«AB OUT» — добірка віршів Юрія Іздрика. Феномен «щоденного віршування» здобув неабиякий розголос завдяки соціальним мережам та книжці «Ю», що вийшла друком у «Видавництві Старого Лева».
Текст публікується із дозволу автора та «Видавництва Старого Лева».
купалапапороть
ці віночки на воді – не вінчальні
ці вогні посеред входу – нічийні
квітко папороті ртутна печальна
я беру на абордаж твóї хвилі
я ловлю на голий понт твóї риби
я відловлюю пісні твóго птаства
я ні разу мимо тебе не схибив
ти ні разу не дала мені впасти
ти ні року не цвіла не для мене
я впівока недоспав ніч із чвертю
твóє листя смарагдóво-зелене
очі твóї – без осі круговерті
ти цвітеш і пізній страх відступає
ти дзвениш – і розлітаються смерті
задля тебе в темний ліс цей вступаю
задля мене темний ліс цей відвертий
розпашіла вся від шалу й озону
ти співаєш вже не звуками – спалахами
ти джазуєш для трави на газонах
ми двіжуєм по дворах і порталах
ми пірнаєм під гольфстріми свідомості
ми злітаєм понад фудзі й непали
ми святкуємо ніч непритомності
ми – бездомнії діти купала
гіпоксія
це так дивно – між нами ніякої близькості
тільки ці кілометри і різні умовні бар’єри
ув обіймах твоїх я гойдався би наче в колисці
але замкнуто брами зачинено парки і сквери
і ніщо не римується – двері не входять в одвірки
і маршрути в квитках і сеанси підкреслено різні
навіть кров і любов ми розлили по різних пробірках
навіть слово і зойк все ніяк не вкладаються в пісню
це так дивно усе
бо щоденно
щонічно
ніколи
не виходжу із тебе як не виходять з запою
і хапаю мов риба повітря –
налякано
кволо:
дай дихнути тобою
дай ще раз дихнути тобою
film production
відомий тільки останній кадр
все решта по ходу пишеться
життя ніби спойлер про динозаврів –
не вижив ніхто і кришка
не вижив ніхто а далі – титри
дати народження-смерті
стертих імен паперові тигри
трави могильні вперті
відомий майже увесь хепіенд
та поки що б’ємось відважно
і кожна сторінка – як інший тренд
і кожна склейка монтажна
й ніхто з нас не знає коли і як
нас разом змонтують знову
я все ще долаю сюжетний шлях
ти все ще підозрюєш змову..
у тебе ще купа дрібних епізодів
а тут насувається саспенс
то бомби знаходять то зомбі бродять
не схожі на гомосапієнс
і все це насправді все не на жарт
та що б не мутив там лукавий
відомий тільки останній кадр
а решта – це наша справа
дабс теп
недозрілі сливи
перестиглий персик
чорні дві оливи
мелений імбир
в екстер’єрі – зливи
в інтер’єрі – стреси
у серцях – cецесія
в головах – пустир
ця війна холодна
плодоовочева
осінню розв’язана
мирно назагал
виклично і модно
рядяться дерева
і кошмар під в’язами –
наче серіал
я ж до твого імені
добираю рими
як аксесуари
модельєр крутий
і тихцем записую
їх на пачці «прими»
це пробачиш ти мені
адже prima – ти
все у нас римоване
і давно прихована
на випадок повені
пара сигарет
замість квітів в’ялених
я квитки скасовані
на концерт бетховена
призберу в букет
це сезон сецесії
це резон ремісії
сонний і лінивий
як конопель дим
персики і прима
одіссей і піфія
нас римує вересень
нас тримає ритм
девіація
сонце – у сонячному сплетінні
голос твій у діафрагмі вібрує
ти – сонцестояння моє осіннє
я вже змирився і не протестую
і дії мої цілком дієслівні
а замість прикметників –
мітки
прикмети
складаю їх парами за фен-шуєм
читаю живих переважно поетів
плекаю психоделічні рослини
годую своїх мозкових паразитів
тебе впізнаю в дзеркалах і вітринах
у тих що вціліли й у тих що розбиті
мої епітелії сохнуть без тебе
їм чай не смакує їм дай поцілунків
хюндай поламався десь посеред неба
джедаї джімейла зависли в стосунках
це сонцестояння подібне до свята
хоч календарями воно призабуте
дожити б числа бодай до двадцятого
а там буде видно..
