Чому між Іраном та Ізраїлем оголосили перемир’я. І що це означає для України

Навіщо це все було Ізраїлю?

Після довгих років боротьби проти підтримуваних Іраном бойовиків, уряд Ізраїлю бажав знищити спроможність самого Тегерана завдавати ударів по єврейській державі. Насамперед Тель-Авів хотів знищити ядерну зброю. Наразі немає доказів наявності в Ірану такої зброї: на це вказують і офіційні повідомлення самого Тегерана, і заяви західних розвідувальних служб. Але Ізраїль — а разом з тим і адміністрація президента США — вважають, що Ісламська Республіка працює над розробкою бойових ядерних технологій.

Отже, Ізраїль завдав удару, який назвав попереджувальним, знищивши військових керівників Ірану, частину ядерних розробок, кількох науковців, а також виробництво ракет й засоби ППО. Втім, глибоко під землею залишався великий іранський ядерний об’єкт, якого звичайною зброєю неможливо було досягти. Таку потужну бомбу — разом із засобами її доставлення — мають лише США. Певний час Дональд Трамп сумнівався щодо того, як Вашингтону діяти на Близькому Сході. Він навіть достроково покинув саміт G7, щоб зосередитися саме на цьому питанні. Та все ж США вдарили по цьому підземному об’єкту. Однак, за даними Reuters із посиланням на американську розвідку, руйнування було не остаточним. Дональд Трамп у відповідь заявив, що цілей таки було досягнуто, а оцінку розвідки назвав хибною. Тож, хоч іранські військові спроможності зазнали значних втрат, але тотальної перемоги для Ізраїлю не сталося.

Що потрібно Ірану?

Іран заперечує, що удари США й Ізраїлю повністю зупинили ядерні розробки. Нагадаємо, Ісламська Республіка запевняє, що розробляє технології виключно для енергетичних потреб. Для місцевого авторитарного уряду атаки на територію країни були також ударами по репутації. Війна між Іраном та Ізраїлем — у яких немає спільного кордону — потрібна була режиму аятол для посилення свого впливу в регіоні. Для цього Тегеран підтримував низку бойовиків в Лівані, Сирії, Іраку, Ємені та Секторі Гази.

До того ж режим мав стримувати й внутрішніх опонентів. Адже аятоли прийшли до влади внаслідок революції й утримують контроль за допомогою сили та ідеї про те, що Захід та Ізраїль є зовнішніми ворогами. А коли людям загрожує зовнішній напад, вони часто готові поступитися політичними свободами заради безпеки. Тепер же, коли Тель-Авів знешкодив більшість підтримуваних Тегераном бойовиків і може напряму атакувати Іран, постає питання: чи втримається режим аятол у своїх владних кабінетах?

Наразі виглядає, що так. Режим в Ірані нікуди не зник, і немає ознак, що йому загрожує масове повстання — принаймні в короткій перспективі. Міжнародні оглядачі Deutsche Welle зазначають, що станом на зараз скинути іранську владу можливо хіба що із застосуванням наземних військ іноземних держав — а це створює більше загроз, ніж можливостей.

Тож, з одного боку, Тегеран втратив міжнародний вплив, але аятоли зберігають владу. Аби показати свою силу у відповідь на удар США, Тегеран атакував місце розташування американських сил у Катарі, завчасно попередивши Вашингтон, щоб той вивів звідти своїх солдатів. Це може свідчити про прагнення Ірану уникнути масштабної війни. Власне, це завжди було тактикою Тегерана: підтримка іноземних бойовиків і уникнення прямих збройних конфронтацій. Це очевидне рішення, адже США мають набагато більше сил, тож початок прямої війни був би самогубством для Ірану.

Що потрібно США?

Після атаки Ірану на бази США могло здатися, що великої війни не уникнути. Але невдовзі після того президент США оголосив, що Ізраїль та Іран досягли перемир’я, яке Іран, утім, швидко порушив. Вочевидь, Дональд Трамп намагається уникнути прямої участі наземних американських військ у війні проти Ірану. Зрештою, саме це він і обіцяв своїм виборцям: збереження життів американських солдатів і відмову від участі у війнах на іншому боці планети. 

Водночас, розробка ядерної зброї значно посилила б режим аятол і поставила під пряму загрозу саме існуванні Ізраїлю — ключового союзника США в регіоні. Тож, аби підтримати Тель-Авів і зупинити можливе посилення Ірану, американські війська завдали удару, але лише одного.

А що з Росією?

На тлі всіх цих перипетій варто звернути увагу на роль РФ у подіях на Близькому Сході. Тегеран є одним із найближчих союзників Кремля. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі навіть літав до Москви з проханням про підтримку, та все обмежилося лише заявами. Заступник голови Ради безпеки Росії та експрезидент Дмітрій Мєдвєдєв навіть натякав на можливість таємної передачі Ірану ядерної зброї. Але якби це було реальним планом Кремля, чи озвучували б такі наміри відкрито?

Судячи з дій Москви у світі, наразі більшість уваги та ресурсів Росії зосереджені на війні проти України. Кремль навіть не допоміг дружньому режиму сирійського диктатора Башара аль Асада, який впав внаслідок довгої громадянської війни. Іран — країна значно більша і стикається з набагато серйознішими міжнародними викликами. Вочевидь, Росія намагається грати роль дипломатичної сили, підігруючи Дональду Трампу, який пропонував Путіну бути посередником. Можна припустити, що це все для того, щоб віднадити американського президента від підтримки України у війні з Росією.

Що з того Україні?

З усіх фактів, що наведені вище, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, якщо війська Тель-Авіва одним ударом вбивають кількох найвищих військових керівників, науковців та нищать ключові промислові, військові та наукові об’єкти Ірану, це свідчить, що влада в Тегерані не може достатньою мірою захиститися від таких атак — принаймні, поки що. Отже, вплив Ірану у регіоні зменшиться, але місцевий режим буде працювати над посиленням оборони і тим, щоб утриматися при владі.

По-друге, Іран має можливості й бажання завдавати ударів у відповідь, але робить це менш ефективно, ніж Ізраїль. Отже, існуванню Ізраїлю навряд чи щось серйозно загрожує, але бойові дії можуть загострюватися. Такий розвиток подій створює нові проблеми для сусідніх з Іраном держав, які опинилися поміж воюючих сторін, що шкодить їх безпеці, економіці та інфраструктурі.

По-третє, військово-промисловий комплекс Ірану зазнав удару — принаймні певний час Тегеран не зможе допомагати РФ зброєю, ба більше, сам її потребує. На початку повномасштабного вторгнення Іран постачав російській армії низку озброєнь — зокрема, ударні дрони типу «Shahed». Зараз ця допомога вже не є такою критичною для Росії, яка наростила власне виробництво військових безпілотників. Водночас роль Росії в подіях на Близькому Сході послабилася. Бажання Кремля завоювати Україну забирає у РФ щораз більше ресурсів, які раніше спрямовувалися на підтримку дружніх режимів, що зрештою зменшує вплив Путіна на міжнародній арені.

Можна припустити: сторони не знають, як продовжувати бойові дії. Ізраїль знищив заплановані цілі, Трамп зіграв свою улюблену роль міжнародного миротворця, а режим в Ірані уникнув великої війни та втримав владу. Утім, передумови для війни не зникли: іранський режим досі не визнає права Ізраїлю на існування, а Тель-Авів, звісно ж, не планує здаватися. Чинна влада Ірану не має сили змінити ситуацію, що, ймовірно, лише підштовхуватиме її до посиленої розробки ядерної зброї. Росія наразі теж не може втрутитися, а Ізраїль вже робить все, що може. Питання тепер полягає в тому, що робитимуть політики у Вашингтоні, як діятиме Китай — ще один союзник Ірану, до того ж значно могутніший, ніж РФ, — і яке рішення ухвалять громадяни Ісламської Республіки. Поки відповідей на ці питання немає, Близький Схід і далі нагадує порохову бочку, на якій сидять владні амбіції, сотні тисяч потенційних жертв і мільйони біженців.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Michael Bayazidi / Pexels