Ця книжка – унікальна збірка текстів, написаних українською мисткинею Тетяною Яблонською упродовж життя (1917-2005) – приватні спогади, щоденникові записи, нотатки з подорожей, історії створення картин та ціла епоха для України і її мистецтва – на фоні. Більше 400 сторінок тексту і понад 150 сторінок з творами та фото Яблонської.

Запрошуємо прочитати фрагмент*:

Втеча

Вочевидь, незабаром ідеали різночинця-демократа примеркли. Він [батько] став серйозно роздумувати, як би залишити батьківщину усіх трудящих та врятувати і себе, і родину від майбутнього сліпучого раю. Офіційні шляхи було вже втрачено. Втекти можна було або, отримавши виклик від родичів та офіційну візу, або нелегально. Почалися спроби. Спочатку легальні. Почалися пошуки родичів, які могли б допомогти. Пам’ятається, були розмови про якихось батькових родичів Кононових, що опинилися у США. Намагалися шукати. Нічого не знайшли. А, можливо, і знайшли, та ніхто на батьків запит не відповів. Кому захочеться взяти на свою шию родину з трьома дітьми якогось далекого родича? А цей Кононов був, звичайно, далеким, навіть невідомо, ким він нам приходився. Десята вода на киселю, в загальному. Взялися за маминих. Був у мами старший брат — Ніколай, заможний інженер, що будував у свій час КСЗД — Москва-Харбін. Він там і залишився жити, в Харбіні, з родиною — дружиною та трьома синами. І ось почали шукати. Миколи вже не було у живих. А дружина або не відізвалася, або мамині пошуки не знайшли отримувача. Вони тоді жили, здається, у Гонконгу. В загальному, тут також невдача. Залишилася тітка Наташа, мамина молодша і найближча сестра. Коли помер їхній батько, брат Ніколай взяв на себе турботу про молодших сестер та на свої кошти влаштував їх вчитися у Женеві на курсах французької мови. Там вони і жили удвох у якомусь пансіонаті. Там Наташа і познайомилась зі своїм майбутнім чоловіком — болгарином Апостолом Ніколаєвим, одружилася з ним та поїхала на проживання у Болгарію. В неї було двоє синів — Сєвка та Ігор. І ось почалося листування з Наташею. Пам’ятаю, навіть практичні кроки були здійснені — зроблені родинні фото у дворі Тенишевського музею. Робив сам зберігач Барщєвський. Відправили у Болгарію. Не такі. Треба було всіх окремо. Портретики. А фотокартки не так вже й просто було зробити. І ось батько замість них малює усіх нас, дітей, на окремих папірчиках з абсолютною схожістю. Маленькі голівки. Мабуть, фотокартки батька та матері були. Відправили у Болгарію із проханням дати візу. Очікування, надії, мрії.

І ось — відмова. Наташа пише: «У Варні, через котру нам треба їхати — карантин». Мама обурена, адже карантин — діло тимчасове! А тут за причиною карантину — повна чиста відмова. Знову ж, хто захоче до своїх клопотів додати клопоти про родину з трьома дітьми! Пізнавши в подальшому і тітку Наташу, і її молодшого сина Ігоря, я цілком реально уявила собі усю нездійсненність маминих надій на її допомогу.

Вже зовсім нещодавно Ігор прислав нам ці малюночки дітей, зроблені батьком з надією визволити їх з раю. Він досі не знає, для чого вони були відправлені, і як його мати відмовила цим дітям у прихистку.

Починаються пошуки нелегальних шляхів. Куди? Звідки можливо? В Одесу! Звідти все можливо. І ось батько їде туди завчасно. А ми готуємося до від’їзду і чекаємо сигналу кинути назавжди свою батьківщину. Це 29 рік.

В Одесі батько заводить зв’язки з якимись темними особистостями. Тим більше, їх у Одесі — повно. НЕПмани, контрабандисти. Пам’ятаю якогось товстого грека Попандопуло, чи то самого контрабандиста, чи то людину, з ними тісно пов’язану. Але і тут нічого не виходить. Кажуть ці темні люди, що дуже вже велика родина, та ще й маленькі діти! Жоден рибалка не береться. От якби ж була одна людина, ще можна було б кудись засунути під сіть. А, скоріше за все, у батьків не вистачило коштів на винагородження за ризиковану авантюру. Хоча цей товстий Попандопуло казав, що, якби ми приїхали на рік-два раніше, то і вдалося б. В загальному, знову крах. Одеса себе не виправдала. От тобі і Одеса! Ганьба!

І ось нова ідея! Кам’янець-Подільський! Усі «знавці» радять — тільки туди. Поки ще можна… Там два кордони поруч — румунський та польський. Знову надії та мрії. Знову збори. Батько знову їде вперед. Ми чекаємо в Одесі виклику.

Приїхали. Мені вже 14-15. Це вже 1932 рік. Наступ по усьому фронту. Повне закриття кордонів! І, якщо в Одесі і були ще якісь надії, то тут тільки із крайньою наївністю наших батьків можна було ще на щось сподіватися. Але — «Надія юнаків годує, утіху старцям подає!»

І ось ми у Кам’янці. Батько влаштовується працювати у школах (викладає малювання та креслення). Мати «стоїть на базарі з портретом». Батько цілими днями малює ці портрети, збираючи гроші «на діло».

Знову якійсь зв’язки, якісь таємничі знайомі наших господарок. Прізвища німецькі. У країні — голод. Під продуктовими крамницями у канаві повзають ті, що помирають. Наш двірник з божевільними очима пожирає лопух. Помирає. По полю йдуть з сапками, ледве пересуваючи опухлі ноги, що сочаться сукровицею, молоді страшні мовчазні дівчата — новонавернені колгоспниці. В мене плеврит. Для одужання усі в’їжджаємо у село Ориніно, на захід, поближче до кордону. Це останній можливий пункт, де можна жити ще без прикордонної перепустки.

А «німець намацав можливості». «Знайшов» прикордонника, що погодився перевести нас через кордон. Це біля села Жаб’є, навпроти польського містечка Скала Подольська. Чудове літо. Я лежу у садочку в тіні на нашій трьохногій кушетці зі своїм нескінченним плевритом. Поруч чудові подільські хати з такими характерними солом’яними дахами з гребенями по кутах. Сила-силенна грибів у лісі. Підберезників. Бери — не хочу. Їх називають тут обабками.

І ось — усе готово. Тепер вже по-справжньому готово! Наш «німець» вже точно домовився з прикордонником. Сьогодні вночі він чергує і нас переведе через прикордонну річку Збруч. За великі гроші. Недарма батько гнув спину за портретами, а ми були вдягнені найбідніше за всіх дітей у школі! Винайняли балагулу! У той час ще існували такі візники-евреї, що возили у тарантасах пасажирів із села в село. Можливо, це був вже останній з них! Бо вже йшов наступ по усьому фронту…

*при замовленні на сайті видавництва вкажіть промокод chytanka в коментарі та отримайте безкоштовну доставку видання Тетяни Яблонської. Акція поширюється лише на видання українською мовою