Не відвертайся

Навіщо ми пишемо про проституток, біженців, сиріт, людей з інвалідністю та інших Інакших

14 Червня 2016

Люди, що збудували Парфенон і Колізей, кидали немовлят, народжених із фізичними вадами, у прірву. Ні, не лише суворі спартанці, як нам говорили у школі, а й гуманні афіняни та освічені римляни; а їхні великі філософи схвалювали цю практику й закликали в жодному разі не годувати калік.

У книзі Левіт Господь говорить Мойссеєві: «Ніхто із насіння твого у [прийдешніх] родах їхніх, що матиме ваду [на тілі], не повинен приступати, аби приносити хліб Богові своєму. Ніхто, у кого є вада [на тілі], не може приступити: ні сліпий, ні кульгавий, ні з іншими вадами. Жодний чоловік із насіння Аарона священика, у котрого на [тілі] є вада, не повинен приступати, аби приносити приношення Господові учинені на вогні; вада [на ньому], тому не повинен він приступати, аби приносити хліб своєму Богові». Людина з вадою на тілі, вірили давні євреї, опоганює святиню.

Люди, що збудували Нотр-Дам де Парі та Пізанську вежу, виставляли клітки з психічно хворими та розумово відсталими у громадських місцях, аби посполиті могли споглядати роботу диявола. У легендарному лондонському притулку для божевільних — Бедламі — інвентарем були кайдани, ланцюги й залізні прути. Згодом, за доби Просвітництва, пацієнтів показували охочим за гроші.

Розуміння інвалідності як гріха й нагадування про гріх, виразки на тілі суспільства, яку потрібно випалити чи сховати від очей, було спільним для Інквізиції та Реформації. Часом на багатті опинялись не лише самі діти, народжені з вадами, а й матері, що їх народили.

Ставлення суспільства, держави, церкви до інвалідів еволюціонувало, поступово стаючи людянішим, проте завжди на кілька кроків відставало від розвитку Світу Здорових. Останні спроби вирішити «проблему» радикально — розстрілами, газовими камерами й концтаборами — були зроблені людожерськими режимами ХХ століття лише кілька десятиліть тому.

Комусь видається, що середньовічні багаття вже згасли? Горять, горять. Атавізми страху перед Інакшими, часто підживлювані забобонами, повсюдні в нашому суспільстві. Часом вони вихлюпуються в особливо показовій формі. Як протест проти відкриття відділення паліативної допомоги в житловому будинку в Івано-Франківську. Як масові виступи проти відкриття центру для біженців у Яготині. Як «кривава каша», обіцяна націоналістами учасникам Маршу рівності в Києві.

Крім цих вивержень, є тисячі менш помітних, буденних епізодів. «Чого інваліди пруться на візках на вулиці — нехай сидять дома!». «Чого моя дочка має вчитися з дауном — я чула, що вони агресивні!». Зеки, бруд, наркомани, хвороби, содоміти, купа дітей, говорять не по-нашому…

Христина Стефінів, — учасниця Школи соціального репортажу, успішна радіоведуча, яка поки що не дуже добре ходить самостійно, але обіцяє протягом року навчитися, — допомогла мені зрозуміти важливу річ. Людям з інвалідністю потрібне від інших людей не співчуття і не милосердя, яке часто є лише іншою формою відторгнення. Окрім суто технічної допомоги, що дозволить їм жити повноцінним життям, ці люди потребують, аби суспільство дивилось на них і не відверталось.

Це нелегко. Коли незряча дівчинка, що вчилась в одній дитсадковій групі з моїм сином, уперше оглядала моє обличчя пальцями, мені було страшно таким первісним, природним страхом. «Не показуй на собі», — завжди забобонно казали мені в дитинстві, коли я зображав чиєсь каліцтво. Страх, що від дотику, від близькості чужа особливість перейде на тебе і ти, приміривши її на себе, уже не будеш від неї вільний.

Усе це лікується в дуже простий спосіб: дивитись, не відвертатись і звикати

Усе це лікується в дуже простий спосіб: дивитись, не відвертатись і звикати. Тепер я легко і без жодних уколів страху вітаюсь із незрячими дітками. Ярослава Тимощук, провівши кілька днів у львівському центрі підтримки людей з особливими потребами «Емаус», з’ясувала, що з ними є про що поговорити. Ганна Соколова подружилась із Тимуром, який ходить до звичайної школи, хоча ще зовсім недавно дітей з аутизмом (пост)радянська медицина вважала нездатними навчатись. Трагічну, але зовсім людську картину розгорнули перед Іриною Андрейців київські проститутки. Герої матеріалу Олі Клінової, львівська команда баскетболістів на візках, грали на вулиці й завоювали прихильність перших уболівальників.

Якщо людина зможе не відвертатись, вона звикне дуже швидко. Як змусити державу не відвертатись — інше питання.

Державі спокійніше, коли люди з особливостями закриті в резервації, де їм не дають померти з голоду, проте й не залишають жодних шансів на повноцінне життя.

Таку картину ми побачили в інтернатах під Тернополем і в Ладижині. Це не лише про хворих — здорові діти, що навчаються у спеціальних закладах, виявляються не готовими до повноцінного життя. Вони мріють про айфони й розкішні автомобілі, але виявляються безпорадними — або, за означенням героя матеріалу Маргарити Тулуп, паразитами.

Виходить, гарантований кусень хліба й дах над головою — це не завжди добре? Чому переселенці з Донбасу в Запоріжжі та Маріуполі роками сидять на місці у стані вивченої безпорадності — небажання й неспроможності робити кроки до нового життя? З’ясовується маса нюансів, що не вписуються в розуміння милосердя як копієчки, кинутої каліці.

Учасники Школи соціального репортажу, організованої Школою журналістики Українського католицького університету, привезли зі всієї країни історії Інакших, відкинутих суспільством, державою, війною чи родиною. Практично в кожній із цих історій є надія — бо ні ми, ні наше суспільство, ні наша держава не безнадійні.

Просто треба посилено вправлятись у невідвертанні.

Головне фото — Остап Яриш, фото автора — Олександр Ласкін.

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Дякуємо за покупку!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутись до статті

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки