Розстріляне відродження

Вистави «Березолю» примушували глядачів думати. І все це транслювали талановиті та ідейні актори, режисери, які намагалися розвінчувати радянську пропаганду про «прекрасне майбутнє» СРСР. Саме таким постатям ми, команда НЗЛ, і хочемо присвятити цей текст. Зауважимо, що в тексті є інформація тільки про небагатьох. Насправді команда березолівців є дуже великою.

Лесь Курбас 

Український режисер, актор, теоретик театру, а також драматург, публіцист та перекладач. Під час переїзду до Києва (1916-1917) режисер організував спільноту молодих акторів, з якої виріс згодом Молодий театр. Це був театр пошуків нових поглядів на втілення сучасної та класичної драматургії, що було незвичним напрямком на ті дні. 

Саме Лесь Курбас став засновником театру-студії «Березіль», яка почала повноцінно працювати вже у Харкові. Курбас створив інший всесвіт, де головним стає особлива довіра до життя людини у всіх його добрих та поганих відтінках. Митець вважав, що «театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра». Курбас є представником Розстріляного відродження, митця вбили у 1937 році. 

Зоя Пігулович

Українська театральна діячка та режисерка, акторка театру та кіно. Організаторка всеукраїнської мережі професійних лялькових театрів, що мали попит упродовж 1934-1937. Учениця Леся Курбаса. У період навчання на акторському факультеті Вищого музично-драматичного інституту імені М. Лисенка Зінаїда Пігулович працювала в мистецькому об’єднанні «Березіль» (1922-1930). Практика в колективі дозволила їй отримати режисерські знання та вміння, не припиняючи акторської діяльності. 

В «Березолі» на той час опікувалася самодіяльним театральним рухом. Зоя Пігулович організовувала й навчала гурти, а також писала для них п’єси («Операційний план» та «Істина»). Дівчина настільки захоплювалася своєю справою, що виконувала численні практичні завдання, брала участь у теоретичних студіях і дискусіях щодо проєктів своїх колег. За дорученням режисерської лабораторії театру «Березіль» разом із Лазарем Френкелем очолювала Репертуарну станцію.

«Курбас виховував у нас інтерес до всіх новинок, що виходили з друку. Із появою філософської книги Шпенґлера «Закат Європи» […] Олександр Степанович зібрав весь колектив і сам проаналізував зміст цієї книги…», —  записала у спогади про Леся Курбаса акторка театру та кіно.

Фавст Лопатинський 

Український режисер, сценарист, актор, зокрема педагог. У 1916-1919 роках грав у Молодому театрі. Вже у 1922 році як актор, режисер та за сумісництвом соратник Леся Курбаса доєднався до Мистецького об’єднання «Березіль», що на той час сформували у Києві. Очолював в об’єднанні другу експериментальну робочу групу, що була складовою театру. 

Фавст Лопатинський найкраще розкрив акторський талант саме під керівництвом Леся Курбаса. Зняв у співавторстві такі кінокартини: «Вася-реформатор», «Синій пакет», «Василина», «Поєдинок», і не тільки. Як педагог Лопатинський відзначився викладанням на дворічних курсах кіноакторів при Одеському кіноінституті (1929-1930) та Київській кінематографії (1930-1933). Лопатинського розстріляли у 1937 році.

Андрій Ирій

Актор театру «Березіль», учень Леся Курбаса. Також був членом українського підпілля на Донбасі. Заснував «Маріупольську газету». У 1916 році Ирія засудили до 8 років за українську пропаганду серед населення. Попри це він уже у 1917 році організував філію товариства «Просвіта» у рідному селі Широке, що на Дніпропетровщині. Був командиром Гайдамацької сотні.

Через розшук його Криворізькою ВНК (Всеросійська надзвичайна комісія) працював у підпіллі з 1920 по 1923 роки. У 1923 році очолює філію «Березолю» у Білій Церкві. Організував та надалі українізував маріупольський театр, був його директором. У 1944 році його заарештував СМЕРШ (підрозділ «Смерть шпигунам!») та засудив до розстрілу в Маріуполі.

Михайло Дацків 

Український військовий, командир 10-ї бригади УГА (Українська галицька армія), театральний діяч. Від початку Першої світової війни воював як офіцер австро-угорської армії. Потім на нього чекали Українська Галицька армія, Тернопільська окружна військова команда, Окремий загін імені Гонти та 10-та Янівська бригада. Вже у квітні 1920 року Михайла Дацківа заарештували органи ВНК й направили до підмосковного концтабору Кожухів, звідти — до Казані. 

Після демобілізації восени 1921 року Дацків залишився у тодішній УРСР. Працював художнім керівником Київського драматичного театру Леся Курбаса, який ще називали Кийдрамте. З 1926 року був директором театру «Березіль» у Харкові, а з 1928-го — директором Харківської філармонії. У подальші роки працював у Всеукраїнській спілці пролетарських письменників. Дацківа розстріляли у 1938 році.

Януарій Бортник

Український режисер і актор. Був керівником харківського театру малих форм «Веселий Пролетар». Перша світова війна на певний час змінила плани молодого актора, тому навчання в тернопільській Українській гімназії він закінчив дещо пізніше. Згодом вступив до першого стаціонарного театру «Тернопільські театральні вечори», який організував Лесь Курбас з дозволу воєнного уряду. Від листопада 1918 року працював актором Українського театру в Тернополі, через два роки — у театрі імені Івана Франка у Вінниці. 

Уже восени 1921 року Лесь Курбас пішов режисером у Київський театр імені Шевченка, а Бортник став режисером Білоцерківської драматичної студії. Вже 27 січня 1923 року її реорганізували у III-тю майстерню театру «Березіль». 

Василь Василько 

Український режисер, актор, педагог. Василь Василько є засновником Державного музею театрального, музичного та кіномистецтва УРСР у Києві. У 1912 році вперше виступив на сцені професійного театру. Василько був на той час членом режисерської лабораторії театру «Березіль». Згадує: «…Чого мене навчив Олександр Степанович Курбас? Перш за все — бути самим собою! У всіх вчитися, але нікого не копіювати. До зустрічі з Курбасом я вчився у наших корифеїв і, правду кажучи, «чесно» наслідував їх. Після школи Курбаса у процесі творчості я уже не згадував, як би той чи інший епізод зіграв Садовський або Саксаганський. Я свідомо уникав копіювання. Курбас своєчасно застеріг мене від епігонства, від переспівування чужих досягнень, від кволості творчої думки. Лесь Степанович навчив мене творити самостійно!»

Іван Крига

Український режисер, актор, художник театру і драматург. Учасник режисерської лабораторії театру «Березіль». Після періоду навчання та служби санітаром на госпітальному судні в Червоній армії він переїхав до Києва. У 1916-1919 роках навчався в студії художників та «Студії екранного мистецтва». З 1918 по 1921 роки працює в Молодому театрі Леся Курбаса. Надалі одночасно працює і в «Березолі», і керує в штабі Авіації розвідувальної ескадрильї. 

Фото: vechirniy.kyiv.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

• Що це за театр?

«Березіль» — це український театр-студія, один із перших українських радянських театрів.

• Хто та коли заснував?

Театр заснував Лесь Курбас 31 березня 1922 року.

• Де був розташований театр?

Спочатку «Березіль» був у Києві. У 1926 році його було переміщено до Харкова. Там він зайняв приміщення, яке до цього належало театру імені І. Франка під керівництвом Гната Юри. Нині це будівля Українського академічного драматичного театру імені Т. Г. Шевченка (назву «Березіль» має його мала сцена).

• Чим цей театр цікавий?

Лесь Курбас запропонував українцям новий театр, який назвав філософським. Цей театр примушував думати — і це в умовах, коли «совєтські» переможці давали народу красиву картинку, закликаючи вірити в неї.

• Який репертуар мав театр?

«Березіль» ставив буквально все, робив акцент і на репертуарі Театру корифеїв, і на популярних п’єсах 20-х років, і на класиці: Шекспір, Мольєр, Тарас Шевченко. Новий театр не боявся брати теми, які висував час. Активно залучали драматургію Миколи Куліша, трагедії, у яких порушували теми голоду в селі; розриву між ідеалами і дійсністю.

«Березіль» вів публіку за собою, сміливо і водночас доступно ставлячи елітарні твори. Навіть якщо цензура вимагала революційних тем, Курбас ставив не примітивні агітки, а класичні твори. Наприклад, на тему селянської війни він поставив п’єсу Проспера Меріме «Жакерія».

• Яка доля спіткала Леся Курбаса?

На хвилі згортання українізації Леся Курбаса звинуватили у «буржуазному націоналізмі», формалізмі та відриві від російського театру. Наприкінці 1933 року його звільнили з посади художнього керівника театру, а потім заарештували. 9 квітня 1934 року вироком суду Курбас отримав п’ять років ув’язнення. Покарання відбував на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу, згодом — у Соловецькому таборі.

Влітку 1937 року особлива трійка Управління НКВС Ленінградської області РРФСР засудила 1825 осіб Соловецької тюрми особливого призначення, серед них і Курбаса, до страти. Він був розстріляний на початку листопада 1937 року в урочищі Сандармох, разом з іншими 1 111 представниками української культури і мистецтва, що дістали назву «розстріляного відродження».

• Що сталося з театром?

У 1935 році театр «Березіль» був перейменований у Харківський державний драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка, який працює і понині.

Фото: mykharkov.info

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики