обстріли

Дніпропетровщина. Увечері 3 грудня РФ завдала удару по Кривому Розі — шестеро людей постраждали. Пошкоджено навчальний заклад, адмінбудівлю та автомобілі. У Нікополі внаслідок атаки постраждала жінка. У двох громадах Синельниківського району внаслідок обстрілів пошкоджені 11 приватних будинків.

Харківщина. Росіяни атакували безпілотниками село Сірий Яр Куп’янського району та Печенізьку громаду Чугуївського району. Там виникли пожежі. Відомо про одного постраждалого.

Фото: ДСНС

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Одещина. У місті постраждали пʼятеро людей, серед них — дитина. Пошкоджено житлові будинки, СТО та адміністративну будівлю.

Дніпропетровщина. Росіяни завдали удару по Васильківській, Синельниківській та Нікопольській громадах. Внаслідок цього одна людина загинула, ще двоє постраждали. Зруйновано житлові будинки.

Тернопільщина. У місті третю добу триває пошуково-рятувальна операція. Станом на 8:00 відомо про 28 загиблих, серед них — троє дітей. Ще 94 людини отримали поранення, серед них — 18 дітей.

Фото: ДСНС

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

У пресслужбі програми зазначали, що знищено щонайменше десять тисяч продуктових наборів для цивільних з прифронтових територій. Також пошкоджено інші харчі, які зберігалися на складі та ще не були запаковані. 

Що ще відомо? Усі продуктові набори, заплановані для роздачі у листопаді, відправили на склади партнерів Всесвітньої продовольчої програми ООН. Видача допомоги відбуватиметься за планом.

Фото: «Суспільне Дніпро»

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Контекст. 24 липня між Таїландом та Камбоджею почалися прикордонні перестрілки, які переросли в обстріли між країнами. Обидві сторони звинувачують один одного в початку конфлікту. Зіткненням передували тижні напруги між країнами.

До 1953 року Камбоджа була колонією Франції. Відколи вона стала незалежною, між Камбоджею та сусіднім Таїландом почалися суперечки щодо прикордонних територій. Час від часу, вони спалахували у збройній формі. Зокрема, у 2008 році Камбоджа намагалася внести стародавній храм, який знаходиться в зоні, на яку претендують обидві держави, до списку спадщини ЮНЕСКО, що спровокувало сутички.

При цьому, чотири десятиліття Камбоджею керував авторитарний лідер Хун Сен. Він передав владу своєму синові Хун Манету лише у 2023 році, але й досі має величезний вплив. Як зазначають оглядачі The Guardian, бойові дії можуть бути спробою Хун Сена підкріпити позиції свого сина при владі.

Фото: Reuters

Таїланд повідомляє про 16 вбитих, більшість з яких є цивільними. Водночас Камбоджа повідомила про загибель одного цивільного та поранення ще п’яти. 

На фоні конфлікту Тайська влада евакуювала 138 тисяч людей. Камбоджа повідомляє про щонайменше 4 тисячі біженців в одній лише провінції Оддармеантьєй і звинувачує Таїланд у використанні касетних боєприпасів.

Контекст. Зранку четверга між Таїландом та Камбоджею почалися прикордонні перестрілки, які переросли в обстріли між країнами. Обидві сторони звинувачують один одного в початку конфлікту. Зіткненням передували тижні напруги між країнами.

До 1953 року Камбоджа була колонією Франції. Відколи вона стала незалежною, між Камбоджею та сусіднім Таїландом почалися суперечки щодо прикордонних територій. Час від часу, вони спалахували у збройній формі. Зокрема, у 2008 році Камбоджа намагалася внести стародавній храм, який знаходиться в зоні, на яку претендують обидві держави, до списку спадщини ЮНЕСКО, що спровокувало сутички.

При цьому, чотири десятиліття Камбоджею керував авторитарний лідер Хун Сен. Він передав владу своєму синові Хун Манету лише у 2023 році, але й досі має величезний вплив. Як зазначають оглядачі The Guardian, бойові дії можуть бути спробою Хун Сена підкріпити позиції свого сина при владі.

