Війна у Секторі Газа триває уже рік. За цей час понад 85% населення цього узбережного регіону були вимушені стати біженцями. Точну кількість жертв оцінити складно, адже прямого доступу до Гази немає, втім лунають цифри у десятки тисяч загиблих.
Від часу свого початку війна захопила цілий регіон: від хуситів з Ємену і Хезболли з Лівану до Ірану — головної диктатури регіону і головного противника Ізраїлю. Це все відгукнулося і в світі, зачепивши стосунки між цивілізаціями Півдня й Півночі і вилившись у проблеми мігрантів і успіхи ультраправих партій на Заході.
Що відбулося і що досі відбувається з війною в Секторі Газа — розбиралися НЗЛ. Початок війни
Приємний осінній день неподалік від східного берега Середземного моря. Теплу жовтневу погоду люди використовують з користю: відбувається фестиваль. У багатьох сусідніх країнах про таке можна лише мріяти. Сирія проживає руїну війни уже понад десятиліття, трішки далі на півдні, в Ємені, громадянська війна залишила безліч жертв. Далі на схід, в Ірані, протести людей проти консервативної релігійної диктатури не мали успіху. Але в Ізраїлі все інакше.
Це — розвинена демократична країна, головний союзник західної цивілізації на Близькому Сході. Економіка розвивається, рівень життя на висоті. Чому б не провести красивий фестиваль? Можна навіть не один. І раптом цю ідилію порушують. З огородженої території Сектору Газа до Ізраїлю проникають озброєні бойовики. Вони минають лінію оборони, подекуди навіть летять на дельтапланах. Їхня ціль — звичайні цивільні громадяни. Надворі 7 жовтня 2023 року.
Терористи нападають на мирних мешканців. Вони вбивають всіх, кого бачать на своєму шляху. Фестиваль буквально розстрілюють. Армія та інші силові структури Ізраїлю швидко вдаються до дій у відповідь. Напад відбивають. Повсюди панує обурення і нерозуміння. Як таке могло статися, як це допустили? Близько 1200 загиблих — величезна трагедія і великий біль. Такого не можна пробачити.
Сектор Газа
Нападниками були терористи угруповання ХАМАС. Це політична група, яка виступає за знищення Ізраїлю без усіляких компромісів. ХАМАС контролює Сектор Газа — смуга землі, притиснута до узбережжя Середземного моря. Це одна з найбільш густонаселених місцин у світі: її складає низка поєднаних між собою міст. А живуть у них, здебільшого, палестинські араби.
У відповідь на жахливий напад Ізраїль оголошує, що починає війну на знищення ХАМАСу. Війська єврейської держави мають увійти в Сектор Газа, щоб навести порядок, упевнитися у тому, щоб такого більше не повторилося і помститися. Увесь світ висловлює співчуття Ізраїлю і з острахом поглядає на те, що ж може статися далі.
Дві тисячі років поневірянь
Уся суть конфлікту між арабами та євреями полягає в тому, що обидва народи претендують на ту саму землю і обидвом більше немає куди йти. Це може видатися дивним, але ця історія тягнеться більш як на 2000 років у минуле. У ті часи, за століття до нашої ери, на території сучасного Ізраїлю існувала держава єврейських племен. З ізраїлевим народом траплялося багато поневірянь, які увійшли до їхньої релігії — юдаїзму. Але євреї трималися своїх країв. До часу.
Близько двох тисячоліть тому єврейська боротьба за свій край зазнала поразки від Римської імперії, тож багато представників цього давнього народу були змушені тікати. Єврейська меншість завжди залишалася у цьому краї, але більшість синів Ізраїля розселилися по близькому сходу та Європі і багато довгих століть жили поруч з корінним населенням іноземних держав. Поруч, але окремо. Вони залишалися собою, трималися своєї релігії, але від того отримували недовірливе ставлення від сусідів.
Так усе тривало до 19-го століття, коли Європою почали ширитися націоналізми: народи континенту стали прагнути мати свої держави і брати своє життя у власні руки, а не покладатися на монархів та аристократію. Євреї були одним з цих народів. Частина з них влилася в європейські нації, але інші почали думати, що вони ніколи не впишуться серед цих людей і тому їм вартувало би мати власну державу. Але де? Відповідь очевидна: на давній прабатьківщині, де у них уже колись була своя країна — у близькосхідному краї, що зветься Палестина.
Але там вже хтось живе
На початку 20-го століття євреї почали переселятися до того краю, який ми зараз знаємо як Ізраїль. Тоді та місцина належала Османській імперії і турки не були особливо проти прийняти поселенців. За гроші, здебільшого. Після Першої світової війни, коли Османська імперія розпалася, Палестина перейшла під управління Британської імперії. І на усі ці переміщення народів дивилися місцеві араби, які століттями жили в цьому краєві.
Що більше приїздило євреїв, то більш обуреними ставали араби. Та надзвичайної популярності переїзд до землі обітованої серед євреїв до часу не мав. Адже це передбачало складне життя: створення нових поселень, роботу в сільському господарстві — буквально колонізацію. Та потім стався Голокост. Трагедія європейського єврейства, коли мільйони представників цього народу винищили в геноциді нацисти, ніби промовляла до євреїв, що єврейські націоналісти, яких називали сіоністами, були праві: без власної держави діла не буде.
Початок війн
Рух до Ізраїлю став більш масовим, хоча багато євреїв обрали переселитися до США, а не на Близький Схід. Конфлікт між євреями та арабами набирав обертів і почав переходити у збройні форми. Західні держави, які мали найбільший вплив у світі у той час, хотіли залагодити ситуацію. Вони прагнули допомогти євреям, перед якими вони відчували провину за Голокост, але і не хотіли образити арабів, які просто хотіли жити на своїй землі. Тому запропонували розділити Палестину на дві держави: Ізраїль та власне арабську Палестину.
Ізраїль погодився, але палестинські араби були проти. Чому це вони мають ділити свою землю, на якій їхні предки жили тисячі років, з якимись європейськими прибульцями просто через те, що предки євреїв жили тут кілька тисячоліть тому. Домовленостей не досягли. Так почалася довга серія війн між молодою єврейською державою, незалежність якої проголосили у 1948 році, та її арабськими сусідами.
Статус кво
З того часу Ізраїль успішно відбивався і навіть збільшував свої території. Регіон таки розділили між двома народами: євреї живуть в Ізраїлі, а палестинські араби — у Секторі Газа та на західному березі ріки Йордан з містом Єрусалим. Втім, другий з названих арабських регіонів Ізраїль окупував (це офіційно визнав незаконним Міжнародний суд ООН). Певні представники арабського та єврейського народів, часто за посередництва США, намагалася налагодити стосунки. Але не всі цього бажали.
Радикальні угруповання, такі як ХАМАС, прагнули і досі прагнуть знищення Ізраїлю як явища. Для них євреї — це колонізатори з Європи, які прийшли на їхню землю і утискають права корінного населення та відбирають його територію. Натомість для євреїв Ізраїль — це єдиний їхній дім, з якого їм немає куди йти і який вони захищатимуть стільки, скільки буде потрібно. Тож війна триває.
Страждання і політика
Військова операція Ізраїлю в Секторі Газа виявилися більш складною та довгою, ніж того, напевно, очікували єврейські політики. Бойові дії в надзвичайно густонаселеному регіоні супроводжуються великою кількістю жертв. Особливу руйнівними є обстріли артилерією, які проти ХАМАСу застосовує ізраїльська армія. Від цього страждає цивільне населення.
Назвати точну кількість жертв складно. Міністерство охорони здоров’я Гази називає цифру у понад 40 тисяч загиблих, але цю інституцію контролює терористичне угруповання ХАМАС. Перевірити інформацію майже неможливо, бо немає нормального доступу до зони бойових дій. Втім, оцінки загиблих серед цивільного населення міжнародними організаціями все ще йдуть на десятки тисяч. Сам прем’єр Ізраїлю Беньямін Нетаньяху стверджує, що за час військової кампанії загинуло, серед іншого, 16 тисяч цивільних мешканців Сектору Гази.
Страждання цивільних палестинців, природно, викликали дуже багато емоцій по цілому світу. Обурилася і сусідні арабські країни, і мусульманські держави в решті світу. А ще у багатьох містах демократичного заходу пройшли масові демонстрації під палестинськими прапорами на підтримку арабів. Часто в них брали участь громадяни арабського походження.
Для низки європейських виборців ці картини виглядали так, наче вони зійшли просто з агітаційних плакатів ультраправих партій. Мігранти уже тут і ходять вулицями під своїми прапорами. Це саме те, про що попереджали радикальні партії, подумало, вочевидь, досить багато європейців. У низці європейських країн, зокрема в Німеччині та Франції, надзвичайно високі результати здобули ультраправі партії. Ті ж партії виступають за припинення допомоги Україні і зняття санкцій з Росії, заявляючи, що це невигідно для їхніх країн і що допомагати українцям — це взагалі не їхня справа.
І тут теж Кремль
Цим вирішила скористатися і Росія. Офіційна делегація ХАМАСу відвідувала Москву, а на офіційному рівні РФ постійно заявляє, що виступає за створення багатополярного світу, у якому держави так званого Глобального Півдня матимуть свій голос на противагу імперіалістичними бажанням Заходу. Кремль активно змагається за вплив у південних країнах і з їхньою допомогою часто обходить західні санкції.
Водночас РФ нарощує свою співпрацю з Іраном — головним противником Ізраїлю. Дрони, якими Росія обстрілює українські міста, українці інакше як «шахедами» і не називають. Назва ця прийшла в наші краї просто з Ірану, звідки Москва ці безпілотники і закуповує. Нещодавно Іран передав Росії ще й балістичні ракети. Москва та Тегеран разом виступають проти чинного світового порядку, демократичних західних держав та їхніх ліберальних цінностей. Ці дві диктатури разом з їхніми союзниками в Китаї, Північній Кореї та деінде ведуть війни.
Іран готує та озброює бойовиків по цілому близькому сходу: в Сирії, Ємені, Лівані і Секторі Газа. Західні держави, передусім США, намагаюся знайти варіанти мирного врегулювання. Але не виходить, тож продовжують озброювати Ізраїль. Водночас в Іспанії, Ірландії та Норвегії офіційно визнали існування Палестинської держави. Зазначимо, Україна визнає існування й Ізраїлю, і Палестини від початку своєї незалежності. Тим часом війна триває і завершення її поки не видно.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Ali Hamad/Wikipedia
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
