Ізраїль вбив низку військових керівників Ірану найвищого рангу, підірвав ядерні розробки Ісламської Республіки та атакував промислові обʼєкти. Це стало лише продовженням довгої кампанії Тель-Авіва, у якій єврейська держава систематично знищує сили бойовиків, підтримуваних іранською владою, на Близькому Сході. Тепер ослаблений режим іранських аятол може втратити все. У такому разі Росія залишиться без одного зі своїх ключових союзників.
Ізраїль та Іран не мають спільного кордону, а до 1979 року Тегеран підтримував досить спокійні відносини з єврейською державою і навіть був другою ісламською країною у світі, яка визнала існування Ізраїля. Чому все дійшло до війни, як ізраїльтяни змогли зупинити сили значно більшого Ірану та чого очікувати далі — розбиралися НЗЛ.
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти Чому Ізраїль та Іран воюють?
Коли 1948 року на Близькому Сході проголосили створення держави Ізраїль, це стало справжнім шоком для ісламського світу. З погляду євреїв, вони будували власну країну в єдиному логічному для цього місці: на землі, яка два тисячоліття тому належала їхнім предкам і з якої їх вигнали римські загарбники. Але для місцевого населення, яке багато сотень років жило в цьому регіоні, євреї й самі були загарбниками — колонізаторами, що припливли з Європи. З цього конфлікту інтересів почалася серія війн, у яких Ізраїль раз за разом перемагав сили палестинців та сусідніх арабських держав.
Це все відбувалося в часи Холодної війни, коли США та СРСР боролися за вплив у всьому світі. Близький Схід не був винятком: супердержави шукали собі союзників, яких можна було б підтримати, щоб забезпечити власні інтереси, здобути ресурси й не допустити проникнення противника в регіон. Тоді Вашингтон встановив контакт із молодою єврейською державою. Ізраїль показав свою ефективність у війні, тож США вирішили, що буде вигідно його підтримувати й озброювати. Москва скористалася моментом і почала налагоджувати відносини з арабськими країнами.
Як Іран перестав був союзником Заходу і став Ісламською Республікою?
За усім цим спостерігала велетенська місцева держава, яка протягом історії змагалася за вплив на всьому Близькому Сході, — Іран. Утім тоді країна залишалася осторонь. У ті часи державою керував монарх — Мохаммед Реза Пахлаві, авторитарний правитель, що утримував владу завдяки підтримці США та Великої Британії. У 1953 році ці західні держави навіть допомогли організувати переворот в Ірані, щоб зберегти Пахлаві посаду. Натомість Захід отримував нафту і дружній режим, ворожий до сусіднього комуністичного СРСР.
Шах Пахлаві розвивав країну, але жорстко придушував будь-яку опозицію за допомогою таємної поліції, викрадень, вбивств і тортур. Зрештою це призвело до революції. 1979 року шаха скинули, і він був змушений тікати за кордон. До влади на хвилі протестів прийшли ісламські клірики, на чолі яких стояв аятола Рухолла Хомейні. Для них шах був не просто диктатором — він був агентом Заходу, який руйнував традиційні порядки. Тож новий режим взявся повертати ісламські консервативні правила і намагався виглядати захисником традицій.
Як Іран використав бойовиків з інших держав проти Ізраїлю?
Новий уряд хотів закріпити владу і здобути лідерство серед ісламських держав завдяки опору Заходу та Ізраїлю. Однак це виявилося непросто, адже Іран — не арабська країна і сповідує інший вид ісламу, ніж більшість мусульманських держав. Тоді Тегеран узявся вибудовувати свою підпільну мережу для боротьби проти Ізраїлю.
Іран підтримував хуситів в Ємені, бойові угруповання в Іраку та Сирії, озброював «Хезболлу» в Лівані та ХАМАС у Секторі Гази. Іранський режим гучно називав цю групу «віссю опору», що мала боротися проти двох «дияволів»: малого — так аятоли назвали Ізраїль, — та великого — цей титул дістався США. Ідея полягала в тому, що бойовики у країнах, розташованих поруч з Ізраїлем, зможуть зупинити — а то й знищити — єврейську державу без прямого втручання Ірану. Тож Ізраїль атакували підтримувані Тегераном війська.
Чому сьогодні відбувається пряма війна?
Поступово Ізраїль руйнував сили всіх бойовиків, які підтримував Іран. Декілька разів Тель-Авів воював у Лівані, де базувалася «Хезболла» — головна сила, на яку покладався Тегеран. Упродовж останніх кількох років Ізраїль фактично знешкодив цю групу. У Секторі Гази Тель-Авів намагається знищити ХАМАС, що спричиняє жахливі руйнування і десятки тисяч смертей серед цивільного палестинського населення. До того ж сусідній з Ізраїлем режим сирійського диктатора Башара аль Асада, який був дружнім до Ірану та Росії, нещодавно впав після довгої та кривавої громадянської війни.
Тоді Ізраїль розпочав атаки на Іран ракетами та дронами. Тель-Авів заявляє, що це потрібно, аби Ісламська Республіка не змогла розробити ядерну зброю. Фактично єврейська держава здебільшого знешкодила групи бойовиків у сусідніх державах і тепер прагне знешкодити ще й головну силу, яка їх підтримувала.
Чого очікувати далі та що з того Україні?
Між Ізраїлем та Іраном немає спільного кордону, тож наземна війна малоймовірна. Підготовані Тегераном сили виявилися не надто готовими до протистояння з Ізраїлем, але сам Іран — велетенська держава з понад 86 млн населення. Не слід очікувати, що взаємні обстріли призведуть до повного нищення Ірану як регіональної сили. Водночас вони точно ослаблять військово-промисловий комплекс країни. Якщо ж у війну втрутяться США, то повні наслідки передбачити складно, але сили в Ірану безумовно залишиться ще менше.
Ослабленням режиму аятол в Ірані можуть скористатися опозиційні групи — протести проти влади в країні вже відбувалися, хоч і не мали успіху. Проте атака іноземної держави може мати й протилежний результат — обʼєднання іранців для опору зовнішньому ворогу. Росія — союзник іранського режиму — навряд чи зможе йому допомогти, адже витрачає всі свої сили на війну проти України. Це вже допомогло повстанцям в Сирії переважити сили диктатури, яку підтримувала Москва. Ймовірно, це ж допомогло Ізраїлю зважитися атакувати Іран.
Якщо режим аятол під тиском внутрішніх іранських сил таки впаде — Москва втратить одного з ключових союзників. Але є й небезпечний для України момент: нестабільність і обстріли в одному з ключових для видобутку корисних копалин регіонів може підвищити ціни на нафту, що добре для Росії. Водночас потреба доступу до нафти вже неодноразово спонукала США втручатися у справи в регіоні. Поки що Дональд Трамп вагається, адже він обіцяв виборцям не застосовувати американські війська за кордоном. Якщо американці таки втрутяться, наслідки можуть бути вкрай непередбачуваними.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Necati Ömer Karpuzoğlu/Pexels