Що відбувається?

Зранку четверга між Таїландом та Камбоджею почалися прикордонні перестрілки, які переросли в обстріли між країнами. Обидві сторони звинувачують один одного в початку конфлікту. Тайці стверджують, що камбоджійці обстріляли базу Таїланду неподалік стародавнього храму Та Муен Тхом. Камбоджа стверджує, що стрілянину почали саме тайці.

Після цього Таїланд підняв у повітря винищувачі F-16 і завдав удару до об’єктах у Камбоджі. Бангкок також звинуватив Камбоджу в артилерійських та ракетних обстрілах. Таїланд вже закрив свої кордони з Камбоджею. До того ж, обидві держави наказали евакуювати жителів з прикордонних територій.

Що передувало?

Зіткненням передували тижні напруги між країнами. То Таїланд запровадив обмеження при перетині кордону, то Камбоджа заборонила імпорт тайських фруктів і овочів, а також електроенергії та інтернет-послуг і припинила показ тайських фільмів. Загострення почалося після того, як у травні під час зіткнення загинув камбоджійський солдат.

На фоні цієї ситуації, прем’єрка Таїланду Пхетхонтхан Чинават провела розмову з Хун Сеном — батьком чинного лідера Камбоджі, який, як зазначають оглядачі, досі тримає контроль над країною. Під час неї політикиня називала Хун Сена «дядьком» і критикувала тайського військового командира. Запис цієї розмови потрапив у публічний простір і це викликало значне обурення. Згодом, Конституційний суд країни відсторонив прем’єрку від посади.

Після цього, 23 липня, тайські солдати зазнали травм внаслідок вибуху міни. Таїланд заявивши, що ці міни були нещодавно закладеними, закрили кордон з Камбоджею, відкликали свого посла з Пномпеня — столиці Камбоджі, та вислали камбоджійського посла. Камбоджа відповіла, відкликавши працівників свого посольства в Бангкоку і заперечила встановлення мін. Далі почалися обстріли.

Історичні причини

До 1953 року Камбоджа була колонією Франції. Відколи вона стала незалежною, між Камбоджею та сусіднім Таїландом почалися суперечки щодо прикордонних територій. Час від часу, вони спалахували у збройній формі. Зокрема, у 2008 році Камбоджа намагалася внести стародавній храм, який знаходиться в зоні, на яку претендують обидві держави, до списку спадщини ЮНЕСКО, що спровокувало сутички.

При цьому, чотири десятиліття Камбоджею керував авторитарний лідер Хун Сен. Він передав владу своєму синові Хун Манету лише у 2023 році, але й досі має величезний вплив. Як зазначають оглядачі The Guardian, бойові дії можуть бути спробою Хун Сена підкріпити позиції свого сина при владі.

Фото: Pexels/Pixabay

Унаслідок обстрілів пошкоджено щонайменше 10 багатоповерхівок, 21 приватний будинок, адміністративну будівлю, дві крамниці, кав’ярню та два автомобілі.

Також росіяни знову вдарили по Мирнограду FPV-дроном — поранено ще одну людину.

Фото: Telegram / Вадим Філашкін

615 людей загинули поблизу точок роздачі гуманітарної допомоги Гуманітарного фонду Гази, який підтримують США та Ізраїль. Ще 183 — біля інших гуманітарних конвоїв, зокрема й тих, які надає ООН.

Чому Ізраїль та Іран воюють?

Коли 1948 року на Близькому Сході проголосили створення держави Ізраїль, це стало справжнім шоком для ісламського світу. З погляду євреїв, вони будували власну країну в єдиному логічному для цього місці: на землі, яка два тисячоліття тому належала їхнім предкам і з якої їх вигнали римські загарбники. Але для місцевого населення, яке багато сотень років жило в цьому регіоні, євреї й самі були загарбниками — колонізаторами, що припливли з Європи. З цього конфлікту інтересів почалася серія війн, у яких Ізраїль раз за разом перемагав сили палестинців та сусідніх арабських держав.

Це все відбувалося в часи Холодної війни, коли США та СРСР боролися за вплив у всьому світі. Близький Схід не був винятком: супердержави шукали собі союзників, яких можна було б підтримати, щоб забезпечити власні інтереси, здобути ресурси й не допустити проникнення противника в регіон. Тоді Вашингтон встановив контакт із молодою єврейською державою. Ізраїль показав свою ефективність у війні, тож США вирішили, що буде вигідно його підтримувати й озброювати. Москва скористалася моментом і почала налагоджувати відносини з арабськими країнами.

Як Іран перестав був союзником Заходу і став Ісламською Республікою?

За усім цим спостерігала велетенська місцева держава, яка протягом історії змагалася за вплив на всьому Близькому Сході, — Іран. Утім тоді країна залишалася осторонь. У ті часи державою керував монарх — Мохаммед Реза Пахлаві, авторитарний правитель, що утримував владу завдяки підтримці США та Великої Британії. У 1953 році ці західні держави навіть допомогли організувати переворот в Ірані, щоб зберегти Пахлаві посаду. Натомість Захід отримував нафту і дружній режим, ворожий до сусіднього комуністичного СРСР.

Шах Пахлаві розвивав країну, але жорстко придушував будь-яку опозицію за допомогою таємної поліції, викрадень, вбивств і тортур. Зрештою це призвело до революції. 1979 року шаха скинули, і він був змушений тікати за кордон. До влади на хвилі протестів прийшли ісламські клірики, на чолі яких стояв аятола Рухолла Хомейні. Для них шах був не просто диктатором — він був агентом Заходу, який руйнував традиційні порядки. Тож новий режим взявся повертати ісламські консервативні правила і намагався виглядати захисником традицій.

Як Іран використав бойовиків з інших держав проти Ізраїлю?

Новий уряд хотів закріпити владу і здобути лідерство серед ісламських держав завдяки опору Заходу та Ізраїлю. Однак це виявилося непросто, адже Іран — не арабська країна і сповідує інший вид ісламу, ніж більшість мусульманських держав. Тоді Тегеран узявся вибудовувати свою підпільну мережу для боротьби проти Ізраїлю.

Іран підтримував хуситів в Ємені, бойові угруповання в Іраку та Сирії, озброював «Хезболлу» в Лівані та ХАМАС у Секторі Гази. Іранський режим гучно називав цю групу «віссю опору», що мала боротися проти двох «дияволів»: малого — так аятоли назвали Ізраїль, — та великого — цей титул дістався США. Ідея полягала в тому, що бойовики у країнах, розташованих поруч з Ізраїлем, зможуть зупинити — а то й знищити — єврейську державу без прямого втручання Ірану. Тож Ізраїль атакували підтримувані Тегераном війська.

Чому сьогодні відбувається пряма війна?

Поступово Ізраїль руйнував сили всіх бойовиків, які підтримував Іран. Декілька разів Тель-Авів воював у Лівані, де базувалася «Хезболла» — головна сила, на яку покладався Тегеран. Упродовж останніх кількох років Ізраїль фактично знешкодив цю групу. У Секторі Гази Тель-Авів намагається знищити ХАМАС, що спричиняє жахливі руйнування і десятки тисяч смертей серед цивільного палестинського населення. До того ж сусідній з Ізраїлем режим сирійського диктатора Башара аль Асада, який був дружнім до Ірану та Росії, нещодавно впав після довгої та кривавої громадянської війни.

Тоді Ізраїль розпочав атаки на Іран ракетами та дронами. Тель-Авів заявляє, що це потрібно, аби Ісламська Республіка не змогла розробити ядерну зброю. Фактично єврейська держава здебільшого знешкодила групи бойовиків у сусідніх державах і тепер прагне знешкодити ще й головну силу, яка їх підтримувала.

Чого очікувати далі та що з того Україні?

Між Ізраїлем та Іраном немає спільного кордону, тож наземна війна малоймовірна. Підготовані Тегераном сили виявилися не надто готовими до протистояння з Ізраїлем, але сам Іран — велетенська держава з понад 86 млн населення. Не слід очікувати, що взаємні обстріли призведуть до повного нищення Ірану як регіональної сили. Водночас вони точно ослаблять військово-промисловий комплекс країни. Якщо ж у війну втрутяться США, то повні наслідки передбачити складно, але сили в Ірану безумовно залишиться ще менше.

Ослабленням режиму аятол в Ірані можуть скористатися опозиційні групи — протести проти влади в країні вже відбувалися, хоч і не мали успіху. Проте атака іноземної держави може мати й протилежний результат — обʼєднання іранців для опору зовнішньому ворогу. Росія — союзник іранського режиму — навряд чи зможе йому допомогти, адже витрачає всі свої сили на війну проти України. Це вже допомогло повстанцям в Сирії переважити сили диктатури, яку підтримувала Москва. Ймовірно, це ж допомогло Ізраїлю зважитися атакувати Іран.

Якщо режим аятол під тиском внутрішніх іранських сил таки впаде — Москва втратить одного з ключових союзників. Але є й небезпечний для України момент: нестабільність і обстріли в одному з ключових для видобутку корисних копалин регіонів може підвищити ціни на нафту, що добре для Росії. Водночас потреба доступу до нафти вже неодноразово спонукала США втручатися у справи в регіоні. Поки що Дональд Трамп вагається, адже він обіцяв виборцям не застосовувати американські війська за кордоном. Якщо американці таки втрутяться, наслідки можуть бути вкрай непередбачуваними.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Necati Ömer Karpuzoğlu/Pexels

Чому Ізраїль та Іран воюють?

Коли 1948 року на Близькому Сході проголосили створення держави Ізраїль, це стало справжнім шоком для ісламського світу. З погляду євреїв, вони будували власну країну в єдиному логічному для цього місці: на землі, яка два тисячоліття тому належала їхнім предкам і з якої їх вигнали римські загарбники. Але для місцевого населення, яке багато сотень років жило в цьому регіоні, євреї й самі були загарбниками — колонізаторами, що припливли з Європи. З цього конфлікту інтересів почалася серія війн, у яких Ізраїль раз за разом перемагав сили палестинців та сусідніх арабських держав.

Це все відбувалося в часи Холодної війни, коли США та СРСР боролися за вплив у всьому світі. Близький Схід не був винятком: супердержави шукали собі союзників, яких можна було б підтримати, щоб забезпечити власні інтереси, здобути ресурси й не допустити проникнення противника в регіон. Тоді Вашингтон встановив контакт із молодою єврейською державою. Ізраїль показав свою ефективність у війні, тож США вирішили, що буде вигідно його підтримувати й озброювати. Москва скористалася моментом і почала налагоджувати відносини з арабськими країнами.

Як Іран перестав був союзником Заходу і став Ісламською Республікою?

За усім цим спостерігала велетенська місцева держава, яка протягом історії змагалася за вплив на всьому Близькому Сході, — Іран. Утім тоді країна залишалася осторонь. У ті часи державою керував монарх — Мохаммед Реза Пахлаві, авторитарний правитель, що утримував владу завдяки підтримці США та Великої Британії. У 1953 році ці західні держави навіть допомогли організувати переворот в Ірані, щоб зберегти Пахлаві посаду. Натомість Захід отримував нафту і дружній режим, ворожий до сусіднього комуністичного СРСР.

Шах Пахлаві розвивав країну, але жорстко придушував будь-яку опозицію за допомогою таємної поліції, викрадень, вбивств і тортур. Зрештою це призвело до революції. 1979 року шаха скинули, і він був змушений тікати за кордон. До влади на хвилі протестів прийшли ісламські клірики, на чолі яких стояв аятола Рухолла Хомейні. Для них шах був не просто диктатором — він був агентом Заходу, який руйнував традиційні порядки. Тож новий режим взявся повертати ісламські консервативні правила і намагався виглядати захисником традицій.

Як Іран використав бойовиків з інших держав проти Ізраїлю?

Новий уряд хотів закріпити владу і здобути лідерство серед ісламських держав завдяки опору Заходу та Ізраїлю. Однак це виявилося непросто, адже Іран — не арабська країна і сповідує інший вид ісламу, ніж більшість мусульманських держав. Тоді Тегеран узявся вибудовувати свою підпільну мережу для боротьби проти Ізраїлю.

Іран підтримував хуситів в Ємені, бойові угруповання в Іраку та Сирії, озброював «Хезболлу» в Лівані та ХАМАС у Секторі Гази. Іранський режим гучно називав цю групу «віссю опору», що мала боротися проти двох «дияволів»: малого — так аятоли назвали Ізраїль, — та великого — цей титул дістався США. Ідея полягала в тому, що бойовики у країнах, розташованих поруч з Ізраїлем, зможуть зупинити — а то й знищити — єврейську державу без прямого втручання Ірану. Тож Ізраїль атакували підтримувані Тегераном війська.

Чому сьогодні відбувається пряма війна?

Поступово Ізраїль руйнував сили всіх бойовиків, які підтримував Іран. Декілька разів Тель-Авів воював у Лівані, де базувалася «Хезболла» — головна сила, на яку покладався Тегеран. Упродовж останніх кількох років Ізраїль фактично знешкодив цю групу. У Секторі Гази Тель-Авів намагається знищити ХАМАС, що спричиняє жахливі руйнування і десятки тисяч смертей серед цивільного палестинського населення. До того ж сусідній з Ізраїлем режим сирійського диктатора Башара аль Асада, який був дружнім до Ірану та Росії, нещодавно впав після довгої та кривавої громадянської війни.

Тоді Ізраїль розпочав атаки на Іран ракетами та дронами. Тель-Авів заявляє, що це потрібно, аби Ісламська Республіка не змогла розробити ядерну зброю. Фактично єврейська держава здебільшого знешкодила групи бойовиків у сусідніх державах і тепер прагне знешкодити ще й головну силу, яка їх підтримувала.

Чого очікувати далі та що з того Україні?

Між Ізраїлем та Іраном немає спільного кордону, тож наземна війна малоймовірна. Підготовані Тегераном сили виявилися не надто готовими до протистояння з Ізраїлем, але сам Іран — велетенська держава з понад 86 млн населення. Не слід очікувати, що взаємні обстріли призведуть до повного нищення Ірану як регіональної сили. Водночас вони точно ослаблять військово-промисловий комплекс країни. Якщо ж у війну втрутяться США, то повні наслідки передбачити складно, але сили в Ірану безумовно залишиться ще менше.

Ослабленням режиму аятол в Ірані можуть скористатися опозиційні групи — протести проти влади в країні вже відбувалися, хоч і не мали успіху. Проте атака іноземної держави може мати й протилежний результат — обʼєднання іранців для опору зовнішньому ворогу. Росія — союзник іранського режиму — навряд чи зможе йому допомогти, адже витрачає всі свої сили на війну проти України. Це вже допомогло повстанцям в Сирії переважити сили диктатури, яку підтримувала Москва. Ймовірно, це ж допомогло Ізраїлю зважитися атакувати Іран.

Якщо режим аятол під тиском внутрішніх іранських сил таки впаде — Москва втратить одного з ключових союзників. Але є й небезпечний для України момент: нестабільність і обстріли в одному з ключових для видобутку корисних копалин регіонів може підвищити ціни на нафту, що добре для Росії. Водночас потреба доступу до нафти вже неодноразово спонукала США втручатися у справи в регіоні. Поки що Дональд Трамп вагається, адже він обіцяв виборцям не застосовувати американські війська за кордоном. Якщо американці таки втрутяться, наслідки можуть бути вкрай непередбачуваними.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Necati Ömer Karpuzoğlu/Pexels