Молодий театр

Нагадаємо. 21 жовтня колишньому керівнику «Молодого театру» та завідувачу однієї з кафедр Київського університету імені Карпенка-Карого повідомили про підозру у зґвалтуванні та сексуальному насильстві щодо студенток, зокрема неповнолітніх.

Контекст. Наприкінці січня 2025 року колишня студентка університету імені Карпенка-Карого опублікувала анонімне відео, в якому розказала про ймовірні сексуальні домагання з боку Андрія Білоуса. Згодом дівчина розкрила свою особистість. Софія Сапожнік заявила, що Білоус надсилав їй інтимні фото інших студенток і просив надсилати власні, пояснюючи це тим, що «це вже всі зробили». 

Невдовзі інші студенти почали ділитися схожими історіями. Актор і випускник університету Валерій Філіпенко, який одним з перших поширив відео Сапожнік, заявив, що про подібне вже давно було відомо в театральному середовищі, але всі мовчали.

Фото: «Суспільне» / Лілія Гончарук

Що відомо? За даними слідства, з березня 2018-го до квітня 2023 року в службових приміщеннях театру Білоус неодноразово ґвалтував та вчиняв насильницькі дії сексуального характеру щодо п’яти дівчат, дві з яких на момент злочинів були неповнолітніми.

Тих, хто намагався уникати його та негативно реагував на сексуальні домагання, він залякував. Зокрема ігнорував під час занять, публічно знецінював і принижував, не залучав до участі у практичних заняттях.

Також правоохоронці допитали десятки свідків, які підтвердили таку поведінку Білоуса. Зокрема, чоловік змушував студенток надсилати інтимні фото, а також чинив фізичні домагання у приміщенні театру.

Що відомо про розслідування та суд? Вже підготовлено клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваному. Сторону обвинувачення у суді представлятиме заступниця Генпрокурора Марія Вдовиченко.

Нагадаємо. Наприкінці січня 2025 року колишня студентка університету імені Карпенка-Карого опублікувала анонімне відео, в якому розказала про ймовірні сексуальні домагання з боку Андрія Білоуса. Згодом дівчина розкрила свою особистість. Софія Сапожнік заявила, що Білоус надсилав їй інтимні фото інших студенток і просив надсилати власні, пояснюючи це тим, що «це вже всі зробили». 

Невдовзі інші студенти почали ділитися схожими історіями. Актор і випускник університету Валерій Філіпенко, який одним з перших поширив відео Сапожнік, заявив, що про подібне вже давно було відомо в театральному середовищі, але всі мовчали.

Фото: Офіс Генпрокурора

Вистави «Березолю» примушували глядачів думати. І все це транслювали талановиті та ідейні актори, режисери, які намагалися розвінчувати радянську пропаганду про «прекрасне майбутнє» СРСР. Саме таким постатям ми, команда НЗЛ, і хочемо присвятити цей текст. Зауважимо, що в тексті є інформація тільки про небагатьох. Насправді команда березолівців є дуже великою.

Лесь Курбас 

Український режисер, актор, теоретик театру, а також драматург, публіцист та перекладач. Під час переїзду до Києва (1916-1917) режисер організував спільноту молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Це був театр пошуків нових поглядів на втілення сучасної та класичної драматургії, що було незвичним напрямком на ті дні. 

Саме Лесь Курбас став засновником театру-студії «Березіль», яка почала повноцінно працювати вже у Харкові. Курбас створив інший всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його добрих та поганих відтінках. Митець вважав, що «театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра». Курбас є представником Розстріляного відродження, митця вбили у 1937 році. 

Зоя Пігулович

Українська театральна діячка та режисерка, акторка театру та кіно. Організаторка всеукраїнської мережі професійних лялькових театрів, що мали попит упродовж 1934-1937. Учениця Леся Курбаса. У період навчання на акторському факультеті Вищого музично-драматичного інституту імені М. Лисенка Зінаїда Пігулович працювала в мистецькому об’єднанні «Березіль» (1922-1930). Практика в колективі дозволила їй отримати режисерські знання та вміння, не припиняючи акторської діяльності. 

В «Березолі» на той час опікувалася самодіяльним театральним рухом. Зоя Пігулович організовувала й навчала гурти, а також писала для них п’єси («Операційний план» та «Істина»). Дівчина настільки захоплювалася своєю справою, що виконувала численні практичні завдання, брала участь у теоретичних студіях і дискусіях щодо проєктів своїх колег. За дорученням режисерської лабораторії театру «Березіль» разом із Лазарем Френкелем очолювала Репертуарну станцію.

«Курбас виховував у нас інтерес до всіх новинок, що виходили з друку. Із появою філософської книги Шпенґлера «Закат Європи» […] Олександр Степанович зібрав весь колектив і сам проаналізував зміст цієї книги…», —  записала у спогади про Леся Курбаса акторка театру та кіно.

Фавст Лопатинський 

Український режисер, сценарист, актор, зокрема педагог. У 1916-1919 роках грав у Молодому театрі. Вже у 1922 році як актор, режисер та за сумісництвом соратник Леся Курбаса доєднався до Мистецького об’єднання «Березіль», що на той час сформували у Києві. Очолював в об’єднанні другу експериментальну робочу групу, що була складовою театру. 

Фавст Лопатинський найкраще розкрив акторський талант саме під керівництвом Леся Курбаса. Зняв у співавторстві такі кінокартини: «Вася-реформатор», «Синій пакет», «Василина», «Поєдинок», і не тільки. Як педагог Лопатинський відзначився викладанням на дворічних курсах кіноакторів при Одеському кіноінституті (1929-1930) та Київській кінематографії (1930-1933). Лопатинського розстріляли у 1937 році.

Андрій Ирій

Актор театру «Березіль», учень Леся Курбаса. Також був членом українського підпілля на Донбасі. Заснував «Маріупольську газету». У 1916 році Ирія засудили до 8 років за українську пропаганду серед населення. Попри це він уже у 1917 році організував філію товариства «Просвіта» у рідному селі Широке, що на Дніпропетровщині. Був командиром Гайдамацької сотні.

Через розшук його Криворізькою ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія) працював у підпіллі з 1920 по 1923 роки. У 1923 році очолює філію «Березолю» у Білій Церкві. Організував та надалі українізував маріупольський театр, був його директором. У 1944 році його заарештував СМЕРШ (підрозділ «Смерть шпигунам!») та засудив до розстрілу в Маріуполі.

Михайло Дацків 

Український військовий, командир 10-ї бригади УГА (Українська галицька армія), театральний діяч. Від початку Першої світової війни воював як офіцер австро-угорської армії. Потім на нього чекали Українська Галицька армія, Тернопільська окружна військова команда, Окремий загін імені Гонти та 10-та Янівська бригада. Вже у квітні 1920 року Михайла Дацківа заарештували органи ВНК й направили до підмосковного концтабору Кожухів, звідти — до Казані. 

Після демобілізації восени 1921 року Дацків залишився у тодішній УРСР. Працював художнім керівником Київського драматичного театру Леся Курбаса, який ще називали Кийдрамте. З 1926 року був директором театру «Березіль» у Харкові, а з 1928-го — директором Харківської філармонії. У подальші роки працював у Всеукраїнській спілці пролетарських письменників. Дацківа розстріляли у 1938 році.

Януарій Бортник

Український режисер і актор. Був керівником харківського театру малих форм «Веселий Пролетар». Перша світова війна на певний час змінила плани молодого актора, тому навчання в тернопільській Українській гімназії він закінчив дещо пізніше. Згодом вступив до першого стаціонарного театру «Тернопільські театральні вечори», який організував Лесь Курбас з дозволу воєнного уряду. Від листопада 1918 року працював актором Українського театру в Тернополі, через два роки — у театрі імені Івана Франка у Вінниці. 

Уже восени 1921 року Лесь Курбас пішов режисером у Київський театр імені Шевченка, а Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії. Вже 27 січня 1923 року її реорганізували у III-тю майстерню театру «Березіль». 

Василь Василько 

Український режисер, актор, педагог. Василь Василько є засновником Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР у Києві. У 1912 році вперше виступив на сцені професійного театру. Василько був на той час членом режисерської лабораторії театру «Березіль». Згадує: «…Чого мене навчив Олександр Степанович Курбас? Перш за все — бути самим собою! У всіх вчитися, але нікого не копіювати. До зустрічі з Курбасом я вчився у наших корифеїв і, правду кажучи, «чесно» наслідував їх. Після школи Курбаса у процесі творчості я уже не згадував, як би той чи інший епізод зіграв Садовський або Саксаганський. Я свідомо уникав копіювання. Курбас своєчасно застеріг мене від епігонства, від переспівування чужих досягнень, від кволості творчої думки. Лесь Степанович навчив мене творити самостійно!»

Іван Крига

Український режисер, актор, художник театру і драматург. Учасник режисерської лабораторії театру «Березіль». Після періоду навчання та служби санітаром на госпітальному судні в Червоній армії він переїхав до Києва. У 1916-1919 роках навчався в студії художників та «Студії екранного мистецтва». З 1918 по 1921 роки працює в Молодому театрі Леся Курбаса. Надалі одночасно працює і в «Березолі», і керує в штабі Авіації розвідувальної ескадрильї. 

Фото: vechirniy.kyiv.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики