Євген Маланюк

«Коли 45-46 років тому ми з Маланюком познайомилися у Варшаві, він був високим, струнким, коротко підстриженим брюнетом; обличчя, наче в моряка, засмагле й обвітрене; тримався просто, у його голосі ледь вчувалися металеві нотки, що відчутне і в його віршах; уважний погляд темних очей видавався приязним і водночас скептичним. Усе це створювало портрет молодого офіцера української армії. Він прибув у Польщу 1920 року з рештками українських військ», — написав про Маланюка один з найвидатніших польських есеїстів Єжи Стемповський у своєму есе, яке було опубліковане в паризькому часописі «Культура». 

Саме з цього й почався творчий шлях Євгена Филимоновича, коли він потрапляє до таборів у Стшелкові та Щипйорно, а згодом у Каліші (Польща). Там молодий офіцер армії УНР разом зі своїми друзями Юрієм Дараганом, Миколою Чирським та Максимом Гривою видає журнал «Веселка», де й опубліковано його вірші.

Після переїзду до Чехословаччини у 1923 році він стає лідером об’єднання «Празької школи поетів». Українець бере участь у літературно-мистецьких дискусіях та вечорах, на яких він здружується Олегом Ольжичем, Оленою Телігою та Наталею Лівицькою-Холодною, кохання до якої ледь не доводить його до самогубства. 

У 1925 році виходить відома збірка Маланюка під назвою «Стилет і стилос». Провідним мотивом вірша є роль митця як борця, що формує свідомість нації та має служити інтересам свого народу. Перша збірка поета викликає у тогочасному літературно-мистецькому світі неоднозначну реакцію. Одні захоплюються лірикою українця, а інші геть її не сприймають. 

Після повернення до Польщі письменник очолює у Варшаві літературну групу «Танк». Однак, коли гурт трансформувався в утворення «Ми», Маланюк розриває зв’язки з групою через гостру полеміку з Донцовим. Євген Филимонович поновлює співпрацю з «Вісником». У цей період виходять на світ його книжки «Земля й залізо», «Земна мадонна», «Перстень Полікрата», «Вибрані поезії», а також з’являються статті, нариси та есе, в яких поет осмислює набутки вітчизняної та світової культури. 

Друга світова вносить корективи в плани Маланюка. Коли радянські війська вступили на територію Польщі, він змушений податися вже в другу еміграцію. Про літературну діяльність доводиться на певний час забути. Лише зрідка письменник бере участь у зібраннях та культурних акціях. 

Червень 1949 — переїзд Євгена Филимоновича до США. Там поет друкує нові збірки, працює в галузі публіцистики та літературознавства, а також стає головою об’єднання українських письменників «Слово». Центром у всій літературній спадщині Маланюка є мистецтво, історія та культура України. Десятки його статей присвячені митцям-емігрантам та письменникам України. 

Завдяки радянській владі на Батьківщині ім’я Маланюка стало символом запеклого ворога. Володимир Сосюра звертався до нього «Шановний пане Маланюче» й звинувачував того мало не в найстрашніших гріхах. Євген Филимонович у відповідь писав сумовито-іронічні епіграфи. «Від кларнета твого  пофарбована дудка зосталась», — писав Маланюк про Тичину.

Обірвалося життя письменника та поета 16 лютого 1968 року. Вже після його смерті з’являється збірка «Перстень і посох», в якій він прощається з усім, що було йому дороге. 

Авторка тексту: Соломія Добрянська 

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Хто такий Євген Маланюк?

Маланюк — це публіцист, літературний критик, культуролог-енциклопедист, сотник Армії УНР (Української Народної Республіки) та «Імператор залізних строф». Він був борцем за долю українського народу. Євген знав, що народився в епоху, коли стилос (паличка для письма) став стилетом (зброєю). Після поразки УНР письменник назавжди покинув Україну. 

Про що писав Євген Маланюк?

Центральними образами в поезії Маланюка майже завжди виступали Україна, її доля та історія. Поет в своїх творах посилається на історію української нації. Знову і знову повертаючись до минулого, він шукав відповіді на питання: «Чому Україна зазнала поразки?».

Чому важливо знати про поета?

Євген Маланюк мав свою філософію і власний погляд на долю і майбутнє України. У творах письменника простежуються чотири основні проблеми української нації, які, на його думку, заважають незалежності України:

1. Головною проблемою Євген завжди вважав менталітет «малоросійства» в багатьох українців. Тобто що українці самі себе не усвідомлюють самостійною нацією.
2. Друга проблема в тому, що цей менталітет вразив національну еліту і лідерів України.
3. Приблизно століття тому, Маланюк заявляв, що головні вороги українців як нації знаходяться всередині, а не за кордоном.
4. Поет дуже часто критикував те, що замість того, щоб щось змінити, українці шукали розради в жалісливих піснях.

Фото: tureligious

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики.