стипендії в пам’ять про загиблих членів спільноти школи.

Хто така Ірина Цибух? Дівчина працювала менеджеркою Департаменту регіонального мовлення Суспільного, а на Громадському радіо працювала журналісткою та гостьовою редакторкою. Зокрема, Ірина була парамедикинею медичного батальйону «Госпітальєри».

Ірина загинула 29 травня 2024 року, коли відбувалася ротація на харківському напрямку. Дівчину посмертно нагородили званням Героя України.

Фото: Instagram-сторінка Інститут масової інформації

Кого шукають? Волонтерів, які витривалі, готові багато ходити пішки та мають змогу приїхати до Деснянського району. 

Як долучитися? Потрібно приєднатися до чату з координації за посиланням.  

Яка наразі ситуація у Києві? Станом на 25 січня 20:15 у Києві без світла залишаються 800 тисяч абонентів. Також тривають роботи з відновлення теплопостачання. Про це повідомив міністр енергетики Денис Шмигаль. 

Що відомо? За словами телеведучого, влітку 2025 року дружина військового Мурата звернулася з проханням допомогти підрозділу її чоловіка — для купівлі автомобіля не вистачало 80 тисяч гривень. Григорій та Христина Решетники перерахували з банки 78 тисяч гривень. Різницю у дві тисячі Григорій пояснив зменшенням необхідної суми. Ймовірно, йдеться про переказ з основної банки, яку відкрили у червні 2025 року. 

Автомобіль передали Мурату 19 червня 2025 року, а оформлення документів здійснювали організатори збору — самі Решетники нібито долучилися лише фінансово. Нині автомобіль, за словами Григорія, перебуває в підрозділі, а процес оформлення на облік триває. 

Що відомо про фонд? На запит НЗЛ фонд «Вектор Перемоги» повідомив, що допомогу спершу передали військовому як приватній особі, а після його звільнення зі служби — безпосередньо військовій частині. Інформацію про донорів і джерела коштів фонд не розголошує.

Раніше користувачки Threads Софія та Анастасія, які першими публічно звернули увагу на розбіжності у зборі та звітності, заявили, що саме фонд «Вектор Перемоги» передавав автомобіль. На запитання, за чий кошт його придбали, фонд не відповів.

Контекст. У червні 2025 року Григорій та Христина Решетники організували збір на автомобіль для 241-ї бригади й прозвітували про його передачу. Водночас у грудні телеведучий знову опублікував посилання на збір «авто для ЗСУ». За словами Софії та Анастасії, це була та ж сама банка, що й в червні. На ній було понад 199 тисяч гривень та зняття 80 тисяч. Це викликало запитання щодо призначення цих коштів і відсутності публічного фінансового звіту з документами.

Решетник заявив, що 80 тисяч гривень передали на потреби 241-ї бригади. Однак версії сторін щодо переказів, комісій, місця перебування автомобіля та його використання — різняться. За даними, які з’явилися в соцмережах, автомобіль близько чотирьох місяців перебував у Києві. Дружина військового пояснила це відпусткою чоловіка, а сам Мурат повідомив про ремонт. За даними дівчат, механік підтвердив ремонт автомобіля, однак він тривав три дні — у листопаді. 

Докладніше про першу частину цієї історії читайте у нашому тексті.

Що ще відомо? Також журналісти розповіли, що подібна ситуація спостерігається і в деяких амбулаторіях Києва. Зокрема, без генераторів вони можуть проводити лише огляд пацієнтів, а повноцінне обстеження або здавання аналізів наразі неможливі. Температура в кабінетах деяких амбулаторій під час відключень опалення опускалася до +5–8 °C.

Що передувало? Раніше 15 січня мер Києва Віталій Кличко заявив, що обʼєкти критичної інфраструктури заживили потужними генераторами та мобільними котельнями.

Яка ситуація в будинках? У Києві на вулиці Кам’янській сходова клітка вкрилася льодом через регулярні аварії в електромережах і пожежу, що сталася напередодні. В одній із квартир температура опустилася до -5,8 °С. Утім частина мешканців, зокрема 56-річний Валерій Антонович, який пересувається на кріслі колісному, залишаються в помешканнях. Про це повідомило hromadske.

Нагадаємо. Ветеран російсько-української війни та правозахисник Олег Симороз повідомив, що вночі 9 січня під час російського обстрілу в одній з лікарень Києва на лівому березі зникли світло, вода та опалення. За його даними, генератор, який мав би забезпечувати електроенергію, вивезли ще три місяці тому. Натомість привезли інший — менший — однак і його не встановили.

Коли до лікарні почали надходити поранені внаслідок російської атаки, медики були змушені працювати з ліхтариками. За словами Симороза, у реанімації почали розряджатися апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ). Також, за інформацією ветерана, у цій лікарні перебувають поранені військові.

Контекст. 9 січня війська РФ завдали комбінованого удару по Києву. Внаслідок цього четверо людей загинули, ще 25 — постраждали. Пошкоджено житлові та нежитлові будівлі, критична інфраструктура, дитячий майданчик, санаторій та автомобілі. 

Також унаслідок російської атаки були знеструмлені об’єкти водопровідної інфраструктури Києва та діяли екстрені відключення світла на лівому березі столиці. У ДТЕК зазначили, що росіяни атакували об’єкти генерації електроенергії в момент сильних морозів — коли навантаження на енергосистему є найвищим.

Що сталося? У червні 2025 року телеведучий Григорій Решетник разом із дружиною Христиною Решетник організували збір на автомобіль для 241-ї бригади. Згодом телеведучий опублікував відеозвіт щодо передачі автомобіля та подякував за закриття збору. За даними дівчат, цей автомобіль зареєстрували на одного з військових 241-ї бригади — Мурата. 

У грудні 2025 року Григорій Решетник опублікував посилання на збір під назвою «авто для ЗСУ». За словами дівчат, це була та ж сама банка, що й в червні. Згідно зі скриншотами, на момент публікації на банці, оформленій на Христину Решетник, уже було понад 199 тисяч гривень, а також зняття коштів на суму 80 тисяч гривень. У користувачів Threads виникло запитання, на що витратили гроші.

Куди пішли кошти? Григорій Решетник відповів, що зняті 80 тисяч перерахували на потреби 241-ї бригади. Водночас публічних фінансових звітів із документами щодо купівлі автомобіля не оприлюднили. 

За словами дружини військового Мурата, вона отримала 78 тисяч гривень від подружжя Решетників, ще дві тисячі нібито списали як комісію. У службі підтримки Monobank дівчатам заперечили цю інформацію, зазначивши, що така комісія для подібних переказів не передбачена.

6 січня 2026 року Григорій Решетник опублікував допис зі звітом про збір, зазначивши, що він призначений для підрозділу, який стримує російські війська в районі Енергодара. У коментарях користувачі зауважили, що місто перебуває в окупації з 2022 року, тож як саме автомобіль міг там використовуватися — невідомо.

Довідка. 4 березня 2022 року російські війська окупували Енергодар і розташовану поблизу нього Запорізьку АЕС.

Де перебував автомобіль? За даними, які з’явилися у соцмережах, автомобіль близько чотирьох місяців перебував у Києві. Однак пояснення щодо цього різняться — дружина військового пояснила це відпусткою чоловіка, а сам Мурат повідомив про ремонт автомобіля. За даними дівчат, механік підтвердив ремонт автомобіля, однак він тривав три дні у листопаді.

Також військовий зазначив, що з жовтня 2025 року підрозділ перебуває на ротації. Водночас у коментарях бійці та рідні військових цієї бригади заперечують це. 

Згодом дружина військового опублікувала акт прийняття-передання автомобіля, датований червнем 2025 року, й заперечила, що автомобіль кілька місяців перебував у столиці.

Водночас наразі немає публічних підтверджень того, що автомобіль перебував на фронті або використовувався підрозділом. Існує лише приватне листування між Муратом і його дружиною.

Хто ще причетний? Крім того, дівчата Софія та Анастасія, які звернули увагу на ситуацію зі збором, з’ясували, що у цій справі також фігурував фонд «Вектор Перемоги». Саме вони передали автомобіль. Дівчата намагалися з’ясувати, за які гроші придбали автомобіль, однак фонд не надав відповіді.

Що відомо ще? Григорій Решетник заявив, що спілкувався з Муратом щодо цієї ситуації. Військовий повідомив, що автомобіль перебуває в ремонті, однак наступного тижня його мають повернути у зону бойових дій. 

Що відомо? Ветеран російсько-української війни розповів, що сусідка намагалася поговорити з ним після звернення до поліції, однак він відмовився. Наразі чоловік шукає бюджетного адвоката, адже ветеран не працює, а виплати по інвалідності — невеликі. 

Цитата. «Для мене це [ред. — конфлікт] був тригер або флешбек, бо я відчув себе, наче я знову потрапив у полон. Коли росіяни щось нам робили або казали, ми нічого не могли вдіяти, бо було б тільки гірше. Так само як і в цій ситуації», — поділився ветеран Андрій Кулько.

Контекст. У Львові жінка розпилила перцевий балончик в обличчя сусіду-ветерану під час сварки. За словами депутата Львівської міськради Тараса Репицького, конфлікт виник через сміття, яке сусідка виставила прогін поверху. Андрій Кулько та його наречена попросили сусідку його прибрати. Під час словесної перепалки сусідка розпилила перцевий балончик в обличчя ветерана. У результаті Андрій Кулько написав заяву до поліції.

Що сталося? Ветеран російсько-української війни та правозахисник Олег Симороз повідомив, що вночі 9 січня під час російського обстрілу в одній з лікарень Києва на лівому березі зникли світло, вода та опалення. За його даними, генератор, який мав би забезпечувати електроенергію, вивезли ще три місяці тому. Натомість привезли інший — менший — однак і його не встановили.

Коли до лікарні почали надходити поранені внаслідок російської атаки, медики були змушені працювати з ліхтариками. За словами Симороза, у реанімації почали розряджатися апарати штучної вентиляції легень (ШВЛ). Також, за інформацією ветерана, у цій лікарні перебувають поранені військові. 

Що відомо про обстріл? 9 січня війська РФ завдали комбінованого удару по Києву. Внаслідок цього четверо людей загинули, ще 25 — постраждали. Пошкоджено житлові та нежитлові будівлі, критична інфраструктура, дитячий майданчик, санаторій та автомобілі. 

Також унаслідок російської атаки були знеструмлені об’єкти водопровідної інфраструктури Києва та діяли екстрені відключення світла на лівому березі столиці. У ДТЕК зазначили, що росіяни атакували об’єкти генерації електроенергії в момент сильних морозів — коли навантаження на енергосистему є найвищим.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

У межах аудіочастини виставки звучать роздуми про хвилину мовчання та пам’ять. Текст транслюється о 9:00, 12:00 та 15:00. Крім того, є можливість відсканувати QR-код і прослухати аудіо. На виставкових фото зображено небо над могилами українських військових. Візуально інсталяція нагадує вікна, на звороті кожного — імена.

Мистецька інсталяція «Вікно пам’яті» триватиме до 13 січня.