«Я християнка, і те, що рухає мною в різних видах діяльності, — це любов»

Зараз Євгенія працює копірайтеркою в маркетинговій агенції. До цього вона спробувала себе в різних сферах — від роботи у сфері обслуговуванні та аніматорства до IT. Систематично волонтерити Євгенія розпочала у 2022-му. Зараз здебільшого організовує збори для військових, плете сітки й допомагає в церковних медіапроєктах. До цього впродовж майже семи років вона підтримувала фонд «Таблеточки», який піклується про дітей та їхні сім’ї на кожному етапі лікування онкологічних захворювань. На день народження Євгенія організовувала для фонду масштабні збори та регулярно донатила. 

На запитання про те, які цінності її рухають, відповідає: «Я християнка, і те, що рухає мною в різних видах діяльності, — це любов. Любов до свого, до своїх. Мені дуже хочеться допомагати. Але був період, коли я писала, що мене любов ненависті навчила. Тому що в мені поєднується і любов до своїх людей, і ненависть до росіян».

«Коли в лікарні хлопці мене питали: “Ви — волонтер?” Я казала: “Ні, я просто приходжу до друзів”» 

На своїй Instagram-сторінці Євгенія писала, що довго не могла назвати себе волонтеркою. Розуміння зʼявилося, коли вона почала навідувати пораненого знайомого в лікарні. Там вона познайомилася з усіма, хто лежав із ним у палаті, і пів року проводила з ними час, поки ті перебували в клініці. Згодом їздила до них і в інші лікарні.

«Я, напевно, не хотіла визнавати, що я волонтерка, тому що це накладало на мене внутрішню відповідальність — закривати всі запити. […] Здавалось, якщо я скажу, що я — волонтерка, то не зможу відмовити. Тому навіть коли в лікарні хлопці мене питали: “Ви — волонтер?” Я казала: “Ні, я просто приходжу до друзів”». 

Окрім усього іншого, близько року тому Євгенія організувала ініціативу «Підписка життя». Це проєкт, який щомісяця залучає близько десяти тисяч гривень для підтримки тактичної медицини. Механізм дії схожий на той, що у фонді «Повернись живим» та інших організаціях: з картки автоматично списується визначена сума. Кошти дівчина надсилає подрузі, яка закуповує медичне спорядження. Євгенія розповідає, що зараз цей проєкт  рухається повільніше, ніж на початку, проте вона планує його розвивати: «Можливо, зроблю окрему сторінку для цієї ініціативи, бо в мене є ідея створити для неї мерч, а прибуток від продажу відправляти також на цей збір — і конвертувати в такмед».  

«На цю пасивність і байдужість злюся, хоча усвідомлюю, що вони мають на це право» 

Активне залучення у волонтерство змусило Євгенію припинити спілкування з деякими знайомими через розбіжності у поглядах та цінностях. «На цю пасивність і байдужість злюся, хоча усвідомлюю, що вони мають на це право. Я не можу змусити їх бути такими ж активними, як і я». Проте дівчина завжди нагадує собі, що зміни творить активна меншість.

 «Я заспокоювала себе думкою про те, що зміни завжди рухала меншість. Вісімдесят відсотків змін робить двадцять відсотків людей. І я вірила в це ще до повномасштабного вторгнення — коли виходила на мітинги, підтримувала те, що мені відгукувалося». 

«Я недооцінювала важливість співпереживання подібного досвіду — коли людина зіштовхувалася з чимось схожим і справді тебе розуміє»

Євгенія долучилася до одного з ретритів від Української Волонтерської Служби. Це можливість для тих, хто працює з людьми, надає підтримку та беззупинно збирає на допомогу, перезавантажитися в колі однодумців. Про важливість «кола своїх, які тебе розуміють» каже і Євгенія.

«Я недооцінювала важливість співпереживання подібного досвіду — коли людина зіштовхувалася з чимось схожим і справді тебе розуміє. Коли людина не просто каже, що розуміє, а справді розуміє — бо має ті самі проблеми, що й ти». 

Дівчина розповідає, що ретрит став також чудовою можливістю для нетворкінгу: познайомитися з людьми, яким ти можеш бути корисна, або які можуть допомогти тобі. Але найцінніше, що вдалося отримати, — люди. Не домовляючись вони одразу почали підтримувати збори одне одного. «Це та єдність, якої мені зараз бракує в суспільстві, яку ми почали втрачати. Тому коли бачиш, що є люди, яким небайдуже, які готові щось рухати, робити й підтримувати одне одного, це дуже цінно». 

«З власного досвіду: більшість тих, хто вперше відкриває збори, дуже швидко їх закривають, бо їхня аудиторія ще не звикла до цього» 

Тим, хто запускає свій перший збір, Євгенія радить починати із малого. Банка на тисячу гривень уже може посилити чийсь великий збір. Завжди можна підняти ціль, якщо справи підуть добре. Не треба чекати на «ідеальний момент» чи ідеальний дизайн — досвід приходить у процесі. «Більшість тих, хто вперше відкриває збори, дуже швидко їх закривають, бо їхня аудиторія ще не звикла до цього».

За словами дівчини, один пост і лінк у профілі нічого не змінять. У стрічці щодня занадто багато інформації, щоби хтось запам’ятав саме ваш збір. Тому важливо щодня нагадувати про нього, а інколи — й по кілька разів. Євгенія радить пояснювати людям, чому важливі лайки, коментарі й репости.

Дівчина декілька разів повторює: «Не бійтеся звертатися до досвідчених волонтерів за порадою чи допомогою». І додає, якщо потрібна підтримка, зверніться до неї в Instagram — @tochka.eva. 

«Колишніх волонтерів не буває»

На запитання, чим планує займатися в майбутньому, окрім військового волонтерства, відповідає: «Мені здається, що колишніх волонтерів не буває. Допомога затягує. Це дає відчуття, що ти можеш бути корисною — і це надихає сильніше за будь-яку роботу. Ми — соціальні істоти і як би не намагалися відгородитися, нам усе одно потрібні інші люди».

Євгенію турбують проблеми міського простору та інклюзивність: паркування на тротуарах, знищення зелених зон. Вона каже, що в містах достатньо проблем, які потребують активних мешканців, тож допомагатиме тут. «А “Таблеточки” — завжди зі мною. Це той фонд, який я буду підтримувати й далі», — додає дівчина. 

Авторка: Ірина Кравець

Фото: колаж НЗЛ