..і там буде чути
сalling
ліміт півгодини а далі – край
ліміт півгодини і – тиша
і – хочеш живи а хоч помирай
нікого це не розколише
ліміт півгодини як митний ліміт
де понад норму ні грама
вмісти все життя своє цілий свій світ
у цю півгодинну програму
тут тисяча і вісімсот секунд
секунда чи дві на слово
не перепризначить ніякий суд
нічого понаднормово
що хочеш кажи а хочеш – мовчи
і слухай як слухавка дихає
як хекає хронос уверх біжучи
як плаче кохана тихо
як грізно шумить цифровий океан
безжалісний мов нострадамус
як бахкає бог у глухий барабан
як б’ються серця у паузах
секунда на сміх секунда на гріх
на цілу любов – хвилини
я вщент розтрощив би якби лише міг
усю хронотопну машину
та час витікає а я все терплю
прокрустовий вимір мантри:
секунда – «цілую»
секунда – «люблю»
секунда – «я буду завтр..»
drink me
осіннє безумство розлито в повітрі
немов по новій скатертині чай
та відчай нічого не вартий – повір мені
як дійдеш до краю – ступай за край
це тільки здається – впадеш розіб’єшся
це тільки здається що дно кам’яне
допоки летітимеш гратиме меса
а маса зникатиме і промине
а видиме дно – це поверхня озерна
вчорашніх і позавчорашніх сліз
хоч деякі з них впали в землю зернами
і сталося поле і виріс ліс..
минуле минуло – забудь відірвися
прийдешнє прийде але ми летимо
лиш не оглядайся і вниз не дивися
прорвемось за обрій проб’ємось крізь дно
нехай божеволіють ті що бояться
шаліють дуріють звихаються – хай
ми ж маємо все що потрібно для щастя
і скатерку чисту і свіжий чай
cerebrum
я люблю її мозок як потаємну кімнату
де зашторено вікна і зламано ключ у замку
треба бути тут тихо а в разі чого – втікати
чи зникати між привидів що причаїлись в кутку
тут у скринях – поламані іграшки скельця яскраві..
мідний перстень сережка десяток чи два листів..
кілька фантиків вибляклих зошит із плямами кави..
тут відлуння далекі звучать наче сміх або спів..
тут багато скарбів про які і вона не знає..
тут багато скорбот про які навіть я не чув..
я люблю цю кімнату й вона мене любить навзаєм
я нейрон я гормон я невільник і я не втечу
я мовчу – я ніхто я мов тінь на прокурених шторах
що її відкидає знадвору здичавілий плющ
я кричу я шепочу я безперестанно говорю
і в дверях обертається зламаний нею ключ
схрон
час – найбезпечніший засіб для чищення
речі в особі стають собою
дні і роки обертаються числами
і вигорають і йдуть за водою
вийдеш на берег промитий споліснутий
екологічний зі свіжим паспортом
лиш у зіницях лінзи надтріснуті
зір фокусують за власним настроєм
тільки нейронів бліде світіння
мляво підсвічує кадри з минулого
де у ролях переважно тіні
тих хто забув і про кого забули ми
час як ілюзія вічної прози
час як не впійманий голос логосу
як несподівані глюки глюкози
й парапсихічні атаки совісті..
часу нема як немає темряви
час – це відсутність субстанції світла
він дозволяє нам жити мертвими
відтерміновує плани розквітнути
і обіцяє якесь воскресіння
щойно на завтра чи на післязавтра
час ніби пес на чужому сіні
їсти не їсть але шкіриться й гавкає
час – це афера чорного відчаю
час – це консерва білого світу
я причаївся і не відсвічую
в мене тут пустка
в мене тут літо
thanks
ну хто мені ти? ну хто тобі я? –
два космоси зіткнуті поспіхом
але розповзається мов течія
на фейсі моєму посмішка
коли ти говориш чи навіть мовчиш чи
смієшся так сонячно й смачно
я роблюся ліпшим я роблюся вищим
й мене переповнює вдячність
і кожен твій рух і кожен твій жест
ресурси мої збагачують
я легше долаю черговий свій квест
і також за це тобі вдячний
нам нарізно велено бути проте
не все ще в цім світі втрачено
і вдячний тобі я іще і за те
що так почуваюся вдячно
щедрик
стільки відважних і неуважних
стільки успішних але смішних
стільки вродливих але зрадливих
випий за них помолися за них
стільки багатих і тупуватих
стільки розумних але сліпих
стільки захланних та безталанних
випий за них помолися за них
стільки чеснот непридатних для честі
стільки щедрот невимовно скупих
стільки красот у відразливих бестій
можна і з ними – краще без них
кожному всього по правді відважено
я лиш одного просив би між тим:
дай мені боже бути уважним
дай мені боже не бути сліпим
→ Купити книгу можна на сайті Видавництва Старого Лева
→ Ілюстрація — Олег Грищенко / Pictoric
